Постанова від 18 лютого 2026 р. у справі №378/654/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/4526/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

при секретарі Мудрак Р. Р.,

за участі представника позивача - адвоката Лесик Б. Б.,

представника відповідача - адвоката Шкнай Г. І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргоюадвоката Шкнай Ганни Іванівни, в інтересах ОСОБА_1 ,

на рішення Ставищенського районного суду Київської області у складі судді Скороход Т. Н.

від 14 жовтня 2025 року

у цивільній справі № 378/654/25 Ставищенського районного суду Київської області

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1

про розірвання шлюбу,

В С Т А Н О В И В:

В травні 2025 року позивач звернувся в суд із вказаним позовом, посилаючись на те, що з відповідачем з 01 квітня 2010 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, неповнолітніх дітей не мають. Вказував, що через різні інтереси та погляди на життя, непорозуміння, між ними зникли почуття, що призвело до того, що вони з березня 2022 року припинили шлюбні стосунки, не проживають разом та не ведуть спільне господарство. Шлюб між ними носить формальний характер. Вважає, що подальше спільне життя та збереження шлюбу є неможливим, просив його розірвати.

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 14 жовтня 2025 року позов задоволено.

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 01 квітня 2010 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Ставищенського районного управління юстиції Київської області, актовий запис № 15, розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишено прізвище « ОСОБА_1 ». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211 грн 20 коп.

В апеляційній скарзі адвокат Шкнай Г. І., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Зазначає, що розгляд справи відбувся з порушенням принципу рівності сторін, оскільки позивач не надав підтвердження направлення процесуальних документів на адресу відповідача. Звертає увагу на те, що судове засідання 14.10.2025 в режимі відеоконференції розпочалося фактично без участі представника апелянта через направлення посилання на участь із запізненням, що позбавило сторону можливості заявити клопотання та надати пояснення. Стверджує, що суд безпідставно залишив без розгляду письмові докази щодо стану здоров`я позивача, зокрема виписки з медичних карт, які підтверджують наслідки ішемічного інсульту та когнітивні розлади. Апелянт вказує на фактичну ізоляцію позивача його сином, що унеможливлює перевірку реальної волі особи на розірвання шлюбу. Наголошує, що під час допиту позивач не міг назвати власні анкетні дані та перебував під впливом сторонньої особи, яка підказувала відповіді. Апелянт вважає, що суд не забезпечив умови для надання самостійних показань та передчасно припинив зв`язок після проголошення рішення. Посилається на позицію Верховного Суду про обов`язок суду перевіряти дійсне волевиявлення сторони, якщо є сумніви у її здатності розуміти значення своїх дій. Підсумовує, що сукупність процесуальних порушень свідчить про несправедливість судового розгляду та порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу адвокат Лесик Б. Б., в інтересах ОСОБА_2 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на необґрунтованість, рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним. Зазначає, що відповідач брала активну участь у справі, була обізнана з позовними вимогами, а тому формальна відсутність доказів направлення окремих документів не вплинула на суть спору. Стверджує, що запізнення представника до відеоконференції на 10 хвилин не є усуненням від процесу, оскільки вона надалі брала повноцінну участь у засіданні. Наголошує на правомірності відхилення медичної документації, оскільки позивач не визнаний недієздатним у встановленому законом порядку. Вказує, що під час спілкування із судом позивач чітко підтвердив намір розірвати шлюб через фактичне припинення стосунків з 2022 року. Зазначає, що допомога сина у налаштуванні технічних засобів є фізичною підтримкою, а не стороннім впливом. Посилається на статтю 24 Сімейного кодексу України щодо принципу добровільності шлюбу.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача - адвокат Шкнай Г. І., підтримала апеляційну скаргу і викладених у ній підстав та доводів.

Представника позивача - адвокат Лесик Б. Б., проти задоволення скарги заперечив з підстав та доводів викладених у відзиві.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника апелянта (відповідача) - адвоката Шкнай Г. І., представника позивача - адвоката Лесик Б. Б., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що сторони 01 квітня 2010 року уклали шлюб та зареєстрували його у Відділі реєстрації актів цивільного стану Ставищенського районного управління юстиції Київської області, актовий запис № 15 (а.с. 10).

Відповідно до позовної заяви позивача (а.с. 2-3) та його особистих пояснень в судовому засіданні між сторонами через різні інтереси та погляди на життя, непорозуміння, зникли почуття. З березня 2022 року відповідач виїхала за кордон, в зв`язку з чим вони припинили шлюбні стосунки, не проживають разом та не ведуть спільне господарство. Шлюб між ними носить формальний характер.

Заперечуючи у суді першої інстанції проти позову й розірвання шлюбу представник відповідача зазначила, що в зв`язку з повномасштабним вторгненням, для безпеки дітей, позивачем та відповідачем спільно було прийняте рішення виїхати за кордон. Після від`їзду відповідач постійно підтримувала зв`язок з чоловіком, телефонувала йому щодня, турбувалася про стан його здоров`я, а після того як у нього стався інсульт, домовилася про лікування позивача у лікарні, що спеціалізується на таких захворюваннях, за можливістю передавала пакунки з продуктами харчування та непродовольчими товарами для позивача.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив із того, що добровільність шлюбу є однією з його основних засад. Встановивши, що сторони з березня 2022 року припинили шлюбні стосунки, проживають окремо та не ведуть спільного господарства, суд дійшов висновку, що шлюб носить формальний характер. Суд врахував особисті пояснення позивача, надані в режимі відеоконференції, якими він підтвердив обдуманість свого рішення та небажання продовжувати подружнє життя. Відхиляючи доводи про стан здоров`я позивача, суд виходив із того, що матеріали справи не містять доказів визнання особи недієздатною, а отже, він має право самостійно розпоряджатися своїми правами. Суд дійшов висновку, що подальше спільне життя подружжя суперечило б інтересам позивача та моральним засадам суспільства.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, а примушування до шлюбу не допускається. Аналогічно, згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 Сімейного кодексу України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини, а примушування до їх збереження є порушенням права на свободу та особисту недоторканність. Верховний Суд у постанові від 05.09.2024 у справі № 362/3766/23 підкреслив, що добровільність шлюбу є однією з основних засад регулювання сімейних відносин, і якщо буде встановлено, що подальше спільне життя суперечить інтересам одного з подружжя, шлюб підлягає розірванню.

Доводи апелянта щодо обмеженої здатності позивача усвідомлювати значення своїх дій через стан здоров`я не можуть бути підставою для відмови у позові. Колегія зазначає, що за змістом статей 30, 47 ЦПК України особа володіє цивільною процесуальною дієздатністю, доки протилежне не встановлено судовим рішенням про визнання її недієздатною або обмеження дієздатності. Верховний Суд у постанові від 05.09.2024 у справі № 362/3766/23 вказав, що навіть за наявності певних розладів (тривожних станів чи панічних нападів), якщо особа не страждає тяжким психічним розладом у розумінні Закону України «Про психіатричну допомогу», її волевиявлення вважається вільним.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду (постанова від 14.12.2021 у справі № 761/16077/19) згода особи на шлюб чи його розірвання не вважається вільною лише у випадку, якщо в момент вчинення дії особа страждала тяжким психічним розладом, в результаті якого не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними

Отже наявність медичної документації про перенесений інсульт або мовленнєві порушення (дизартрія), за умови відсутності рішення суду про визнання особи недієздатною, не може бути підставою для ігнорування його особистої позиції щодо небажання перебувати у шлюбі. Суд першої інстанції безпосередньо спілкувався з позивачем у режимі відеоконференції та пересвідчився у наявності його волі на розірвання шлюбу.

Процесуальні доводи скарги щодо порушення порядку проведення відеоконференції колегія оцінює як такі, що не вплинули на правильність вирішення спору по суті. Встановлено, що представник відповідача брала участь у засіданні та реалізувала право на надання пояснень. Технічні аспекти підключення та присутність сина позивача в кадрі, враховуючи потребу позивача як особи з інвалідністю у сторонній технічній допомозі, не свідчать про нівелювання принципів правосуддя. Ключовим для справи є факт відсутності сімейних відносин з 2022 року, що апелянтом по суті не спростовано.

Суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та надав належну оцінку тому, що поновлення сімейних відносин є неможливим через проживання сторін у різних країнах та відсутність взаємного бажання зберігати союз. Будь-яке примусове збереження шлюбу за таких обставин було б порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на повагу до приватного і сімейного життя. Оскільки воля позивача на розірвання шлюбу була висловлена безпосередньо суду, а докази втрати дієздатності відсутні, рішення суду відповідає вимогам закону та сталій судові практиці щодо пріоритету добровільності шлюбного союзу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Шкнай Ганни Іванівни, в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 14 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 23 лютого 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

В. В. Саліхов