Рішення від 23 лютого 2026 р. у справі №520/26318/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

24 лютого 2026 року справа №520/26318/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Державної служби України з безпеки на транспорті

про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Антоновича, буд. 51,м. Київ,03150, код ЄДРПОУ: 39816845), в якій просить визнати протиправними та скасувати постанову про накладання адміністративного стягнення від 23.09.2025 №005515 за підписом уповноваженої посадової особи, яка винесла постанову(виконуючого обов`язки начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті) Черсунова Владислава Олександровича.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що прийнята відповідачем постанова є протиправною та такою, що суперечить нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, тому підлягає скасуванню.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.

Вказану ухвалу суду надіслано судом відповідачу з використанням системи ЄСІТС та доставлено в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідач 27.10.2025 через систему "Електронний суд" надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.

Позивач 11.12.2025 подав до суду відповідь на відзив, у якому заперечив проти доводів відповідача та підтримав свою правову позицію.

Розглянувши усі надані сторонами документи, у тому числі ті, які надійшли до суду через систему "Електронний суд" та наявні у комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" з моменту звернення позивачем до суду з цією позовною заявою, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

Судом встановлено, що Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність за основним видом 23.32 Виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів із випаленої глини, додатковим видом діяльності є 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.

Керуючись Законом України «Про автомобільний транспорт», Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006, на підставі направлення на перевірку Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях № НР 002318 від 15.08.2025, 20.08.2025 співробітниками Відділу проводилась рейдова перевірка на кільцевій дорозі м. Харкова, с. Кулиничі.

Був перевірений транспортний засіб марки MAN, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить позивачу під керуванням водія ОСОБА_2 .

На момент проведення перевірки встановлено:

- завантаження транспортного засобу вище бортів кузова;

- просідання вузлів підвіски транспортного засобу;

- відсутність у водія транспортного засобу товарно-транспортної накладної.

У зв`язку з виявленням зазначених порушень, виконуючи функції покладені на них державою, державними інспекторами складено протокол про адміністративне правопорушення № 0019340 від 20.08.2025 (який направлено для ухвалення рішення до Харківського районного суду Харківської області), акт про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю № 015142 від 20.08.2025, акт № АБ 003066 від 20.08.2025 про блокування транспортного засобу MAN, державний номерний знак НОМЕР_1 , спеціальним блокувальним пристроєм (серійний № 061 (далі – блокуючий пристрій). Водію повідомлено, що номер телефону Відділу, розміщений на блокувальному пристрої.

З матеріалів справи встановлено, що блокувальний пристрій так і транспортний засіб марки MAN, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 зникли. У зв`язку із вказаним 20.08.2025, після встановлення факту зникнення блокуючого пристрою разом із транспортним засобом в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Владиславом Черсуновим, о 23:38, здійснено виклик поліції за номером « 102» (№17910).

Повідомленням №75771/40/24-25 від 26.08.2025, направленим поштою рекомендованим повідомленням, позивача викликано для розгляду справи на 23.09.2025 з 10:00 до 11:00.

Позивач з`явилася на розгляд справи та надала власні заперечення, які враховані під час розгляду справи.

За результатами розгляду акту винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №005515 від 23.09.2025 та направлено позивачу із супровідним листом №83720/40/24-25 від 24.09.2025.

Позивач, вважаючи протиправною постанову №005515 від 23.09.2025, звернувся до суду з даною позовною заявою.

Щодо правового регулювання спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Предметом спірних правовідносин є правомірність застосування до позивача санкцій за порушення положень чинного законодавства, зокрема у вигляді адміністративно-господарського штрафу.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту в Україні визначено Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-III (далі по тексту Закон України №2344-III (у відповідній редакції)).

Законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень (стаття 2 Закону України №2344-III).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України №2344-ІІІ, основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до положень статті 6 Закону України №2344-III, загальне державне регулювання діяльності автомобільного транспорту здійснює Кабінет Міністрів України відповідно до своїх повноважень.

Реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.

Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 затверджено Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (далі по тексту Порядок №1567 (у відповідній редакції)), який відповідно до пункту 1 Порядку №1567 визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Згідно з пунктом 2 Порядку №1567, рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка (пункт 12 Порядку № 1567).

Відповідно до пунктів 14, 15, 21 Порядку №1567, рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється, зокрема: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України №2344-III документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; виконання водієм вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Згідно з пунктами 25-27 Порядку №1567, справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).

У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами розгляду справи на підставі акту перевірки та наданих водієм документів винесено постанову про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу №005515 від 23.09.2025.

У той же час, під час реалізації функцій держави, визначених підпунктом 15 пункту 5 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (зі змінами), працівниками Укртрансбезпеки здійснюється перевірка дотримання перевізниками вимог чинного законодавства.

Відповідно до абзацу дванадцятого частини сьомої статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» Укртрансбезпека здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю, вимоги до облаштування та технічного оснащення яких затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту.

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт», державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Частиною дев`ятнадцятою статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право:

супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів.

Відповідно до статті 229 КУпАП органи автомобільного транспорту та електротранспорту (тролейбус, трамвай) розглядають справи про адміністративні правопорушення, зв`язані з порушенням правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, правил користування автомобільним транспортом та електротранспортом, зокрема, але не виключно (частини друга, третя статті 132-1 КУпАП).

Від імені органів автомобільного транспорту та електротранспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право на автомобільному транспорті - посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті (частини друга, третя статті 132-1 КУпАП).

Відповідно до статті 14-3 КУпАП, адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа – фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу – належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, – особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Частиною третьою статті 132-1 КУпАП встановлено, що ухилення або відмова від проходження габаритно-вагового контролю, а так само перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, розташування транспортних засобів на проїзній частині, вчинення правопорушень, передбачених частиною шостою статті 121 цього Кодексу, в зоні габаритно-вагового контролю - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Диспозиція статті 132-1 КУпАП містить термін «відмова від проходження габаритно вагового контролю».

Відповідно до статті першої Закону України «Про автомобільний транспорт» відмова від габаритно-вагового контролю - будь-які дії або бездіяльність, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, що призвели до ухилення від проходження габаритно-вагового контролю в зоні габаритно-вагового контролю. Тобто, відмова полягає у діях або бездіяльності що призвели до ухилення від проходження габаритного-вагового контролю.

Частина третя статті 132-1 КУпАП передбачає, що ухилення або відмова від проходження габаритно вагового контролю є будь-якими діями або бездіяльністю, у тому числі які зафіксовані в автоматичному режимі, що призвели до ухилення від проходження габаритно-вагового контролю в зоні габаритно-вагового контролю.

При цьому, частина третя статті 132-1 КУпАП не містять застережень щодо того, що для притягнення до відповідальності за цією нормою відмова повинна відбутися саме та виключно в зоні габаритно вагового контролю.

Відмова від супроводження до пункту габаритно вагового контролю включається до об`єктивної сторони діяння, що полягає в ухиленні від проходження габаритно вагового контролю в зоні габаритно-вагового контролю, за яке передбачена адміністративна відповідальність згідно ч.3 ст.132-1 КУпАП.

У спірному випадку саме відмова виконати законну вимогу посадової особи Укртрансбезпеки прослідувати до пункту габаритно-вагового контролю призвела до ухилення позивачем від проходження габаритно-вагового контролю в зоні габаритно вагового контролю, що і передбачено частиною третьою статті 132-1 КУпАП.

Варто зазначити, що П`ятим апеляційним адміністративним судом в постанові від 01.05.2024 у справі № 521/25465/23 зазначено: «При цьому, судова колегія також не приймає до уваги посилання позивача на зупинення автомобіля за межами зони габаритно-вагового контролю, що виключає відповідальність за відмову у проходженні такого контролю, оскільки положення ч.3 ст.132-1 КУпАП не містять застережень щодо того, що для притягнення до відповідальності за цією нормою відмова повинна відбутися саме та виключно в зоні габаритно-вагового контролю».

Суд зазначає, що Порядок взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України №1007/1207 прийнятий від 10.12.2013 (далі Порядок взаємодії).

Стаття 132-1 КУпАП доповнена частиною третьою на підставі Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю» від 29.06.2021. Також вказаним законом додано статтю 188-57 КУпАП.

Стаття 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» доповнена положеннями, які надають змогу супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю» від 03.06.2021.

Відтак, суд дійшов висновків, що позивач неправильно використовує норми Інструкції № 512. Більш того, відповідно частини 2 статті 258 КУпАП, протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених частиною другою статті 122-2, частинами другою, третьою статті 132-1.

Щодо тверджень позивача про те, що вона не є автомобільним перевізником в спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою, другою статті 48 Закону України № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити:

дата і місце складання;

вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);

автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення;

вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);

транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто;

пункти завантаження і розвантаження.

Таким чином, перелік необхідних документів не є вичерпним, оскільки уст.48 ЗУ "Про автомобільний транспорт "визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів.

Також, згідно з частини другої статті 49 Закону України "Про автомобільний транспорт" водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт"за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями39і48цьогоЗакону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями;

документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України Про транспортно-експедиторську діяльність, Про транзит вантажів, інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом;

рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт;

товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Як вбачається з матеріалів справи позивача притягнуто до відповідальності за порушення статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" (з підстав відсутності у водія товарно-транспортної накладної, роздруківки даних про роботу та відпочинок водія з повіреного тахографа (тахограф не повірено), посвідчення водія відповідної категорії, що вказано в Акті проведення перевірки №ОАР 063500 від 20.08.2025 та накладено санкцію за абзацом 3 частиною першою статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Водій ознайомився з актом перевірки, зазначив, що даний транспортний засіб використовує у особистих цілях - для будівництва власного будинку.

Як на підставу протиправності постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу позивач зазначає, що під час рейдової перевірки транспортний засіб використовувався у власних потребах, а водій мав та пред`явив інспектору всі документи.

Суд наголошує, що обов`язковість оформлення ТТН прямо визначена Законом України “Про автомобільний транспорт” (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб).

У свою чергу, пунктом 1.3 Інструкції № 385, на який звертає увагу позивач, визначено, що ця інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі). Однак, вказаною нормою не визначено поняття власні потреби перевізника.

При цьому, пункт 1.4 Положення № 340 регламентовано, що це положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.

Отже, з наведених правових норм вбачається, що, зокрема, вантажні перевезення для власних потреб - це здійснення такого перевезення фізичною особою за власний рахунок та без використання праці найманих робітників.

Вказана позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 31.07.2024 у справі №440/5873/23, які враховується судом в силу приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, твердження позивача про здійснення перевезення за власної потреби є безпідставним, наявність власних потреб є опцією фізичної особи.

Крім того, надана до суду видаткова накладна №3 від 20.08.2025 року не є належним та допустимим доказом підтвердження перевезення піску для власних потреб водієм ОСОБА_2 , оскільки вона містить лише прізвище " ОСОБА_3 " без зазначення ініціалів.

Підсумовуючи викладене, суд відхиляє доводи скаржника про те, що у спірних правовідносинах він не виступав автомобільним перевізником та суб`єктом відповідальності за виявлене порушення.

Отже, у спірних правовідносинах водій зобов`язаний був пред`явити ТТН чого зроблено не було.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постановах від 25.07.2024 у справі №440/2334/23, 10.10.2024 у справі №440/17818/21. У цих постановах Верховний Суд констатував, що визначений законодавством перелік документів, які зобов`язаний надати автомобільний перевізник контролюючому органу під час перевірки, а також вимоги до змісту таких документів встановлені з метою повного та всебічного дослідження обставин здійснення відповідного перевезення та, у випадку порушення вимог чинного законодавства, беззаперечного встановлення складу адміністративного правопорушення та винної особи - порушника.

Такий документ, як ТТН надає можливість установити автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, і при перевірці уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

Щодо відповідальної особи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 14-3 КУпАП, адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа – фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу – належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, – особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Наказом Міністерства інфраструктури України № 590 від 09.08.2022 затверджений Порядок застосування засобів фото- і відеофіксації посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті.

Згідно пункту 5 розділу ІІ Порядку № 590, портативний відеореєстратор вмикається посадовою особою Укртрансбезпеки та повинен перебувати в режимі відеозйомки з аудіо супроводженням під час здійснення відповідних заходів, визначених пунктом 3 розділу I цього Порядку, крім випадків, пов`язаних з виникненням у посадової особи Укртрансбезпеки приватного становища (відвідування вбиральні, кімнати відпочинку, перерви для приймання їжі тощо).

Посадова особа Укртрансбезпеки зобов`язана вмикати портативний відеореєстратор під час рейдових перевірок (перевірок на дорозі): зупинення транспортного засобу, процесів виявлення та фіксування порушень, спілкування з фізичними особами.

Судом встановлено, що фіксація порушення здійснювалась на портативний відеореєстратор, запис якого міститься в матеріалах справи.

Відповідальною особою в розумінні статті 14-3 КУпАП може бути:

власник транспортного засобу (фізична особа);

керівник юридичної особи (якщо власником транспортного засобу є юридична особа);

належний користувач транспортного засобу (фізична особа);

керівник юридичної особи (якщо належним користувачем транспортного засобу є юридична особа).

Згідно пункту 3 Розділу II Порядку ведення Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.11.2020 № 779 (надалі – Порядок ведення ЄДРТЗ), до ЄДРТЗ уноситься інформація про транспортні засоби, що використовуються на вулично-дорожній мережі загального користування і підлягають державній або відомчій реєстрації, відомості про їх власників (співвласників), належних користувачів, закріплені номерні знаки та реєстраційні документи на такі транспортні засоби (далі - об`єкти обліку).

У відповідності до пункту 4 Розділу II Порядку ведення ЄДРТЗ, внесення до ЄДРТЗ інформації про об`єкти обліку здійснюється в разі, зокрема, державної реєстрації транспортного засобу; перереєстрації транспортного засобу; зняття з обліку транспортного засобу; внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу; передачі права користування та/або розпорядження транспортним засобом іншій особі з видачею тимчасового реєстраційного талона.

Судом встановлено, що власником транспортного засобу, який перевірявся, є позивач.

Відповідно до статті 279-7 КУпАП відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-3 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, якщо протягом 20 календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення або з дня набрання постановою про накладення адміністративного стягнення законної сили:

така особа надала документ, який підтверджує, що до моменту вчинення правопорушення транспортний засіб вибув з її володіння;

внаслідок протиправних дій інших осіб, або щодо протиправного використання іншими особами номерних знаків, що належать її транспортному засобу;

особа, яка користувалася транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, звернулася особисто до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (квитанцію) про сплату відповідного штрафу.

У разі звільнення відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-3 цього Кодексу, або особи, яка ввезла транспортний засіб на територію України, від адміністративної відповідальності на підставі:

абзацу другого частини першої цієї статті - винесена стосовно відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-3 цього Кодексу, або особи, яка ввезла транспортний засіб на територію України, постанова про притягнення до адміністративної відповідальності скасовується тим органом (посадовою особою), який її виніс;

абзацу третього частини першої цієї статті - до винесеної постанови стосовно відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-3 цього Кодексу, або особи, яка ввезла транспортний засіб на територію України, вносяться зміни щодо визначення суб`єктом правопорушення особи, яка фактично користувалася транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі.

Відтак, з системного аналізу наведених норм, суд дійшов висновку, що за адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене частиною третьою статті 132-1 КУпАП відповідальність несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, або належний користувач, при цьому, така особа може бути звільнена від адміністративної відповідальності лише в двох випадках зазначених вище.

Матеріали справи не містять відомостей з Єдиного державного реєстру транспортних засобів про іншого належного, окрім позивача, користувача належних останньому транспортних засобів, а договір позички, про існування якого зазначається позивачем є неналежним документом для цілей визначення відповідальної особи.

Одночасно, не підтверджується дотримання умов звільнення позивача від адміністративної відповідальності, як власника вказаних транспортних засобів, які прямо передбачені вищенаведеними положеннями статті 279-7 КУпАП.

Судами апеляційної інстанції неодноразово надавався висновок щодо механізму визначення відповідальної особи та застосуванню статті 14-3 КУпАП до спірних правовідносин, зокрема у справах №501/3014/23, №521/25465/23, №947/27726/23.

Також суд зазначає, що відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №640/11468/20, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови безумовного дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття такого рішення.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.05.2022 у справі №400/1510/19, від 05.07.2022 у справі №522/3740/20, від 27.09.2022 у справі №320/1510/20, від 03.10.2022 у справі №400/1510/19, від 01.11.2022 у справі №640/6452/19 та від 18.01.2023 у справі №500/26/22.

За таких обставин справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення № 005515 від 23.09.2025 за порушення статті 132-1 КУпАП.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки у спірних правовідносинах відповідачем не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що оскільки позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Антоновича, буд. 51, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ: 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови – відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Ольга НІКОЛАЄВА