Постанова від 22 лютого 2026 р. у справі №380/19673/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/19673/25 пров. № А/857/2269/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Гуляка В.В., Ільчишин Н.В,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 380/19673/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 16-ої Регіональної військово-лікарської комісії про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

(головуючий суддя першої інстанції – Чаплик І.Д., , місце ухвалення – м. Львів, дата складання повного тексту- 12.12.2025),-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до 16 Регіональної військово-лікарської комісії про визнання протиправною та скасування постанови штатної 16 Регіональної військово-лікарської комісії про причинний зв`язок смерті старшого солдата ОСОБА_2 , оформленої витягом з протоколу засідання №3951 від 25.12.2024; зобов`язання штатну 16 Регіональну військово-лікарську комісію переглянути встановлений причинний зв`язок травми, яка призвела до смерті старшого солдата ОСОБА_2 , відображений у протоколі засідання 16 Регіональної військово-лікарської комісії №3951 від 25.12.2024, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду ОСОБА_1 до 16 Регіональної військово-лікарської комісії про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії та відмовлно в задоволенні клопотання про його поновлення. Позовну заяву ОСОБА_1 до 16 Регіональної військово-лікарської комісії про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - залишено без розгляду.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що ухвала є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.

Суть доводів апелянта зводиться до того, що він скористався можливістю досудового вирішення спору, а також те, що лише з моменту отримання рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30.05.2025 №50/в ОСОБА_1 стало відомо про порушення його прав та законних інтересів на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі його сина ОСОБА_2 під час виконання обов`язків військової служби постановою 16 Регіональної військово-лікарської комісії про причинний зв`язок смерті старшого солдата ОСОБА_2 , оформленої витягом з протоколу засідання штатної НОМЕР_1 РВЛК №3951 від 25.12.2024 року.

Крім цього зауважує, що ОСОБА_1 у зв`язку повномасштабним вторгненням військ рф на територію України 05.12.2022 виїхав за кордон, а також в подальшому з 12.12.2022 оформив тимчасовий захист у Чехії, що підтверджується візовими документами Чешської Республіки. У період з 10.01.2025 по 05.02.2025, з по 02.03.2025, з 24.03.2025 по 19.06.2025, 19.09.2025 по 13.10.2025, з 05.11.2025 по теперішній час перебував поза межами території України.

Також апелянт вказує на те, що відповідачем до матеріалів справи не було надано доказів направлення та/або вручення ОСОБА_1 копії оскаржуваної постанови, а позивач про її існування дізнався у ІНФОРМАЦІЯ_1 лише у січні 2025 року.

З урахуванням наведеного просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідач правом подання відзиву не скористався.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що суд ухвалою від 06.10.2025 відкрив провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішив розглянути таку справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами. При цьому суд зазначив, що заява про поновлення строків звернення до суду буде розглядатись з урахуванням позиції відповідача у вказаній справі.

Відповідач 21.10.2025 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою від 04.12.2025 суд залишив позовну заяву без руху з підстав пропуску позивачем строку на звернення до суду для усунення недоліків позовної заяви в цій частині та надав позивачу строк для усунення цих недоліків 5 днів з дня вручення ухвали суду про залишення без руху шляхом подання до суду та надіслання на адресу відповідача обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з вказаним позовом та доказів на підтвердження поважності причин такого пропуску.

Представник позивача 11.12.2025 подала заяву про поновлення строку на звернення до суду, яка обґрунтована тим, що відповідачем до матеріалів справи не було надано доказів направлення та/або вручення позивачу копії оскаржуваної постанови. Позивач про її існування дізнався у ІНФОРМАЦІЯ_2 лише у січні 2025 року. У зв`язку з повномасштабним вторгненням військ рф на територію України 05.12.2022 виїхав за кордон, а також в подальшому з 12.12.2022 оформив тимчасовий захист у Чехії. У період з 10.01.2025 по 05.02.2025, з 09.02.2025 по 02.03.2025, з 24.03.2025 по 19.06.2025, 19.09.2025 по 13.10.2025, з 05.11.2025 по теперішній час перебував поза межами території України. Враховуючи вищенаведене, позивач у зв`язку з тимчасовим перебуванням за кордоном під час повномасштабного вторгнення військ рф на територію України та регулярними ракетними обстрілами території України був обмежений у можливості звернення за правничою допомогою та відповідно оскарження у адміністративному або судовому порядку постанови штатної 16 Регіональної військово-лікарської комісії про причинний зв`язок смерті старшого солдата ОСОБА_3 , оформленої витягом з протоколу засідання №3951 від 25.12.2024. Після повернення на територію України у кінці червня 2025 року позивачем вживались активні дії щодо пошуку адвоката та укладення договору про надання правничої допомоги, звернення до відповідача із заявою про перегляд спірної постанови та з`ясування результатів такого перегляду. Також зазначає, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією рф, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду.

