Вирок від 23 лютого 2026 р. у справі №464/5785/22 — Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/5785/22

пр.№ 1-кп/464/54/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.02.2026 року м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова

головуючий суддя ОСОБА_1

секретар судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові кримінальне провадження № 464/5785/22, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022142410000315 від 30.08.22., стосовно

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженець та зареєстрований по АДРЕСА_1 , українець, громадянин України, з середньою освітою, невійськовозобов`язаний, неодружений, не працює, має судимості:

1/ 02.08.2021 вироком Сихівського районного суду м.Львова за ч.2 ст.186 КК України до позбавлення волі на строк 4 роки та на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання із встановленням іспитового строку 2 роки;

2/ 23.06.2023 вироком того ж суду за ст.ст.296 ч.2, 70 ч.4 КК України до позбавлення волі на строк 4 роки та на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання із встановленням іспитового строку 2 роки, -

обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.296 КК України,

де сторонам виступають з боку:

обвинувачення – прокурор ОСОБА_4 ;

захисту- обвинувачений ОСОБА_3 та захисник ОСОБА_5

учасником провадження – потерпілий ОСОБА_6

з участю його учасників, -

у с т а н о в и в :

ОСОБА_3 29 серпня 2022 року приблизно о 19.30 год, знаходячись в громадському місці, що неподалік будинку № 20 по вулиці Сихівській у м.Львові, в світлу пору доби, під час того як за його діями спостерігали перехожі, безпричинно розпочав конфлікт із потерпілим ОСОБА_6 , під час якого, виражався в його сторону нецензурною лайкою та виявляючи зневажливе ставлення до існуючих у суспільстві загальновизнаних правил поведінки і моральності, з особливою зухвалістю умисно наніс потерпілому ОСОБА_6 множинні удари кулаками обох рук по обличчю та голові потерпілого, спричинивши останньому, струс головного мозку, перелом кісток носа, які відносяться до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров?я та не мають ознак небезпеки для життя в момент заподіяння.

Таким чином ОСОБА_3 вчинив грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю (хуліганство), тобто кримінальний проступок, передбачений ч.1 ст.296 КК України.

Указаний висновок суду ґрунтується на наступному.

Як наголошував Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 167/404/18, при розгляді справи суд дотримався норм, установлених ст.ст.10, 22 КПК України, створив необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав, сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом, у результаті чого дійшов наступного висновку.

Із постанови Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 521/844/21 випливає, що відповідно до положень ст.92 КПК України у кримінальному провадженні обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст.92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Судом з`ясовано, що відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 30 серпня 2022 року внесено відомості про кримінальне провадження за № 12022142410000315. Постановою старшого дізнавача від 10 листопада 2022 року кримінальне правопорушення за ознаками ч.1 ст.125 КК України перекваліфіковано на кримінальне правопорушення за ч.1 ст.296 КК України.

У підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення стороною обвинувачення надано наступні докази:

показання у судовому засіданні потерпілого ОСОБА_6 про те, що 29 серпня 2022 року ввечері йшов з дружиною ОСОБА_7 по вул.Сихівській в м.Львові. Це було людне місце, де було багато перехожих, ще й і з дітьми і поруш навчальний заклад. Їм назустріч йшов молодий чоловік – обвинувачений, який викрикував, дивно себе поводив та чіплявся до людей. Мешканці будинків виглядали з вікон і робили йому зауваження. Коли обвинувачений дійшов до них, то попросив у нього сигарету. У відповідь він сказав, що немає, після чого обвинувачений став поводитися агресивно: нецензурно лаявся в його сторону, наносив численні удари руками по голові, у тому числі обличчю. Від отриманих ударів впав та на декілька секунд втратив свідомість. Дружина захищала його, однак нічого вдіяти не могла. Оскільки напад був зненацька та раптово, обидві руки були зайняті сумками, захиститися одразу не зміг. Надалі наздоганяв обвинуваченого, однак він утік. Наголосив на тому, що мешканці будинків і перехожі, зазначали, що він є третьою людиною за той день, до якої обвинувачений проявив агресію. Ствердив, що не розуміє безпричинною агресії обвинуваченого, так як раніше знайомі не були. Через отримані ушкодження: струс мозку та перелом носа 7 днів знаходився на стаціонарному лікуванні, а ще 10 днів – на амбулаторному лікуванні. Матеріальних претензій до обвинуваченого не має (адвокат обвинуваченого відшкодував йому 12-13 тисяч гривень), приходила через 2-3 місяці після події до нього мати обвинуваченого, а обвинувачений не прийшов до лікарні і не вибачився одразу, прийшов до нього лише влітку 2023 року та вибачився, однак не усвідомив того, що скоїв. Ствердив, що пробачає обвинуваченому його поведінку, але не примирився з ним і бажає йому належного покарання з метою недопущення скоєння обвинуваченим аналогічних дій стосовно інших осіб. Аналогічні обставини викладені потерпілим у протоколі прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 29 серпня 2022 року;

показання у судовому засіданні свідка ОСОБА_7 , що аналогічні за змістом показанням потерпілого. Ствердила, що спершу обвинувачений замахнувся на неї з метою нанесення ударів, від чого вона ухилилась, після чого спрямував свої дії на її чоловіка – потерпілого;

показання свідка ОСОБА_8 , інспектора ПП УПП у Львівській області, аналогічні за змістом з приводу цих обставин показанням потерпілої та свідка ОСОБА_7 , який ствердив, що з напарником прибув на виклик, на місці побачив обвинуваченого без свідомості на землі та потерпілого з численними кровавими ушкодженнями. Потерпілий зі свідком розповіли про конфлікт, який вчинив обвинувачений безпричинно, під час якого наносив удари потерпілому. Він обвинуваченого, який був в стані алкогольного сп`яніння, привів до тями;

повідомлення зі служби 102, зареєстровані в інформаційно-телекомунікаційні системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (журнал єдиного обліку), з яких зафіксовано, зокрема, відомості про те, що молодий хлопець на вул.Сихівська-Зубрівська в м.Львові поводить себе неадекватно та агресивно, провокує пішоходів на бійку;

протокол про зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису від 20 жовтня 2022 року, огляду речей від 26 жовтня 2022 року, яким оглянуто/досліджено аудіозапис зі служби 102, відтворений в судовому засіданні;

протокол огляду місця події від 24 жовтня 2022 року з фототаблицею, згідно з яким оглянуто відкриту ділянку місцевості за адресою: м.Львів, вул.Сихівська, 20;

висновок експерта Львівського обласного бюро судово-медичної експертизи за № 945 від 21 вересня 2022 року за результатами судово-медичної експертизи, яким встановлено, що струс головного мозку, травма носа у вигляді перелому кісток, садна (травми верхніх та нижніх кінцівок у вигляді саден) утворились від тупих предметів та могли виникнути 29 серпня 2022 року та не мають ознак небезпеки для життя в момент заподіяння, відносяться до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров`я;

додатковий висновок експерта Львівського обласного бюро судово-медичної експертизи за № 1064 від 25 жовтня 2022 року за результатами додаткової судово-медичної експертизи, згідно з яким тілесні ушкодження у потерпілого могли виникнути від удару (ударів) в ділянку носа з подальшим падінням;

протокол проведення слідчого експерименту від 25 жовтня 2022 року з відеозаписами (відтворені у суді), проведеного із потерпілим, у відповідності до яких детально та послідовно відтворено обстановку та обставини події;

протокол пред`явлення особи для впізнання від 07 листопада 2022 року з фототаблицею, де у присутності понятих потерпілий за фотознімками серед пред`явлених трьох осіб впізнав обвинуваченого як особу, яка нанесла йому тілесні ушкодження.

У постанові Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 750/5745/15-к зроблено висновок про те, що відповідно до ч.2 ст.92 КПК України обов`язок доказування допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає, однак такий обов`язок виникає лише у разі, якщо допустимість доказу ставиться під сумнів. Це випливає із засади диспозитивності, яка надає сторонам процесу можливість визначати, серед іншого, і обсяг дослідження доказів у суді. Таким чином, законодавець створив можливість обмежити судовий розгляд з`ясуванням спірних обставин справи, а щодо безспірних - спиратися на їх визнання сторонами. Аргументи щодо недопустимості доказів стороною захисту не наводились.

Твердження сторони захисту щодо неналежності протоколу огляду місця події від 24 жовтня 2022 року суд відхиляє з огляду на таке.

За правилами ст.237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп`ютерних даних.

Огляд місця події – це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з`ясування характеру події, що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння злочину (постанова Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі № 518/203/17).

З метою з`ясування події та дослідження обстановки на місці події, що відбулася, було здійснено огляд відкритої ділянки місцевості за адресою місця вчинення кримінального правопорушення: м.Львів, вул.Сихівська, 20 з відповідною фотофіксацією, за результатами чого з дотриманням вимог КПК України складено протокол огляду місця події.

Протокол огляду місця події у силу ст.ст.84, 99 КПК України є процесуальним джерелом доказів, який суд за своїм внутрішнім переконанням оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ст.95 КПК України).

Щодо тверджень захисту щодо неналежності протоколів слідчих експериментів за участю свідків, суд ураховує, що за приписами ст. 240 КПК України з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. До участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник. Про проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові 01 квітня 2025 року у справі № 484/4643/19, метою слідчого експерименту відповідно до ч.1 ст.240 КПК України є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення за участю потерпілого слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.

Нормативна модель слідчого експерименту передбачає безпосередню участь потерпілого, свідків у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань. Шляхами досягнення мети слідчого експерименту згідно з ч.1 ст.240 КПК України є проведення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Отримання від потерпілого, свідків відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням установленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання.

На відміну від слідчого експерименту допит потерпілого чи свідка в розумінні ст.ст.224, 225 КПК України - це слідча дія, що провадиться шляхом опитування особи, для отримання інформації, яка має доказове чи інше значення для кримінального провадження.

Як свідчать досліджені в суді протоколи слідчого експерименту з продемонстрованими відеозаписами до них від 14 та 19 жовтня 2022 року, проведених із свідками: ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , слідчим не було дотримано всіх умов проведення слідчого експерименту (відтворення дій, обстановки, обставин події). Слідча дія зводилась виключно до показань свідків, жодне відтворення обставин кримінального правопорушення на місці не проводилося.

Таким чином суд погоджується зі слушними доводами сторони захисту та не бере до уваги протоколи проведення слідчих експериментів зі свідками у підтвердження винуватості особи. Водночас цей факт за наявності інших доказів в цілому не впливає на результат вирішення справи.

Обвинувачений, реалізуючи гарантоване процесуальне право та користується професійною правничою допомогою, у судовому засіданні свою вину визнав частково та надав наступні показання. 29 серпня 2022 року після робочого дня з 12 години вживав пиво та прогулювався по вулицях Сихівського району м.Львова. Побачив потерпілого з дружиною, наносив йому удари, у відповідь невідомо від кого отримав удар, після чого втратив свідомість. Прийшов до тями після приїзду швидкої медичної допомоги. Не може пригадати, як причину конфлікту, так і інші обставини справи. Стверджує, що подія відбулась у громадському місці у присутності сторонніх осіб. Захист вважає, що дії обвинуваченого слід кваліфікувати за ст.125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження.

Підсумовуючи викладене у своїй сукупності, в основу винуватості суд покладає описані вище логічні й послідовні показання потерпілого та свідків, правдивість яких не оспорюється, письмові та електронні докази, недостовірність яких не встановлено, що не містять протиріч та доповнюють один одного. Перелічені докази у повній мірі відображають картину і хронологію подій, беззаперечно вказують на обвинуваченого як особу, яка вчинила інкриміноване кримінальне правопорушення. До того ж обвинувачений сам підтвердив факти нанесення ним ударів потерпілому.

Суд, надаючи оцінку твердженню захисту щодо необхідності кваліфікації дій як скоєння умисного легкого тілесне ушкодження, виходить із наступного.

За ч.1 ст.296 КК України передбачено кримінальну відповідальність за скоєння хуліганства, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалися особливою зухвалістю.

