Рішення від 22 лютого 2026 р. у справі №520/30311/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2026 р. № 520/30311/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ольги Горшкової, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень позовних вимог просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ у м. Києві за о/р №203040013600 від 24.10.2025 про відмову у задоволені повторної заяви ОСОБА_1 від 25.09.2025 з урахуванням Постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2025 у справі №520/11524/25 щодо переведення з пенсії за віком на пенсію відповідно до вимог Закону України «Про державну службу», та зобов`язати Головне управління ПФУ у м. Києві повторно розглянути заяву від 25.09.2025;

- визнати за ОСОБА_1 загальний стаж праці на державній службі 22 роки 6 місяців 08 днів (безперервно в період з 24 вересня 2002 року по 14 березня 2025 року), з яких стаж на державній службі 13 років 7 місяців 09 днів станом на 01 травня 2016 року, безперервно в період з 24 вересня 2002 року по 01 травня 2016 року.

- при визначені розміру пенсії ОСОБА_1 зобов`язати Головне управління ПФУ у м. Києві (та/або інший орган ПФ України) врахувати данні Довідок виданих Головним Управлінням Державної податкової Служби у Харківській області ДПС України:

1) за вих. №113/Т/20-40-11 від 31.03.2025, про стаж державної служби за період з 24.09.2022 по 31.03.2025 (включно) складає 22 роки 06 місяців 08 днів.

2) за вих. №44/Т/20-40-10-02-11 від 31.03.2025, складові заробітної плати державного службовця за березень 2025 року (складає 25100 грн)

3) за вих. №46/Т/20-40-10-02-11 від 31.03.2025, складові заробітної плати державного службовця за березень 2025 року (складає 25100 грн)

4) за вих. №45/Т/20-40-10-02-11 від 31.03.2025, про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця.

5) за вих. №47/Т/20-40-10-02-11 від 01.04.2025, про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця.

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду (у разі постановлення рішення на користь позивача) щодо надання на адресу Харківського окружного адміністративного суду звіту про виконання рішення суду протягом 10 днів з моменту набрання рішення законної сили.

В обґрунтування позовних позивач зазначила, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі №520/11524/25 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.04.2025 про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу", з урахуванням висновків суду. При вирішені справи судом встановлено, що загальний стаж позивача складає 45 років 6 місяців 22 дні , з яких: стаж на державній службі 22 роки 6 місяців 08 днів, безперервно в період з 24 вересня 2002 року по 14 березня 2025 року, з яких стаж на державній службі 13 років 7 місяців 06 днів станом на 01 травня 2016 року, безперервно в період з 24 вересня 2002 року по 01 травня 2016 року. Відповідно до рішення ГУ ПФУ у м. Києві за о/р №203040013600 від 24.10.2025, визначено з урахуванням постанови суду від 02.09.2025 визнано загальний стаж позивача на державній службі 13 років 07 місяців 09 днів, без врахування стажу в період з 01 травня 2016 року по 14 березня 2025 року. Отже, відповідачем відмовлено у призначенні пенсії державного службовця та визначено недостатність стажу для призначення такої пенсії. Таке рішення відповідача від 24.10.2025 є повністю не законним, є таким що порушує права позивача на отримання пенсії державного службовця. Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Відповідач відзив на позов разом з доказами на спростування доводів позивача до суду не надав, причин неможливості надання відзиву та доказів суду не повідомив.

Відповідно до частини 2 статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про наслідки неподання відзиву на позов та необхідних документів або заяви про визнання позову до суду.

Третя особа правом на надання письмових пояснень по справі не скористалась.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

02.04.2025 ОСОБА_1 звернулася до органів Пенсійного фонду України з заявою про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».

Заява позивача про перехід на інший вид пенсії за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві та прийнято відповідне рішення № о/р 203040013600 від 09.04.2025 про відмову в переведенні позивача з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу», у зв`язку з відсутністю необхідного стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби та відсутності факту роботи позивача на посаді державної служби на день набрання чинності Законом № 889-VIII.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 по справі № 520/11524/25, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 09.04.2025 № о/р 203040013600 про відмову в переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.04.2025 про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу", з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2025 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишено без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 по справі № 520/11524/25 – без змін.

На виконання вказаного рішення суду по справі № 520/11524/25 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 та прийнято рішення №203040013600 від 24.10.2025, яким позивачу відмовлено в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Так, відповідно до вказаного рішення пенсійним органом зараховано до стажу державної служби період роботи в державній податковій інспекції з 02.01.2014 по 01.05.2016, поряд із тим зазначено, що оскільки рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 №520/11524/25 не покладено зобов?язань врахувати довідки про складові заробітної плати державного службовця від 31.03.2025 №44/T/20-40-10-02-11, від 01.04.2025 №47/T/20-40-10-02-11, а без врахування зазначених довідок переведення на інший вид пенсії є недоцільним. Розмір пенсійної виплати зменшиться до мінімального розміру - 2361,00 грн.

Не погоджуючись із діями відповідача, щодо визнання загального стажу позивача на державній службі 13 років 07 місяців 09 днів, без врахування стажу в період з 01 травня 2016 року по 14 березня 2025 року, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

01 травня 2016 року набув чинності Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі по тексту - Закон № 889-VIII), підпунктом 1 пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" якого визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про державну службу", крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Частиною першою статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу" (далі по тексту - Закон № 3723-XII) визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Механізм обчислення стажу державної служби визначений Порядком обчислення стажу державної служби, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229 (далі по тексту - Порядок № 229).

Пунктом 4 Порядку № 229 встановлено, що стаж державної служби обчислюється відповідно до частини другої статті 46 Закону № 889-VIII.

Приписами ст. 46 Закону № 889-VIII визначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема: час перебування на посаді державної служби відповідно до Закону; час перебування на посадах на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

Нормою п.6 Порядку № 229 визначено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом № 889-VIII обчислюється відповідно до п.8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону.

Відповідно до п.8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII стаж державної служби за період роботи (служби) до набрання чинності цим Законом (до 01.05.2016) обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Отже, враховуючи наведене вище, необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію, відповідно до вимог статті 37 Закону України «Про державну службу», є досягнення такими особами певного віку та наявність відповідного страхового стажу. При цьому, зазначений вік визначається положеннями статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Тобто, до 01.05.2016 право на пенсію державного службовця мали особи, які:

а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж;

б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01.05.2016 відповідно до ст. 90 Закону № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Водночас, законодавством визначені умови за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII.

Приписами п.10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу" в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Отже, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ і пунктами 10, 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, стажу державної служби або стажу роботи на посадах віднесених до категорій посад державних службовців.

Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.07.2018 по справі № 569/350/17, від 03.07.2018 по справі № 586/965/16-а, від 10.07.2018 по справі № 591/6970/16-а.

Як вбачається із судового рішення по справі № 520/11524/25, що ОСОБА_1 проходила службу в органах податкової служби:

- 24.09.2002 - переведена на конкурсній основі на посаду головного спеціаліста адміністративно-господарчого відділу ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова (підстава: наказ № 48-о від 24.09.2002) (запис № 18);

- 24.09.2002 - присвоєно 15 ранг державного службовця (підстава: наказ № 48-о від 24.09.2002) (запис № 18);

- 24.09.2002 - прийнята присяга державного службовця (підстава: ЗУ "Про держ. службу", ст. 37) (запис № 19);

- 10.11.2004 - присвоєно черговий 14 ранг державного службовця (підстава: наказ № 108-о від 10.11.2004) (запис № 20);

- 21.11.2006 - присвоєно черговий 13 ранг державного службовця (підстава: наказ № 93-о від 21.11.2006) (запис № 21);

- 14.04.2012 - звільнена з посади згідно п.5 ст. 36 КЗпП України у порядку переведення до Основ`янської МДПІ м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (підстава: наказ № 12-о від 14.03.2012) (запис № 22);

- 15.03.2012 - призначена у порядку переведення з ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова на посаду головного спеціаліста загального відділу управління адміністративно-господарського забезпечення Основ`янської МДПІ міста Харкова (підстава: наказ № 1-о від 15.03.2012) (запис № 23);

- 01.07.2013 - призначена у порядку переведення з Основ`янської МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС на посаду головного спеціаліста загального відділу адміністративно-господарського управління Основ`янської об`єднаної Державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (підстава: наказ № 3-о від 01.07.2013) (запис № 24);

- 02.01.2014 - присвоєно спеціальне звання - інспектор податкової та митної справи ІІІ рангу (підстава: наказ № 117-о від 27.12.2013) (запис № 25);

- 13.07.2015 - призначена у порядку переведення з Основ`янської ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області на посаду головного державного інспектора загального відділу управління інфраструктури Основ`янської об`єднаної Дерржавної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (підстава: наказ № 2-о від 13.07.2015) (запис № 26);

