Вирок від 22 лютого 2026 р. у справі №309/1458/21 — Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/1458/21

Провадження № 1-кп/309/120/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2026 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в складі: головуючого-судді: ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хуст кримінальне провадження, що внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12020070050000237 від 03.03.2020 року відносно :

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Верхня Визниця Мукачівського району Закарпатської області та мешканця АДРЕСА_1 , освіта базова середня, не одруженого, не працюючого, раніше неодноразово судимого, у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 185 КК України , –

За участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_3

адвоката ОСОБА_5

В С Т А Н О В И В:

Судом визнано доведеним, що ОСОБА_3 01 березня 2020 року біля 12.00 годин знаходячись в с. Велятино по вулиці Мічуріна, Хустського району, за попередньою змовою з особою, матеріали щодо якого виділені в окреме провадження, маючи прямий умисел на заволодіння чужим майном, таємно, скориставшись відсутністю власників будинку, усвідомлюючи суспільну небезпеку та караність своїх дій, проникли в середину дворогосподарства АДРЕСА_2 , де шляхом підбору ключа проникли в середину будинку за вищевказаною адресою. Після цього, ОСОБА_3 знаходячись в середині будинку разом з особою, матеріали щодо якого виділено в окреме провадження, таємно, повторно викрали грошові кошти в сумі 10000 гривень, золоті вироби, а саме обручки вагою 3 г., золотий ланцюжок з розп`яттям вагою 25 г., чотири пари золотих сережок, чоловіча золота каблучка з гравіюванням «МВ», золотий ланцюжок вагою 15 г., розп`яття вагою 4 г., золотий ланцюжок вагою 15 г., браслет золотий з гравіюванням літери «В», кулон золотий вагою 4 г.., ланцюжок з срібла вагою 7 г., розп`яття з срібла вагою 2 г., пошкоджене срібне кільце у вигляді фотоапарату, браслет з срібла із вставками каменів вагою біля 15 г., в результаті чого спричинили потерпілому ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму 85523, 8 гривень.

В судовому засіданні ОСОБА_3 після роз`яснення йому обвинувачення, свою вину у пред`явленому обвинуваченні у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.185 КК України визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся . Суду ствердив, що він дійсно 1 березня 2020 р. разом з особою, матеріали щодо якого виділені в окреме провадження, ходили в с. Велятино та випрошували гроші на операцію для дитини. Зайшовши в одне дворогосподарство вони пересвідчилися , що вдома нікого немає. Після цього, особа матеріали щодо якого виділено в окреме провадження, знайшов ключ від вхідних дверей за допомогою якого увійшов у будинок. Після цього повернувшись із будинку він повідомив, що викрав гроші та ювелірні вироби та дав йому грошові кошти, однак скільки він не пам`ятає. Про вчинене відверто дуже шкодує, просить суд суворо не карати, обіцяє потерпілому відшкодувати завдана шкоду.

В судовому засіданні будучи допитам в якості потерпілого ОСОБА_6 суду ствердив, що 1 березня 2020 р. він разом з сім`єю пішов до храму, при цьому його донька закрила двері на ключ. Повернувшись додому, він виявив, що його будинок обікрали, зокрема були викрадені гроші та ювелірні вироби. Переглянувши відео з камери відеоспостереження, яка розміщена на будинку у його сусіда, він побачив, що з будинку виходять двоє громадян, після чого він викликав працівників поліції.

Підсудний згідний з доказами зібраними відносно нього органами досудового слідства і вважає за недоцільне дослідження їх в судовому засіданні, так як вину у вчиненому злочині повністю визнає, зміст та значення ст. 349 КПК України йому зрозумілі.

Покази ОСОБА_3 в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

За таких обставин, суд переконавшись, що учасники процесу вірно розуміють зміст обставин провадження, відсутності сумнівів в добровільності їх позицій, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, потерпілого та дослідженням зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ст. 185 ч.3 КК України, за вище встановлених обставин.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_3 за ч.3 ст.185 КК України оскільки він своїм діями вчинив крадіжку, тобто таємне викрадення чужого майна, вчинена повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднана з проникненням у житло.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

Відповідно до ст.. 12 КК України злочин, який передбачений ч.3 ст.185 КК України відноситься до тяжких злочинів.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання. Також суд враховує, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ст. 66 КК України обставинами , які пом`якшують покарання – щире каяття.

