Постанова від 22 лютого 2026 р. у справі №380/25856/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/25856/24 пров. № А/857/19964/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ),

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року (суддя – Мартинюк В.Я., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Львів, дата складання повного рішення – не зазначена),

в адміністративній справі №380/25856/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ),

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У грудні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі – відповідач), в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 07.06.2024 по 26.11.2024 (включно); 2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 07.06.2024 по 26.11.2024, але не більше як за шість місяців.

Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 07.06.2024 по 25.11.2024. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 07.06.2024 по 25.11.2024 у розмірі 176591 грн. 34 коп..

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду прийняте судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що згідно з архівною відомістю №1, розмір грошового забезпечення позивача у квітні 2024 року склав – 32324,01 грн., у травні 2024 – 32812,40 грн., при цьому, суд першої інстанції безпідставно включив до складу грошового забезпечення у квітні 2024 року суму 2539,61 грн., у травні 2024 року – 3028,00 грн. компенсації за піднайм житла. Звертає увагу апелянт на те, що компенсація за піднайм житла це соціальна гарантія, яка виплачується військовослужбовцям окремо від грошового забезпечення. Тому апелянт вважає помилковим проведений судом першої інстанції, розрахунок середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку, оскільки розмір грошового забезпечення позивача за два місяці служби перед звільненням становив 59568,80 грн. (у квітні 2024 року – 29784,40 грн. та у травні 2024 року – 29784,40 грн.). Відповідно середньоденне грошове забезпечення за один день становило 1323,75 грн. ((29784,40 + 29784,40)/45), а розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить – 161497, 50 грн. (1323,75 *122). При цьому, просить врахувати апелянт, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Також звертає увагу апелянт, що спір між сторонами виник не у зв`язку з розміром усіх сум, що підлягали виплаті позивачу у момент звільнення, а лише в частині грошового забезпечення у сумі 116724,24 грн. і ця сума є меншою ніж виплачена під час звільнення та за час затримки розрахунку при звільненні, яка склала 475032,85 грн.. Тому, з урахуванням принципу співмірності та справедливості, середній заробіток за час затримки розрахунку може становити 40374,38 грн. (1323,75 * 0,25 (частка невиплаченої суми порівняно з загальним розміром)* 122 дні затримки). Крім цього, зауважує позивач, що зазначена сума не відображає дійсного розміру витрат позивача, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум, у порівнянні з середнім заробітком позивача.

За результатами апеляційного розгляду апелянт (відповідач) просить скасувати рішення суду першої інстанції від 25.04.2025 та ухвалити нове рішення у даній справі, з урахуванням позиції відповідача та висновків Верховного Суду України в аналогічних справах.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №251-ос від 05.06.2024 року позивача з 06.06.2024 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, що не заперечується сторонами.

26.11.2024 року відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 у справі №380/16520/24 виплачено позивачу 116674 грн. 24 коп. (підйомна та матеріальна допомога), що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку (а.с.7).

Позивач вважаючи, що має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1-2 Закон №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункти 2-3 статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Отже при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.

Законом №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті.

Судом першої інстанції вірно враховано, що водночас такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 частини 1 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно із статтею 117 частиною 2 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року по справі №821/1083/17.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України.

Судом було вірно встановлено та не заперечується сторонами по справі те, що у зв`язку із звільненням з військової служби позивача з 06.06.2024 року було виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Як уже зазначалося вище, 26.11.2024 відповідач на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 у справі №380/16520/24, провів остаточний розрахунок з позивачем, виплативши йому 116674 грн. 24 коп..

Суд першої інстанції також дійшов вірного висновку, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 07.06.2024 по 25.11.2024, тобто, період після набрання чинності новою редакцією ст.117 КЗпП України - 19.07.2022 року.

Колегія суддів враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17 в якій зазначено, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Отож ухвалення судових рішень про стягнення з роботодавця виплат, які мали бути виплачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, а тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Оскільки непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення.

Як зазначалось вище, позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 06.06.2024. Належні суми грошового забезпечення, на виконання рішення суду від 24.10.2024 у справі №380/16520/24 позивачу перераховано на картковий рахунок 26.11.2024, про що свідчить виписка з карткового рахунку.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями статтею 116 КЗпП України.

З урахуванням викладеного, за період з 07.06.2024 по 25.11.2024 строк затримки розрахунку з позивачем складає 122 робочих днів (для розрахунку – 172 календарних дні).

Таким чином, оскільки грошове забезпечення не виплачене позивачу в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідно до вимог статті 117 КЗпП України, останній має право на виплату середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо суми грошового забезпечення, яка підлягає стягненню на користь позивача за час затримки виплати при звільненні.

При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

За змістом наведених положень, законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов`язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми. Невиконання цього обов`язку є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.

