Постанова від 11 лютого 2026 р. у справі №161/7185/14-ц — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/7185/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П.

Провадження № 22-ц/802/228/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Бовчалюк З. А.,

з участю:

секретаря судового засідання - Губарик К. А.,

представника відповідача - Масюк Г. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 , поданою його представником адвокатом Макарою Оксаною Євгеніївною, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2014 року,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2014 року ПАТ КБ «Надра» звернулось до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 13 березня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 24-ЖК, відповідно до якого відповідач отримав кредит в сумі 127 508 доларів США з терміном погашення до 13 березня 2033 року та зі сплатою 12,99 % річних для придбання у власність нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1 . Факт отримання позичальником кредитних коштів підтверджується заявою на видачу готівки № 210 від 13 березня 2008 року на суму 125 500 доларів США, що в еквіваленті становить 633 775 гривень.

На забезпечення виконання боржником зобов`язань за вказаним кредитним договором між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки від 13.03.2008 року, відповідно до умов якого відповідач надав в іпотеку квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач указував, що ОСОБА_1 свої зобов`язання з погашення кредитної заборгованості належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 01 березня 2014 року загальна сума заборгованості за кредитним договором становить 244 776,03 доларів США, що в еквіваленті становить 2 444 406,87 грн (з них: заборгованість за тілом кредиту – 126 926,84 доларів США, що в еквіваленті становить 1 267 529,50 грн; заборгованість за відсотками – 92 922,25 доларів США, що еквівалентно 927 949,47 грн; пеня за прострочення сплати кредиту – 12 176,14 доларів США, що еквівалентно 121 594,59 грн, штраф за порушення вимог кредитного договору – 12 750,80 доларів США, що в еквіваленті становить 127 333,31 грн).

Крім того, позивач зазначав, що у зв`язку з невиконанням позичальником умов даного кредитного договору банком було подано позовну заяву в Шевченківський районний суд м. Києва про стягнення заборгованості за кредитним договором № 24-ЖК від 13 березня 2008 року. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 червня 2011 року позов банку про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено повністю та стягнуто 1 226 601,10 грн .

Позивач просив суд у рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути з відповідача судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2014 року позов задоволено.

Ухвалено в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 24-ЖК від 13 березня 2008 року, укладеним між ПАТ «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 , у розмірі 244 776,03 доларів США, що в еквіваленті становить 2 44 4 406,87 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , шляхом надання ПАТ «Комерційний банк «Надра» права продажу із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», без згоди ОСОБА_1 , з наданням всіх повноважень продавця (в тому числі: отримання дублікатів правовстановлюючих документів на вказане нерухоме майно, право подання документів до Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції та отримання документів, що стосується реєстрації дублікатів правовстановлюючих документів, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги з реєстру прав на нерухоме майно, отримувати дублікат технічного паспорту в бюро технічної інвентаризації, здійснювати нотаріальні дії як продавець), необхідних для здійснення такого продажу, за ціною, не нижчою ніж буде встановлена у звіті про проведення незалежної оцінки суб`єкта оціночної діяльності.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» 243 грн 60 коп сплаченого судового збору.

Не погодившись із даним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 28 травня 2024 року через свого представника адвоката Макару О.Є. подав заяву про перегляд заочного рішення, в задоволенні якої судом було відмовлено, а також подав апеляційну скаргу, в якій покликався на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення скасувати в частині визначення розміру загальної заборгованості та вказати розмір боргу, який визначено в рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 21.06.2011 року у справі № 2-2640/11 в сумі 1226601,10 грн, та із зобов`язанням іпотекодержателем після продажу квартири виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію в розмірі половини вартості проданої квартири, належної їй. В решті рішення ним не оскаржується.

Постановою Волинського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Макарою О. Є., залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2014 року в даній справі - без змін.

Постановою Верховного Суду від 10 грудня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником адвокатом Макарою О. Є., задоволено частково. Постанову Волинського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року скасовано в частині визначення розміру заборгованості, для погашення якої було звернуто стягнення на предмет іпотеки, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 жовтня 2020 року в справі № 161/7185/14-ц за позовом ПАТ комерційний банк «Надра» в особі відділення ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки замінено стягувача ПАТ «Комерційний Банк «Надра» на його правонаступника ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» у зв`язку з переходом до ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» права кредитора за кредитним договором 24-ЖК від 13 березня 2008 року.

14 січня 2026 року ухвалою Волинського апеляційного суду залучено ТОВ «Цикл Фінанс» як правонаступника ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» до участі у справі за позовом ПАТ КБ«Надра» в особі відділення ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У своєму відзиві та додаткових поясненнях правонаступник позивача ТОВ «Цикл Фінанс» апеляційну скаргу заперечує, просить її залишити без задоволення, а рішення суду – без змін, покликаючись на порушення відповідачем процесуальних строків та безпідставність і необгрунтованість вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із приписами ст.417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги в частині, переданій на новий розгляд, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону судове рішення в оскаржуваній частині не відповідає в повній мірі.

Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором належно не виконав, тому вимога позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заявленої банком заборгованості є обґрунтованою.

Однак, колегія суддів, з урахуванням висновків Верховного Суду, висловлених у постанові від 10 грудня 2025 року в даній справі, не погоджується з таким рішенням у частині визначення розміру заборгованості, з огляду на наступне.

Заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_4 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та з урахуванням вказівок суду касаційної інстанції при новому перегляді справи, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості, для погашення якої звернуто стягнення на предмет іпотеки, змінити, виходячи з такого.

Судом установлено, що 13 березня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 24-ЖК, відповідно до якого відповідач отримав кредит в сумі 127 508,00 доларів США з терміном погашення до 13 березня 2033 року зі сплатою 12,99 % річних для придбання у власність квартири АДРЕСА_1 .

З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки від 13 березня 2008 року, відповідно до умов якого відповідач надав в іпотеку квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Онищук І. П. 13 березня 2008 року за № 941.

У зв`язку з невиконанням позичальником умов даного кредитного договору заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 червня 2011 року у справі № 2-2640/11 позовну заяву банку про дострокове стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 повного розміру кредитної заборгованості та судових витрат у розмірі 1 226 601,10 грн задоволено. Вказане рішення сторонами не оскаржено, набрало законної сили.

Разом з тим, з даним позовом ПАТ «Надра» звернулося до ОСОБА_1 12 травня 2014 року з вимогами про звернення стягнення на іпотечне майно, зазначивши розмір заборгованості за цим же кредитним договором в сумі 244776,03 доларів США, що еквівалентно 2444406,87 грн, яка нарахована позивачем станом на 01.03.2014 року.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції в цій справі, відповідач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Макари О. Є. не погоджувався виключно з розміром заборгованості, на погашення якої було звернено стягнення на предмет іпотеки, з посиланням на те, що банк після ухвалення рішення про дострокове стягнення повного розміру заборгованості незаконно продовжив нараховувати йому як боржнику відсотки та пеню.

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги підставними.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року, справа № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), зазначив, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального встановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18) зазначено, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Оскільки кредитор банк (правонаступником якого в подальшому став ТОВ «Цикл Фінанс») та позичальник ОСОБА_1 за кредитним договором були учасниками справи №2-2640/11, тому ухвалене в тій справі рішення має преюдиціальне значення для них під час вирішення спору у справі, що переглядається.

Отже, у справі № 2-2640/11 про стягнення достроково кредитної заборгованості судом установлено, що борг ОСОБА_1 , який позивач просив стягнути з нього достроково, станом на 01 березня 2010 року становив 1224781,10 грн, що було еквівалентно 153289,25 доларів США. Судом позов задоволено повністю і стягнуто з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 солідарно 1224781,10 грн кредитної заборгованості та судові витрати в сумі 1820 грн (120 грн – за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 1700 грн судового збору), а всього стягнуто 1226601,10 грн.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, установлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, після ухвалення рішення про дострокове стягнення кредитної заборгованості від 21 червня 2011 року, яким було встановлено розмір боргу, та внаслідок пред`явлення вимоги до боржників змінено строк кредитування, кредитором у даному позові безпідставно нараховано борг до 01 березня 2024 року, тобто у строки, що перевищують змінені банком строки кредитування.

Однак, зазначене суд при розгляді справи не взяв до уваги.

З огляду на зміст частини четвертої статті 82 ЦПК України, колегія суддів вважає, що оскільки заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 червня 2011 року у справі № 2-2640/11 позовну заяву банку про дострокове стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повного розміру кредитної заборгованості у розмірі 1 224 478,10 грн та судових витрат задоволено, тому колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру заборгованості, для погашення якої звернуто стягнення на предмет іпотеки.

За таких обставин, хоча суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, однак неправильно застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення в оскаржуваній частині не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Зазначені вище порушення призвели до помилкових висновків суду першої інстанції, що в силу положень ст. 376 ЦПК України є підставою для його зміни в цій частині.

Разом з тим, вимоги апеляційної скарги щодо зобов`язання іпотекодержателя після продажу квартири виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію в розмірі половини вартості проданої іпотечної квартири не можуть бути задоволені апеляційним судом, оскільки такі вимоги виходять за межі предмета позову у даній справі, а тому не розглядались судом першої інстанції та не можуть бути вирішені апеляційним судом.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну рішення суду першої інстанції, понесені ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 13029 грн (5481 грн - за подання апеляційної скарги + 7548 грн - за подання касаційної скарги) підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , подану в його інтересах представником адвокатом Макарою Оксаною Євгеніївною, задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2014 року в даній справі в частині визначення розміру заборгованості, для погашення якої звернуто стягнення на предмет іпотеки, змінити, задовольнивши позов частково, та зазначивши розмір кредитної заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 24-ЖК від 13 березня 2008 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», та ОСОБА_1 , станом на 01 березня 2010 року у розмірі 1 224 478 (один мільйон двісті двадцять чотири тисячі чотириста сімдесят вісім) гривень 10 копійок.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 13029 (тринадцять тисяч двадцять дев`ять) гривень.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: