Постанова від 18 лютого 2026 р. у справі №753/19438/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/2353/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Шкоріної О. І., Саліхова В. В.,

при секретарі Мудрак Р. Р.,

за участі: представника позивача - адвоката Гусак А. М.,

представників відповідача - адвокатів Василенко В. В., Василенко Ф. І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Чуби Володимира Дмитровича, в інтересах ОСОБА_1

на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва у складі судді Каліушка Ф. А.

від 13 лютого 2025 року

у цивільній справі № 753/19438/24 Дарницького районного суду міста Києва

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гречан Руслана Тарасівн та Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Тетяна Василівни,

про визнання відсутнім права на спадкування за заповітом

В С Т А Н О В И В:

В провадження Дарницького районного суду міста Києва надійшла позовна заява від 03.10.2024 ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання відсутнім права на спадкування за заповітом.

Ухвалою від 18.11.2024 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче судове засідання на 13.02.2025.

Ухвалою 13 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречан Руслани Тарасівни та Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Змисловської Тетяни Василівни, про визнання відсутнім права на спадкування за заповітом - залишено без розгляду.

Апелянт-позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Чуба В. Д. вважає, що ухвала суду першої інстанції від 13 лютого 2025 року підлягає скасуванню через порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин справи. Стверджує, що суд помилково кваліфікував подання позову 03.10.2024 як зловживання процесуальними правами, оскільки цьому передувало постановлення ухвали від 26.09.2024 про повернення попередньої позовної заяви у справі № 756/9359/24. Позивач наголошує, що згідно з ч. 2 ст. 257 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню до суду, тому він реалізував своє законне право на подання виправленого позову, долучивши належним чином оформлений ордер. Апелянт звертає увагу на те, що на момент подання позову у цій справі (03.10.2024) попередня заява вважалася повернутою, а апеляційне оскарження ухвали про повернення відбулося пізніше - 04.10.2024, що, на думку скаржника, свідчить про відсутність умислу на маніпуляцію. Також апелянт зазначає, що суд безпідставно залишив поза увагою клопотання від 11.02.2025 про відкладення розгляду справи, в якому представник позивача повідомив про скасування апеляційним судом ухвали про повернення первісного позову та подання заяви про залишення його без розгляду для уникнення подвійного провадження. Крім того, скаржник вказує, що суд в оскаржуваній ухвалі не послався на жодну з визначених статтею 257 ЦПК України підстав для залишення позову без розгляду, а керувався виключно власними висновками про недобросовісність, підкріплюючи їх посиланням на наукові статті, що не є джерелом права. Вважає, що його дії були спрямовані на захист прав клієнта, а не на створення штучних перешкод правосуддю.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Василенко А. В., заперечує проти доводів апелянта, вважаючи ухвалу суду законною та обґрунтованою, а дії позивача - очевидним зловживанням процесуальними правами. Відповідач акцентує увагу на хронології подій, згідно з якою позивач 03.10.2024 подав ідентичний позов у цій справі, а вже наступного дня, 04.10.2024, оскаржив ухвалу про повернення першого позову, фактично ініціювавши паралельний розгляд двох тотожних справ. Представник відповідача вказує на системність недобросовісної поведінки позивача, яка проявляється у багаторазовому поданні позовів без сплати судового збору (що затягує відкриття провадження), подання заяв без обов`язкових додатків та маніпулюванні підсудністю. Відповідач наголошує, що в позовній заяві позивач неправдиво вказав про відсутність інших позовів до того ж відповідача з тим самим предметом, хоча був обізнаний про існування справи № 756/9359/24, ухвалу в якій він оскаржив. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду у справі № 640/36713/21 від 01.12.2022, відповідач стверджує, що подання позовів без сплати судового збору з аналогічними підставами свідчить про намагання маніпулювати автоматизованим розподілом справ. Також зазначає, що позивач приховав факт паралельного оскарження ухвали про повернення, коли подавав заяву про усунення недоліків у цій справі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представника позивача - адвокат Гусак А. М., підтримав апеляційну скаргу із викладений у ній підстав та доводів.

Представники відповідача - адвокати Василенко В. В. та Василенко Ф. І., проти задоволення скарги заперечили із підстав та доводів наведених у відзиві.

Інші учасники, що сповіщені про час та місце розгляду справі, у судове засідання не прибули.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника позивача - адвоката Гусак А. М., представників відповідача - адвокатів Василенко В. В., Василенко Ф. І., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.

Постановляючи ухвалу про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що дії представника позивача кваліфікуються як зловживання процесуальними правами відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 44 ЦПК України. Встановивши, що позивач, будучи обізнаним про наявність ухвали про повернення позову у справі № 756/9359/24, яка не набрала законної сили, звернувся з ідентичним позовом у цій справі та згодом оскаржив ухвалу про повернення, суд дійшов висновку про штучний характер дій заявника. Суд зазначив, що вказівка позивача у пункті 69 позовної заяви про неподання іншого позову до цього ж відповідача є недостовірною та спрямованою на введення суду в оману. Керуючись позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 335/837/22 від 27.03.2024, суд вказав, що правова система має захищати себе від маніпуляцій, тому при встановленні очевидно безпідставних або сутяжницьких дій суд зобов`язаний застосувати заходи процесуального примусу, зокрема залишити заяву без розгляду. Суд констатував, що така поведінка позивача суперечить завданням цивільного судочинства та спрямована на маніпуляцію автоматизованим розподілом справ.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно зі статтею 44 ЦПК України зловживання процесуальними правами - це особливий різновид правопорушення, що полягає в умисних, несумлінних діях учасників процесу, які спрямовані на перешкоджання діяльності суду або обмеження прав інших учасників. Під зловживанням слід розуміти форму поведінки, що перевищує межі здійснення суб`єктивних прав та суперечить їх призначенню (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 761/27076/19).

У даній справі колегія суддів не вбачає у діях апелянта ознак такого зловживання.

Так, відповідно до статті 261 ЦПК України ухвала про повернення позовної заяви набирає законної сили негайно після її постановлення, що означає припинення юридичного стану «поданого позову». Оскільки станом на 03.10.2024 попередня заява була повернута та фактично відсутня у розпорядженні суду, апелянт мав безумовне право на повторне звернення згідно з частиною другою статті 257 ЦПК України. За таких обставин декларація позивача про неподання іншого позову у розумінні статті 175 ЦПК України формально відповідала дійсності, адже на той момент у суді не існувало відкритого провадження чи зареєстрованого позову, який би перебував у стадії вирішення питання про відкриття провадження.

Колегія суддів наголошує, що право на апеляційне оскарження ухвали про повернення позову та право на повторне звернення до суду після усунення недоліків є самостійними процесуальними інструментами, які не є взаємовиключними. Реалізація права на перегляд судового рішення не може автоматично позбавляти особу права на новий позов, якщо попередній був повернутий. Подання нового позову після усунення недоліків паралельно з апеляційним оскарженням є не лише способом нівелювання ризиків зокрема позовної давності, а й інструментом забезпечення ефективності майбутнього судового рішення та реалізації принципу процесуальної економії, що дозволяє уникнути безповоротних втрат матеріального права в очікуванні виправлення судом процесуальної помилки.

Колегія суддів звертає увагу, що подальше звернення апелянта із заявою про залишення першого позову без розгляду (після його відновлення апеляційним судом) повністю спростовує висновки про намір створити паралельні процеси чи маніпулювати автоматизованим розподілом.

Відтак, за відсутності доведеного умислу на заподіяння шкоди чи перешкоджання суду, висновок про зловживання правами є помилковим.

Враховуючи, що дії позивача повністю вкладалися в межі прав, передбачених статтями 17 та 257 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвалу - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду з підстав визначених ст. 379 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 379, 381, 383 ЦПК України суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Чуби Володимира Дмитровича, в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 13 лютого 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 23 лютого 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

О. І. Шкоріна

В. В. Саліхов