Постанова від 22 лютого 2026 р. у справі №120/4140/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4140/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Наталія Володимирівна

Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.

23 лютого 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 18.08.2016; щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без врахування періоду попередньої служби 9 календарних років; щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення (10 років служби), грошової допомоги для оздоровлення за 2015-2016 роки та матеріальної грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік без врахування при їх обчисленні щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №889 та індексації грошового забезпечення.

Позивач також вважає, що він набув право на виплату компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Крім того позивач вказує, що він набув право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належного грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 18.08.2016.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 18.08.2016 включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2015-2016 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування при їх обчисленні індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців збройних сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій».

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2015-2016 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік, одноразову грошову допомогу при звільненні з включенням до грошового забезпечення, з якого проводиться їх розрахунок, індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців збройних сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні вимог щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування періоду попередньої служби 9 календарних років та нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.12.2015 по дату фактичної виплати судом відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалити рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу в період з 05.08.1983 по 01.04.1993 та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.03.1993 № 75 його було звільнено в запас по ст. 59 пункт «3» (за власним бажанням) та виключено зі списків особового складу.

У період з 17.08.2015 по 18.08.2016 позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 від 18.08.2016 №74 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Зобов`язано виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за один повний календарний рік служби.

Військовослужбовці ІНФОРМАЦІЯ_4 у спірний період перебували на фінансовому забезпечені ІНФОРМАЦІЯ_1 , що не заперечується відповідачем.

Однак, як стверджує позивач, під час несення військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_5 позивачу не нараховано індексації та не вірно розраховано одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову допомогу для оздоровлення і матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань.

Не погоджуючись із такою бездіяльністю, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача.

Щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування періоду попередньої служби 9 календарних років, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач набув право на одноразову грошову допомогу при звільненні у 1993 році, тому відсутні правові підстави для нарахування та виплату йому такої одноразової грошової допомоги, у разі повторного звільнення, з урахуванням періоду попередньої служби. Суд вважає, що відповідачем правомірно одноразову грошову допомогу позивачеві нараховано та виплачено без урахування періоду попередньої служби.

Даючи правову оцінку спірному питання, колегія суддів виходить з наступного.

За приписами ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993, який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: - посадовий оклад, оклад за військовим званням; - щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); - одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Частиною 2 статті 15 цього Закону (у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) передбачено, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

Пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393, у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби:

- які звільняються із служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Зазначеним в абзаці першому цього пункту військовослужбовцям, поліцейським і особам рядового і начальницького складу:

- які звільняються із служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням ними умов контракту, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, одноразова грошова допомога не виплачується;

- які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги.

Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" затверджено "Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" №260 від 11.06.2008 (далі - Інструкція №260, у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби).

Згідно з п. 38.1 розділу ХХХVІІІ Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Відповідно до п. 38.4 розділу ХХХVІІІ Інструкції №260 у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання одноразової грошової допомоги, установленої Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

З аналізу вказаних норм слідує, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби.

Тобто, згаданими положеннями встановлено виняток, за умови якого повторно звільненій з військової служби особі виплачується одноразова грошова допомога з урахуванням періоду попередньої служби, зокрема не набуття права на отримання такої грошової допомоги при попередньому звільненні зі служби.

Вказані норми права встановлюють певні умови, за яких виникає право на виплату одноразової грошової допомоги.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в період з 05.08.1983 по 01.04.1993 та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.03.1993 № 75 був звільнений в запас по ст. 59 пункт « 3» (за власним бажанням).

У період з 17.08.2015 по 18.08.2016 позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 від 18.08.2016 №74 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Зобов`язано виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за один повний календарний рік служби.

Відтак, позивач 18.08.2016 був повторно звільнений з військової служби.

Стаття 15 Закону №2011-XI передбачає, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання одноразової грошової допомоги. Аналогічні норми прописані в Інструкції №260 та Постанові №393.

Відповідно до ст. 15 Закону №2011-XI (в редакції, на час звільнення позивача вперше - 1993 року) пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України про пенсійне забезпечення військовослужбовців та працівників органів внутрішніх справ України ( 2262-12 ).

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, при звільненні з військової служби виплачується грошова допомога у розмірі 5-місячного грошового забезпечення.

На день звільнення позивача з військової частини НОМЕР_1 (01.04.1993) стаття 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від №2262-ХІІ від 09.04.1992 (далі - Закон №2262) передбачала, що військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які звільняються зі служби, членам сімей відповідних категорій військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та пенсіонерам з їх числа, які втратили годувальника, виплачується допомога в порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей» (в редакції, на час звільнення позивача у 1993 році) було передбачено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при звільненні з військової служби або з органів внутрішніх справ виплачується грошова допомога у розмірі 5-місячного грошового забезпечення.

Особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, звільненим зі служби за дискредитацію, або у зв`язку із засудженням за вчинення злочину (в тому числі у зв`язку із засудженням умовно), грошова допомога, передбачена цим пунктом, не виплачується. Не підлягає виплаті грошова допомога також особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, звільненим з військової служби у зв`язку з переведенням на службу в органи внутрішніх справ або зарахованим з цих органів на військову службу.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, оскільки вказані норми не мали прив`язки ні до обов`язкової вислуги років ні до певного виду звільнення, тому під час попереднього звільнення, позивач набув право на отримання грошової допомоги при звільненні, в даному випадку така грошова допомога передбачалася у розмірі 5-місячного грошового забезпечення. При цьому, питання виплати такої допомоги з попереднього місця служби позивачем, тобто військовою частиною НОМЕР_1 , не є предметом спору.

Стаття 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачала, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

Тобто у випадку, якщо при попередньому звільненні особа не набула право на виплату одноразової грошової допомоги, попередня вислуга років має враховуватись при обрахунку розміру одноразової грошової допомоги.

Суд зауважує, що законодавець визначив як виняток виплату одноразової грошової допомоги у разі повторного звільнення особи за весь період календарної служби, лише у разі не набуття такою (особою) права на допомогу при попередньому звільненні, незалежно від реалізації даного права.

Відтак, зважаючи, що позивач при звільненні з військової частини НОМЕР_1 набув право на отримання допомоги при звільненні, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що саме в цій установі мав би реалізувати право на отримання допомоги. Водночас, звільнення з ІНФОРМАЦІЯ_4 є повторним звільненням зі служби.

Відтак, одноразова грошова допомога позивачу мала бути виплачена за період його календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби.

Судом встановлено, що позивача прийнято на службу до ІНФОРМАЦІЯ_4 17.08.2015, що підтверджується витягом із послужного списку, відповідно, на дату звільнення (18.08.2016) вислуга років склала лише 1 рік. Тому, виплаті підлягала допомога за 1 календарний рік, яка і була проведена.

Відтак, відповідачем вірно нараховано та виплачено спірну допомогу, а тому відсутні підстави для виплати допомоги за 10 календарних років.

Таким чином, оскільки позивач набув право на одноразову грошову допомогу при звільненні у 1993 році, колегія суддів погоджується з позицією суду, що відсутні правові підстави для нарахування та виплату йому такої одноразової грошової допомоги, у разі повторного звільнення, з урахуванням періоду попередньої служби. В свою чергу, відповідачем правомірно нараховано одноразову грошову допомогу позивачеві та виплачено її без урахування періоду попередньої служби.

Відносно вимоги позивача щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.12.2015 по дату фактичної виплати, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку суми грошового забезпечення, за невиплату яких позивач просить нарахувати та виплатити компенсацію, ще не нараховані до виплати, а тому відсутні підстави для здійснення такої компенсації.

З даного приводу варто зауважити, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно з статтею 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2001 року № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Суд зауважує, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, заробітна плата, грошове забезпечення тощо).

Верховний Суд у постановах від 16.05.2019 у справі N134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі N134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі N140/1547/19, від 24.01.2023 у справі N200/10176/19-а, дійшов наступного висновку: "основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу."

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що оскільки в даному випадку суми грошового забезпечення, за невиплату яких позивач просить нарахувати та виплатити компенсацію, ще не нараховані до виплати, тому відсутні підстави для покладення судом на відповідача обов`язку щодо здійснення такої компенсації. Тому, суд обгрунтовано визнав такі вимоги позивача передчасними.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку в частині відмовлених позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Щодо інших доводів скаржників, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року, в межах доводів апеляційної скарги позивача відповідає.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сторчак В. Ю.

Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.