Рішення від 22 лютого 2026 р. у справі №216/2187/24 — Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/2187/24

провадження 2/216/217/26

РІШЕННЯ

іменем України

23 лютого 2026 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Цимбалістенко О.В.,

за участю секретаря судового засідання: Зінченко Є.С.,

представника позивача Ступак Я.О.,

представника відповідача Тер-Товмасян Ю.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг`про виплату середнього заробітку за основним місцем роботи,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Адвокат Ступак Яна Олександрівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг`про виплату середнього заробітку за основним місцем роботи.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, починаючи з 05 червня 2003 року по теперішній час, ОСОБА_1 (далі- Позивач), перебуває у трудових відносинах з Публічним Акціонерним Товариством «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»).

Під час перебування позивача у трудових правовідносинах з відповідачем, а саме 27 лютого 2020 року позивачем було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних силах України, про що відповідача було належним чином повідомлено.

Відповідно до частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, з дати укладання контракту про проходження військової служби у Збройних силах України ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» щомісяця нараховували та сплачували Позивачу середній заробіток за основним місцем роботи. Однак починаючи із серпня 2022 року нарахування та виплата зазначених коштів припинились.

На звернення позивача щодо підстав припинення нарахування та виплати середнього заробітку за основним місцем роботи ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» надали відповідь, що з 19.07.2022 р. відсутні правові підстави для збереження середнього заробітку працівникам, яких було призвано на військову службу.

Однак, позивач не погоджується із вищезазначеною позицією ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Позивач вважає, що зміни до ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України» та відповідно позиція ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» суперечать статтям 1, 3, 17, 22, 58 Конституції України.

Крім цього позивач звертає увагу на те, що з моменту укладення контракту про проходження військової служби у Збройних силах України, що між ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» та позивачем виникли триваючі правовідносини зі збереження середнього заробітку на час дії контракту. їх реалізація розпочалась на підставі частини 3 статті 119 КЗпП, що діяла до 19.07.2022. Отримання середнього заробітку є безперервним процесом реалізації права, яке не реалізоване.

У зв`язку з вищевикладеним представник ОСОБА_2 , яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 просила:

-скасувати наказ Публічного Акціонерного Товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (код ЄДРПОУ 24432974) про припинення збереження та виплати середнього заробітку ОСОБА_1 ;

-зобов`язати Публічне Акціонерне Товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг» (код ЄДРПОУ 24432974) нараховувати та сплачувати середній заробіток ОСОБА_1 ;

-стягнути з Публічного Акціонерного Товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (код ЄДРПОУ 24432974) на користь ОСОБА_1 кошти по виплаті середнього заробітку за основним місцем роботи за період з серпня 2022 року по березень 2024 року.

Процесуальні дії суду та учасників справи

Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 липня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Окрім цього в порядку ст. 84 ЦПК України витребувано від ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» копію наказу про припинення збереження та виплати середнього заробітку ОСОБА_1 .

22 серпня 2024 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву. У задоволенні позовних вимог просила відмовити в повному обсязі. В обґрунтування позиції зазначила, що ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» застосовано зміни, внесені до ст.119 КЗпП, у відповідності до норм ст.58 Конституції та згідно п.Зст.5 ЦК України, а саме з дня, коли Закон №2352 набрав чинності - з 19 липня 2022 року і тільки до тих прав і обов`язків щодо нарахування і виплати заробітної плати, що виникли після набрання законом чинності 19 липня 2022 року. Зазначає, що норма ч.3 ст. 119 КЗпП України у частині збереження середнього заробітку втратила чинність, відтак відповідачем не порушено норми ст. 58 Конституції України та ЦК України щодо незворотності дії закону в часі, тому нарахування та виплати середнього заробітку ОСОБА_4 з 19 липня 2022 року ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» припинено правомірно у повній відповідності до Закону.

Крім цього від представника відповідача надійшло повідомлення про неможливість виконання вимог ухвали щодо витребування доказів. Представник зазначила, що надати суду копію наказу про припинення збереження та виплати середнього заробітку ОСОБА_1 , не вбачається можливим оскільки локальний акт по підприємству (наказ, розрядження) після вступу в силу нової редакції ст.119 КЗпП (19.07.2022 року) не приймався, а виконання вимог законодавства про припинення збереження за працівниками середнього заробітку здійснено роботодавцем автоматично в силу вищевказаних імперативних приписів.

03 вересня 2025 року від представника відповідача надійшли додаткові пояснення щодо справи.

05 вересня 2025 року під час судового засідання представником позивача ОСОБА_5 надано додаткові пояснення позивача по справі. В додаткових поясненнях позивач просив суд визнати дії відповідача по невиплаті середньомісячної заробітної плати такими, що суперечать Конституції та приписам Конституційного Суду України.

15 вересня 2025 року від позивача ОСОБА_1 надійшла заява в якій останній просить відновити його права та зобов`язати відповідача поновити виплати середнього заробітку.

19 лютого 2026 року в судовому засіданні було досліджені письмові матеріали справи. Представник позивача ОСОБА_2 просила задовольнити позовні вимоги. Представник відповідача ОСОБА_3 просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 починаючи з 05.06.2003 року по теперішній час перебуває у трудових відносинах з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», що не заперечується сторонами.

Під час перебування позивача у трудових правовідносинах з відповідачем, а саме 27 лютого 2020 року позивачем було укладено контракт строком на три роки про проходження військової служби у Збройних силах України, контракт підписано позивачем та командиром військовоійї частини НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 .

Згідно листа ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» №145/138 від 23.02.2024 року на запит ОСОБА_1 , відповідачем повідомлено, що починаючи з 19.07.2022 року середній заробіток позивачу підприємство не нараховує, оскільки відсутні правові підстави для збереження середнього заробітку працівникам, яких було призвано на військову службу або прийнято на військову службу за контрактом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно дост. 16 ЦКУкраїна, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Основним Законом України статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею.

Всі трудові відносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.

Так, за змістом положеньст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно ст. 24 Конституції Українигарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

Відповідно ст.46 Конституції Українигромадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 48 Конституції Українипередбачає, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Відповідно ч. 1-3ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ(Закон №2232- XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону №2232-XIIвстановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно ч. 2ст. 39 Закону №2232-ХІІгромадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою-четвертоюстатті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Частиною 3статті 119 КЗпП України(у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесенозміни та в частині третійстатті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», прийнятий Верховною Радою України 01 липня 2022 року, набрав чинності 19 липня 2022 року, а отже з 19 липня 2022 року частина 3 статті 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відтак, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де особи працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності, здійснюється по 18 липня 2022 року включно, тобто до набрання чинностіЗакону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року.

Водночас, з 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за працівником, призваним на військову службу, відсутні.

Відповідно ч. 1ст. 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За загальним правилом норма права діє щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до правовідносин застосовується той закон, під час дії якого вони настали.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України.

Так, згідно з висновками щодо тлумачення змістустатті 58 Конституції України, викладеними урішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третястатті 119 КЗпП Українив редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першоюстатті 17 Конституції Україниє найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої: на думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмупдсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Разом з тим, Урядом прийнятопостанову від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Пунктом 1 вказаної постанови передбачається установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), членам груп протиповітряної оборони, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань.

Таким чином, законодавець компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

Зважаючи на викладені норми закону, правові позиції Конституційного Суду України та Європейського суду, посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ та дії відповідача є такими, що не відопвідають закону, є неспроможними.

Враховуючи, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №3252 не визначено особливостей застосування норм частини третьоїстатті 119 КЗпП України, то з дня набрання чинності Законом №3252 за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу до дня набрання чинностіЗаконом №2352-ІХ, слід зберігати лише місце роботи (посаду).

На цей часЗакон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХє чинним та обов`язковим до виконання та не містить положень щодо його застосування лише до осіб, які призвані після набрання ним чинності.

Мінекономіки у листі від 28 липня 2022 року №2498/4/4.1-ЗВ-22а з посиланням наЗакон №2352-ІХта оновлену редакцію частини третьоїстатті 119 КЗпПвказувало про те, що за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу як до 19 липня 2022 року, так і після цієї дати, передбачено обов`язок збереження лише місця роботи і посади.

Водночас Мінекономіки зазначено, що за мобілізованими працівниками можуть зберігати заробіток, але за власним рішенням роботодавця.

Таким чином, з моменту набрання чинностіЗаконом №2352-ІХне вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності Законом.

Зважаючи на викладене, твердження позивача, що за працівниками, призваними на військову службу до набрання чинностіЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», слід зберігати середній заробіток та місце роботи є помилковими.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином відповідач в частині припинення збереження середнього заробітку з 19 липня 2022 року працівникам, призваним на строкову військову службу, діяв відповідно до вимог трудового законодавства.

Починаючи з 19 липня 2022 року, відповідач був позбавлений обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини третьоїстатті 119 КзпП Українибули виключені. При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону.

Суд вважає, що позивачем не доведена протиправність дій Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» та невідповідність їх вимогам чинного законодавства.

У зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про виплату середнього заробітку за основним місцем роботи слід відмовити.

Керуючись ст. ст.3,12,13,81,82,141,259,263-265,354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про виплату середнього заробітку за основним місцем роботи - відмовити.

2.Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

3.Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково

4.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

5.Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6.Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; проживає за адресою: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг» (ЄДРПОУ 24432974; Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. вул. Криворіжсталі, 1).

Рішення складено та проголошено 23 лютого 2026 року 16 год. 50 хв.

Суддя О.В.ЦИМБАЛІСТЕНКО