Постанова від 19 лютого 2026 р. у справі №743/1602/24 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

20 лютого 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 743/1602/24

Головуючий у першій інстанції – Кравчук М. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/41/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої – судді Шарапової О.Л.,

суддів – Онищенко О.І., Скрипки А.А.,

з участю секретаря Шапко В.М.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачка: ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області.

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1 .

Оскаржується рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 20 травня 2025 року, суддя Кравчук М.В., місце постановлення рішення – селище Ріпки.

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувсь до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просив встановити факт самостійного виховання та утримання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вимоги обґрунтовані тим, що у 2018 році шлюб між ним та відповідачкою розірвано, а у 2019 році судовим рішенням визначено місце проживання дитини ОСОБА_4 , з батьком. З того часу відповідач, фактично, виїхала на постійне місце проживання за межі району та самоусунулася від виховання та утримання дитини. Позивач правом на отримання аліментів з відповідача не скористався. Відповідачка, в свою чергу, обов`язок утримувати дитину добровільно не виконує, жодних коштів на утримання сина позивачу не надає, у забезпеченні дитини продуктами харчування, необхідним приладдям до школи, побутовими речами участі не приймає. Відповідач майже не підтримує з сином особистого спілкування, обмежуючись поодинокими телефонними дзвінками та рідкісними зустрічами. Жодної допомоги від відповідачки у вихованні чи утриманні не надходило. Крім того, позивачу стало відомо, що відповідачка утворила іншу сім`ю, де у неї нещодавно народилася дитина, а за таких обставин, на даний час вона ні матеріально, ні іншим чином не має можливості приймати участь у вихованні старшого сина.

Позивач зазначає, що встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітнього сина потрібно йому для підтвердження права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, посилаючись на положення п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 20 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що оскаржуване рішення є незаконним.

Особа, яка подала апеляційну скаргу зазначає, що відповідачка з дитиною – ОСОБА_4 майже не має повноцінного особистого спілкування. За весь час фактичного проживання ОСОБА_5 з батьком, а саме з 2019 року, вона спілкувалась з сином лише не частими телефонними дзвінками та декілька разів на нетривалий час зустрілась з дитиною. Зазначає, що жодної допомоги від неї у вихованні чи утриманні дитини не надходило.

Особа, яка подала апеляційну скаргу вказує, що син ОСОБА_5 не знає адреси проживання своєї матері, він жодного разу не був у неї в гостях, та не знайомий з її новою родиною.

Особа, яка подала апеляційну скаргу вважає, що зазначені обставини свідчать про те, що рівень спілкування відповідачки з сином не відповідає повноцінному спілкуванню матері та дитини, а відтак, не може плинути на виховний процес дитини. Крім того, такий рівень спілкування матері та дитини, протягом тривалого часу, призводить до послаблення емоційного зв`язку.

Особа, яка подала апеляційну скаргу посилається на те, що він не має на меті оспорити або припинити батьківські права відповідачки. Зазначає, що позов поданий саме для встановлення юридичного факту, що має значення для набуття права на відстрочку від мобілізації відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач та відповідачка перебували у шлюбі з 23.06.2012, який був розірваний 03.07.2018 рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області (а.с. 17-19).

Сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 14).

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 04.03.2019 визначено місце проживання ОСОБА_5 з батьком (а.с. 20-27).

Згідно Витягу з реєстру територіальної громади вбачається, що ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15).

Згідно довідки Голубицького старостинського округу № 5 Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області № 25 від 26.09.2024, відповідач за адресою проживання сина фактично не проживає з березня 2019 року. В період окупації селища Ріпки та Чернігівського району Чернігівської області збройними силами РФ (лютий-березень-квітень 2022 року) малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем своєї реєстрації ( АДРЕСА_1 ) проживав разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 30).

Згідно довідки Ріпкинського ліцею Ріпкинської селищної ради № 01-32/78 від 24.09.2024 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчається у 7-А класі. За період навчання у базовій середній школі (5-7 класи) освітнім процесом учня цікавиться лише батько. З усіх питань, які виникають щодо навчання та поведінки сина класний керівник та вчителі спілкуються лише з батьком учня, ОСОБА_1 . На батьківських зборах завжди присутній батько, також він відвідує позашкільні заходи. Мати ОСОБА_2 жодного разу не поцікавилась дитиною, не була присутня на батьківських зборах, жодного разу не з`явилася у навчальному закладі (а.с. 33).

Згідно Акту обстеження житлово-побутових умов проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , та ОСОБА_6 , бабуся дитини. Для проживання малолітнього ОСОБА_3 його батьком у справі, створені всі належні умови для проживання та навчання, дитина забезпечена належним чином одягом, шкільним приладдям, необхідною комп`ютерною технікою та продуктами харчування (а.с. 37).

Згідно довідки Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги «Здорова родина» №02-37/339 від 01.10.2024 вбачається, що дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на диспансерному обліку у педіатра КНП «ЦПМСД «Здорова родина». Звернення до лікаря, стосовно лікування чи профілактичних оглядів, здійснюється батьком – ОСОБА_1 , мати – ОСОБА_2 за медичною допомогою та здійснення профілактичних оглядів дитини, до педіатра жодного разу не зверталась (а.с. 40).

Питання стягнення аліментів на утримання дитини у судовому порядку позивач не ініціював.

При цьому, із наданих відповідачкою скриншотів застосунку Нової пошти вбачається, що вона відправляла на ім`я позивача посилки, докази на підтвердження переказу грошових коштів на сумі 3000,00 грн на ім`я одержувача ОСОБА_1 через відділення Укрпошти та скриншоти її листування з сином ОСОБА_5 (а.с. 104, 105,106, 107, 108, 110-120).

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Конвенція про права дитини в пункті 3 статті 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Як визначено частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Отже, у вихованні та утриманні дитини мають брати участь як мати, так і батько дитини.

Проживання одного з батьків, у даній справі матері, окремо від дитини не свідчить про те, що мати самоусунулась від виховання та утримання дитини, а проживання дитини з батьком не звільняє матір від її обов`язку виховувати та утримувати дитину.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що у певний період часу другий з батьків має меншу залученість до процесу виховання та утримання, але слід брати до уваги готовність цієї особи до активізації в питанні виховання та утримання дитини.

Апеляційний суд в цілому погоджується з висновком суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки письмовими доказами по справі підтверджується як факт спілкування відповідачки із сином, так і факт надання нею матеріальної допомоги синові ( посилки, грошовий переказ).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 20 травня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 23 лютого 2026 року.

Головуюча: Судді: