Постанова від 10 лютого 2026 р. у справі №380/16363/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/16363/25 пров. № А/857/622/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Матковської З.М.,

суддів: Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.,

при секретарі судового засідання: Плесак М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2025 року про зупинення провадження у справі №380/16363/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Громадської організації «Народна дія Львів», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ореста» про визнання протиправним та нечинним рішення,

головуючий суддя першої інстанції – Потабенко В.А., час ухвалення - 11.01. год.,

місце ухвалення – м. Львів, дата складання повного тексту – 10.12.2025

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до виконавчого комітету Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Громадської організації «Народна дія Львів», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Ореста» про визнання протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 395 від 10.04. 2018 «Про затвердження детального плану території, обмеженої вул. Старознесенською, регіональним ландшафтним парком Знесіння».

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2025 року клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Ореста» про зупинення провадження у справі задоволено. Зупинено провадження у справі № 380/16363/25 за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Громадської організації «Народна дія Львів», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Ореста», про визнання протиправним та нечинним рішення до розгляду Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справи №380/873/22 та набрання цим рішенням законної сили.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга.

Апелянт зауважує, що право суду зупинити провадження у справі не є абсолютним та має містити мотиви та доводи, чим саме зумовлена неможливість розгляду справи. Однак, в ухвалі суду першої інстанції відсутні мотиви, з яких суд встановив, що розгляд справи є неможливим.

Крім цього, апелянт вказує на те, що суд зобов`язаний розглянути позов повно та об`єктивно, даючи оцінкам доказам, в підтвердження підстав визнання нечинним детального плану території. Його адміністративний позов містить декілька підстав, кожна із яких повинна бути оцінена судом.

Також позивач наголошує на дотриманні строків розгляду справи та зауважує, що справа перебуває на підготовчому етапі - заявлено до суду ряд клопотань, які мають бути вирішені судом першої інстанції.

З урахуванням наведеного просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Учасники справи правом подання відзиву не скористались.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи позивач, його представник та представники третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Громадської організації «Народна дія Львів» апеляційну скаргу підтримали, просили ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Представник відповідача та представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ореста» проти апеляційної скарги заперечили. Просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суд першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про зупинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини другої статті 236 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини у справі № 380/16363/25 та у справі № 380/873/22 є подібними, а формування відповідних позицій Верховним Судом може вплинути на наслідки розгляду цієї справи, адже в цій справі спірним, зокрема, у справі 380/16363/25 предметом оскарження рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 395 від 10.04. 2018 «Про затвердження детального плану території, обмеженої вул. Старознесенською, регіональним ландшафтним парком «Знесіння», з підстав невідповідності затвердженого детального плану Генеральному плану міста Львова, порушення законодавства про охорону культурної спадщини та містобудівних норм, недотримання встановленого порядку оприлюднення актів містобудівної документації тощо.

Позивач, в першу чергу, в позові зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 №878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України», м. Львів було включено до Списку історичних населених місць України, метою чого є захист традиційного характеру середовища такого населеного місця.

Із рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.12.2005 №1311 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова» та додатку №1 (графічні матеріали) до нього вбачається, що територія, до якої входить локація включена до охоронної зони всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та до історичного ареалу міста. Водночас, в зонах охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, встановлено особливий режим регулювання забудови, зокрема, у таких зонах забороняється проведення будівельних робіт без попереднього отримання погодження в органах охорони культурної спадщини.

Водночас, ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 22.09.2025 у справі №380/873/22 постановлено про наявність підстав для передачі справи № 380/873/22 (касаційне провадження №К/990/10118/25) на розгляд палати, до якої входить колегія, що розглядає цю справу - судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду. Верховний Суд вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №480/1519/23, від 07.12.2021 у справі №380/142/20 та інших, у яких викладено правовий висновок про те, що детальний план території, який охоплює землі історичного ареалу населеного пункту, є актом містобудівної документації місцевого рівня, що передбачає архітектурні зміни у межах такого ареалу і такі зміни охоплюються поняттям містобудівні перетворення, ужитим, зокрема, у ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» №1805-III, у зв`язку з чим детальний план території, розташованої в межах історичного ареалу міста, потребує погодження з відповідним органом охорони культурної спадщини.

При цьому, предметом розгляду у справі №380/873/22 за позовом керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова до Львівської міської ради, за участю третьої особи ОСББ «Грушевский», є оскарження ухвали Львівської міської ради від 25.02.2021 №123 «Про затвердження детального плану території у районі вул. Л. Мартовича, вул. І. Григоровича, вул. Дж. Дудаєва», якою затверджено детальний план території у районі вул. Л. Мартовича, вул. І. Григоровича, вул. Дж. Дудаєва в м. Львів, з підстав невідповідності детального плану Генеральному плану міста Львова, порушення законодавства про охорону культурної спадщини та містобудівних норм, недотримання встановленого порядку оприлюднення актів містобудівної документації, у зв`язку з чим зазначена ухвала, на думку керівника прокуратури, є протиправною та підлягає скасуванню.

Отже, правовідносини у справі №380/16363/25 та у справі № 380/873/22 є подібними, а передача останньої справи на розгляд судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду була здійснена з метою формування єдиної правозастосовної практики.

Також суд першої інстанції зауважив, що факт існування подібних відносин у справах №380/16363/25 та № 380/873/22 є очевидним, а передача останньої на розгляд судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду була здійснена з метою формування єдиної правозастосовної практики.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Приписами ст. 9 КАС України визначено, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Положеннями статті 236 КАС України розмежовано підстави, за яких суд має право зупинити провадження, а також, з настанням яких, суд зобов`язаний вчинити дану процесуальну дію.

Суд зазначає, що зупинення провадження по справі - це врегульована законом і оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї з передбачених в законі обставин, які заважають здійснювати її розгляд.

Отже, статтею 236 Кодексу адміністративного судочинства України визначені підстави обов`язкового зупинення провадження у справі та випадки, коли суд має право зупинити провадження у справі, а також строки зупинення провадження та порядок поновлення зупиненого провадження у справі.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду – до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.

Зупинення провадження по справі – це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.

Колегія суддів також зауважує, що Кодекс адміністративного судочинства України не містить визначення «подібні правовідносини».

Водночас Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, що подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

У постанові Верховного Суду від 29.07.2021 у справі №640/22535/19, касаційний суд зазначив «…що слід розуміти під цим поняттям, роз`яснено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 802/3999/15-а та від 03 липня 2019 року у справі № 826/27404/15. «Подібність правовідносин» означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

20. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що можливість зупинення у провадження у справі на підставі пункту 5 частини другої статті 236 КАС України пов`язана не з будь-якими подібними справами (навіть, якщо такі й дійсно подібні), а обумовлюється їх обов`язковим розглядом у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. Тобто, суд вправі зупинити провадження у справі з підстави перегляду в касаційному порядку судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) саме палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

21. Це виключає необґрунтоване зупинення судами провадження у справах, виходячи лише з однієї з наявності на розгляді у Верховному Суді подібної справи, яких може бути безліч».

Повертаючись до клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ореста» про зупинення провадження у справі, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що вказане клопотання фактично обґрунтоване тим, що справи № 380/873/22 та № 380/16363/25 є подібними та з метою дотримання єдності судової практики, а також враховуючи, що висновок Судової палати у справі №380/873/22 сприятиме забезпеченню єдності судової практики, дотриманню принципу верховенства права, складовою якої є юридична визначеність.

Заявник вважає, що наявні підстави для зупинення провадження у справі №380/16363/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду судових рішень у справі № 380/873/22 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду.

З такими доводами товариства погодився і суд першої інстанції.

Проте, апеляційний суд зауважує, що ухвала суду першої інстанції не містить висновків, чим саме розгляд наведеної справи № 380/873/22 впливає на предмет спору у даній справі № 380/16363/25, тоді як предмет справ хоча і пов`язаний оскарженням рішень, прийнятих виконавчим комітетом Львівської міської ради про затвердження детального плану території, проте стосується різних об`єктів, учасників справи та обумовлені різними підставами прийняття оскаржених рішень та обставинами справи.

Зокрема у справі № 380/873/22 із позовом звернувся прокурор та спір стосується затвердження детального плану території у районі вул. Л. Мартовича, вул. І. Григоровича, вул. Дж. Дудаєва. Натомість у цій справі, із позовом звернулась фізична особа та спір стоється затвердження детального плану території, обмеженої вул. Старознесенською, регіональним ландшафтним парком «Знесіння», тобто має місце затвердження детального плану території за двома різними об`єктами розташування, а саме вулицями у центральній частині м. Львова та вулицею і регіональним ландшафтним парком.

Окрім цього, з позовної заяви слідує, що ОСОБА_1 просить визнати протиправним та нечинним рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 395 від 10.04.2018 р. «Про затвердження детального плану території, обмеженої вул. Старознесенською, регіональним ландшафтним парком «Знесіння», оскільки оскаржуване рішення ґрунтується на невідповідності детального плану території вимогам законодавства, а саме: детальний план території суперечить Генплану м. Львова в частині зонування та обмежень нового будівництва; плану зонування м. Львова в частині зонування та обмежень нового будівництва в історичному ареалі по типу та висотності, що передбачене детальним планом території; Закону України «Про охорону культурної спадщини» щодо непогодження детального плану території, а також історико-містобудівного обґрунтування до нього з Міністерством культури України; Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», в частині призначення та складових детального плану території та порядку оприлюднення і громадського обговорення; Закону України «Про природно-заповідний фонд» в частині охорони природно- заповідного фонду та ведення нового будівництва, а також дотримання ДБН 360-92, ДБН Б.2.2 - 2 - 2008 в частині обмежень нового будівництва в історичному ареалі, в садибній забудові, охоронній зоні пам`ятки архітектури та недотримання віддалі багатоповерхової забудови до пам`ятки архітектури Церкви Вознесіння Господнього.

Тобто наведене свідчить про наявність й інших підстав позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету щодо затвердження детального плану території, кожній із яких повинна бути надана оцінка судом першої інстанції в ході розгляду справи.

Як уже зазначалось судом вище, відповідно до пункту 5 частини другої статті 236 Кодекс адміністративного судочинства України, суд має право зупинити провадження у справі у разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою або Верховний Суд (зокрема його Великою Палатою) — до набрання законної сили відповідним судовим рішенням касаційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного суду зауважує, що вказана норма передбачає дискреційні повноваження суду, а не його обов`язок.

Отже, зупинення провадження можливе лише за умови, якщо у касаційному порядку переглядається справа саме у подібних правовідносинах. Однак, як уже вище виснував апеляційний суд, вказаної обставини судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не встановлено, як і не наведено висновків, що результат такого перегляду може вплинути на правильне вирішення справи, що розглядається.

Відповідно наявність на розгляді у Верховному Суді справи з подібних правовідносин не може бути самостійною та беззаперечною підставою для зупинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 2 ст. 236 КАС України без обґрунтованих висновків суду.

Таким чином, колегія суддів висновує, що суд першої інстанції неповно з`ясував подібність правовідносин у цій справі № 380/16363/25 та у справі № 380/873/22, яку передано на розгляд судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду та дійшов передчасного висновку про наявність передбаченої п. 5 ч. 2 ст. 236 КАС України підстави для зупинення провадження у справі.

Крім цього, апеляційний суд зауважує наступне. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (надалі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 6 КАС України та статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» норми Конвенції та практика Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ, Суд) є джерелами права для судів України.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (§ 124 рішення у справі «Kudla v. Poland», § 30 рішення у справі «Vernillo v. France», § 43 рішення у справі «Frydlender v. France» , § 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland», § 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» та ін.).

Частиною третьою статті 2 КАС України однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства визначено розумність строків розгляду справи судом.

Вимога щодо дотримання розумного строку розгляду справи спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту, а відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

Отже, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги підставними і такими, що спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів.

Таким чином, судом першої інстанції порушено норми процесуального права та невірно встановлено обставини у справі, що призвело до ухвалення рішення, яке підлягає скасуванню з підстав визначених ст. 320 КАС України.

Відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 364, 366 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2025 року про зупинення провадження у справі №380/16363/25 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя З. М. Матковська

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин

Повний текст постанови складений та підписаний 23.02.2026