Постанова від 01 лютого 2026 р. у справі №175/7808/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/144/26 Справа № 175/7808/25 Суддя у 1-й інстанції - Качаленко Є. В. Суддя у 2-й інстанції - Сєдих А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2026 року м.Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Сєдих А.В., за участю секретаря судового засідання Ворони Б.А., захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності Чеботарьової Ю.В. розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2025 року, щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, військовослужбовець ВЧ НОМЕР_1 , зареєстрований АДРЕСА_1 , адреса для листування АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2

про скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно постанови 24.03.2025 приблизно о 00.04 по вул. Актюбінська, біля буд. 165 в м. Краматорськ водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Chevrolet Lacetti, днз НОМЕР_3 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою «Drager Alcotest 7910», результат огляду позитивний 2,05‰. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.2.9а ПДР України та вчинив правопорушення передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

Постановою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) з позбавленням права керування транспортними засобами, строком на один рік. Стягнуто судовий збір 605,6 грн.,

З таким судовим рішенням не погодився ОСОБА_1 та оскаржив в апеляційному порядку. В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що суд першої інстанції помилково та формально розглянув справу, не забезпечивши можливості ознайомлення із матеріалами, поданими поліцією, що призвело до порушення його процесуальних прав. Вказує, що ним було подано клопотання від 23.06.2025 року про надання для ознайомлення матеріалів, отриманих судом від поліції, проте суд відмовив у цьому, посилаючись на необхідність користування сервісом «Електронний суд», яким він не може користуватися. Зазначає, що повторне клопотання від 16.07.2025 року про надання копій матеріалів справи суд залишив без розгляду, не надавши будь-якої оцінки, а в постанові відсутні посилання на його подання. Вважає, що ненадання можливості ознайомитися з матеріалами справи позбавило його можливості надати пояснення, заявити клопотання, подати докази, тобто реалізувати право на захист відповідно до ст. 6 та 13 Конвенції. Вказує, що суд першої інстанції створив перешкоди для здійснення захисту, порушив засади змагальності та принципи, передбачені ст. 62 Конституції України, які застосовуються і у справах про адміністративні правопорушення. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами скарги та може вийти за їх межі у разі встановлення порушень процесуального закону. Вважає, що постанова підлягає скасуванню у зв`язку з істотними порушеннями процесуальних прав та необхідністю закриття провадження у справі. Просить оскаржувану постанову скасувати повністю та прийняти нове судове рішення, яким закрити провадження у справі. Витребувати у військової частини НОМЕР_1 відомості стосовно того, чи виконував він 24.03.2025 року, як військовослужбовець, обов`язки військової служби. Зупинити дію та виконання постанови Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25.09.2025 року у справі № 175/7808/25 до завершення апеляційного розгляду. Апеляційну скаргу розглянути без його участі.

На адресу апеляційного суду надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена без повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, з порушенням вимог КУпАП та конституційного принципу презумпції невинуватості. Зазначає, що він є військовослужбовцем, а тому огляд на стан алкогольного сп`яніння мав проводитися виключно у порядку, передбаченому ст. 266-1 КУпАП, із залученням уповноважених осіб Військової служби правопорядку або командира військової частини. Вказує, що працівники поліції, знаючи про його статус військовослужбовця, самостійно провели огляд на стан сп`яніння, не залучивши Військову службу правопорядку, чим порушили вимоги ст. 266-1 КУпАП. Зазначає, що огляд, проведений з порушенням вимог закону, є недійсним, а його результати не можуть використовуватися як допустимі докази у справі. Вважає, що обов`язок доказування покладається на уповноважених осіб, а наявні у справі докази не відповідають стандарту доведення «поза розумним сумнівом», визначеному практикою ЄСПЛ та Конституцією України. Зазначає, що справи про адміністративні правопорушення за своєю суттю підпадають під кримінально-правовий аспект у розумінні ЄСПЛ, у зв`язку з чим до них застосовуються гарантії статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам та допустив порушення під час їх дослідження, що є підставою для скасування постанови та закриття провадження у справі. Вказує на необхідність витребування від військової частини відомостей щодо виконання ним обов`язків військової служби у день події.

Також захисником в інтересах ОСОБА_1 поданні наступні клопотання.

Про зупинення провадження у справі про адміністративне правопорушення. В якому зазначає, що ОСОБА_1 є чинним військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу, що підтверджується відповідними документами. Вказує, що у зв`язку з проходженням військової служби він позбавлений можливості особисто брати участь у розгляді справи. Вважає, що розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, призведе до порушення її процесуальних прав, гарантованих ст. 268 КУпАП. Зазначає, що КУпАП не врегульовує порядок зупинення провадження, у зв`язку з чим можливе застосування аналогії закону та норм КПК України. Вказує, що практика ЄСПЛ і національних судів визнає справи за ст. 130 КУпАП такими, що мають кримінально-правовий характер і потребують додаткових процесуальних гарантій. Вважає, що наявна стала судова практика підтверджує можливість зупинення провадження у справах про адміністративні правопорушення щодо військовослужбовців. Зазначає необхідність зупинення провадження у справі до моменту звільнення ОСОБА_1 з військової служби, а у разі відмови — відкладення розгляду справи.

Про залучення прокурора до участі у справі про адміністративне правопорушення В якому вважає, що для забезпечення повного, всебічного та неупередженого розгляду справи необхідна участь прокурора як сторони обвинувачення. Зазначає, що суди зобов`язані застосовувати Конвенцію та практику ЄСПЛ, які вимагають дотримання принципу безсторонності суду. Вказує, що відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема у справах щодо ч. 1 ст. 130 КУпАП, відсутність прокурора за умови невизнання вини особою може призводити до порушення принципу змагальності. Зазначає, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, вину не визнає, а суд не може перебирати на себе функції сторони обвинувачення. Вважає, що національна судова практика підтверджує можливість і доцільність залучення прокурора до участі у справах за ст. 130 КУпАП.

Про призначення покарання з урахуванням принципу індивідуалізації. В якому вважає, що провадження у справі підлягає закриттю, однак у разі визнання особи винною покарання має призначатися з урахуванням принципу індивідуалізації. Зазначає, що Конституція України та рішення Конституційного Суду України встановлюють обов`язковість індивідуального підходу до юридичної відповідальності, з урахуванням особи правопорушника та обставин справи. Вказує, що безальтернативне застосування додаткового стягнення суперечить принципам справедливості, домірності та індивідуалізації відповідальності. Зазначає, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, а позбавлення права керування транспортними засобами фактично унеможливлює виконання ним обов`язків військової служби та конституційного обов`язку із захисту Батьківщини. Вважає, що з урахуванням практики національних судів та рішень Конституційного Суду України можливе застосування аналогії закону і ненакладення додаткового стягнення. Вказує, що штраф у розмірі 17 000 грн. є достатнім заходом відповідальності у разі доведення вини особи.

Сторони про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи апеляційної скарги, вислухавши думку сторін по справі, суд апеляційної інстанції, вважає апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду – без змін за таких підстав.

Щодо клопотання про зупинення провадження у справі, суд апеляційної інстанції зазначає, що КУпАП не передбачає процедури зупинення провадження у справах даної категорії. Обов`язкова участь особи у справах за ст. 130 КУпАП законом не встановлена. Апеляційну скаргу подано самим апелянтом, у ній міститься прохання розглянути справу без його участі. Доказів неможливості реалізації права на захист матеріали справи не містять.

За таких обставин клопотання про зупинення провадження є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Також апеляційний суд відмовляє у задоволенні клопотання про залучення прокурора до участі у справі, оскільки чинним законодавством не передбачено обов`язкової участі прокурора при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП, а відсутність прокурора не свідчить про порушення принципу змагальності.

Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Як регламентують приписи ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов`язаний, зокрема, з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність особи, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП.

Суд, у відповідності з приписами ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції дотримані і висновок суду про визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є правильним, а зміст постанови відповідає вимогам, передбаченими ст.283 КУпАП, оскільки в ній наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_2 вказаного адміністративного правопорушення.

Відповідно до диспозиції ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність за даною статтею настає у разі керування транспортним засобом особами в стані алкогольного, наркотичного або іншого сп`яніння, а так само у разі відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Відповідно до п. 2.9 ПДД України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Так, факт вчинення адміністративного правопорушення та винність ОСОБА_1 у його вчиненні підтверджується даними з протоколу про адміністративне правопорушення серії АБА №010925.

Роздруківкою показів приладу газоаналізатора, відповідно до якої результат тесту ОСОБА_1 2,05‰.

Актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, відповідно до якого огляд ОСОБА_1 був проведений у зв`язку з виявленими ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. За допомогою Алкотест Драгер, результат огляду на стан сп`яніння позитивний складає 2,05‰. ОСОБА_1 з результатами згоден, що підтвердив своїм підписом.

Даними з рапорту працівника поліції про фактичні обставини скоєння адміністративного правопорушення.

DVD диск з відеозаписами, на яких зафіксовано як ОСОБА_1 керував транспортним засобом, його зупинку працівниками поліції. В ході спілкування у водія були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння та йому було висунуто вимогу пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу у встановленому законом порядку, на що ОСОБА_1 погодився та пройшов огляд, результат якого складає 2,05‰. З результатом був згодний. ОСОБА_1 було роз`яснені його права та ознайомлено зі складеними матеріалами справи.

Проаналізувавши докази по справі, вважаю, що в діях ОСОБА_1 міститься склад правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані за ч.1 ст.130 КУпАП.

Стягнення суддею накладене відповідно до вимог ст. 33 КУпАП, з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, даних про особу, відповідно до санкції ч.1 ст. 130 КУпАП.

Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції формально розглянув справу та не забезпечив можливості ознайомлення з матеріалами, апеляційний суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явився, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляв. Надсилання клопотань про надання матеріалів саме по собі не свідчить про позбавлення особи права на захист, оскільки законодавством передбачено можливість ознайомлення з матеріалами справи у встановленому порядку. Доказів того, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у доступі до матеріалів чи створив реальні перешкоди для реалізації процесуальних прав, матеріали справи не містять.

Таким чином, доводи апеляційної скарги у цій частині є необґрунтованими та безпідставними, не свідчать про істотні порушення вимог КУпАП та не підтверджують порушення права на захист, гарантованого ст. 268 КУпАП та положеннями Конвенції.

Посилання апелянта на порушення принципів змагальності, презумпції невинуватості та положень ст. 62 Конституції України також не знайшли свого підтвердження. Суд першої інстанції дослідив усі наявні у справі докази, дав їм належну оцінку відповідно до ст. 252 КУпАП та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 . Натомість доводи скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів та їх переоцінки, що саме по собі не є підставою для скасування постанови.

Відносно позиції захисника, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, та відповідний огляд на визначення ступеню сп`яніння відносно нього мав проводитись за нормами ст. 266-1 КУпАП, суд зазначає наступне.

Стаття 266 КУпАП визначає порядок відсторонення осіб від керування транспортними засобами та проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння водіїв транспортних засобів.

Згідно ст. 266-1 КУпАП визначено порядок проведення оглядів військовослужбовців під час виконання обов`язків військової служби у межах військових частин чи у визначених законом випадках.

У даному випадку ОСОБА_1 керував транспортним засобом у місті Краматорськ, був зупинений працівниками поліції поза межами розташування військової частини та не у зв`язку з виконанням службових обов`язків. Отже, огляд щодо нього правомірно проводився відповідно до вимог ст. 266 КУпАП як до водія транспортного засобу.

Таким чином, огляд був проведений уповноваженими працівниками поліції з дотриманням вимог закону, а твердження апелянта про його недійсність є необґрунтованими та безпідставними.

На підставі викладеного клопотання про витребування від військової частини відомостей про виконання ОСОБА_1 обов`язків військової служби 24.03.2025 року, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим. Навіть у разі підтвердження такого факту це не спростовує встановлених обставин керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння та не впливає на кваліфікацію дій за ч. 1 ст. 130 КУпАП. У зв`язку з цим підстав для задоволення даного клопотання не вбачається.

Крім того сторона захисту не була позбавлена можливості самостійно витребувати та надати суду докази які вважала за необхідним, у тому числі відповідні документи або довідки з військової частини на підтвердження зазначених обставин. З моменту складання протоколу про адміністративне правопорушення та до розгляду справи судом першої інстанції, а також під час апеляційного перегляду, у сторони захисту був достатній час для отримання та подання таких доказів.

Доводи щодо недопустимості доказів та недосягнення стандарту доведення «поза розумним сумнівом» також відхиляються апеляційним судом. У справі наявні належні та допустимі докази: протокол про адміністративне правопорушення, акт огляду, роздруківка показів приладу «Drager Alcotest 7910» з результатом 2,05‰, відеозапис події, рапорт працівника поліції. ОСОБА_1 погодився з результатами огляду, що підтверджено його підписом. Сукупність цих доказів є достатньою для висновку про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення.

Щодо доводів про необхідність індивідуалізації покарання та можливість ненакладення додаткового стягнення, суд зазначає наступне.

Санкція частини першої статті 130 КУпАП є імперативною та передбачає обов`язкове застосування як штрафу, так і позбавлення права керування транспортними засобами. Закон не надає суду права обирати лише один із видів стягнення чи звільняти від застосування додаткового стягнення.

Посилання апелянта на можливість застосування аналогії закону є безпідставними, оскільки адміністративне законодавство не передбачає такої можливості у даному випадку. Обставини щодо особи правопорушника, у тому числі проходження військової служби, були враховані судом першої інстанції в межах, визначених законом, однак не можуть бути підставою для зміни виду стягнення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги та доповнень до неї є необґрунтованими, безпідставними, зводяться до незгоди з правильними висновками суду першої інстанції та не містять посилань на істотні порушення норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, а постанова є незаконною та необґрунтованою, не знайшли свого підтвердження. Такі твердження апелянта суд розцінює як спробу уникнути адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, у вчиненні якого встановлена вина ОСОБА_1 .

Суддя апеляційного суду приходить до висновку, що підстави для скасування або зміни постанови судді міського суду відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2025 року , у справі про адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя