Постанова від 22 лютого 2026 р. у справі №754/4985/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи № 754/4985/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4712/2026Головуючий у суді першої інстанції - Коваленко І.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Оніщук М.І.,

судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Башковим Сергієм Вікторовичем, на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовною заявою Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (далі - АТ «Перший український міжнародний банк») звернулося до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , згідно з яким просило:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Перший український міжнародний банк» заборгованість у сумі 103 019 грн. 50 коп.;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Перший український міжнародний банк» судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що між ОСОБА_1 та АТ «Перший український міжнародний банк» було укладено кредитні договори: кредитний договір № 26258029396950 від 17.12.2013, за яким позичальнику видано кредит у розмірі 47210 грн. 02 коп.; кредитний договір № 1001090598701 від 30.07.2018, за яким позичальнику видано кредит у розмірі 15600 грн.; кредитний договір № 1001220327401 від 08.01.2019, за яким позичальнику видано кредит у розмірі 15000 грн.

Проте, відповідач не виконує свої зобов`язання протягом довготривалого строку, у зв`язку із чим у відповідача виникла заборгованість станом на 10.01.2025, яка становить:

за кредитним договором № 26258029396950 від 17.12.2013 у розмірі 68126.20 грн, з яких: 47210.02 грн - заборгованість за кредитом; 20916.18 грн - заборгованість процентами;

за кредитним договором № 1001090598701 від 30.07.2018 у розмірі 14998.16 грн, з яких: 7525.62 грн - заборгованість за кредитом; 3.53 грн - заборгованість процентами; 7469.01 грн - заборгованість за комісією;

за кредитним договором № 1001220327401 від 08.01.2019 у розмірі 19895.14 грн, з яких: 11111.71 грн - заборгованість за кредитом; 5.43 грн - заборгованість процентами; 8778 грн - заборгованість за комісією.

Зазначав, що позивач направив письмові вимоги (повідомлення) відповідачу на адресу місця проживання, яку він зазначив у анкеті на отримання кредиту, однак у наданий строк заборгованість відповідачем погашена не була.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21.10.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Перший український міжнародний банк» заборгованість у сумі 103019,50 грн., судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

В апеляційній скарзі, відповідач, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Так, в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом було порушено норми процесуального права, оскільки відповідача не було повідомлено належним чином про розгляд справи у суді, що позбавило відповідача права на подання заяви про застосування строку позовної давності.

Посилається на те, що позивач не довів суду, що строки позовної давності не були пропущені, зважаючи на те, що кредитні договори були укладені в 2013, 2018, 2019 роках. При цьому вказує, що умовами договорів були встановлені строки кредитування в 24 місяці. Відповідачем виплати за кредитними договорами здійснювались не в повному обсязі та були припинені в певні строки

Вважає, що заборгованість за кредитним договором № 26258029396950 виникла станом на 30.10.2016, заборгованість за кредитним договором 1001090598701 виникла станом на 30.07.2019. заборгованість за кредитним договором №10012203227401 виникла станом на 08.01.2019.

З огляду на таке зазначає, що звертаючись до суду 03.04.2025 позивач значно пропустив термін наданий йому на звернення до суду та не надав ніяких доказів поважності такого пропуску.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 24.12.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Зазначені ухвали були доставлені 26.12.2025 до електронних кабінетів позивача та представника відповідача в системі «Електронний суд», що підтверджується звітами Київського апеляційного суду про доставку вихідної кореспонденції.

При цьому, відповідачем ОСОБА_1 , вказані ухвали Київського апеляційного суду отримано не було, оскільки конверт повернувся до суду із відмітками поштового відділення «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 17.12.2013 між АТ «БАНК РЕНЕСАНС КАПІТАЛ», правонаступником, якого є АТ «Перший український міжнародний банк» та відповідачем було укладено договір карткового рахунку та договір страхування № 26258029396950 в рамках якого відповідач запропонував: відкрити картковий рахунок на його ім`я; випустити на його ім`я платіжну картку міжнародної платіжної системи Master Card; встановити ліміт овердрафт (кредитування) за картковим рахунком на умовах, визначених в цій пропозиції; оформити страхування його майнових інтересів, пов`язаних з його життям, здоров`ям та працездатністю.

За цим договором ОСОБА_1 встановлено кредитний ліміт, що не перевищує 50 000,00 грн.

В матеріалах справи міститься розписка відповідача про отримання платіжної картки № 5365023100065572, в якій відповідач підтвердив, що з правилами користування ознайомлений та зобов`язується їх виконувати (а.с. 14).

Умовами зазначеного договору визначено, що строк кредитування складає 24 місяці, розмір комісії за обслуговування кредитної лінії - 2,00%, розмір процентної ставки - 0,01%.

У подальшому, між АТ «Перший український міжнародний банк» та відповідачем було укладено кредитний договір № 1001090598701 від 30.07.2018, за яким позичальнику надано кредит у сумі 15 600,00 грн. та кредитний договір № 1001220327401 від 08.01.2019, за яким позичальнику надано кредит у сумі 15 000,00 грн.

Умовами договорів передбачено, що строк кредитування складає 24 місяців, розмір комісії за обслуговування кредитної лінії - 3,99%, розмір процентної ставки - 0,01%.

Перерахування коштів за укладеними вище договорами позивачем відповідачу підтверджується платіжними інструкціями від 30.07.2018 на суму 15600,00 грн. та від 08.01.2019 на суму 15000,00 грн., а також випискою за особовим рахунком.

13.01.2025 позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою (повідомленням), в якому вимагав виконати свої зобов`язання перед АТ «ПУМБ», шляхом погашення заборгованості у загальному розмірі 103 019,50 грн., однак така вимога відповідачем виконана не була, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду.

З долучених до позовної заяви розрахунків вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 10.01.2025 склала 103 019,50 грн, а саме:

1) за кредитним договором № 1001090598701 від 30.07.2018 - 14998,16 грн., з яких: 7525,62 грн. - заборгованість за кредитом, 3,53 грн - заборгованість за процентами з 30.07.2018 по 10.01.2025; 7469,01 грн. - заборгованість за комісією з 30.08.2018 по 28.09.2020;

2) за кредитним договором № 1001220327401 від 08.01.2019 - 19895,14 грн., з яких: 11111,71 грн. - заборгованість за кредитом; 5,43 грн. - заборгованість за процентами з 08.01.2019 по 10.01.2025; 8778,00 грн. - заборгованість за комісією з 08.02.2019 по 28.09.2020

3) за кредитним договором № 26258029396950 від 17.12.2013 у розмірі 68126,20 грн., з яких: 47210,02 грн. - заборгованість за кредитом; 20916,18 грн. - заборгованість процентами з 30.10.2016 по 30.08.2020.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено порушення відповідачем умов укладених договорів, шляхом неналежного виконання обов`язку з повернення кредитних коштів, сплати процентів та комісії. Відповідач, у свою чергу, не реалізував своє право на подання заперечень та доказів на їх підтвердження, не надав суду жодних доказів, які б підтверджували повне або часткове погашення існуючої кредитної заборгованості, а перевіривши розрахунок заборгованості, наданий позивачем, суд визнав його обґрунтованим і таким, що підтверджується відповідними первинними документами. При цьому, суд виходив з того, що відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростовували або ставили під сумнів обґрунтованість наданого позивачем розрахунку, а також не надав свій власний контррозрахунок заборгованості.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, відхиляючи натомість доводи апеляційної скарги, виходячи з такого.

Так, згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як передбачено ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину.

Так, відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Так, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано суду належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог, яким судом першої інстанції було надано належну правову оцінку, які сумніву в апеляційного суду не викликають.

Натомість, відповідачем не спростовано відсутності у нього заборгованості за укладеними кредитними договорами, доказів належного виконання зобов`язань за матеріали справи також не містять.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, у зв`язку з чим суд позбавив його можливості надати відзив на позовну заяву, а також заяву про застосування строків позовної давності, колегія суддів відхиляє, враховуючи наступне.

Основними засадами судочинства відповідно до частини першої статті 129 Конституції України визначено, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.

Принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи (частина перша статті 8 ЦПК України).

Згідно з статтею 272 ЦПК України копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Як вбачається з матеріалів справи, за відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру останнім відомим зареєстрованим місцем проживання до 08.07.2020 було: АДРЕСА_1 (а.с. 62).

09.04.2025 судом першої інстанції на останнє відоме зареєстроване місце проживання відповідача було направлено копію ухвали про відкриття провадження, однак конверт з поштовим відправленням повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 69).

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що відповідача про відкриття провадження у справі було повідомлено судом першої інстанції належним чином, оскільки довідка поштового відділення з відміткою про неможливість вручення судового рішення у зв`язку з «адресат відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням учасника справи, в даному випадку, про відкриття провадження у справі, шляхом надіслання ухвали про відкриття провадження у справі засобами поштового зв`язку на останню відому адресу зареєстрованого місця проживання відповідача.

Верховний Суд у своїй постанові від 18.03.2021 у справі 911/3142/19 наголосив на тому, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Варто відзначити також і про те, що в силу положень ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відповідача було повідомлено про розгляд справи через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, у зв`язку із тим, що зареєстроване місце проживання відповідача або місце перебування, місце роботи для суду було невідоме (а.с. 70).

Таким чином, враховуючи положення ст. 272 ЦПК України, колегія суддів вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачем було пропущено строк позовної давності, колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно до положень ст.ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Як вже зазначалося, між ОСОБА_1 та АТ «Перший український міжнародний банк», який є правонаступником АТ «БАНК РЕНЕСАНС КАПІТАЛ», було укладено кредитні договори: кредитний договір № 26258029396950 від 17.12.2013, кредитний договір № 1001090598701 від 30.07.2018, кредитний договір № 1001220327401 від 08.01.2019.

Строк кредитування за умовами укладених договорів складає 24 місяці.

02.04.2025 АТ «Перший український міжнародний банк» звернулось до Деснянського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 з вимогами про стягнення заборгованості.

При цьому, за умовами кредитного договору № 26258029396950 від 17.12.2013 відповідачу було відкрито банком картковий рахунок, випущено платіжну картку та встановлено ліміт овердрафту у розмірі 1000 грн., який у подальшому неодноразово був збільшений, про що свідчить довідка про збільшення кредитного ліміту.

З наявної в матеріалах справи виписки по рахунку № НОМЕР_1 , яку було видано ОСОБА_1 у зв`язку із укладенням кредитного договору № 26258029396950 від 17.12.2013, вбачається, що з часу укладення кредитного договору та по 2019 рік, відповідач користувався встановленим овердрафтом, а також ним здійснювалось погашення заборгованості, шляхом внесення коштів на рахунок, що свідчить про визнання останнім боргу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Наведені вище обставини, з огляду на зазначені правові норми, свідчать про те, що за рахунок збільшення кредитного ліміту (овердрафту), яким користувався відповідач, а в подальшому вносив платежі на погашення заборгованості, про що свідчить виписка по рахунку, відбулось переривання строку позовної давності, а тому такий строк за вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором № 26258029396950 від 17.12.2013, позивачем не було пропущено.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01.06.2022 у справі № 686/23170/19, від 13 березня 2023 року у справі № 207/1892/18.

Як і не було пропущено строк позовної давності щодо вимог за кредитним договором № 1001090598701 від 30.07.2018 та за кредитним договором № 1001220327401 від 08.01.2019, з огляду на погоджений сторонами строк кредитування та ураховуючи також наступне.

Так, 30.03.2020 був прийнятий Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п. 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки продовжуються на строк дії такого карантину. Закон набрав чинності 02.04.2020.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, яким було визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-IX від 14.05.2025, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було виключено. Закон набрав чинності 04.09.2025.

Відтак, АТ «Перший український міжнародний банк» в межах строку позовної давності звернулось до Деснянського районного суду м. Києва з вимогами до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Варто наголосити також і на тому, що подаючи апеляційну скаргу, відповідач мав право надати нові докази на спростування відсутності у нього заборгованості за кредитними договорами, проте таким правом не скористався. Така процесуальна поведінка відповідача свідчить про намагання останнього уникнути виконання взятих на себе зобов`язань з повернення отриманих у кредит коштів.

З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності рішення не ґрунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставинам справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

У зв`язку з тим, що суд апеляційної скарги дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, понесені відповідачем судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Також слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Башковим Сергієм Вікторовичем - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовною заявою Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М.І. Оніщук

Судді В.А. Шебуєва

О.В. Кафідова