Верховний Суд у постановах від 05 грудня 2019 року у справі № 556/1576/17, від 07 червня 2022 року у справі № 404/7814/15-к, від 17 серпня 2022 року у справі № 274/4366/18, від 16 січня 2025 року у справі № 755/4443/19 виснував, що об`єктом захисту цих норм є громадський порядок, який слід розуміти як стан суспільних відносин, що виник, сформувався, змінюється та існує під впливом дії правових норм (значною мірою), моральних засад, звичаїв, етичних правил, традицій, інших позаюридичних чинників і знаходить свій вияв (відображається) у безпечності громадського спокою, охороні здоров`я, честі та гідності людини, її прав та свобод, зокрема, права на відпочинок, усталених правил співжиття, комунікації (спілкування), у поведінці в побуті, у повазі і ставленні членів спільноти один до одного, у нормальному функціонуванні органів державної влади, місцевого самоврядування, різних установ, організацій, громадських об`єднань, інших інституцій, які займаються корисною суспільною діяльністю.

Основними і обов`язковими показниками грубого порушення громадського порядку є особлива зухвалість та винятковий цинізм. Особлива зухвалість, як кваліфіковано дії у цій справі, виражається у нахабному поводженні, буйстві, поєднаному з насильством, що спричинило тілесне ушкодження чи знущання над потерпілим, знищенні чи пошкодженні майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення діяльності установи, організації чи підприємства.

Посягання на ці відносини здійснюються в активній формі, в основному з ініціативи правопорушника або через використання незначного (нікчемного) приводу, як правило, відбуваються в публічних (громадських, людних) місцях, супроводжуються ненормативною (брутальною, нецензурною) лексикою та/або фізичним насильством.

Особливість мотиву хуліганства (явна неповага до суспільства) полягає у причинній зумовленості.

Під час юридичної оцінки цих даних з`ясовуються: причина виникнення конфлікту; місце вчинення протиправних дій, обстановка та обставини, за яких відбувався перебіг протиправного посягання; форма та характер дій обвинуваченого.

Судом у цьому кримінальному провадженні встановлено наступні обставини:

місце скоєння кримінального правопорушення, яке є громадським, наявність під час події навколо сторонніх осіб, на яких увага обвинуваченого взагалі не зверталася;

обвинувачений у випадкового перехожого – потерпілого попросив сигарети та у відповідь на відсутність таких раптово безпричинно став наносити удари потерпілому з вигуками щодо його національної приналежності; незначний (нікчемний) привід в публічному (громадському, людному) місці, супроводжувався ненормативною (брутальною, нецензурною) лексикою та фізичним насильством;

обвинувачений є ініціатором конфлікту; потерпілий раніше незнайомий з обвинуваченим, з яким відповідно і не може існувати будь-яких тривалих неприязних стосунків, ніяким чином не міг існувати хоча б в якійсь мірі значний привід для спричинення тілесних ушкоджень, тим більше у громадському місці, у присутності сторонніх осіб;

обвинувачений, вчиняючи неправомірні дії, ігнорує елементарні правила поведінки у суспільстві, не реагуючи на оточуючих, які робили зауваження.

Таким чином, обстановка й обставини події, динаміка їх розвитку не зумовлена особистим мотивом до конкретного потерпілого, поведінка зумовлена бажанням протиставити себе суспільству і продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Основним безпосереднім об`єктом стало посягання обвинуваченого на громадську безпеку, а додатковим – здоров`я потерпілого.

Наведене свідчить, що дії обвинуваченого як хуліганство органом досудового розслідування кваліфіковано вірно та правових підстав для їх перекваліфікації немає. Позиція ж обвинуваченого та захисника не знайшла свого підтвердження у ході розгляду кримінального провадження та розцінюється як спосіб захисту.

Суд не бере до уваги письмову заяву потерпілого від 13 березня 2023 року та його ж письмове клопотання від 03 лютого 2025 року про перекваліфікацію дій обвинуваченого на ст.125 КК України та закриття провадження у справі у зв`язку з примиренням, т.я. у судовому засіданні під час його допиту категорично заперечив примирення з обвинуваченим та ствердив, що не розуміється в кваліфікації діянь обвинуваченого. У наступні судові засідання на виклики суду потерпілий жодного разу не з`явився та про зміну своєї позиції у судовому засіданні суду не заявив. Для встановлення факту примирення обов`язковим є підтвердження потерпілим своєї позиції у суді, що слугує важливою процесуальною гарантією забезпечення добровільності його волевиявлення (постанова Верховного Суду від 05.10.2021 року у справі № 715/2106/20).