- 10.11.2015 - присвоєно спеціальне звання інспектора податкової та митної справи ІІ рангу (підстава: наказ № 135-о від 10.11.2015) (запис № 27);

- 25.02.2016 - у зв`язку із змінами структури та штатного розпису призначена на посаду головного державного інспектора відділу матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Східної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (підстава: наказ № 16-о від 25.02.2016) (запис № 29);

- 29.04.2016 - у зв`язку із затвердженням структури та штатного розпису призначена на посаду головного державного інспектора відділу організації документування і роботи з документами управління матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури (підстава: наказ № 77-о від 29.04.2016) (запис № 30);

- 29.06.2017 - звільнена з посади у порядку переведення до Головного управління ДФС у Харківській області, п.5 ч.1 ст. 36 КЗпП України, п.2 ч.1 ст. 41 Закону України "Про державну службу" (підстава: наказ № 262-о від 29.06.2017) (запис № 31);

- 30.06.2017 - призначена у порядку переведення на посаду головного державного інспектора відділу організації документування і роботи з документами управління матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури, як переможниця конкурсу ГУ ДФС у Харківській області (підстава: наказ № 342-о від 30.06.2017) (запис № 32);

- 13.11.2017 - присвоєно чергове спеціальне звання інспектора податкової та митної справи І рангу (підстава: наказ № 669-о від 13.11.2017) (запис № 33);

- 21.08.2018 - переведена на посаду головного державного інспектора відділу організації документування і роботи з документами управління організації роботи ГУ ДФС у Харківській області (підстава: наказ № 577-о від 21.08.2018) (запис № 34);

- 27.06.2019 - достроково присвоєно звання радник податкової та митної справи ІІІ рангу (підстава: наказ № 703-о від 27.06.2019) (запис № 35);

- 07.10.2019 - звільнена з посади у порядку переведення до Головного управління ДПС у Харківській області згідно п.2 ч.1 ст. 41 ЗУ "Про державну службу" та п.5 ч.1 ст. 36 КЗпП України (підстава: наказ № 1096-о від 07.10.2019) (запис № 36);

- 08.10.2018 - призначена у порядку переведення на посаду головного державного інспектора відділу організації документування і роботи з документами управління забезпечення роботи ГУ ДПС у Харківській області (підстава: наказ № 330-о від 08.10.2019) (запис № 37);

- 08.10.2019 - присвоєно 6 ранг державного службовця (підстава: наказ № 330-о від 08.10.2019) (запис № 38);

- 04.09.2020 - переведено на рівнозначну посаду головного державного інспектора відділу організації документування і роботи з документами організаційно-розпорядчого управління ГУ ДПС у Харківській області (підстава: наказ № 391-о від 04.09.2020) (запис № 39);

- 12.01.2021 - звільнено з займаної посади у порядку переведення до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України відповідно до п.2 ч.1 ст. 41 ЗУ від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу" та п.5 ч.1 ст. 36 КЗпП України (підстава: наказ № 13-о від 12.01.2015) (запис № 40);

- 13.01.2021 - призначено у порядку переведення на посаду головного державного інспектора відділу організації документування і роботи з документами організаційно-розпорядчого управління ГУ ДПС у Харківській області (підстава: наказ № 7-о/ВП від 12.01.2021) (запис № 41);

- 31.03.2025 - припинено державну службу та звільнена з посади за власним бажанням, у зв`язку із виходом на пенсію, ст. 5, п.7 ч.1 та ч.3 ст. 83, ч.3 ст. 86 Закону України "Про державну службу", п.4 ч.1 ст. 36, ст. 38 та ст. 83 КЗпП України, ст. 4 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (підстава: наказ № 104-о від 14.03.2025) (запис № 43).

Отже, суд першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи дійшли висновку, що до стажу державної служби позивача підлягає зарахуванню період роботи останньої з 24.09.2002 по 14.03.2025 в органах державної податкової служби.

Крім того, як зазначено у судових рішеннях по справі № 520/11524/25 стаж державної служби позивача підтверджується наявною в матеріалах справи копією довідки Головного управління ДПС України у Харківській області від 01.04.2025 № 46/Т/20-40-10-02-11 про складові заробітної плати для державного службовця, відповідно до якої ОСОБА_1 станом на квітень 2025 року нарахована надбавка за 6 ранг державного службовця та надбавка за вислугу років у розмірі 50% за стаж державної служби 22 роки.