Обставини передбачені ст. 67 КК України, що обтяжують покарання - судом не встановлено .

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Виходячи з приписів кримінального закону правила призначення покарання, передбачені ч. 4 ст. 70 КК України, застосовуються у разі, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У такому випадку суд може при призначенні покарання за другим вироком як поглинути покарання за першим вироком, так і приєднати його повністю або частково, однак таким чином, щоб обраний захід примусу не перевищував максимального покарання, встановленого статтею (частиною статті), за якою особу засуджено, і водночас не був меншим строку покарання, визначеного за перший злочин. При цьому суд зобов`язаний в остаточне призначене за сукупністю злочинів покарання, зарахувати покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими у ст. 72 КК України.

Ці приписи є імперативними і підлягають обов`язковому виконанню.

Судом встановлено , що вироком Тячівського районного суду від 26 вересня 2024 р. ОСОБА_3 засуджено за ч.3 ст. 185 КК України із застосуванням ч.4 ст. 70 КК України до п`яти років і двох місяців позбавлення волі. Даний вирок набрав законної сили, і на даний час ОСОБА_3 відбуває призначене покарання у місцях позбавлення волі.

За наведених обставин, суд вважає, що ОСОБА_3 слід призначити покарання із застосуванням ч.4 ст. 70 КК України та частково йому приєднати один місяць позбавлення волі згідно вироку Тячівського районного суду від 26 вересня 2024 р.

Виходячи з обставин справи, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, його поведінку під час та після вчинення злочинних дій, враховуючи особу підсудного, а саме те, що підсудний вину свою у вчиненні злочину визнав, у вчиненому розкаявся, раніше неодноразово судимий, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, враховуючи думку прокурора та адвоката щодо необхідної міри покарання, суд вважає за необхідне призначити покарання ОСОБА_3 у межах санкції ч.3 ст. 185 КК України, у виді позбавлення волі із визначенням остаточного покарання у порядку ч.4 ст. 70 КК України враховуючи вирок Тячівського районного суду від 26 вересня 2024 р

Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, або ж застосування ст. 69 КК України, чи норм ст. 69-1 КК України до обвинуваченого, суд не знаходить, у зв`язку з відсутністю передумов за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані, та не дають підстав для звільнення цієї особи від відбування покарання або ж його призначення із застосуванням ст. 69 цього Кодексу. Суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання, а саме у виді позбавлення волі є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).

Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання для, прикладу, зі звільненням від його відбування, суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, сприймалося б як таке, що не забезпечить виконання мети регламентованої ст. 50 КК України.

Речові докази у кримінальному провадженні слід вирішити в порядку передбаченому ст. 100 КПК України .

У кримінальному провадженні процесуальні витрати-відсутні.

Цивільний позов потерпілим не заявлявся.

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, у кримінальному провадженні, обвинуваченому не обирався та, враховуючи вимоги ст. ст. 131-132, 177, 178 КПК України не убачає підстав для його визначення на цей час.

Керуючись ст. ст. 368-371, 373, 374, 376,615 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

ОСОБА_3 визнати винним у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч.3 ст.185 КК України та призначити йому покарання у вигляді п`яти років і трьох місяців позбавлення волі.

На підставі ч.4 ст. 70 КК України до даного покарання частково приєднати покарання за вироком Тячівського районного суду від 26 вересня 2024 р. у вигляді одного місяця позбавлення волі і остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у вигляді п`яти років і чотирьох місяців позбавлення волі.

У строк покарання остаточно призначеного за сукупністю злочинів зарахувати покарання відбуте частково за вироком Тячівського районного суду від 26.09.2024 р.

Речові докази по справі компакт диск із відеозаписом камер відеоспостереження в АДРЕСА_3 , який приєднано до матеріалів справи відповідно до постанови слідчого від 5 березня 2020 року залишити на зберіганні в матеріалах кримінального провадження.

На вирок може бути подана апеляція до Закарпатського апеляційного суду через Хустський районний суд протягом 30 діб з моменту його проголошення, а засудженим в той же строк з моменту вручення копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, а копія вироку обвинуваченому та прокурору підлягає врученню негайно після проголошення.

Суддя Хустського

районного суду ОСОБА_1