Суд першої інстанції визнав неповажними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та позовну заяву залишив без розгляду з тих підстав, що позивачем пропущений строк звернення до суду.

Апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції невірними з огляду на наступне.

Згідно ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Чинне законодавство встановленими строками обмежує звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків має на меті досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює їх учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.

Як уже зазначалось вище, відповідно до ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що позивач оскаржує постанову штатної 16 Регіональної військово-лікарської комісії про причинний зв`язок смерті старшого солдата ОСОБА_2 , оформленої витягом з протоколу засідання №3951 від 25.12.2024.

Суд першої інстанції не вбачав підстав для поновлення строку з тих підстав, що нормами Положення №402 не передбачено можливість звернення до ВЛК із заявою про перегляд її рішення, однак пунктом 2.4.10 розділу І цього Положення передбачено, що постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку. Отже, за змістом вказаних норм досудове врегулювання спору має місце за умови оскарження постанови ВЛК до ВЛК вищого рівня, а не звернення до ВЛК, яка прийняла спірну постанову із заявою про її перегляд. За таких умов у суду відсутні підстави констатувати як факт вжиття позивачем досудового врегулювання спору, так і підстав для обчислення строку на звернення до суду із вказаного моменту.

Щодо перебування позивача за кордоном, то суд першої інстанції виснував, що позивачем не доведено факт неможливості звернення його до суду із позовом під час перебування в Україні до моменту закінчення строку на звернення до суду щодо спірної постанови. Крім того, факт перебування позивача за кордоном, на думку суду, не може вважатися об`єктивно непереборною обставиною, оскільки такі дії вчинялися за його власною волею. Факт звернення позивача за правовою допомогою та подальше звернення до відповідача із адвокатськими запитами та заявами про перегляд оскаржуваної постанови не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли останній почав вчиняти активні дії щодо захисту своїх прав, і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду із позовною заявою.

Також суд першої інстанції вказав, що позивачем не надано доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на позивача та не вказано жодної іншої обставини, яка б об`єктивно унеможливила звернення до суду за захистом своїх прав протягом визначеного законом строку.

Апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції невірними та передчасними з огляду на наступне.

Апелянт вказує на те що, відповідачем до матеріалів справи не було надано доказів направлення та/або вручення ОСОБА_1 копії оскаржуваної постанови, а позивач про її існування дізнався у ІНФОРМАЦІЯ_1 лише у січні 2025 року.

Також апелянт зауважує, що у зв`язку з повномасштабним вторгненням військ рф на територію України він 05.12.2022 виїхав за кордон, а також в подальшому з 12.12.2022 оформив тимчасовий захист Чехії. У період з 10.01.2025 по 05.02.2025, з по 02.03.2025, з 24.03.2025 по 19.06.2025, 19.09.2025 по 13.10.2025, з 05.11.2025 по теперішній час перебував поза межами території України.

Колегія суддів наголошує, що строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Суд оцінює конкретні обставини та причинно-наслідковий зв`язок між перебуванням за кордоном і неможливістю своєчасно подати позов.

Апеляційний суд звертає увагу, що суд першої інстанції не встановив день, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав, зокрема коли отримав або йому вручили копію постанови штатної 16 Регіональної військово-лікарської комісії про причинний зв`язок смерті старшого солдата ОСОБА_2 , оформленої витягом з протоколу засідання №3951 від 25.12.2024, з урахуванням тієї обставини, що позивач періодично тривалий час перебував та перебуває за кордоном.

Таким чином, апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції не з`ясував дату отримання чи ознайомлення позивача із копією оскаржуваного рішення та період його перебування за кордоном, що є визначальним для обчислення початку перебігу строку звернення до суду із цим позовом.

Судом першої інстанції вказаним обставинам належна оцінка не надана та такі не були належим чином перевірені.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини, колегія суддів також зауважує, що обмеження доступу до суду через процесуальні строки допустиме, якщо воно:

переслідує легітимну мету (правова визначеність), є пропорційним, не позбавляє особу суті права на суд.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду є передчасним.

Колегія суддів також враховує, що згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Отже, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги підставними і такими, що спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів.

Таким чином, судом першої інстанції порушено норми процесуального права та невірно встановлено обставини у справі, що призвело до ухвалення рішення, яке підлягає скасуванню з підстав визначених ст. 320 КАС України.

Відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 364, 366 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №380/19673/25 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному скарженню не підлягає.

Головуючий суддя З. М. Матковська

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин