Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №320/14753/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/14753/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Щавінський В.Р.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,

при секретарі Литвин С.В.

за участю:

представника відповідача: Ліщук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сьогодні мультімедіа» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сьогодні мультімедіа» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Сьогодні мультімедіа») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 21.08.2023 №54193/26-15-07-03-03-25 та №0541682303.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року значений позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з`явилися у призначене судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Сьогодні мультімедіа», у період з 08.06.2023 по 28.06.2023, яка проводилася на підставі наказу ГУ ДПС у м. Києві від 06.06.2023 №2773-п, посадовими особами відповідача складено Акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Сьогодні мультімедіа» від 12.07.2023 №48548/5/26-15-07-03-03-21 (далі по тексту - Акт перевірки).

На підставі акта перевірки, ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.08.2023 року (далі по тексту - оскаржувані ППР):

- № 54193/26-15-07-03-03-25, яким збільшено суму грошового зобов`язання за податком на додану вартість на загальну суму 332 696,00 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням 266 157,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 66 539,00 грн. ??

- № 0541682303, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 1 527 865,00 грн, у тому числі 1 400 461,00 грн. за податковим зобов`язанням та 127 404,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Зазначені оскаржувані ППР оскаржувались позивачем в адміністративному порядку, проте рішенням ДПС України від 02.11.2023 №32932/6/99-00-06-01-02-06 залишені без змін.

Не погоджуючись з оскаржуваними ППР, позивач звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що подані ТОВ «Сьогодні мультімедіа» документи містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичне їх здійснення з контрагентами, а тому оскаржувані ППР підлягають скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) та іншими законами України з питань оподаткування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту, що відносяться до повноважень митних органів), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України (пункт 41.5 статті 41 ПК України).

Відповідно до підпункту 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України контролюючі органи зобов`язані не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно зі статтею 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).

Щодо спірних відносин по оскаржуваному ППР від 21.08.2023 № 0541682303, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Пунктом 14.1.54 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

За приписами підпункту 141.4.1 пункту 141.1 статті 141 ПК України доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами є, зокрема проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов`язаннями, випущеними (виданими) резидентом (підпункт а) цього підпункту).

Відповідно до підпункту 141.4.2 пункту 141.2 статті 141 ПК України, резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3-141.4.6 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Таким чином, законодавством України передбачено, що оподаткуванню податком на прибуток за ставкою 15% підлягають виплачені резидентом на користь нерезидента проценти як плата за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит.

Як слідує з пункту 3.2 статті 3 ПК України, якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України визначено статтею 103 ПК України.

Відповідно до пункту 103.1 статті 103 ПК України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Згідно з пунктом 103.2 статті 103 ПК України особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Положеннями пункту 103.4 статті 103 ПК України визначено, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Відповідно до пункту 103.5 статті 103 ПК України довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

Отже, у момент виплати доходу достатньою підставою для застосування зниженої ставки податку є наявність довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України і така довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

При цьому, право на застосування зменшеної ставки податку, передбачену відповідним міжнародним договором України, виникає, за умови одночасного виконання таких вимог:

- нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України;

- нерезидентом надано довідку (або її нотаріально засвідчену копію), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України;

- нерезидент є бенефіціарним власником доходу.

За правилами пункту 103.3 статті 103 ПК України бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку, згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

Для визначення особи як фактичного отримувача доходу, така особа повинна володіти не тільки правом на отримання доходу, але повинна бути і особою, яка визначає подальшу економічну долю доходу. Тобто, коли отримувач процентів має право отримувати вигоду та визначати подальшу економічну долю доходу і не пов`язаний договірними або юридичними зобов`язаннями щодо перерахування такого доходу іншій особі, отримувач є бенефіціарним власником доходу (постанова КАС ВС від 14.08.2018 №К/9901/51316/18).

Водночас чинним законодавством не встановлено форми документу, що підтверджує статус контрагента, як бенефіціарного власника доходу, та який повинна мати особа на момент проведення виплати. Однак, у разі заперечення обставин щодо бенефіціарного статусу нерезидента-отримувача доходу, обов`язок доказування зворотного в силу положень Кодексу адміністративного судочинства України покладається на контролюючий орган, як на суб`єкта владних повноважень.

Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у справах №817/1045/17, №803/1005/17 та №560/8133/24.

Як зазначає податковий орган, компанія Video Content Library Limited, на користь якої позивачем сплачувалось роялті за умовами Субліцензійної угоди щодо бренду від 04.10.2019 та Субліцензійної угоди щодо бренду від 16.12.2020, не є бенефіціарним (фактичним) власником доходу від зазначених договорів.

Проте, згідно з умовами субліцензійних договорів, які підтверджують той факт, що компанія Video Content Library Limited є фактичним (бенефіціарним) отримувачем доходу:

а) у Субліцензійній угоді щодо бренду від 04.10.2019, укладеною між позивачем та компанією Video Content Library Limited:

- згідно із преамбулою угоди, Субліцензіар - компанія Video Content Library Limited - «користується виключними правами на використання торгової марки «Vogue»;

- згідно із п.п.4.1.1, 4.1.2 з питань використання торгової марки Позивач має консультуватися виключно із Субліцензаром - компанією Video Content Library Limited;

- згідно із п.4.2.3, у всіх питаннях використання торгової марки Позивач має дотримуватись вказівок саме Субліцензіара;

- пунктом 7.5 угоди передбачено відшкодування збитків, спричинених діловій репутації припиненням Позивачем (Субліцензіатом) безпосередньо компанії Video Content Library Limited (Субліцензіару).

- пункт 13.2 прямо наголошує на тому, що ніякі положення угоди не можна розцінювати, як надання позивачу повноважень агента з будь-якою метою.

б) у Субліцензійній угоді щодо бренду від 16.12.2020, укладеною між позивачем та компанією Video Content Library Limited:

- у преамбулі угоди також зазначається, що Субліцензіар - компанія Video Content Library Limited - «користується виключними правами на використання торгової марки «Vogue»;

- ??у преамбулі угоди окремо наголошується, що Субліцензіар є бенефіціарним (фактичним) власником щодо отриманого доходу від угоди, самостійно визначає економічну долю отриманого доходу;

- згідно із преамбулою угоди, Субліцензіар декларує, що не має будь-яких договірних чи інших юридичних зобов`язань перед третіми особами.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані субліцензійні угоди, укладені ТОВ «Сьогодні мультімедіа» з нерезидентом, не передбачають умов, за яких грошові кошти, перераховані за угодами як роялті, повинні далі перераховуватися третій особі. Обидві субліцензійні угоди є дійсними, а їх умови обов?язкові для сторін.

Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи, 17 червня 2024 року позивач отримав відповідь на свій лист від компанії Vide Content Library Limited, яка у свою чергу звернулась за відповідним запитом корпорації «LES PUBLICATIONS CONDE NAST S.A.», що є власником торгової марки «Vogue».

Згідно із поясненням «LES PUBLICATIONS CONDE NAST S.A.», викладеним у листі від 12 червня 2024 року, Video Content Library Limited сплачує роялті використання торгової марки «Vogue», проте не була зобов`язана передавати LE PUBLICATIONS CONDE NAST S.A. доходи, отримані Video Content Library Limited за субліцензійною угодою, укладеною з ТОВ «Сегодня Мультимедіа», протягом 2019-2022 років.

Отже, на переконання суду, контролюючим органом не доведено належними доказами, що Video Content Library Limited не є кінцевим бенефіціарним власником доходу, а наведені аргументи, які на думку податкового органу підтверджують цей факт, є припущеннями, а тому не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.

Так, у постанові від 03.07.2019 у справі №911/1521/18 Верховний Суд наголосив на тому, що відповідно до вимог принципу правової визначеності, правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб`єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки. Це так зване правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому оскаржуване ППР від 21.08.2023 №0541682303 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо правомірності оскаржуваного ППР від 21.08.2023 № 54193/26-15-07-03-03-25, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, на думку ГУ ДПС у м. Києві, ТОВ «Сегодня Мультимедіа» порушено п.44.1 ст. 44, п.185.1. ст.185, п.187.1 ст. 187, п.188.1 ст. 188, п. 192.1 ст. 192, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.л.201.1,201.7,201.10 ст. 201 ПК України, через формування податкового кредиту по взаємовідносинам із контрагентом, який не мав змоги надати послуги в обсягах, зазначених в акті приймання ремонтно-будівельних робіт, зменшення податкового зобов`язання без реєстрації розрахунків коригування.

Згідно акта перевірки, відповідач враховуючи податкову інформацію, згідно якої у ТОВ «С.ГРУП КОНСТРАКШН» відсутні необхідні людські ресурси та активи (матеріальні, технічні) для здійснення господарської діяльності, та неможливість встановлення фактичного виконавця робіт по ланцюгу постачання, перевіркою не підтверджено господарські операції на адресу позивача, що свідчить про створення лише зовнішніх ознак фактичних операцій, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Натомість вказані висновки податкового органу не заслуговують на увагу суду, з огляду на наявні в справі докази, надані позивачем.

Так, приписами ст.198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Відповідно до п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.4 ст.200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

За визначенням, наведеним у ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Положеннями ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Правилу цієї норми кореспондує зміст пункту 2.4 Положення №88.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій.

При цьому, підтвердженням господарської операції виходячи з визначення, наведеного в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, до перевірки позивачем надано Договір підряду №11-07/2019 від 11.07.2019 укладений з ТОВ «С.ГРУП КОНСТРАКШИН» (код ЄДРПОУ 42763977) разом із Додатком №1 до нього - кошторисом на виконання ремонтно-будівельних робіт на об?єкті за адресою м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 152Б (а.с.103-105).

При цьому, укладання Договору підряду №02/09-19 від 02.09.2019 здійснено з переможцем тендеру за сукупністю наданих документів та вимог - ТОВ «С.ГРУП КОНСТРАКШИН» (ЄДРПОУ 42763977), з яким підприємство уклало Договір підряду №11-07/2019.

На виконання умов Договору підряду №11-07/2019 перераховано ТОВ «С.ГРУП КОНСТРАКШИН» авансовий платіж у сумі 593 540,46 грн.

27.08.2019 ТОВ «С.ГРУП КОНСТРАКШИН» повідомило позивача про те, що його податковий статус органами ДФС змінено на «ризиковий», що може потягнути блокування реєстрації податкових накладних, а тому товариство запропонувало достроково розірвати Договір №11-07/2019, з метою уникнення негативних фінансових наслідків для обох сторін договору.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що протягом дії Договору підряду №11-07/2019 ТОВ «С.ГРУП КОНСТРАКШИН» розпочало, але не встигло виконати ремонтно-будівельні роботи.

Надалі, позивач прийняв пропозицію ТОВ «С.ГРУП КОНСТРАКШН» (код ЄДРПОУ 41872076) та уклав Договір підряду №02/09-19 від 02.09.2019 на тих самих умовах (а.с.109-111).

У свою чергу, договори підряду №11-07/2019 від 11.07.2029 та №02/09-19 від 02.09.2019 містять однакові умови та ідентичний кошторис, проте за Договором підряду №11-07/2019 строк виконання робіт (п. 3.1. договору) становить 60 календарних днів, а строк виконання робіт за Договором підряду №02/09-19 від 02.09.2019 (п.3.1) - 24 календарних дні. Ці умови дозволяють зробити висновок, що ТОВ «С.ГРУП КОНСТРАКШН» фактично продовжило виконання робіт, розпочате ТОВ «С.ГРУП КОНСТРАКШИН».

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що чинне законодавство не містить приписів щодо обов`язкової перевірки діяльності контрагентів перед укладенням договору. Практика здійснення господарської діяльності групами пов`язаних між собою підприємств, що співпрацюють у певній галузі та мають схожі назви не суперечить чинному законодавству.

Не заслуговують на увагу суду доводи відповідача про відсутність у контрагента достатньої кількості основних засобів та трудових ресурсів, оскільки це не може бути підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Так, нормами Цивільного та Господарського кодексів України дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними, зокрема, податкових накладних та інших первинних документів бухгалтерського та податкового обліку не обумовлені наявністю у постачальника матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №814/3617/14.

Так, у постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 822/5413/15 зазначається, що податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від перебування постачальників за юридичною адресою.

Отже, подані позивачем первинні документи містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують реальність фактичного здійснення господарських операцій з контрагентами, а тому оскаржуване ППР від 21.08.2023 №54193/26-15-07-03-03-25 є протиправним та підлягає скасуванню.

З огляду на зазначене, встановлені судом обставини спростовують висновки відповідача про порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що оскаржувані ППР ГУ ДПС у м. Києві від 21.08.2023 №54193/26-15-07-03-03-25 та №0541682303 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин і не довів правомірності винесення оскаржуваних ППР.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Ю.К. Черпак

Повний текст виготовлено 23.02.2026 року