Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №461/7988/25 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/7988/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2026 року. м. Львів.

Галицький районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді Юрківа О.Р.,

за участю:

секретаря судового засідання Некоз М.Ю.,

представниці позивачки Валько В.Р.,

представниці відповідачки Жолобович Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради в особі Адміністративної комісії при Виконавчому комітеті Львівської міської ради, за участю третьої особи - Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду із позовом до виконавчого комітету Львівської міської ради в особі адміністративної комісії при виконавчому комітеті Львівської міської ради, третя особа: Офіс охорони культурної спадщини Львівської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Свої вимоги мотивує тим, що постановою №182 від 17.09.2025р. адміністративної комісії при виконавчому комітеті Львівської міської ради на позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого абз. 3 ч. 1 ст. 92 КУпАП. Свої вимоги позивач мотивує тим, що 21 листопада 2014 року за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Думою Г.М., позивач придбала квартиру АДРЕСА_1 . Згідно п.3.3. вказаного договору встановлено, що відчужувана квартира розташована у будинку, який не належить до пам`яток історії та культури. З опису технічних характеристик даної квартири, зазначених у технічному паспорті, який було передано позивачу при купівлі даного майна, не зазначено матеріали, з яких виконано віконні заповнення. Позивач жодних зовнішніх чи внутрішніх перепланувань, заміни дверей чи вікон за період 2014-2025рр. не здійснювала. Будинок за вказаною адресою було занесено до переліку об`єктів культурної спадщини та Державного реєстру нерухомих пам`яток України лише 18.01.2021р., про що позивача не інформувалося взагалі. Разом з тим, працівниками Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради, було складено протокол про адміністративне правопорушення без зазначення серії та номеру та за відсутності підпису посадової особи Офісу, з якого вбачається, що «в квартирі АДРЕСА_1 самовільно замінено віконні заповнення з дерев`яних на металопластикові без письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини, чим порушено ч. 1, 2 ст. 24, ч.1 ст. 22 Закону України «Про охорону культурної спадщини. Відповідальність передбачено абзацом 3 частини 1 ст. 92 КУпАП.». В подальшому постановою адміністративної комісії виконавчого комітету Львівської міської ради №182 від 17.09.2025 позивача визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 92 КУпАП. Жоден з складених відповідачем документів (протокол, постанова) не відповідає вимогам закону, зокрема у протоколі про адміністративне правопорушення відсутня серія та його номер, відсутній підпис посадової особи, яка відповідальна за його складення; оскаржувана постанова не містить даних про головуючого на засіданні, відтак ідентифікувати повноваження посадової особи, підпис якої міститься у оскаржуваній постанові – не вдається за можливе.

Позивач зазначає, що оскаржувана постанова містить лише формальний перелік нормативно-правових актів у мотивувальній частині без конкретизації у резолютивній частині за якою саме частиною та якої саме статті притягнуто позивача до адміністративної відповідальності. При цьому адміністративна комісія у резолютивній частині оскаржуваної постанови вказує лише про накладення на позивача адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 1700,00 грн. – 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що, як зазначає позивач, можна припустити із описової частини тексту, має відношення до максимального розміру штрафних санкцій, визначених ст. 92 КУпАП. Крім того, позивач зазначає, що у протоколі про адміністративне правопорушення та у постанові, винесеній за результатами розгляду такого протоколу, міститься загальне формулювання про порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини та не конкретизовано, положення якого саме нормативно-правового акту порушено, не розкрито суті вчиненого позивачем правопорушення, часу вчинення такого порушення, не вирішено клопотання позивача, подані в межах розгляду справи адміністративною комісією, що має значення для встановлення в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.92 КУпАП. Таким чином, відповідачем порушено основні засади справедливого та об`єктивного розгляду справи, на що неодноразово наголошував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини.

Позивач зазначає, що всупереч вимогам ч.1 ст.256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення без серії та номеру також і не зазначено дати та часу вчинення адміністративного правопорушення, що унеможливлює встановлення належного суб`єкта вчинення адміністративного правопорушення. Позивач зазначає, що абзац 3 частини 1 ст. 92 КУпАП взагалі стосується порушення режиму історико-культурного заповідника чи історико-культурної заповідної території, відтак на думку позивача має місце незаконність складення відносно позивача протоколу та постанови у справі про адміністративне правопорушення та такі документи є юридично нікчемними. Позивач зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення складений з порушенням строків, передбачених ст.38 КУпАП, оскільки з часу озвучення особою, яка представилася як працівник Офісу охорони культурної спадщини позивачу про ніби-то виявлення адміністративного правопорушення (під час складення акту технічного стану квартири від 27.03.2025р.) до часу складення протоколу пройшли терміни, визначені чинним законодавством. З врахуванням викладеного, позивач вважає оскаржувану постанову такою, що прийнята із порушеннями вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим просить позов задовольнити, оскаржувану постанову скасувати, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 26.09.2025 року відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судовому засіданні представниця позивачки позов підтримала, просила задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві. Додатково пояснила та наголосила, що відповідачем не зібрано належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 92 КУпАП. Згідно з п.1 ч.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у звязку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення; документи, складені відповідачем з порушенням вимог, встановлених чинним законодавством, містять помилки, а відтак є юридично нікчемними; документи, складені відповідачем з порушенням строків, визначених чинним законодавством; у постанові Верховного Суду від 12.03.2020 у справі №826/3858/18 та постанові від 15.06.2021 у справі №640/15297/19 суд зазначив, що відсутність події та складу правопорушення є безумовною підставою для скасування постанови адміністративної комісії; покликається на відповідні рішення Європейського суду з прав людини, Рішення Конституційного Суду України.

Представниця відповідача та третьої особи заперечила проти задоволення позову в повному обсязі, просила у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, викладених у відзиві, вказуючи на правомірність складення протоколу та постанови про накладення адміністративного стягнення.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Дослідивши матеріали справи, керуючись принципами верховенства права та законності, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні доказів в їх сукупності, які є у справі, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що 21 листопада 2014 року за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Думою Г.М., позивач придбала квартиру АДРЕСА_1 . Пунктом п.3.3. вказаного договору передбачено, що відчужувана квартира розташована у будинку, який не належить до пам`яток історії та культури. З опису технічних характеристик даної квартири, зазначених у технічному паспорті, який було передано позивачу при купівлі даного майна, не зазначено матеріал, з яких виконано віконні заповнення.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, у квартирі АДРЕСА_1 (пам`ятка культурної спадщини з охоронним №5562-Лв) проведено самовільну заміну віконних заповнень з дерев`яних на металопластикові без письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини, чим порушено вимоги ч.1 ст.22, ч.1, 2 ст.24 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Однак відповідачем не надано доказів про те, що позивач здійснювала зовнішні чи внутрішні перепланування, заміну дверей чи вікон за період 2014-2025рр.

Судом встановлено, що будинок за вказаною адресою було занесено до переліку об`єктів культурної спадщини та Державного реєстру нерухомих пам`яток України лише 18.01.2021р., про що позивача не інформували, доказів зворотнього відповідачем не надано.

Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події та складу адміністративного правопорушення доводиться шляхом подання доказів.

Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно із ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Положеннями ст.252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Висновок про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності (ст. 252 КУпАП).

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Положеннями ст.92 КУпАП передбачено відповідальність за порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини: ухилення від підписання охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини; порушення режиму використання пам`ятки культурної спадщини; порушення режиму історико-культурного заповідника чи історико-культурної заповідної території; проведення ремонтних, реставраційних, реабілітаційних робіт на пам`ятці культурної спадщини, зміна призначення пам`ятки культурної спадщини, її частин та елементів, здійснення написів, позначок на ній, на її території та в її охоронній зоні без письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини; ухилення від передачі в установленому порядку знайдених під час археологічних розвідок, розкопок рухомих предметів, пов`язаних з нерухомими об`єктами культурної спадщини, на постійне зберігання до музеїв (державних фондосховищ), у яких зберігаються музейні предмети і музейні колекції, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від ста до ста п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Положеннями ст.256 КУпАП визначено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності (абз.2 ст.254 КУпАП).

Разом із цим, протокол про адміністративне правопорушення було складено без участі позивача, у зв`язку з чим позивача було позбавлено можливості надати пояснення та зауваження щодо протоколу, подавати докази, заявляти клопотання, тобто фактично порушено право позивача на захист.

Відповідно до абз.1 ст.38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині сьомій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Судом встановлено, що в оскаржуваній постанові не встановлено часу вчинення правопорушення; жодних відомостей про це не зазначено. Як зазначено позивачем, дата складання акту технічного стану квартири - 27.03.2025р., при цьому, оскаржувана постанова була винесена лише 17.09.2025р., тобто з пропущенням двомісячного строку накладення адміністративного стягнення.

В частині 2 статті 283 КУпАП містяться вимоги до постанови по справі про адміністративне правопорушення, яка повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

У цьому процесуальному документі необхідно обґрунтовувати і мотивувати юридичну оцінку обставин справи, вид і захід застосованого стягнення. Обґрунтованість постанови по справі пов`язана з повним, всебічним і об`єктивним дослідженням обставин справи, правильним застосуванням матеріально-правових і процесуально-правових норм. При цьому аргументація висновків має ґрунтуватися на даних, досліджених під час розгляду справи.

Висновок про наявність в діях (бездіяльності) особи складу адміністративного правопорушення може бути зроблено лише на підстави доказів, отриманих у встановленому законом порядку.

Відповідно до принципу презумпції невинуватості, обов`язок доказування лежить на органі (посадовій особі), що розглядає справи про адміністративне правопорушення.

Аналіз положень вказаних статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП.

У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Разом з цим, належних, допустимих та достатніх доказів вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.92 КУпАП, відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 62 Конституції України вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.

Отже наявність складу адміністративного правопорушення в діях позивача доводиться шляхом надання доказів.

Разом з тим, відповідачем не підтверджено складу адміністративного правопорушення зі сторони позивача та відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вини позивача в розумінні ст. 251 КУпАП.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, і однією із таких презумпцій є закріплена в ст. 62 Конституції України презумпція невинуватості, відповідно до якої особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку. Тобто, особа не зобов`язана доказувати свою невинуватість і її поведінка вважатиметься правомірно, доки не буде доказано зворотне.

У Рекомендації No R (91) 1 Комітета Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції», одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов`язку нести тягар доказування саме для адміністративного органу.

Відповідно до вимог ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Згідно із ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі "Тейксейра де Кастор проти Португалії" від 09.06.1998 року, п.54 рішення у справі "Шабельника проти України" від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.

Відповідно до ст. ст. 73,76 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частина 2 цієї ж статті передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про недоведеність вини позивача і вважає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа закриттю, тому позов підлягає до задоволення.

Згідно з ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 10, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст.92, 245, 251, 252 КУпАП, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради в особі Адміністративної комісії при Виконавчому комітеті Львівської міської ради, за участю третьої особи - Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення– задовольнити.

Постанову № 182 від 17.09.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення стягнення у виді штрафу в сумі 1700,00 грн за абз. 3, ч. 1 ст. 92 Кодексу України про адміністративні правопорушення – скасувати, а справу про адміністративне правопорушення – закрити.

Стягнути з Виконавчого комітету Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 605,60 грн. сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення проголошено 20.02.2026 року о 15 год. 20 хв.

Суддя О.Р. Юрків.