На підтвердження позиції захисту останнім долучено відеозапис з камери зовнішнього застереження по вул.Сихівській, 20 у м.Львові за 29 серпня 2022 року за період з 20.00 год по 21.00 год. Оглянутий відеозапис містить посткримінальну поведінку обвинуваченого і потерпілого, не містить відомостей про саме подію кримінального правопорушення о 19.30 год. Зважаючи, що наданий запис не містить обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (ст.91 КПК України), відтак не є належним доказом, адже не підтверджує та не спростовує обставини кримінального правопорушення.

Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили . Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Наведене передбачене ст.17 КПК України, а також ст.62 Конституції України.

Таким чином, проаналізовані та досліджені у ході судового розгляду докази в сукупності та взаємозв`язку, що зібрані стороною обвинувачення відповідно до вимог кримінального процесуального закону, є належними, достовірними, допустимими та достатніми, що беззаперечно та безсумнівно підтверджують винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, за що підлягає кримінальній відповідальності.

Під час розгляду справи захисником подано суду письмове клопотання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків даності та закриття кримінального провадження, яке розглянуто та ухвалою суду від 19 грудня 2025 року відмовлено в його задоволенні.

Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, суд виходить із встановлених положеннями ст.50 КК України його мети, за якими покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

На реалізацію принципу, встановленого ч.2 ст.61 Конституції України, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані положенняст.65 КК України.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; та 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

При визначенні ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення слід виходити з класифікації кримінальних правопорушень (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного кримінального правопорушення й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо). Досліджуючи дані про особу винного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення кримінального правопорушення як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо (постанова Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 756/15768/21).

Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину та передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Вирішення зазначеного питання належить до дискреційних повноважень суду (судового розсуду), що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання. Саме така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 13 березня 2023 року у справі № 127/10995/19, від 19 лютого 2024 року у справі № 332/3278/22, від 05 листопада 2024 року у справі № 163/2298/23.

При призначенні покарання обвинуваченому суд ураховує:

ступінь тяжкості вчиненого ним умисного кримінального правопорушення, який згідно зі ст.12 КК України є кримінальним проступком у сфері громадського порядку та моральності;

дані про особу винного, який є особою молодого працездатного віку без працевлаштування чи будь-якої іншої зайнятості та відсутності підтвердження наявності джерела отримання правомірних (легальних) доходів, притягувався до кримінальної відповідальності та має судимість за умисні кримінальні правопорушення, неусвідомлення вчиненого, негативну процесуальну поведінку щодо ухилення від явки до суду та перебування в розшуку, соціальні зв`язки, що не є стійкими, формальну характеристику, під наглядом психоневрологічному диспансері не перебуває, за висновком амбулаторної судово-психологічної експертизи Львівської філії судово-психіатричних експертиз ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків» за № 647 від 24 листопада 2022 року обвинувачений психічним захворюванням не страждає і може усвідомлювати свої дії та керувати ними, у період інкримінованих дій психічним захворюванням не страждав і не виявляв будь-яких тимчасових чи інших хворобливих розладів психічної діяльності і міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, хронічні захворювання відсутні.

Обставин, що пом`якшують покарання, не встановлено.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, органом досудового розслідування в обвинувальному акті, погодженому прокурором, зазначено як рецидив.

У силу положень ст.67 КК України при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються, зокрема, вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів.

Як регламентовано ст.12 КК України кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини. Інкриміноване обвинувачення за ч.1 ст.296 КК України відноситься до кримінального проступку, у зв`язку із чим така обтяжуюча обставина як рецидив злочину враховуватися не може. Кримінальний закон не передбачає рецидив при вчиненні кримінального проступку та суд не погоджується зі стороною обвинувачення.

Суд, зважаючи на перелічене вище у своїй сукупності, використовуючи дискреційні повноваження, призначає покарання у межах санкції інкримінованої статті у виді штрафу в максимальному розмірі. На переконання суду саме такий вид та розмір покарання засновані на вимогах виваженості, справедливості, відповідають принципу індивідуалізації покарання обвинуваченому та є співмірними протиправним діянням, не можуть вважатися явно несправедливими унаслідок м`якості чи недостатнім для досягнення мети покарання за вчинення такого кримінального проступку як хуліганство. Більш суворе покарання у виді обмеження волі, як просить сторона обвинувачення, не може визнаватися домірним вчиненому, адже у цьому кримінальному провадженні інкриміновано вчинення одного епізоду злочинної діяльності, потерпілий не наполягає на більш тяжкому покарані, просить лишень притягнути обвинуваченого до кримінальної відповідальності. Думка потерпілого враховується судом при призначенні покарання, хоча і не є вирішальною.

Також у ході розгляду даної справи установлено, що вироком Сихівського районного суду м.Львова від 23 червня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року (справа № 464/995/20) обвинуваченого засуджено за ч.2 ст.296 КК України (кримінальне правопорушення вчинено у листопаді 2019 року) та призначено покарання 2 роки позбавлення волі. На підставі ч.4 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, яке призначене вироком Сихівського районного суду м.Львова від 02 серпня 2021 року, остаточно призначено покарання 4 роки позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України обвинуваченого звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі із випробовуванням, призначивши іспитовий строк - 2 роки. Згідно зі ст.76 КК України покладено на обвинуваченого відповідні і обов`язки.

На цей час іспитовий строк, який обчислюється з моменту проголошення вироку суду (ст.165 КВУ України), закінчився.

Водночас за відомостями Сихівського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Львівській області від 04 лютого 2026 року на виконання вказаного вироку обвинувачений перебуває на обліку з 17 травня 2024 року, клопотання про звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням іспитового строку до суду не скеровувалося у зв`язку із пред`явленням нового обвинувачення за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.182 (14 лютого 2025 року), ч.2 ст.182 (17 лютого 2025 року), ч.4 ст.190 (07 вересня 2024 року), що перебуває на розгляді в Стрийському міськрайонному суді Львівської області (справа № 456/1793/25, провадження 1-кп/456/338/2025).

Таким чином, оскільки кримінальне правопорушення у цій справі вчинено до постановлення вироку від 23 червня 2023 року, за яким іспитовий строк закінчився, тому правових підстав для призначення покарання ч.4 ст.70 КК України (призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень) не вбачається. Призначення покарання за правилами ст.71 КК України можливе виключно у разі визнання особи винуватою у справі № 456/1793/25, що перебуває на розгляді Стрийського міськрайонного суді Львівської області.

Покарання у виді штрафу є реальним, підлягає реальному відбуванню (постанова Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 463/1128/19).

У цьому випадку підлягає застосуванню наступний висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 15 лютого 2021 року у справі № 760/26543/17: якщо особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.

Беручи до уваги, що у даній справі обвинувачений засуджується до реального відбування покарання за злочин, вчинений до постановлення вироку від 23 червня 2023 року, яким звільнений від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, а тому такі слід виконувати самостійно.

Ухвалюючи вирок, суд відповідно до ст.368 КПК України зобов`язаний вирішити питання щодо того, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Речові докази – СD-RW диск з аудіоозаписами звернень на лінію 102, визнані постановою СД ВП № 2 ЛРУП № 2 ГУ НП у Львівській області від 26 жовтня 2022 року, що знаходяться при кримінальному провадіженні, слід залишити при його матеріалах.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались, запобіжний захід не застосовувався, а необхідності у застосуванні такого з урахуванням призначеного покарання суд не вбачає, процесуальні витрати відсутні.

Керуючись ст.ст.368-371, 373-374, 532 КПК України,

у х в а л и в :

ОСОБА_3 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст.296 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 гривень.

Виконувати самостійно вирок Сихівського районного суду м.Львова від 23 червня 2023 року (справа № 464/995/20).

Залишити при кримінальному провадженні речові докази - СD-RW диск з аудіозаписами звернень на лінію 102 (постанова від 26.10.2022).

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Сихівський районний суд м.Львова протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Відповідно до ч.6 ст.376 КПК України копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

У відповідності до ч.15 ст.615 КПК України суд обмежився проголошенням резолютивної частини вироку з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку після проголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_11