Рішення від 15 липня 2025 р. у справі №201/8120/25 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа №201/8120/25

провадження №2/201/3889/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2025 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі: головуючого судді – Федоріщева С.С.,

при секретарі – Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів у розмірі 2/3 всіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття на утримання двох неповнолітніх дітей, посилаючись на те, що 24 квітня 2015 року між нею, ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , укладено шлюб, який зареєстровано Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, зроблено відповідний актовий запис №127. Від шлюбу сторони мають двох спільних неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровано Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, зроблено відповідний актовий запис №365, а також ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровано Чечелівським районним у м. Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, зроблено відповідний актовий запис № 763. У сторін було гарне сімейне життя, все складалось добре, однак поступово шлюбні відносини між ними почали погіршуватись, все частіше почали виникати сварки та непорозуміння. Фактично шлюбні відносини між ними припинені з грудня 2023 року, спільного господарства не ведуть, мають роздільний бюджет. Шлюб з відповідачем носить формальний характер та суперечить їх інтересам, подальше спільне життя та збереження шлюбу стало неможливе.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги визнав частково в частині вимог про розірвання шлюбу, та зазначив, що між подружжям на початку сімейного життя були гарні стосунки, сімейне життя складалось добре, однак поступово шлюбні відносини між сторонами погіршувались. Сумісне життя з позивачкою не склалось з причини несумісності характерів, різних поглядів на життя, на подружні відносини, що спричинило втрату почуття любові одне до одного та призвело до розпаду сім`ї. Саме з початком повномасштабного вторгнення росії на територію України, між сторонами сімейні стосунки різко погіршилися, що відповідач пов`язує із стресом, в якому позивачка постійно перебувала через страх, який виникав у неї через постійні обстріли, які здійснювала країна агресор. Наприкінці 2023 року сторони разом вирішили що вона стане жити у своїх батьків, а він залишиться з дітьми, оскільки свій стресовий стан вона зривала на дітях, грубо з ними розмовляла, інколи навіть сина била ременем, не бажала спілкуватися з донькою, постійно була невдоволена, що врешті-решт усім набридло і він поставив умову, що або вона стає нормальною людиною і знову з дітьми відновлює стосунки, або вони розлучаємося. Але після даної вимоги вона взагалі замкнулася в собі, перестала розмовляти з ним, і в грудні 2023 року вони з позивачкою роз`їхались до різних місць проживання та саме з того моменту сімейні стосунки між сторонами остаточно припинилися. Таким чином в грудні 2023 року позивачка залишила смію, забрала всі свої речі і переїхала спочатку до своїх батьків а в січні зі слів її батьків виїхала за межі України та на зв`язок майже не виходить, а спільні діти сторін залишилися проживати разом з ним, відповідачем по справі, - батьком цих дітей. З грудня 2023 р. відповідач живе разом з донькою та сином, самостійно їх виховує, доглядає та утримує, і між ним та позивачкою дійсно фактично було припинені шлюбні відносини. Позивачка не бажає жодним чином приймати участь у житті доньки та сина, не дивлячись на спроби в усному порядку вирішити дане питання, а саме її самоусунення від участі у житті дітей, на що вона лише зазначала, що вона намагається налагодити своє особисте життя, і у неї не вистачає ні часу, а дітям краще з батьком, то саме йому і займатися усіма питаннями. Відповідач, як батько, самостійно займається вихованням та утриманням доньки та сина, забезпечує їх матеріально та піклується про них, контролює стан здоров`я та цікавиться успіхами, виявляє інтерес до їх внутрішнього світу, забезпечує дітям комфортне житло, в якому створені належні умови для проживання та розвитку. З боку відповідача відсутні виключні обставини, які б унеможливлювали проживання дітей разом з ним, чи негативно впливали на їх виховання та розвиток. Водночас, позивачка жодних коштів на утримання дітей не надає, хоча зобов`язана, як мати, також утримувати їх, це є обов`язком обох батьків. Відповідач вважає, що дітям краще буде проживати разом з ним, враховуючи обставину того, що він матеріально забезпечений, окрім сина та доньки у нього іншої сім`ї немає, тобто він повністю присвячує себе дітям. Враховуючи наявні обставини в їх сукупності, відповідач зазначив, що визначення місця проживання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним, після розірвання шлюбу, та встановлення факту їх перебування на самостійному вихованні та утриманні батька є необхідним задля забезпечення захисту, перш за все, прав та інтересів дітей. У нього виникає необхідність вирішення питання щодо юридичної фіксації факту самостійного виховання ним дітей, що необхідно для оформлення документів відносно них, як таких, що вони виховуються тільки одним із батьків, а також постає питання щодо переміщення із дітьми без документального оформлення згоди від матері, яка не проживає разом з ними.

