Постанова від 22 лютого 2026 р. у справі №320/26768/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/26768/25 Суддя (судді) першої інстанції: Сас Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Єгорової Н.М.,

суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яким просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, щодо застосування з 01 січня 2025 року до виплати пенсії ОСОБА_1 коефіцієнтів, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відновити з 01 січня 2025 року виплату пенсії ОСОБА_1 у сумі 61545,11 грн щомісячно, без обмеження граничного розміру та без застосування коефіцієнтів, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено повністю:

- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування понижуючих коефіцієнтів, встановленого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" при нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01 січня 2025 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", з урахуванням раніше проведених виплат;

- стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Апелянт зазначив про те, що виплата пенсії позивача з 01 січня 2025 року без застосування обмежувальних коефіцієнтів відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 не відповідає вимогам законодавства, оскільки вказана постанова є чинною та неконституційною не визнавалась.

Позивач подала до суду відзив, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки рішенням Окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року у справі №640/20368/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року підтверджено право на отримання пенсії без обмеження максимальним розміром.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру".

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2021 року у справі №640/20368/20, що залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано рішення Головною управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладене в листі від 14 серпня 2020 року №2600-0303-8/114285 про відмову ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії за вислугою років у зв`язку з підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури згідно з заявою від 03 серпня 2020 року та довідкою від 29 травня 2020 року №21-1102зп про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій, виданої Офісом Генерального прокурора;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести з 01 квітня 2020 року перерахунок та виплату пенсії за вислугою років ОСОБА_1 відповідно до ч. 20 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, виходячи з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати (грошового забезпечення), що становить 68383,46 грн, зазначеної у довідці від 29 травня 2020 року №21-1102зп Офісу Генерального прокурора, без обмеження пенсії максимальним (граничним) розміром, та виплатити заборгованість, з урахуванням раніше проведених виплат;

- в іншій частині позовних вимог відмовлено.

На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві проведено перерахунок пенсії позивача з 01 січня 2025 року.

Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою від 23 квітня 2025 року, якою просила скасувати рішення про зміну пенсійних виплат з застосуванням понижувальних коефіцієнтів.

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 15 травня 2025 року №22544-23776/С-02/8-2600/25 повідомило позивача про те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсійні виплати, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення.

Вважаючи протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування з 01 січня 2025 року понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 при виплаті пенсії, позивач звернулась до суду з позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін до Законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а інші нормативно-правові акти підлягають застосуванню лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 2 ст. 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Згідно з ст. 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (далі - Указ №64/2022), у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

В подальшому Указами Президента України строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався та діє станом на час розгляду даної справи.

Отже, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, не передбачено обмежень конституційних права і свободи людини і громадянина, які встановлені ст. 46 Конституції України.

Статтею 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19 листопада 2024 року № 4059-ІХ установлено, у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону України "Про прокуратуру" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаної норми Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 03 січня 2025 року № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" (далі - Постанова № 1), п. 1 якої установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону України "Про прокуратуру" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.

Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Пунктом 2 Постанови № 1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім`ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.

Законом України "Про прокуратуру" врегулювано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури.

Рішенням Конституційного Суду України №7-р(ІІ)/2019 було визнано неконституційним положення ч. 12 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України та встановлено, що ч. 20 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції.

Отже, з 13 грудня 2019 року ч. 20 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої Кабінет Міністрів України мав встановити певний порядок перерахунку пенсії, не діє, а діє її первинна редакція, яка автоматично надає пенсіонерам право на перерахунок пенсії.

Конституційний Суд України констатував, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом.

До того ж, слід зазначити, що Конституційний Суд України в п. 4 мотивувальної частини Рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз. 8 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями п. 1 ч. 2 статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абз. 8 пп. 2.2 п. 2 мотивувальної частини).

Отже, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст. 6, ч. 2 ст. 19, ст. 130 Конституції України.

Тому, враховуючи неодноразово викладену Конституційним Судом України юридичну позицію стосовно того, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (зокрема, абз. 3, 4 пп. 5.4 п. 5 мотивувальної частини рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008), суд зазначає, що Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori), "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali), "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас зазначений бюджетний закон фактично обмежує розмір пенсії позивача, що порушує гарантії, закріплені у ст. 46 Конституції України.

Закон України про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Суд вкотре наголошує, що відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; форми і види пенсійного забезпечення.

За приписами ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46 Конституції України).

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили щодо інших законів.

Згідно з п. 24 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду.

Тобто існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати якими можливо, застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (lex specialis derogat generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону України "Про прокуратуру", а положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституцій України закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.

При цьому, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію "якості закону".

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).

При цьому, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Вирішуючи питання правомірності застосування пенсійним органом коефіцієнтів зменшення, встановлених ст.46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та Постановою № 1, до перерахованої в січні 2025 року пенсії, Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2025 року у справі №120/1081/25 дійшов висновку, що застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", положень ст.46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та Постанови № 1, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене ст. 46 Конституції України.

Враховуючи вищевикладене застосування ГУ ПФУ в м. Києві з 01 січня 2025 року до виплати пенсії позивача понижуючих коефіцієнтів визначених п. 1 Постанови № 1 є протиправним.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06 листопада 2025 року по справі №460/2027/25 та від 28 січня 2026 року по справі №420/14888/25.

Окремо колегія суддів зазначає, що спірним у цій справі питанням є саме правомірність застосування пенсійним органом коефіцієнтів зменшення пенсії згідно п. 1 Постанови №1, у зв`язку з чим судом не надається оцінка в частині розміру пенсії, яка підлягає виплаті позивачу, а також її обмеження максимальним розміром у відповідності до Закону України "Про прокуратуру".

Також зазначені висновки підтримані Верховним Судом у постановах від 23 вересня 2025 року у справі №140/2543/25, від 24 вересня 2025 року у справі №380/2243/25, від 07 жовтня 2025 року у справі №380/3358/25.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач Н.М. Єгорова

Судді Є.О. Сорочко

Є.В. Чаку