Рішення від 23 лютого 2026 р. у справі №302/1782/25 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1782/25

Провадження № 2/302/111/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Повідайчика О.І.,

за участі: секретаря судового засідання Куруц В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селище Міжгір`я в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , діючи через представника – адвоката Петрик Віталія Васильовича, звернулася до Міжгірського районного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.

В обґрунтування позову посилалась на те, що 19.09.2015р. відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Ужгороду реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції у Закарпатській області між ОСОБА_3 (далі – Позивач) та ОСОБА_2 (далі – Відповідач) зареєстрований шлюб, про що свідчить запис № 486 від 19.09.2015р. в книзі реєстрації актів цивільного стану. В шлюбі у сторін народилось двоє дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Через несумісність характерів, стосунки позивача із відповідачем розладились, зникло взаєморозуміння, виникла неповага один до одного та, на даному підґрунті, виникли сварки. Вважає, що шлюб є лише формальним, оскільки особисті відносини між ними уже тривалий час мають негативний характер, відсутнє нормальне спілкування. Спільні малолітні діти проживають разом з позивачкою. Відповідач участі в їх утриманні не бере, при цьому офіційно працевлаштований і має фінансові можливості сплачувати на утримання малолітніх дітей аліменти в розмірі по 5 000 грн на кожного щомісячно.

Ухвалою судді від 31 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін..

Відповідачу ОСОБА_2 в ухвалі суду було запропоновано протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву та протягом п`яти днів - заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

03.02.2026 відповідач ОСОБА_2 , діючи через представницю адвокату Гренджа В.Ю., подав до суду заяву про визнання позовних вимог в частині розірвання шлюбу та відзив на позов, яким визнав позовні вимоги в частині стягнення аліментів частково та визначити спосіб стягнення аліментів на утримання двох малолітніх дітей в розмірі1/3 частки від його доходу, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (на кожну дитину) та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно на кожну дитину. Відзив обґрунтував тим, що працює офіційно, на повний робочий день (на повну ставку) працює в ТОВ «ПОІНТ2ПОІНТ-КАНАТНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ» з 16.11.2024 і станом на теперішній час, займає посаду старший машиніст повітряно-канатної дороги. Його дохід за період з 01.01.2025 по 31.12.2025 склав 132 111,21 грн. Його заробітна плата, без відрахування податків станом на грудень 2025 року становить 11000 грн, чистий місячний дохід відповідача станом на грудень 2025 року становить 8470,00 грн. Ці обставини підтверджуються Довідкою про заробітну плат ОСОБА_2 від 27.01.2026 № 0000-000001, інших доходів відповідач не має. Водночас відповідач має на утриманні непрацездатних батьків, а відтак не має можливості сплачувати аліменти на утримання дітей у зазначеному позивачкою розмірі.

Суд, дослідивши подані учасниками докази, перевіривши їх на відповідність критеріям належності, допустимості й достовірності та достатності у взаємозв`язку для вирішення спору, встановив такі фактичні обставини справи.

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 уклали шлюб, який 19 вересня 2015 року був зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Ужгороду реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції у Закарпатській області, про що у книзі реєстрації шлюбів складено відповідний актовий запис № 486 та видано свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 від 19.09.2015 (а.с. 15), копія якого долучено до матеріалів справи. З свідоцтва про шлюб вбачається, що після реєстрації шлюбу дошлюбне прізвище дружини « ОСОБА_6 » змінено на прізвище « ОСОБА_7 ». В шлюбі у сторін народилось двоє дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що відповідно підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_2 від 02.03.2018 (а.с. 14) та серії НОМЕР_3 (а.с. 13).

Подружні стосунки між сторонами припинені з причини розбіжності характерів та поглядів на життя, через відсутність взаєморозуміння, що в цілому призвело до втрати почуття любові та довіри один до одного та припинення шлюбних відносин, у зв`язку з чим позивачка звернулась до суду з цим позовом про розірвання шлюбу. Відповідач визнав позов у цій частині.

Частинами 3 і 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою, чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Положеннями ч.2 ст. 104, ч.3 ст. 105, ч.1 ст.110 Сімейного кодексу України (далі – СК України) передбачено право подружжя на розірвання шлюбу за позовом одного із них на підставі рішення суду.

Згідно ст.111 СК України суд вживає заходи до збереження шлюбу, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Сторони уважають за неможливе продовжувати шлюбні відносини, тому суд не може зобов`язати їх до примирення.

Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їх неповнолітньої дитини, що мають істотне значення.

Суд уважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині розірвання шлюбу обґрунтовані та підлягають задоволенню. Підстав до збереження шлюбу, враховуючи висловлені позиції обома сторонами, судом не встановлено.

Оскільки позивачка наполягає на розірванні шлюбу, а відповідач визнає позов у цій частині – то відмова в розірванні шлюбу може мати ознаки примушення сторін до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, вивчивши обґрунтування заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, беручи до уваги визнання позову відповідачем ОСОБА_2 , суд висновує, що шлюб між сторонами не може бути збережений. Суд доходить висновку, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам.

Положеннями ст. 77 і 78 ЦПК України встановлено критерії належності й допустимості доказів, дотримання яких є необхідним для можливості врахування наявних у джерелах доказів відомостей при вирішенні спору.

Суд зауважує, що предметом цього позову є, зокрема, стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей. Позивачка не заявляла вимог про стягнення додаткових витрат на дитину в порядку ст. 185 СК України.

Надаючи оцінку зазначеним доказам, перевіривши їх на відповідність критеріям належності й допустимості суд констатує таке.

Суд бере до уваги й уважає встановленими на підставі досліджених доказів і внаслідок визнання сторонами – обставини, щодо проживання малолітніх дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з позивачкою, а також відсутність фінансового матеріального забезпечення дітей з боку батька – ОСОБА_2 .

З`ясовуючи можливість відповідача ОСОБА_2 брати участь в утриманні спільних малолітніх дітей сторін суд бере до уваги визнання ним факту офіційного працевлаштування, а також те, що він є працездатного віку, здоровий та не має фізичних вад, які б перешкоджали йому заробляти своєю працею. Інших обставин, які б свідчили про наявність факторів, що можуть негативно впливати на можливість відповідача працювати й отримувати заробіток нарівні з іншими працівниками суд на підставі наданих сторонами доказів не встановив.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України (далі – СК України) батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до частин сьомої-дев`ятої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Суд зауважує, що принцип забезпечення найкращих інтересів для дитини виражається через такі засади, як рівність, пріоритетність сімейних форм виховання, забезпечення всебічного та гармонійного розвитку дитини тощо. Водночас у кожній конкретній справі реалізація принципу «найкращих інтересів дитини» потребує диференційованого підходу, який, з урахуванням конкретних життєвих обставин, суд застосовує під час вирішення питань, що стосуються прав та інтересів дитини.

Суд зазначає, що у цьому спорі між батьками, як і в інших спорах, що стосуються прав та інтересів дітей, визначальне значення мають найкращі інтереси дитини, а саме вчинення батьками як особами, які несуть відповідальність за дитину, дій або прийняття ними рішень в інтересах дитини, тобто створення найкращих умов, необхідних для її утримання, забезпечення потреб у благах, що сприятимуть гармонічному, здоровому і нормальному розвитку такої дитини як особистості у фізичний, розумовій, моральній, духовній і соціальній сферах.

У спорі між батьками, який випливає з сімейних відносин, суд керується справедливою рівновагою між інтересами дитини та інтересами обох батьків, яка має бути спрямована на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності, тобто отримання дитиною належного матеріального утримання від обох батьків.

Відповідно до практики ЄСПЛ рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у спорі, а вже тільки потім права батьків.

Отже, з огляду на об`єктивні обставини спору насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини. Тому поведінка батьків має забезпечувати найкращі інтереси дитини.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

У статті 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Суд зауважує, що вибір способу стягнення аліментів: в частці від доходу платника чи в твердій грошовій сумі – є виключним правом того з батьків, з ким проживає дитина. З наведених мотивів відхяиляються заперечення представниці відповідача адвокатки Гренджі В.Ю. щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі та визначення їх у частці від заробітку відповідача.

Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Тлумачення приписів зазначеної норми дає підстави зазначити, що аліменти - це кошти особливого призначення, їх належить використовувати для потреб дитини. На одержувача аліментів покладається обов`язок розпоряджатися аліментами лише за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Матеріалами справи не доводиться й судом не встановлено: існування певних особливостей стану здоров`я і матеріального становища дітей і платника аліментів, наявності у власності відповідача майна, майнових прав, грошових коштів, фактів придбання платником аліментів майна на суму, перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи. З довідки про заробітну плату відповідача вбачається, що розмір отримуваного ним місячного доходу, за вирахуванням податків і обов`язкових платежів, на дату звернення з цим позовом до суду становить 8 470, 00 грн. При цьому в матеріалах справи відсутні докази наявності у платника аліментів витрат, які перевищують його заробіток. Суд відхиляє як недоведені посилання відповідача щодо наявності в нього витрат на часткову фінансову підтримку батьків.

Розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, враховуючи встановлені обставини, виходячи з найкращих інтересів дітей, керуючись наведеними нормами законодавства та справедливою рівновагою між інтересами дитини й інтересами обох батьків суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання малолітніх дітей у розмірі по 1800 грн, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно на кожну дитину, починаючи стягнення з 24 грудня 2025 року та до досягнення ними повноліття. Суд уважає, що такий розмір аліментів зможе забезпечувати потреби дітей та не буде значно обтяжливим для відповідача й не створить для нього надмірний особистий тягар. В частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць судове рішення належить допустити до негайного виконання.

Суд уважає за необхідне роз`яснити сторонам, що відповідно до положень ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.142 ЦПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з Державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідач ОСОБА_2 визнав позовні вимоги у частині розірвання шлюбу, а тому суд приходить до висновку, про необхідність стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 судових витрат у виді 50 % судового збору, що становить суму 605,60 грн. та повернення позивачці ОСОБА_1 - 50 % судового збору, сплаченого нею при подачі позову до суду про розірвання шлюбу, що підтверджується платіжним документом від 24.12.2025 року (а.с.1).

Враховуючи положення ст.ст.133,141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 підлягають стягненню в дохід держави судовий збір в сумі 1211 грн. 20 коп. за пред`явлення до суду позову майнового характеру (про стягнення аліментів), оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору за пред`явлення до суду позовних вимог в частині стягнення аліментів, відповідно до положень п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

На підставі статей 105, 110, 112 СК України та керуючись статтями 2, 3, 10-13, 19, 76-81, 141-142, 206, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, – задовольнити частково.

Шлюб, зареєстрований 19 вересня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Ужгороду реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції у Закарпатській області, актовий запис № 486 від 19 вересня 2016 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 , – розірвати.

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_5 ) - аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , - у твердій грошовій сумі по 1800 (одна тисяча вісімсот) гривень 00 копійок, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно на кожну дитину, починаючи стягнення з 24 грудня 2025 року та до досягнення ними повноліття.

Рішення в цій частині підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

Визначений розмір аліментів у твердій грошовій сумі підлягає індексації, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_5 ) судовий збір в сумі –605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Зобов`язати Управління Державної казначейської служби України у Міжгірському районі Закарпатської області повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП – НОМЕР_5 , з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого нею при подачі даного позову на підставі квитанції до платіжної інструкції № 2.462370019.1 від 24.12.2026, що становить 605 (шістсот п`ять) гривень 60 коп..

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_4 ) в дохід держави судовий збір в розмірі - 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо або через Міжгірський районний суд Закарпатської області з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст судового рішення складено 24.02.2026.

Суддя О. І. Повідайчик