Ключовим питанням, яке має вирішити суд в цьому спорі, стосується застосування статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, в аспекті визначення розміру компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата, зокрема, нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми Велика Палата виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас, установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата повторила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58- 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23).

При цьому, за висновками Верховного Суду, сформульованими у постанові від 08.10.2025 по справі №489/6074/23, обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Разом з цим, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 зазначив: " Водночас Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат."

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.11.2025 у справі №420/10380/23, від 19.11.2025 у справі №200/3661/24.

Відповідно до пункту 2 Постанови КМ України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок №100), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема: б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов`язані з святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати; о) грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці та для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з п.8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У розглядуваній справі встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 06.06.2024 року, то для розрахунку слід враховувати квітень і травень 2024 року, як місяці що передують події звільнення з військової служби.

Згідно із архівною відомістю №1, яка наявна в матеріалах справи, розмір грошового забезпечення позивача у квітні 2024 року склав 32324 грн. 01 коп., у травні 2024 року – 32812 грн. 40 коп..

При цьому, суд першої інстанції, визначаючи розмір грошового забезпечення для обрахунку середнього заробітку безпідставно включив до складу грошового забезпечення позивача у квітні 2024 року 2539,61 грн., а у травні 2024 року – 3028,00 грн. компенсації за піднайм житла.

З цього приводу, колегія суддів звертає увагу на те, що абзацом 3 пункту 3 Розділу І Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України та членів їх сімей жилими приміщеннями, від 18.01.2021 №26, передбачено, що у разі відсутності службових жилих приміщень військовослужбовці та члени їх сімей розміщуються в гуртожитках, сімейних гуртожитках, а військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі,- у спеціально пристосованих казармах (далі - службова жила площа) або орган Держприкордонслужби орендує їм житло чи за їх бажанням виплачує їм грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення у встановленому законодавством порядку.

Зі змісту наведеної норми видно, що цільовим призначенням компенсації за піднайм житла є покриття витрат на оренду житла, якщо військовослужбовець не забезпечений службовим житлом.

Отже, компенсація за піднайм (найом) житла – це соціальна гарантія, яка виплачується військовослужбовцям окремо від грошового забезпечення, тому не повинна враховуватись при його розрахунку.

Таким чином, розмір грошового забезпечення позивача за два місяці служби перед звільненням становив 59568,80 грн. (у квітні 2024 року – 29784,40 грн. та у травні 2024 року – 29784,40 грн.).

Сукупна кількість календарних днів за два місяці служби перед звільненням (квітень-травень) складає 61 день.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні.

Військовослужбовці отримують грошове забезпечення не за робочі дні, а за календарні дні, тому при розрахунку середньоденного необхідно брати кількість календарних днів.

Тому, судом першої інстанції при розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача безпідставно взято кількість робочих днів за два місяці служби перед звільненням.

Відповідно до Порядку №100, середньоденне грошове забезпечення позивача складає: 59568,80 / 61 = 976,54 грн..

Середній заробіток за період з 07.06.2024 по 25.11.2024 складає: 976,54 грн. х 172 кал. дні = 167964,88 грн..

Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 навів єдиний механізм розрахунку істотності частки середнього заробітку, а саме: розмір середнього заробітку прямо пропорційно залежить від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

У цій справі загальний розмір виплат належних позивачеві при виключенні зі списків особового складу складав 475032,85 гривень: з яких: 358308,61 грн. - виплачено у добровільному порядку, а 116724,24 грн. виплачено 26.22.2024 на виконання рішення суду у справі №380/16520/24.

Частка заборгованості відповідно до алгоритму, виведеного Верховним Судом складає: 116724,24 грн. / 475032,85 грн. * 100(%) = 24,57%.

Отже, виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати грошового забезпечення належна позивачу має складати: 167964,88 грн. / 100(%) * 24,57(%) = 41268,97 грн..

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку в частині щодо визначення остаточного розміру суми середнього грошового забезпечення, яка підлягає виплаті позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.06.2024 по 25.11.2024.

Із врахуванням вищенаведених апеляційним судом норм законодавства, саме така сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, шляхом часткового скасування рішення суду першої інстанції від 25.04.2025 і ухвалення в цій частині нової постанови про задоволення відповідних позовних вимог частково, а саме: стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 41268,97 грн..

У решта частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, як законне і обґрунтоване.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) – задоволити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 в адміністративній справі №380/25856/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – скасувати частково, а саме, в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 07.06.2024 по 25.11.2024 у розмірі 176591 грн. 34 коп., – і в цій частині прийняти нову постанову, якою відповідні позовні вимоги задоволити частково.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 41268,97 грн..

У решта частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 в адміністративній справі №380/25856/24 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

З. М. Матковська