Рішення від 22 лютого 2026 р. у справі №456/6779/25 — Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/6779/25

Провадження № 2/456/598/2026

РІШЕННЯ

іменем України

23 лютого 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Бораковського В. М. ,

секретар судового засідання Яніцька М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту,-

за участю

позивача ОСОБА_1

встановив:

Стислий виклад позиції сторін.

В обґрунтування своїх вимог щодо предмета спору представник позивача покликається на те, що 31.12.2020 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №1413057 про надання коштів на умовах фінансового кредиту. Укладення кредитного договору здійснювалось сторонами за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, доступ до якої забезпечувався відповідачу через веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація відповідача здійснювалася при вході відповідача в особистий кабінет, шляхом перевірки позивачем правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого позивачем на номер мобільного телефону відповідача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. Таким чином, кредитний договір укладено в електронній формі на умовах пропозиції (оферти) укладення договору про надання коштів на умовах фінансового кредиту, що опублікований в особистому кабінеті відповідача на веб-сайті www.credit7.ua., підписаний електронним підписом та акцептований відповідачем, 31.12.2020 20:50:50, (шляхом одноразового ідентифікатора у вигляді коду) з урахуванням положень ч. 6 і 12 п. 1 ст. З, ст. 12, п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 205 Цивільного Кодексу України.

Відповідач здійснив всі необхідні дії, спрямовані на укладання кредитного договору шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки (поточний/картковий рахунок НОМЕР_1 , вказаний відповідачем), на рахунок якої в подальшому було перераховано грошові кошти у розмірі 7000,00 грн. На умовах кредитного договору кредитодавець надав відповідачу грошові кошти в розмірі 7000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язувався повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Кредит видавався строком на 30 днів, шляхом перерахування (через послуги переказу) кредитодавцем грошових коштів на банківський картковий рахунок, вказаний відповідачем. Кредитодавець свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору. Натомість відповідач не виконав свої зобов`язання, що передбачені умовами кредитного договору, як своєчасне повернення отриманих коштів та сплату процентів за користування кредитом. У зв`язку із припиненням здійснення платежів на виконання кредитного договору у відповідача утворилася заборгованість за кредитним договором. Разом з тим, згідно пп.5, п.2.1 кредитного договору, кредитодавець має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за кредитним договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди відповідача.

22 лютого 2021 року ТзОВ «Лінеура Україна» та ТзОВ «Сіроко Фінанс» уклали договір факторингу №015-220221, згідно якого ТзОВ «Сіроко Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників ТзОВ «Лінеура Україна», включно і до ОСОБА_1 за договором №1413057 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 31.12.2020.

21 серпня 2024 року, ТзОВ «Сіроко Фінанс» та ТзОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф»» уклали договір факторингу №20240821/1, згідно якого ТзОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф»» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників ТзОВ «Сіроко Фінанс», включно і до гр. ОСОБА_1 за договором №1413057 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 31.12.2020.

У зв`язку з вищенаведеним представник позивача просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф»» суму заборгованості за договором №1413057 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 31.12.2020 в розмірі 25663,67 грн., з яких: 7000,00 грн. – сума заборгованості за тілом кредиту; 15960,00 грн. – сума заборгованості за відсотками; 2703,67 грн – інфляційне збільшення, суму сплаченого судового збору в розмірі 2422, 40 грн., витрати на правову допомогу в розмір 7000,00 грн.

Відповідач у запропоновані судом строк та порядку відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості за кредитним договором не подав.

Представник позивача у судове засідання не прибув, однак звертаючись до суду з позовною заявою просив розгляд справи проводити без його участі.

Відповідач в судовому засіданні позов визнав в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу, щодо задоволення позову про стягнення заборгованості за відсотками заперечив частково, пояснивши, що вважає їх завищеними.

Заяв, клопотань від учасників справи не надходило.

Процесуальні дії у справі.

04.12.2025 суд, з метою визначення підсудності справи, здійснив запит в Єдиний державний демографічний реєстр по визначенню місця реєстрації відповідача.

Ухвалою від 08.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

З`ясувавши обставини, на які представник позивача посилається як на підставу своїх вимог, заперепечення щодо позову викладені відповідачем в судовому засіданні, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам у цілому, суд доходить такого висновку.

Розглянувши наявні у суду матеріали справи та давши їм належу оцінку, суд вважає за необхідне зазначити натупне.

Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід`ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказі регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.

Згідно частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частинами 2, 3 та 8 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також виходячи із наведених вище норм національного процесуального законодавства, суд встановив наступне.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

31.12.2020 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №1413057 про надання коштів на умовах фінансового кредиту. Укладення кредитного договору здійснювалось сторонами за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, доступ до якої забезпечувався відповідачу через веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація клієнта здійснювалася при вході клієнта в особистий кабінет, шляхом перевірки товариством правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого товариством на номер мобільного телефону клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. На умовах кредитного договору кредитодавець надав клієнту грошові кошти в розмірі 7000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язувався повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Кредит видавався строком на 30 днів, шляхом перерахування (через послуги переказу) кредитодавцем грошових коштів на банківський картковий рахунок, вказаний клієнтом /а.с.8-11/.

ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 узгодили графік платежів, який є додатком № 1 до договору про надання коштів на умовах фінансового кредиту №1413057 від 31.12.2020 /а.с.11/.

Відповідно до паспорту споживчого кредиту, ТОВ «Лінеура Україна» надало ОСОБА_1 кредит у сумі 7000, 00 грн., строк кредитування 30 днів, спосіб та строк надання кредиту: шляхом перерахування кредитодавцем грошових коштів за реквізитами платіжної карти, зазначеної споживачем, не пізніше трьох календарних днів від дати підписання договору /а.с.12-13/.

22 лютого 2021 року ТзОВ «Лінеура Україна» та ТзОВ «Сіроко Фінанс» уклали договір факторингу №015-220221, згідно якого ТзОВ «Сіроко Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників ТзОВ «Лінеура Україна», включно і до ОСОБА_1 за договором №1413057 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 31.12.2020. Сторонами погоджено суму фінансування, оплати та відступлення прав грошових вимог до договору факторингу №015-220221 від 22.02.2021. Згідно платіжної інструкції кредитового переказу коштів від 25.05.2021, ТзОВ «Сіроко Фінанс» прерахувало ТзОВ «Лінеура Україна» кошти в сумі 1760928, 99 грн. за відступлення прав грошових вимог до договору факторингу №015-220221 від 22.02.2021 /а.с.14-20/.

21 серпня 2024 року, ТзОВ «Сіроко Фінанс» та ТзОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф»» уклали договір факторингу №20240821/1, згідно якого ТзОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф»» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників ТзОВ «Сіроко Фінанс», включно і до гр. ОСОБА_1 за договором №1413057 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 31.12.2020. Згідно платіжної інструкції кредитового переказу коштів від 29.08.2024 ТзОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» перерахувало кошти ТзОВ «Сіроко Фінанс» у розмірі 15175, 20 грн. за відступлення прав грошових вимог до договору факторингу №20240821/1 від 29.08.2024 /а.с.21-29/.

Відповідно до витягу з акту прийому-прийняття реєстру прав вимог №015-220221/02 від 19.02.2021 (додаткова угода № 2 до договору факторингу № №015-220221 від 22.02.2021), боржником згідно кредитного договору №1413057 є ОСОБА_1 /а.с.30-31/.

Згідно з витягу із реєстру прав вимог №20240821/1, сформованого ТзОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» 06.11.2025, боржником згідно кредитного договору №1413057 є ОСОБА_1 /а.с.32/.

Відповідно до листа від 09.10.2024, ТОВ «Універсальні платіжні рішення» повідомило ТзОВ «Лінеура Україна», що надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків. Між підприємствами укладено договір на переказ коштів ФК-19/03-21 від 12.03.2019 /а.с.32/.

Згідно детального розрахунку заборгованості станом на 06.11.025, сума заборгованості боржника ОСОБА_1 за договором №1413057 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 31.12.2020 становить - 25663,67 грн., з яких: 7000,00 грн. – сума заборгованості за тілом кредиту; 15960,00 грн. – сума заборгованості за відсотками; 2703,67 грн – інфляційне збільшення /а.с.33/.

ТзОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» зверталось до боржника ОСОБА_1 з досудовою вимогою, з метою погашення заборгованості за договором №1413057 від 31.12.2020 /а.с.34/.

ТзОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» повідомляло боржника ОСОБА_1 про відступлення права вимоги заборгованості, згідно договору №1413057 від 31.12.2020 /а.с.34/.

Релевантні норми і джерела права, застосовані судом при ухваленні рішення.

Встановлені судом цивільні правовідносини щодо порушення боржником грошового зобов`язання й застосування кредитором відповідних наслідків цього, у тому числі й за кредитними договорами, регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року й протоколами до неї, Цивільним кодексом України (надалі - ЦК України), Законами України «Про електронну комерцію», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування», іншими актами цивільного законодавства.

Так, згідно з положеннями ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, з-поміж іншого, договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених у ст. 11 цього Кодексу.

Своєю чергою, системний аналіз статей 524-526, 533-535 ЦК України дає підстави стверджувати про те, що грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Порушенням зобов`язання, як встановлено у ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно ч. 1 ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В силу ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Приписами ч. 4 ст. 42 Конституції України визначено, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту. До того ж, як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013). У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Щодо укладення договору в електронній формі.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Частиною 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Щодо цесії (переходу права вимоги, факторингу).

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (ч. 2 ст. 517 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом встановлено, що 31.12.2020 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №1413057 про надання коштів на умовах фінансового кредиту. Укладення кредитного договору здійснювалось сторонами за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, доступ до якої забезпечувався відповідачу через веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація клієнта здійснювалася при вході клієнта в особистий кабінет, шляхом перевірки товариством правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого товариством на номер мобільного телефону клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. На умовах кредитного договору кредитодавець надав клієнту грошові кошти в розмірі 7000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язувався повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Кредит видавався строком на 30 днів, шляхом перерахування (через послуги переказу) кредитодавцем грошових коштів на банківський картковий рахунок, вказаний клієнтом.

Таким чином судом встановлено, що договір був укладений в електронній формі, яка відповідно до ст. 207 ЦК України та Закону України «Про електроннукомерцію» прирівнюється до письмової.

Введення одноразового персонального ідентифікатора і є вчиненням дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, а саме - акцептом в розумінні ч. 3 п. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Слід зазначити, що відповідач в судовому засіданні не заперечив факту укладення договору між сторонами та визнав суму заборгованості за договором, однак не визнав повністю позов в частині нарахування процентів.

З приводу наведеного суд звертає увагу, що в судовому засіданні беззаперечно встановлено, що кредитодавець свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору. Натомість відповідач не виконав своїх зобов`язань за умовами кредитного договору, своєчасно не повернув отриманих коштів, відповідно йому нараховано заборгованість також і по відсотках за користування кредитом.

На момент укладення кредитного договору відповідач не звертався до кредитодавця із заявою про надання роз`яснень незрозумілих йому умов договору, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодився із всіма умовами такого договору, в тому числі і з тими, що визначають підстави сплати процентів/штрафу та їх розмір. Більше того, відповідач, ознайомившись з умовами кредитного договору, мав реальну можливість відмовитися від укладення останнього, та на момент його підписання вимог щодо незаконності умов договорів не заявляв.

В судовому засіданні встановлено, що 22 лютого 2021 року ТзОВ «Лінеура Україна» та ТзОВ «Сіроко Фінанс» уклали договір факторингу №015-220221, згідно якого ТзОВ «Сіроко Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників ТзОВ «Лінеура Україна», включно і до ОСОБА_1 за договором №1413057 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 31.12.2020. Сторонами погоджено суму фінансування, оплати та відступлення прав грошових вимог до договору факторингу №015-220221 від 22.02.2021.

21 серпня 2024 року, ТзОВ «Сіроко Фінанс» та ТзОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф»» уклали договір факторингу №20240821/1, згідно якого ТзОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф»» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників ТзОВ «Сіроко Фінанс», включно і до боржника ОСОБА_1 за договором №1413057 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 31.12.2020.

Зважаючи на викладене до ТзОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф»» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором №1413057 від 31.12.2020.

Відповідач порушив умови договору №1413057 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 31.12.2020, належним чином не виконуючи взяті на себе зобов`язання, чим допустив заборгованість перед кредитодавцем в розмірі 25663,67 грн., з яких: 7000,00 грн. – сума заборгованості за тілом кредиту; 15960,00 грн. – сума заборгованості за відсотками; 2703,67 грн – інфляційне збільшення.

Суд вважає, що позивач довів належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору, надання відповідачу кредиту, нарахування процентів за користування кредитом, строки повернення кредиту.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на які представник позивача посилається як на підставу своїх вимог, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам в цілому, доходить висновку, що позов підлягає до задоволення повністю.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми боргу за кредитом, заборгованості за відсотками та інфляційного збільшення.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 2422,40 грн.

Разом з тим, частиною четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Суд звертає увагу, що до матеріалів справи надано докази, які підтверджують здійснення відповідних витрат позивачем на правову допомогу адвокату.

Таким чином, суд, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін, дійшов переконання, що заявлені представником позивача до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними та неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), та вважає, що обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000, 00 грн.

На підставі статей 207, 526, 626, 628, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України та керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд –

ухвалив:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 )на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф»» (ЄДРПОУ –42655697, IBAN № НОМЕР_3 у АТ «ОТП Банк», МФО банку 300528) суму заборгованості за договором №1413057 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 31.12.2020 в розмірі 25663,67 (двадцять п`ять тисяч шістсот шістдесят три гривні шістдесят сім копійок) грн., з яких: 7000,00 грн. – сума заборгованості за тілом кредиту; 15960,00 грн. – сума заборгованості за відсотками; 2703,67 грн – інфляційне збільшення, суму сплаченого судового збору в розмірі 2422, 40 грн., витрати на правову допомогу в розмір 2000,00 грн, а всього – 30086, 07 (тридцять тисяч вісімдесят шість гривень сім копійок) грн. 07 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 6 ст. 259 та частини 1 ст. 268 ЦПК України складання повного рішення суду відкладено на п`ять днів.

У зв`язку з оголошенням в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 24.02.2026.

Головуючий суддя В. М. Бораковський