Наявність у позивача права для переведення з пенсії за віком на пенсію відповідно до положень Закону України "Про державну службу" підтверджується також довідкою Головного управління ДПС України у Харківській області від 31.03.2025 № 113/Т/20-40-11-16, відповідно до якої, з покликанням на п. 342.4 ст. 342, ст. 343, п.344.1 ст.344 Податкового кодексу України, стаж державної служби за період роботи з 24.09.2002 по 31.03.2025 складає 22 роки 06 місяців 08 днів.

Відповідно до ч. 4. ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд зазначає, що судове рішення по справі № 520/11524/25, набрало законної сили 02.09.2025.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, повторно розглядаючи заяву ОСОБА_1 , Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не врахувало висновків, які викладені у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 та постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2025 по справі № 520/11524/25.

У зв`язку зі чим, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління ПФУ у м. Києві за №203040013600 від 24.10.2025 про відмову у задоволені повторної заяви ОСОБА_1 щодо переведення з пенсії за віком на пенсію відповідно до вимог Закону України «Про державну службу» є протиправним та підлягає скасуванню.

Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління ПФУ у м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.04.2025 про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу", з урахуванням висновків суду у даній справі.

Щодо вимоги повторно розглянути заяву позивача від 25.09.2025, суд зазначає, що вказана вимога не підлягає задоволенню, оскільки заява від 25.09.2025 скерована позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, а оскаржуване рішення №203040013600 від 24.10.2025 приймалось Головним управлінням ПФУ у м. Києві на виконання судових рішень у справі № № 520/11524/25, а не за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 25.09.2025.

Крім того, суд зазначає, що відповідачем не враховано і довідки про складові заробітної плати державного службовця, які надані позивачем до заяви.

Відповідно до частини 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі: документів, що є в пенсійній справі, а також додаткових документів, поданих заявником.

Відповідно до частини 1 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Пунктом 2.10 Порядку № 22-1 визначено, що довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.

Додатком 5 до Порядку № 22-1 затверджена форма довідки про заробітну плату для призначення пенсій.

За змістом вказаної форми довідка повинна містити, зокрема, штамп органу, що видав довідку; ПІБ особи, якій довідка видана; суми заробітної плати та період, за який вона нарахована; підставу видачі довідки; ПІБ, посада та підпис уповноважених осіб.

Із довідок про заробітну плату, які подав позивач, суд встановив, що вони видані на підставі особистих карток позивача та має вказані вище реквізити, у довідках зазначено про сплату страхових внесків із заробітної плати, що вказані у довідках.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач має право на врахування заробітної плати, вказаної у довідках про складові заробітної плати позивача №44/Т/20-40-10-02-11 від 31.03.2025, №46/Т/20-40-10-02-11 від 31.03.2025, №45/Т/20-40-10-02-11 від 31.03.2025, №47/Т/20-40-10-02-11 від 01.04.2025, для обчислення пенсії.

Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві при повторному розгляді заяви позивача про призначення пенсії проявило бездіяльність та повторно, уже на виконання рішення суду, не надало оцінку довідкам про заробітну плату, які подав позивач.

Оскільки, права позивача порушені бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування довідок про заробітну плату для обчислення пенсії під час повторного розгляду заяви позивача про призначення пенсії, то суд вважає за необхідне, зобов`язати Головне управління ПФУ у м. Києві врахувати довідки про складові заробітної плати позивача №44/Т/20-40-10-02-11 від 31.03.2025, №46/Т/20-40-10-02-11 від 31.03.2025, №45/Т/20-40-10-02-11 від 31.03.2025, №47/Т/20-40-10-02-11 від 01.04.2025 при повторному розгляді заяви про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу».

Щодо встановлення судового контролю, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 381-1 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Згідно з ч. 5 ст. 382 КАС України за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.

Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Приписи ч. 1 ст. 382 КАС України, кореспондують з закріпленими у п. 4-1 ч. 6 ст. 246 КАС України приписами, згідно з якими, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується здійснення судового контролю, передбаченого частинами п`ятою, шостою статті 382 цього Кодексу.

Отже, судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може встановити під час прийняття рішення у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду першої інстанції, та накладенням штрафу на керівника у разі відмови у прийнятті звіту.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Суд зауважує, що правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

При цьому, аби застосувати спосіб судового контролю, суд повинен мати обґрунтовані сумніви у виконанні суб`єктом владних повноважень свого конституційного обов`язку - виконання судового рішення, що відповідає позиції Верховного Суду, наведеній, зокрема, у постановах від 03.04.2019 по справі №820/4261/18, від 09.07.2019 по справі №826/17587/18, від 22.08.2019 по справі №522/10140/17, від 22.12.2020 по справі №440/1810/19, від 25.02.2021 по справі №640/13599/20, від 30.03.2021 по справі №580/3376/20, від 27.04.2021 по справі №460/418/20, від 13.09.2021 по справі №20/3888/21, від 02.12.2021 по справі №808/1156/18.

З урахуванням наведеного, враховуючи, що позивачем не наведено обґрунтувань та не надано доказів, що підтверджують необхідність застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням судового рішення, визначеного ст. 382 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення такого судового контролю за виконанням судового рішення у даній справі, а тому відповідна вимога позивача задоволенню не підлягає.

Щодо розподілу судових витрат, а саме стягненням витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з частини 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з підпунктами 1, 2 частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинтсва України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з підпунктами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, які входять до предмета доказування у справі, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 320/3271/19.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Суд зазначає, що з аналізу статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність), а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.

Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У даній справі представник позивача просить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ПФУ у м. Києві витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

З матеріалів справи судом встановлено, що у підтвердження понесених витра позивачем надано до матеріалів справи Договір про надання правової допомоги №45/2025 від 17.11.2025 та квитанцію від 17.11.2025 №45/2025, відповідно до якої за договором отримана сума витрат (гонорару адвоката) 10000 грн.

Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, яка вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 12.04.2023 року у справі №540/707/20.

Суд зазначає, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №826/841/17, від 24.10.2019 у справі №820/4280/17, від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18, у постанові Верховного Суду від 24.03.2020 у справі №520/6161/19.

Суд зазначає, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи, оскільки дана справа є справою незначної складності та підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

З урахуванням того, що предмет спору у цій справі не є складним, спірні правовідносини не потребують складних правових досліджень, вивчення обсягу фактичних даних, складність складених процесуальних документів не є значним, тому колегія суддів, виходячи з принципу пропорційності, вважає, що сума, яка заявлена до стягнення на оплату витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, є неспівмірною із складністю справи та обсягом наданих послуг адвокатом.

Отже, враховуючи наведені обставини, а також зміст та обсяг наданих послуг, розмір відшкодування, суд вважає заявлений позивачем до відшкодування розмір правової допомоги у розмірі 10000,00 грн завищеним та таким, що підлягає зменшенню.

З огляду на вищевикладене, зважаючи на розмір витрат на оплату адвоката та його співмірність зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, необхідним адвокату на їх виконання (надання), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, колегія суддів доходить висновку, що доведеним та співмірним розміром витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, понесених під час розгляду справи в суді, що підтверджується належними доказами, а тому, такі витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИ Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, будинок 16, ЄДРПОУ 42098368), третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи,буд. 5,Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ у м. Києві за №203040013600 від 24.10.2025 про відмову у задоволені повторної заяви ОСОБА_1 щодо переведення з пенсії за віком на пенсію відповідно до вимог Закону України «Про державну службу».

Зобов`язати Головне управління ПФУ у м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо переведення з пенсії за віком на пенсію відповідно до вимог Закону України «Про державну службу».

Зобов`язати Головне управління ПФУ у м. Києві зарахувати до загального стажу праці ОСОБА_1 на державній службі 22 роки 6 місяців 08 днів (безперервно в період з 24 вересня 2002 року по 14 березня 2025 року), з яких стаж на державній службі 13 років 7 місяців 09 днів станом на 01 травня 2016 року, безперервно в період з 24 вересня 2002 року по 01 травня 2016 року.

Зобов`язати Головне управління ПФУ у м. Києві при визначені розміру пенсії ОСОБА_1 врахувати данні Довідок виданих Головним Управлінням Державної податкової Служби у Харківській області ДПС України №113/Т/20-40-11 від 31.03.2025, про стаж державної служби за період з 24.09.2022 по 31.03.2025 (включно) складає 22 роки 06 місяців 08 днів, №44/Т/20-40-10-02-11 від 31.03.2025, складові заробітної плати державного службовця за березень 2025 року (складає 25100 грн), №46/Т/20-40-10-02-11 від 31.03.2025, складові заробітної плати державного службовця за березень 2025 року (складає 25100 грн), №45/Т/20-40-10-02-11 від 31.03.2025, про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, №47/Т/20-40-10-02-11 від 01.04.2025, про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вул.Бульварно- Кудрявська, будинок 16, ЄДРПОУ 42098368) сплачену суму судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять тисяч) грн 20 коп. та 5000 (п`ять тисяч) 00 грн витрат на правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Ольга ГОРШКОВА