Позивачка в судове засідання не з`явилась, надала заяву, згідно якої підтримала свої позовні вимоги, та зазначила, що вони з відповідачем проживають окремо,

не заперечує проти того, щоб їх спільні діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після розірвання шлюбу залишилися проживати разом з батьком ОСОБА_2 , який вже тривалий час самостійно займається їх утриманням та вихованням, без її, ОСОБА_1 , участі. Крім того, просила розглянути справу без її участі по наявних у справі письмових доказах.

Відповідач в судове засідання не з`явився, надав заяву, в якій просив суд розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги визнав лише в частині розірвання шлюбу та просив їх задовольнити, а в задоволенні вимог про стягнення з нього аліментів просив відмовити, оскільки діти тривалий час проживають разом з ним, він самостійно їх виховує та утримує, а позивачка проживає окремо від них. Просив після розірвання шлюбу залишити дітей проживати з ним.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Перевіривши надані докази, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Аналогічні положення містяться у ст.ст.15,16 ЦК України, за якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України, відповідно до ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 2 статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 24 квітня 2015 року між сторонами укладено шлюб, який зареєстровано Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, зроблено відповідний актовий запис №127. Від шлюбу сторони мають двох спільних неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровано Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, зроблено відповідний актовий запис №365, а також ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровано Чечелівським районним у м. Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, зроблено відповідний актовий запис № 763. Діти з грудня 2023 року, та на теперішній час проживають з батьком, в той час як позивачка проживає окремо від них. При цьому діти повністю перебувають на утриманні та вихованні батька, в якому мати тривалий час не приймає участі, самоусунувшись від виховання та спілкування з ними. Матеріальної допомоги на утримання дітей відповідачка не надає, весь тягар по їх матеріальному забезпеченню, організації повноцінного харчування, придбання їм речей, оплаті шкільних та додаткових занять для розвитку дітей, покладено на відповідача.

Зазначене підтверджується не тільки заявами сторін, але й поясненнями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , – родичів сторін, що викладені ними у відповідних актах про те, що сторони спільно не проживають з грудня 2023 року, при цьому саме позивачка добровільно залишила родину, та відповідач, як батько самостійно виховує та утримує їх спільних дітей сина - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Крім того, наданими письмовими доказами підтверджується, що відповідач має у своїй власності житловий будинок, у якому він зареєстрований та проживає разом з дітьми. Відповідно до довідок та карт профілактичних щеплень, доданих відповідачем до свого відзиву, діти пройшли необхідні медичні обстеження та отримали щеплення, що дозволяє їм відвідувати загальноосвітню школу. Довідкою ТОВ «Юніон Трейд Плюс» підтверджується, що відповідач працює на посаді старшого торгівельного представника, отримує дохід, який дозволяє на достатньому рівні утримувати дітей, що проживають разом з ним.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також те, що з наданих суду доказів не вбачається спору між сторонами щодо необхідності розірвання укладеного між ними шлюбу та щодо місця проживання їх спільних дітей через те, що неповнолітні діти сторін на час розгляду справи вже тривалий час проживають з батьком, який самостійно виховує та утримує їх без участі матері, такі умови вже існували на час звернення до суду з позовом, задоволення позовних вимог про розірвання цього шлюбу та залишення дітей проживати разом з батьком не суперечить вимогам законодавства України та не порушує будь-яких інтересів, в тому числі інтересів дітей, а позовні вимоги в частині стягнення аліментів на користь позивачки задоволенню не підлягають.

Доходячи до такого висновку, суд враховує, що одним із найголовніших та найважливіших обов`язків батьків, що випливає не тільки з усталених моральних принципів суспільства, а й чинного законодавства, є виховання та матеріальне утримання дитини. Це, зокрема, виявляється в забезпеченні неповнолітньої дитини необхідними благами, що потрібні для її життя та виховання. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Отже, батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, незалежно від того чи перебувають вони у шлюбі чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), чи визнаний шлюб недійсним, чи позбавлені вони батьківських прав, чи дитина від них відібрана тимчасово без позбавлення батьківських прав.

Так, відповідно до ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Згідно із ст. 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Дружина та чоловік за змістомст.55 СК України зобов`язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов`язаний утверджувати в сім`ї повагу до матері. Дружина зобов`язана утверджувати в сім`ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній.

Відповідно до ч.3 ст.105 Сімейного Кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного Кодексу.

Згідно ст. 110 Сімейного кодексу України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно ч.2 ст.114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно ч.3 ст.115 Сімейного кодексу України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Відповідно до ч.2 п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу, суди мають враховувати, що воно проводиться органами РАЦС лише у випадках, передбачених статтями 106, 107 СК України. При цьому питання про розірвання шлюбу вирішується незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачається, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Обов`язок батьків щодо утримання своєї дитини, передбачений ч.2 ст.51 Конституції України є одним з головних конституційних обов`язків. Такий обов`язок послідовно визначений в сімейному законодавстві.

Згідно з вимогами ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо утримання дитини, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ч.2 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до положень ч.1 ч.2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст.157 Сімейного Кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно із ст. 18 зазначеної Конвенції, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини, а згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 27 зазначеної Конвенції, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України "Про охорону дитинства", батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, а ч.1 ст.12 цього Закону встановлено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Щодо залишення проживання дітей з батьком, суд з`ясував, що у даному випадку спір між сторонами з приводу місця проживання дітей після розірвання шлюбу відсутній, тому як позивачка, наполягаючи на розірванні шлюбу та стягненні на її користь аліментів, водночас, сама і підтверджує пояснення відповідача, що вона проживає окремо від нього та їх спільних дітей, утриманням та вихованням яких самостійно займається особисто відповідач, а тому суд може вирішити питання про залишення проживання дітей разом з батьком, одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, як це підтверджується судовою практикою.

Так, у Постанові від 15.01.2020 р. у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19), Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.

При цьому суд враховує, що право на свободу вибору місця проживання кожному гарантоване ст.33 Конституції України.

Відповідно до ст.160 СК України, місцем проживання дитини до 14 років є місце проживання батьків або одного з них, з ким вона проживає. При цьому, до 10 років місце проживання дитини визначається за згодою батьків, а після 10 років - за спільною згодою батьків і дитини. Після 14 років дитина має право самостійно визначати своє місце проживання.

При цьому під місцем проживання слід розуміти будь-яке житло, в якому постійно або тимчасово є змога проживати. Питання визначення місця проживання дитини, має дещо ширше розуміння ніж просто визначення місця проживання дитини як конкретної адреси. Мова у таких спорах йде про те, з ким з батьків буде проживати в подальшому дитина з точки зору здійснення безпосереднього щоденного догляду та виховання.

Сімейне законодавство регламентує рівність прав і обов`язків батька та матері щодо дитини. Найпростішим варіантом визначення питання місця проживання дитини є досягнення домовленостей між батьком та матір`ю про місце її проживання.

Вказана домовленість може бути досягнута усно, або закріплена письмово шляхом укладення відповідного договору. Якщо сторони не можуть між собою дійти згоди щодо місця проживання дитини, допомогти у вирішенні зазначеного питання мають органи опіки та піклування.

Тому, враховуючи всі обставини у сукупності, з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип, діючи винятково в інтересах дитини, беручи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, суд може залишити проживати дітей за місцем їх теперішнього проживання разом з батьком, що буде відповідати їх інтересам та вимогам закону.

При цьому таке вирішення цього питання не позбавляє будь-кого з обох батьків права виховувати дітей, утримувати їх та спілкуватися з ними, а той з батьків, з яким проживають діти, не має права чинити перешкод другому з батьків, який не проживає з ними, у здійсненні батьківських прав та обов`язків.

Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню лише в частині розірвання шлюбу, а в задоволенні вимоги про стягнення аліментів слід відмовити.

Доходячи до такого висновку, суд враховує, що відповідно до частини 3 статті 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

В даному ж випадку, як встановлено судом, діти разом з позивачкою не проживають, а тому підстави для стягнення аліментів на користь останньої з відповідача, відсутні.

На підставі ст.141 ЦПК України, враховуючи результати розгляду справи, з відповідача на користь позивачки мають бути стягнуті грошові кошти в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.1024, 55, 105, 110, 112, 114, 115, 141, 150, 155, 157, 160, 181 СК України, ст.ст.,11,13,42,141, 200,247,260,263-265,430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дітей задовольнити частково.

Шлюб між ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ), який зареєстровано 24 квітня 2015 року Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис №127 - розірвати.

Після розірвання шлюбу між батьками, неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишити проживати разом з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ), який самостійно їх виховує та утримує без участі матері.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев