Рішення від 23 лютого 2026 р. у справі №462/5956/25 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/5956/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2026 року м.Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого – судді Боровкова Д.О.

при секретарі Свищо В.С.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Пархоменка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Львова у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Приміська пасажирська компанія» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому (з урахуванням змін /Т-1 а.с.234,235/) просить зобов`язати Виробничо структурний підрозділ моторовагонне депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» змінити формулювання підстав його звільнення, зазначивши звільнення з 08 липня 2025 року, згідно з поданою ним заяви про розірвання строкового трудового договору за власним бажанням від 07 липня 2025 року, відповідно до частини 1 статті 39 КЗпП України; стягнути з відповідача АТ «Українська залізниця» на його користь 44403,33 грн вихідної допомоги при звільненні та середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги.

Свої вимоги мотивує тим, що на підставі укладеного 20 листопада 2024 року між Виробничим структурним підрозділом моторвагонне депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» та ним трудового контракту № 4, він був призначений на посаду провідника пасажирського вагона (моторовагонного поїзда) цеху провідників дільниці експлуатації з 20 листопада 2024 року по 20 листопада 2025 року. 07 липня 2025 року він звернувся до начальника моторвагонного депо Львів зі заявою про розірвання трудового договору за власним бажанням на підставі статті 39 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного та трудового договору, а також, просив виплатити йому вихідну допомогу відповідно до вимог статті 44 КЗпП України. Проте, наказом начальника ВСП моторовагонне депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» № 231/ос від 18 липня 2025 року його звільнено з 08 липня 2025 року відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, тобто за прогул. Вважає, що вказаними діями роботодавець порушив його трудові права. Крім цього, порушення роботодавцем законодавства про працю підтверджується його чисельними заявами, які він писав до свого звільнення на ім`я керівництва роботодавця. В зв`язку з наведеним, просить позов задовольнити.

Представник відповідача – адвокат Пархоменко О.В. подав до суду відзив на позов, у якому проти позову заперечив, покликаючись на те, що у роботодавця не було підстав для звільнення позивача на підставі статті 39 КЗпП України, оскільки на момент подачі заяви про звільнення не було встановлено фактів порушення трудового законодавства зі сторони відповідача. У даному випадку позивач самостійно залишив роботу та перестав виходити з 08 липня 2025 року по 18 липня 2025 року на своє робоче місце без поважних причин, що підтверджується відповідними актами про відсутність ОСОБА_2 на роботі у вказаний період, і тому, за наслідками оперативної наради від 18 липня 2025 року, позивача було звільнено наказом начальника ВСП моторовагонне депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» № 231/ос від 18 липня 2025 року з 08 липня 2025 року відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, тобто за прогул. У зв`язку з наведеним, просить у задоволені позову відмовити /Т-1 а.с.109-113/.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій позов підтримав, просить такий задовольнити, додатково зазначивши, що порушення вимог законодавства про працю, які мали місце в роботі ВСП моторовагонне депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця», були встановлені в акті Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці № ЗХ/ЛВ/24376/023622-023630 від 13 серпня 2025 року /Т-1 а.с.239,240/.

У судовому засіданні представник позивача – адвокат Колотій Ю.Я. позов підтримав, дав пояснення аналогічні доводам, наведеним у позові, просить позов задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача – адвокат Пархоменко О.В. проти позову заперечив, дав пояснення аналогічні доводам, наведеним у позові, просить позов задовольнити.

Рух справи у суді, клопотання сторін, ухвали суду з процесуальних питань.

04 серпня 2025 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду.

07 серпня 2025 року ухвалою суду м. Львова позов залишений без руху /Т-1 а.с.34/.

11 серпня 2025 року позивача подав до суду заяву про усунення недоліків /Т-1 а.с.36/.

11 серпня 2025 року ухвалою суду м. Львова відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення /виклику/ сторін /Т-1 а.с.71/.

15 серпня 2025 року до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи у загальному позовному проваджені /Т-1 а.с.79/.

19 серпня 2025 року ухвалою суду перейдено до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін /Т-1 а.с.81/.

21 серпня 2025 року до суду надійшло клопотання позивача про витребування доказів /Т-1 а.с.93/.

22 серпня 2025 року до суду надійшла заява позивача про зміну предмету позову /Т-1 а.с.103/.

17 вересня 2025 року до суду надійшло клопотання позивача про залучення Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці у якості третьої особи /Т-1 а.с.225/.

17 вересня 2025 року ухвалами суду, які занесені до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволені заяви позивача від 21 серпня 2025 року про витребування доказів та у задоволенні заяви про залучення третьої особи /Т-1 а.с.234,235/.

17 вересня 2025 року ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, заява позивача про зміну предмету позову від 22 серпня 2025 року прийнята до розгляду /Т-1 а.с.234,235/.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що на підставі укладеного між Виробничим структурним підрозділом моторвагонне депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» та ОСОБА_2 20 листопада 2024 року трудового контракту № 4 останній був призначений на посаду провідника пасажирського вагона (моторовагонного поїзда) цеху провідників дільниці експлуатації з 20 листопада 2024 року по 20 листопада 2025 року (п. 7.1 Контракту). Вказаний контракт є строковим трудовим договором, на підставі якого виникають трудові відносини між працівником і підприємством, які з боку останнього реалізуються роботодавцем (пункт 1.1 Контракту) /Т-1 а.с. 175-178/.

07 липня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до начальника моторвагонного депо Львів зі заявою про розірвання трудового договору за власним бажанням на підставі статті 39 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного та трудового договору /Т-1 а.с.41/.

Крім цього, 07 липня 2025 року ОСОБА_2 вдруге звернувся до начальника моторвагонного депо Львів зі заявою про розірвання трудового договору за власним бажанням на підставі статті 39 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного та трудового договору та просив видати йому трудову книжку. Проте, як зазначено у вказаній заяві станом на 10 год. 45 хв. йому так і не видали трудову книжку /Т-1 а.с.195/.

Того ж дня 07 липня 2025 року керівництво Виробничого структурного підрозділу моторвагонного депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» повідомило позивача, що правових підстав для його звільнення за статтею 39 КЗпП України немає та зазначило, що в разі небажання продовжувати працювати в моторовагонному депо Львів, ОСОБА_2 має право звільнитися згідно зі статтею 38 КЗпП України за власним бажанням або угодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України /Т-1 а.с.42/.

07 липня 2025 року ОСОБА_2 подав начальнику моторвагонного депо Львів заяву про розірвання трудового договору за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного, покликаючись на те, що йому було відмовлено у розірванні строкового трудового договору на підставі статті 39 КЗпП України та запропоновано подати заяву за статтею 38 КЗпП України /Т-1 а.с.43/.

08 липня 2025 року керівництво Виробничого структурного підрозділу моторвагонного депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» повідомило позивача, що правових підстав для його звільнення за частино 3 статті 38 КЗпП України немає та зазначило, що в разі небажання продовжувати працювати в моторовагонному депо Львів, ОСОБА_2 має право звільнитися згідно зі статтею 38 КЗпП України за власним бажанням або угодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України. Одночасно, просило подати заяву про розірвання трудових відносин у відділ кадрів в термін до 08 липня 2025 року /Т-1 а.с.44/.

У той же день 08 липня 2025 року ОСОБА_2 звернувся із черговою заявою до начальника моторвагонного депо Львів, в якій просив надіслати йому трудову книжку із записом про звільнення його з роботи /а.с.196 зворот/.

08 липня 2025 року на ім`я начальника моторвагонного депо Львів надійшла доповідна бригадира депо, в якій зазначено, що 08 липня 2025 року ОСОБА_2 не з`явився на явку на поїзд 6011-6008 Львів-Трускавець на 13 год 09 хв. /Т-1 а.с.187/.

09 липня 2025 року працівниками моторвагонного депо Львів складений акт проте, що 08 липня 2025 року ОСОБА_2 не з`явився на явку на поїзд 6011-6008 Львів-Трускавець на 13 год 09 хв /Т-1 а.с.185/.

Також, 09 липня 2025 року керівництво Виробничого структурного підрозділу моторвагонного депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» надіслало лист позивачу, в якому просило надати інформацію та підтверджуючі документи про причини неявки на роботу 08 липня 2025 року на 13 год 09 хв. та відсутність на роботі протягом 14 год 30 хв. до закінчення робочої зміни 09 липня 2025 року /Т-1 а.с.190/.

09 липня 2025 року у відповідь на вищевказаний лист ОСОБА_2 , пояснюючі причини своє відсутності на роботі 08 липня 2025 року, звернувся до начальника моторвагонного депо Львів зі заявою, в якій зазначив, що його трудові відносини з вказаним депо припинені з 07 липня 2025 року /Т-1 а.с.190 зворот/.

У подальшому, бригадир моторвагонного депо Львів неодноразово звертався на ім`я начальника вказаного депо Львів із аналогічного за змістом доповідними, а саме: з доповідною від 10 липня 2025 року, в якій зазначено, що 10 липня 2025 року ОСОБА_2 не з`явився на явку на поїзд 6011-6008 Львів-Трускавець на 13 год 09 хв.; з доповідною від 12 липня 2025 року, в якій зазначено, що 12 липня 2025 року ОСОБА_2 не з`явився на явку на поїзд 6011-6008 Львів-Трускавець на 13 год 33 хв.; з доповідною від 15 липня 2025 року, в якій зазначено, що 15 липня 2025 року ОСОБА_2 не з`явився на явку на поїзд 6011-6008 Львів-Трускавець на 13 год 33 хв.; з доповідною від 17 липня 2025 року, в якій зазначено, що 17 липня 2025 року ОСОБА_2 не з`явився на явку на поїзд 6011-6008 Львів-Трускавець на 13 год 33 хв. /Т-1 а.с.187 зворот – 189/.

Працівниками моторвагонного депо Львів неодноразово складалися акти про відсутність на роботі ОСОБА_2 у період з 09 липня по 18 липня 2025 року без поважних причин /Т-1 а.с.180-185/.

11 липня 2025 року керівництво Виробничого структурного підрозділу моторвагонного депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» надіслало лист позивачу, в якому просило надати підтверджуючі документи та письмові пояснення про причини неявки на роботу 10 липня 2025 року на 13 год 09 хв. та відсутність на роботі до закінчення зміни. Вказаний лист був надісланий позивачу за допомогою поштового зв`язку у рекомендованому порядку /Т-1 а.с.191/.

16 липня 2025 року керівництво Виробничого структурного підрозділу моторвагонного депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» надіслало лист позивачу, в якому просило надати підтверджуючі документи та письмові пояснення про причини неявки на роботу з 08 липня 2025 року по 15 липня 2025 року та попереджало про звільнення з роботи за прогул на підставі пункту 4 статті 40 КЗПП України. Проте доказів отримання позивачем вказаного листа матеріали справи не містять /Т-1 а.с.191 зворот/.

З протоколу оперативної наради при начальнику ВСП моторовагонне депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» № 265 від 18 липня 2025 року вбачається, що за наслідками розгляду випадку порушення трудової дисципліни, неявки на роботі без поважних причин провідника пасажирського ОСОБА_2 вирішено за порушення умов контракту № 4 віл 20 листопада 2024 року пункту 6.2 «в» розділу 6, укладеного з ОСОБА_2 , допущення на роботі прогулу без поважних причин, притягнути до дисциплінарної відповідальності, звільнити останнього з роботи 08 липня 2025 року на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України /Т-1 а.с.192/.

18 липня 2025 року наказом № 27/с начальника ВСП моторовагонне депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення Правил внутрішнього трудового розпорядку, у вигляді дострокового припинення трудового контракту № 4 від 20 листопада 2024 року згідно з ініціативи власника відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул 08 липня 2025 року /Т-1 а.с. 197/.

Наказом начальника ВСП моторовагонне депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» № 231/ос від 18 липня 2025 року звільнено ОСОБА_2 з 08 липня 2025 року відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України /Т-1 а.с.198/.

Листом ВСП моторовагонне депо Львів від 18 липня 2025 року № РПЧ-1-3/511н позивачу надіслано копію вищевказаних наказів № 27/с№ та 231/ос від 18 липня 2025 року, а також, оригінал трудової книжки /Т-1 а.с.194/.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми прав.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі частиною 1 статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Згідно зі частиною 3 статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до частини 1 статті 39 КЗпП України строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною 1 статті 38 цього Кодексу.

З аналізу норм, закріплених у статтях 38 та 39 КЗпП України слідує, що положення обох вказаних статей КЗпП України регулюють питання розірвання трудового договору з ініціативи працівника у разі порушення роботодавцем законодавства про працю (не виконання законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору), проте у першому випадку розривається трудовий договір, укладений на невизначений строк, а в другому – строковий трудовий договір. Тобто, вказані норми за своєю правовою суттю в частині підстав розірвання трудового договору є аналогічними, проте стосуються різних видів трудових договорів.

При вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини 1 статті 39 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства зі сторони роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини 1 статті 39 КЗпП України. Особливістю розірвання трудового договору на підставі частини 1 статті 39 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору.

За правилами частини 3 статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причин звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Щодо позовних вимог про зміну формулювання підстав звільнення.

У постанові Верховного Суду від 16 червня 2022 року в справі № 211/5625/19 (провадження № 61-5942св21) зазначено, що «розірвання трудового договору за частиною 3 статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Отже, при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства зі сторони роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України. Особливістю розірвання трудового договору на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору.

У абзаці 4 пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що відповідно до статті 39 КЗпП України працівник вправі вимагати розірвання строкового трудового договору при наявності для цього поважних причин. Спори про дострокове розірвання такого трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів (статті 224, 231, пункт 1 частини 1 статті 232 КЗпП України).

Отже, статтею 39 КЗпП України передбачено право працівника з власної ініціативи достроково припинити дію контракту за наявності для цього зазначених у частині 1 цієї статті поважних причин, тобто, заявити таку вимогу до моменту закінчення строку дії трудового договору (контракту), а роботодавець, з огляду на вимоги частини 3 статті 235 КЗпП України, не має права самостійно змінити працівнику правову підставу і дату дострокового розірвання трудових відносин, а отже, зобов`язаний звільнити працівника саме за частиною 1 статі 39 КЗпП України у визначений працівником день.

Вказана правова позиція узгоджується з позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 21 січня 2019 року № 587/964/17.

Відповідно до частини 3 статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

З викладених норм вбачається, що вирішуючи питання про зміну формулювання причин звільнення, суд не вправі виходити із тих обставин, з якими роботодавець не пов`язував звільнення працівника.

Проте, у даній справі позивач був звільнений у зв`язку із прогулом без поважних причин (08 липня 2025 року), а не у зв`язку із поданням ним 07 липня 2025 року начальнику ВСП моторовагонне депо Львів заяви про звільнення з 08 липня 2025 року за частиною 1 статті 39 КЗпП України.

Передбачена статтею 39 КЗпП України гарантія припинення трудових відносин за бажанням працівника реалізується за умови, зокрема, порушення роботодавцем вимог законодавства про працю, тобто, трудових прав свого працівника.

Отже, слід зробити висновок, що звільненню працівника на підставі частини 1 статті 39 КЗпП України, тобто, фактичне звільнення на підставі поданої працівником заяви, передує допущення роботодавцем порушення вимог трудового законодавства відносно працівника та фактичне визнанням роботодавцем таких порушень, що має наслідком звільнення саме у зв`язку із зверненням працівника за частиною 1 статті 39 КЗпП України, а не з інших підстав. Невизнання роботодавцем порушень трудового законодавства, про які вказує працівник, та небажання звільняти працівника з цих підстав породжує між сторонами спір, який, як зазначено вище, вирішується в загальному порядку (частина 2 статті 39 КЗпП України).

При цьому, для визначення правової підстави розірвання строкового трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

26 червня 2025 року ОСОБА_2 подав на Урядову «гарячу лінію» звернення, в якому просив АТ «Українська залізниця» навести лад у роботі ВСП моторовагонне депо Львів щодо нормування годин провідникам регіональних поїздів, які курсують за маршрутом Коломия - Львів – Рава Руська – Львів – Коломия та зворотному напрямку /Т-1 а.с.87/.

29 червня 2025 року ОСОБА_2 подав на Урядову «гарячу лінію» звернення щодо встановлення винних посадових осіб АТ «Українська залізниця», які не забезпечили належного відпочинку провідникам ВСП моторовагонне депо Львів, які обслуговують маршрут Коломия - Львів – Рава Руська – Львів – Коломия у пункті відпочинку Рава Руська, провідників не забезпечено постільною білизною /Т-1 а.с.97/.

Отже, ОСОБА_2 напередодні його звільнення (08 липня 2025 року) подавав до роботодавця та органів державної влади звернення щодо можливого порушення законодавства про працю у ВСП моторовагонне депо Львів.

Зі змісту заяви ОСОБА_2 від 07 липня 2025 року начальнику ВСП моторовагонне депо Львів убачається, що позивач, обґрунтовуючи поважність причин для звільнення за частиною 1 статті 39 КЗпП України у зв`язку з порушенням відповідачем вимог законодавства про працю, зазначив, на його думку, наступні порушення, а саме:

не забезпечення роботодавцем спецодягом, спецвзуттям, засобами індивідуального захисту;

недотримання роботодавцем затверджених начальником депо норм допоміжного часу на підготовчо – заключні та допоміжні операції при прийманні (здачі) дизель –поїзда для провідників пасажирських вагонів у приміському сполученні виробничого структурного підрозділу моторвагонного депо Львів на 2024 – 2025р.р., зокрема за маршрутом Львів – Рава Руська – Львів – Коломия - Львів;

не включення в норми робочого часу відповідного часу для приймання та перевірки даних терміналів (з початку запровадження до червня 2025р.) пристроїв для проведення сканування електронних проїзних документів в регіональних поїздах – терміналів мобільних POS Verifon X990;

не забезпечення провідників пасажирських вагонів, які обслуговують приміські електро та дизель поїзди розмінними коштами для обслуговування пасажирів (продаж квитків);

відсутність попередньої оплати за проходження медичних оглядів (працівники змушені оплачувати обов`язкові медогляди власним коштом. (Після надання чеків про оплату кошти повертаються в рахунок зарплати);

порушення вимог ст. 110 КЗпП України (повідомлення працівника про розмір заробітної плати надійшло лише 9 квітня 2025р.);

фактичне примушення начальником дільниці Мироном Груником провідників на надання згоди про об`єднання поїздок №863/864-867/868-867/867-863/864 сполученням Львів – Коломия - Львів-Рава Руська - Львів та об`єднання поїздок № 8156/815 – 815/816 Львів – Луцьк – Львів, Коломия – Львів в результаті чого провідникам не забезпечено дотримання максимальної тривалості робочого часу та призводить до не оплати (не табелювання) всіх відроблених годин);

незабезпечення належних умов відпочинку в пункті обороту в Рава Руська.

З листа Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 22 серпня 2025 року № ЗХ/3.1/794-3В-25 убачається, що ОСОБА_2 в період з 10 липня по 07 серпня 2025 року неодноразово подавав на Урядову «гарячу лінію» звернення щодо можливого порушення законодавства про працю у ВСП моторовагонне депо Львів. Вказаним управлінням у період з 21 липня по 13 серпня 2025 року за зверненнями позивача проведено у ВСП моторовагонне депо Львів позапланову перевірку на предмет додержання законодавства про працю /Т-1 а.с.217,218/.

13 серпня 2025 року Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці складено акт № ЗХ/ЛВ/24376/023622-023630 за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сферах охорони праці, промислової безпеки, гігієни праці, праці /Т-2 а.с.2-28/.

Зі змісту вищевказаного акту від 3 серпня 2025 року № ЗХ/ЛВ/24376/023622-023630 убачається, що у ході перевірки встановлено наступні порушення вимог законодавства про працю, зокрема:

вимог статті 8 Закону України «Про охорону праці», пункту 2 НПАОП 0.00-7.17-18 «Мінімальні вимоги безпеки і охорони здоров`я при використанні працівниками засобів індивідуального захисту на робочому місці – роботодавець не забезпечив працівнику ОСОБА_2 за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання (забезпечення працездатності та належного гігієнічного стану) спеціального одягу, спецвзуття та ЗІЗ /пункт 10 розділу «Опис виявлених порушень вимог законодавства» акту від 3 серпня 2025 року № ЗХ/ЛВ/24376/023622-023630/;

вимог частини 1 статті 17 Закону України «Про охорону праці», частини 1 статті 169 КЗпП України – власником не забезпечено за свої кошти організацію проведення попереднього (при прийнятті на роботу) медичного огляду працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов`язкового медичного огляджу осіб віком до 21 року /пункт 12 розділу «Опис виявлених порушень вимог законодавства» акту від 3 серпня 2025 року № ЗХ/ЛВ/24376/023622-023630/;

вимог частини 1 статті 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» - роботодавцем не забезпечено ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці /пункт 13 розділу «Опис виявлених порушень вимог законодавства» акту від 3 серпня 2025 року № ЗХ/ЛВ/24376/023622-023630/.

За наслідками перевірки Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці винесені два приписи, а саме: припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ЗХ/ЛВ/24376/023622/11 від 13 серпня 2025 року та припис про усунення виявлених порушень законодавства у сферах охорони праці, промислової безпеки, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, зайнятості населення, зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснення державного гірничого нагляду № ЗХ/ЛВ/24376/023630/)П/П від 13 серпня 2025 року. Вказаними приписами зобов`язано керівництво ВСП моторовагонне депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» усунити виявлені вищевказані порушення Закону України «Про охорону праці», Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та інших вимог чинного законодавства про працю /Т-2 а.с.61-63/.

Листом філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» № ППК-12/901н від 22 вересня 2025 року позивача ОСОБА_2 повідомлено про те, що Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці складено акт № ЗХ/ЛВ/24376/023622-023630 від 13 серпня 2025 року та винесені два приписи № ЗХ/ЛВ/24376/023622/11 та № ЗХ/ЛВ/24376/023630/)П/П від 13 серпня 2025 року, а також, що головного інженера РПЧ Львів притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 93 КУпАП (передбачає адміністративну відповідальність за Порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з безпечного ведення робіт у галузях промисловості), а відносно начальника відділу з оплати та нормування праці РПЧ Львів, складено протокол за частиною 1 статті 41 КУпАП (передбачає адміністративну відповідальність за порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці), який передано на розгляд в Залізничний районний суд м. Львова. На даний час проводиться робота щодо усунень виявлених порушень законодавства про працю /Т-2 а.с.38/.

Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 23 вересня 2025 року у справі № 462/6837/25 начальника відділу з оплати та нормування праці ВСП моторовагонне депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 41 КУпАП, та до неї застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 гривень /Т-2 а.с.94-96/.

Зі змісту вказаної постанови Залізничного районного суду м. Львова від 23 вересня 2025 року вбачається, що ОСОБА_3 вчинила адміністративне правопорушення, яке виявлене 13.08.2025 року о 16 год. 00 хв. під час проведення перевірки у Виробничого структурного підрозділу моторвагонне депо Львів Філії «Приміська пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» за адресою: 79052, м. Львів, вул. Курмановича,7, допустивши порушення частини 1 статті 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 41 КУпАП, а саме: роботодавцем не забезпечено ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці. При цьому, ОСОБА_3 подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, у якій вона свою вину визнала.

У матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що АТ «Українська залізниця» або її посадові особи оскаржували вищевказані акт, приписи Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці в адміністративному або судовому порядку. Також, в апеляційному порядку не оскаржувалася постанова Залізничного районного суду м. Львова від 23 вересня 2025 року у справі № 462/6837/25

Представником відповідача не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували факти порушення вимог законодавства про працю, які мали місце в роботі ВСП моторовагонне депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця», та якій були зафіксовані в акті Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці № ЗХ/ЛВ/24376/023622-023630 від 13 серпня 2025 року.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що ВСП моторовагонне депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» було допущено порушення законодавства про працю стосовно ОСОБА_2 , оскільки ВСП моторовагонне депо Львів не забезпечив позивачу за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання спеціального одягу, спецвзуття; не забезпечив за свої кошти організацію проведення попереднього (при прийнятті на роботу) медичного огляду позивача, а також, не забезпечив ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці. При цьому, обґрунтовуючи поважність причин для звільнення за частиною 1 статті 39 КЗпП України у зв`язку з порушенням роботодавцем вимог законодавства про працю, позивач у заяві від 07 липня 2025 року зазначив всі три вищенаведені причини для звільнення.

Таким чином, установивши, що ВСП моторовагонне депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» допустив порушення законодавства про працю, у зв`язку з чим позивач виявив намір припинити трудові відносини, про що повідомив роботодавця в установленому законом порядку, суд приходить до висновку про наявність підстав для зміни формулювання причин та підстав його звільнення з посиланням на частину 1 статті 39 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 21 січня 2019 року в справі № 587/964/17 від 07 березня 2022 року в справі № 554/5630/19, від 17 січня 2024 року в справі № 947/24384/21.

При цьому, суд також враховує, що працівник має підпорядковане становище перед працедавцем, а тому потребує підвищеного захисту від неправомірних дій роботодавця.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас за змістом положень статей 147-1, 149 КЗпП України, статті 81 ЦПК України у справах щодо притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності обов`язок доказування правомірності застосування дисциплінарного стягнення покладається на роботодавця (постанова Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц).

Разом з тим, звільняючи позивача за прогул (відсутність на робочому місці), відповідач не надав доказів на спростування доводів позивача щодо поважності причин для його звільнення за частиною 1 статті 39 КЗпП України у зв`язку з порушенням відповідачем вимог законодавства про працю.

Враховуючи вказане, суд вважає, що позовна вимога про зміну формулювання є підставною, і тому слід зобов`язати ВСП моторовагонне депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» змінити формулювання підстав звільнення ОСОБА_2 , зазначивши його звільнення з 08 липня 2025 року, згідно з поданою ним заяви про розірвання строкового трудового договору за власним бажанням від 07 липня 2025 року, відповідно до частини 1 статті 39 КЗпП України.

Щодо позовних вимог про стягнення вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) – у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, – у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

При обчисленні розміру вихідної допомоги використовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 1995 року № 100 із змінами і доповненнями (далі – Порядок).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Порядком не передбачено, що розрахункові місяці мають бути повністю відпрацьовані. Якщо протягом розрахункового періоду (тобто разом в сумі за 2 останні календарні місяці перед звільненням) відпрацьовано хоча б один день, обчислення середньої заробітної плати проводиться виходячи з нарахувань за цей день.

Останнім абзацом пункту 4 цього Порядку визначено, що коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

З довідок про розрахунок заробітної плати ОСОБА_2 убачається, що розмір заробітної плати позивача за останні два місяці перед звільненням складає: 14708,02 грн. у травні 2025 року за 23 робочих дні та 14894,17 грн. у червні 2025 року за 26 робочих днів, а всього 29602,19 грн. за 49 робочих днів.

Отже, середньомісячний заробіток становить 14801,10 грн. (29602,19 грн. : 2).

З огляду на вказане, вихідна допомога, яка на підставі ст. 44 КЗпП України мала бути виплачена при припиненні трудового договору внаслідок порушення відповідачем законодавства про працю (частина 1 статті 39 КЗпП України) у розмірі, не менше тримісячного середнього заробітку, становить 44403,30 грн. (14801,10 * 3).

Згідно зі статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022).

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022).

Середньоденний заробіток ОСОБА_2 складає 604,12 грн. (14801,10 грн. : 24,5 (середня кількість робочих днів, 49 : 2)), а час розрахунку при звільненні, враховуючи межі заявлених позовних вимог, слід рахувати за період з 08 липня 2025 року по 24 лютого 2026 року, тобто, по день ухвалення рішення судом першої інстанції, про що вказав в суді апеляційної інстанції представник позивача, і що складає 180 робочих днів.

Отже, середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку становить 108741,60 грн. (604,12 грн. * 180), який визначений без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата їх є відповідно обов`язком роботодавця та працівника.

Разом з тим, суд зазначає, що зі змісту частини 1 статті 117 КЗпП України вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку – шість місяців. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) прийшла до висновку, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців (пункти 105, 106 постанови).

З урахуванням наведеного, суд, встановивши наявність заборгованості лише в частині невиплати вихідної допомоги у розмірі 44403,30 грн., керуючись принципом пропорційності, приходить до висновку, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку слід визначити в сумі, співмірній до розміру фактично допущеного порушення, тобто з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 44000,00 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який визначений без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів.

Висновки суду у справі.

Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази по справі в їх сукупності, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме: вимоги про зміну формулювання причини звільнення та стягнення вихідної допомоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини 1, пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Беручи до уваги, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, оскільки справа стосується стягнення заробітної плати та його звільнення, а також те, що позов позовна вимога немайнового характеру (про зміну формулювання причини звільнення) задоволена повністю, а вимоги майнового характеру задоволені частково, суд вважає, що судовий збір за вимогу немайнового характеру в розмірі 1211,20 грн підлягає стягненню у повному обсязі.

Крім цього, враховуючи, що загальна сума вимог майнового характеру складає 153144,90 грн. (44403,30 грн + 108741,60 грн), з яких, задоволено було лише 88403,30 грн. (44403,30 грн + 44000,00 грн), що становить 57,7% (88403,30 грн : (153144,90 грн : 100%) ) від загального розміру позовних вимог, тому і стягненню підлягає 709,36 грн ((1229,40 : 100%) * 57,7%) за частково задоволені вимоги майнового характеру.

Отже, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір на загальну суму 1920,56 грн (1211,20 грн + 872,87 грн).

Керуючись статтями 12, 89, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Приміська пасажирська компанія» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені - задовольнити частково.

Зобов`язати Виробничо структурний підрозділ моторовагонне депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» змінити формулювання підстав звільнення ОСОБА_2 , зазначивши звільнення з 08 липня 2025 року, згідно з поданою ОСОБА_2 заяви про розірвання строкового трудового договору за власним бажанням від 07 липня 2025 року, відповідно до частини 1 статті 39 КЗпП України.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 44403 (сорок чотири тисячі чотириста три) гривні 30 коп. вихідної допомоги при звільненні та 44000 (сорок чотири тисячі) гривень 00 коп. середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги (сума визначена без вирахування обов`язкових платежів).

У задоволені решти вимог позову відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 1920 (одна тисяча дев`ятсот двадцять) гривень 56 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, ЄДРПОУ 40075815).

Суддя:

Оригінал рішення.