Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №520/14094/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Спірідонов М.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 р. Справа № 520/14094/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 29.09.25 по справі № 520/14094/25

за позовом Донецького державного університету внутрішніх справ

до ОСОБА_1

про стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Донецький державний університет внутрішніх справ, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Донецького державного університету внутрішніх справ (на рахунок Державна казначейська служба України м. Київ, МФО 820172, р/рахунок: UA128201720313261009201000675, ЄДРПОУ 08571423) вартість його утримання в Донецькому державному університеті внутрішніх справ у сумі 171 088,24 (сто сімдесят одна тисяча вісімдесят вісім грн. 24 коп.) та судові витрати в сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. за сплату судового збору.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем не було самостійно відшкодовано вартість утримання в Донецькому державному університеті внутрішніх справ у сумі 171 088,24 грн., а отже вказана сума підлягає стягненню в судовому порядку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 адміністративний позов Донецького державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення суми - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Донецького державного університету внутрішніх справ вартість його утримання в Донецькому державному університеті внутрішніх справ у сумі 171 088 грн. 24 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що позивачем довідка про фактичні витрати повинна грунтуватися на конкретних розрахунках, які до матеріалів позову не додано.

Відповідач вважає, що відсутні підстави стверджувати, що такі розрахунки здійснено належним чином та з дотриманням вимог законодавства. Доказування не може базуватися виключно на одному документі, тим більше, що подана довідка не містить належних пояснень та методики обчислення сум заборгованості, що позбавляє її достатньої доказової сили, а відтак, наразі не вбачається за можливе встановити факт обґрунтованості заявленої позивачем суми витрати на утримання відповідача за період з 01.09.202021 по 12.04.2023 року.

Позивач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що відповідачу достеменно відомо про обов`язок відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до частини 4 статті 74 Закону України «Про Національну поліцію».

На сьогоднішній день сума боргу не погашена, згідно бухгалтерської довідки Донецького державного університету внутрішніх справ за ОСОБА_1 рахується заборгованість у розмірі 171 088,24 (сто сімдесят одна тисяча вісімдесят вісім грн. 24 коп.). Крім того відповідач не звертався до університету із проханням скористатись правом передбаченим Постановою № 261, щодо відшкодування боргу частинами та укладенням Договору розстрочення платежу.

На переконання представника позивача, пасивна поведінка та заперечення, щодо позовних вимог заявлених університетом є нічим іншим, як добровільною відмовою Відповідача від відшкодування витрат, які були понесені університетом на його утримання.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 01.09.2020 року наказом № 44 о/с від 20.07.2021 р. ОСОБА_1 було зараховано на навчання до Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка та укладено Контракт № 34/20 про здобуття освіти за спеціальністю «Правоохоронна діяльність» у закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських.

Наказом начальника головного управління національної поліції в Дніпропетровській області від 31.01.2025 року № 101 о/с лейтенанта поліції ОСОБА_1 було звільнено зі служби в Національній поліції України на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 31 січня 2025 року.

Позивачем на адресу відповідача було направлено повідомлення № 2013/07-2025 від 11.04.2025р. про зобов`язання відшкодувати протягом 30 діб з моменту отримання цього повідомлення витрати, пов`язані з його утриманням у навчальному закладі у повному розмірі за весь період фактичного навчання за реквізитами вищого навчального закладу та у розмірі відповідно до довідки-розрахунку вищого навчального закладу, який здійснював підготовку поліцейського. Зазначений лист направлено відповідачу засобами поштового зв`язку 16 квітня 2025 року.

Матеріали справи містять Довідку про розрахунок витрат на утримання курсанта ОСОБА_1 за період з 01.09.202021 по 12.04.2023 року навчання у Донецькому державному університеті внутрішніх справ, вфдповідно до якої вартість фактичних витрат, пов`язаних з утриманням відповідача у навчальному закладі, становить: - сума витрат на утримання за 2020/2023 навчальний рік становить 170 070,86 грн, в т.ч.: грошове забезпечення становить – 63 559,13 грн.; речове забезпечення – 29 244,77 грн.; продовольче забезпечення – 58 376,60 грн., медичне забезпечення – 1017,38 грн; оплата комунальних послуг – 18 890,36 грн.

У зв`язку з невідшкодуванням відповідачем у добровільному порядку вказаної суми, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту або ж звільненні зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчального закладу, на даний час зазначену вище суму коштів не відшкодував, доказів на спростування зазначеного не надано, тому суд приходить до висновку про наявність підстав для їх стягнення з відповідача в судовому порядку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Суспільні відносини з приводу проходження громадянами України військової служби, у тому числі і під час навчання у вищих військових навчальних закладах, врегульовані Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тесту - Закон №2232-XII; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень ч.6 ст.2 Закону №2232-XII до видів військової служби належить, зокрема, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів).

Згідно з п.3 ч.1, ч.3 ст.24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу-для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Частиною 1 ст.25 Закону №2232-XII визначено, що підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу проводиться у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів. У них здійснюється навчання курсантів, слухачів, студентів, ад`юнктів і докторантів.

Згідно з ч.5 ст.25 Закону №2232-XII з громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом четвертим частини другої статті 23 цього Закону.

Частиною 10 ст.25 Закону №2232-XII установлено, що курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів "д", "е", "є", "з", "и" пункту 1 та підпунктів "д", "е", "є", "ж", "з" пункту 2 частини п`ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов`язані з їх утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України.

У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.

Відповідно до пункту 1 Положення про МВС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 №878 (далі по тексту – Положення №878; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що МВС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 50, 55, 56 п.4, пп.2 п.5 Положення №878 визначено, що МВС України: організовує в установленому порядку матеріально-технічне та ресурсне забезпечення діяльності апарату МВС та територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери його управління, Національної гвардії, зокрема приміщеннями, полігонами, засобами зв`язку, транспортними засобами, озброєнням, спеціальними засобами, пально-мастильними матеріалами, обмундируванням, іншими видами матеріально-технічних ресурсів, необхідних для виконання покладених на них завдань; забезпечує формування пропозицій до обсягів державного замовлення на підготовку, перепідготовку та післядипломну освіту фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів для МВС, Національної гвардії та центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Міністр; забезпечує на базі закладів освіти, що належать до сфери управління МВС, підготовку та професійне навчання кадрів для МВС, центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Міністр, та Національної гвардії.

МВС України з метою організації своєї діяльності здійснює добір кадрів в апарат МВС, територіальні органи, заклади, установи і на підприємства, що належать до сфери управління МВС, організовує роботу з підготовки та професійного навчання працівників МВС, поліцейських та військовослужбовців Національної гвардії.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" від 23.12.2015 № 901-VІІІ вищі навчальні заклади із специфічними умовами навчання, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України і здійснювали навчання курсантів, слухачів, ад`юнктів та докторантів за державним замовленням з підготовки фахівців для потреб міліції, продовжують їх навчання та підготовку як фахівців для Національної поліції в межах раніше доведеного державного замовлення для потреб міліції.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Статтею 72 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що професійне навчання поліцейських складається з: 1) первинної професійної підготовки; 2) підготовки у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання; 3) післядипломної освіти; 4) службової підготовки - системи заходів, спрямованих на закріплення та оновлення необхідних знань, умінь та навичок працівника поліції з урахуванням оперативної обстановки, специфіки та профілю його оперативно-службової діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України "Про Національну поліцію" підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається.

Згідно з ч. 4 ст. 74 Закону України "Про Національну поліцію" особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 № 261 затверджено Порядок відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі по тексту - Порядок).

Цей Порядок визначає механізм відшкодування особами, які навчалися за денною формою навчання за державним замовленням (далі - особи) у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - вищі навчальні заклади), витрат, пов`язаних з їх утриманням у таких закладах (далі - витрати), у разі:

- дострокового розірвання контракту про здобуття освіти (далі - контракт) з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в Національній поліції (далі - поліція) через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

- звільнення із служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в поліції через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Згідно з п. 2 Порядку, витрати відшкодовуються згідно з контрактом, укладеним між вищим навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчалася. У разі коли особа є неповнолітньою, установлення правових відносин здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України. Типову форму контракту затверджує МВС.

Таку типову форму затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01.03.2017 № 173, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 07 березня 2017 року за №321/30189.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що зміст укладеного з відповідачем Контракту відповідає умовам вказаної типової форми та передбачає (п. 5 розділ ІІІ) обов`язок відповідача відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі відповідно до пункту 4 статті 74 Закону України "Про Національну поліцію" у разі дострокового розірвання контракту, а також в разі звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання.

Так, пунктом 3 розділу ІІІ Контракту №34/20 від 01.09.2020 передбачено, що особа зобов`язується у разі дострокового розірвання Контракту, а також звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до п. 4 ст. 74 Закону України "Про Національну поліцію".

Вказаний контракт був підписаний особисто відповідачем.

Отже, підписуючи вказаний контракт, відповідач, ознайомлюючись з його змістом, усвідомлювала, що в разі дострокового закінчення навчання, вона буде зобов`язана відшкодувати навчальному закладу фактичні витрати, пов`язані з її утриманням та свідомо погодилася на виконання таких умов.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 261 відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов`язаних з грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв (тепло-, водопостачання, водовідведення, електроенергія).

Розрахунок витрат на утримання осіб у вищих навчальних закладах здійснюється відповідно до встановлених норм за їх фактичною вартістю.

На підставі розрахунків вищого навчального закладу складається довідка про фактичні витрати на кожну особу за весь строк навчання, яка долучається до її особової справи.

Також з матеріалів справи встановлено, що наказом начальника головного управління національної поліції в Дніпропетровській області від 31.01.2025 року № 101 о/с лейтенанта поліції ОСОБА_1 було звільнено зі служби в Національній поліції України на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 31 січня 2025 року.

Крім того, відповідач достроково припинила навчання за державним замовленням та звільнена на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням).

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач підписував контракт особисто на запропонованих типових умовах та був обізнаний про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту, або ж звільненні зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчального закладу.

Відповідно до довідки про витрати на утримання курсанта ОСОБА_1 за період з 01.09.2020 по 12.04.2023 року навчання в Донецькому державному університеті внутрішніх справ становлять 170 070,86 грн, в т.ч.: грошове забезпечення становить – 63 559,13 грн.; речове забезпечення – 29 244,77 грн.; продовольче забезпечення – 58 376,60 грн., медичне забезпечення – 1017,38 грн; оплата комунальних послуг – 18 890,36 грн.

Колегія суддів не бере до уваги, що аргументи відповідача щодо незгоди з розрахунками позивача зазначеними у вказаній довідці, оскільки відповідачем у справі не спростовано належними та допустимими доказами, що зазначений розрахунок ним оскаржувався протягом навчання в Донецькому державному університеті внутрішніх справ або після відрахування з числа курсантів та звільнення зі служби в Національній поліції України.

Як вже було встановлено вище, позивачем на адресу відповідача було направлено повідомлення № 2013/07-2025 від 11.04.2025р. про зобов`язання відшкодувати протягом 30 діб з моменту отримання цього повідомлення витрати, пов`язані з його утриманням у навчальному закладі у повному розмірі за весь період фактичного навчання за реквізитами вищого навчального закладу та у розмірі відповідно до довідки-розрахунку вищого навчального закладу, який здійснював підготовку поліцейського. Зазначений лист направлено відповідачу засобами поштового зв`язку 16 квітня 2025 року.

З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та зважаючи на те, що вимогою заявленого позову є стягнення боргу, предметом доказування у даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка підстав та черговості погашення боргу, встановлених чинним законодавством України, тощо.

Стосовно аргументів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів зазначає, що питання правомірності визначення суми заборгованості не охоплюється предметом даного позову, оскільки розрахунки фактичних видатків державного бюджету, які підлягають відшкодуванню відповідачем, згідно з яким відповідні зобов`язання визначено, не є предметом позову у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати їх правовий аналіз.

Наведене є однією із гарантій дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.

Вищенаведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13.02.2018 у справі № 826/18379/14 та від 18.06.2018 у справі № 805/3284/17-а.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, відповідач, будучи обізнаним під час підписання контракту про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту або ж звільненні зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчального закладу, на даний час зазначену вище суму коштів не відшкодував, доказів на спростування зазначеного не надано, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для їх стягнення з відповідача в судовому порядку.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 по справі № 520/14094/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 по справі № 520/14094/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач І.М. Ральченко

Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов