Постанова від 22 лютого 2026 р. у справі №320/60345/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/60345/24 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Бужак Н.П., Епель О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 12.11.2024;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не зарахування ОСОБА_1 у рішенні від 29.11.2024 №262540017357 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку навчання за денною формою в Київському університеті імені Тараса Шевченка з 01.09.1988 по 12.06.1993 - 2 роки 4 місяці 21 день;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою у Київському університеті імені Тараса Шевченка з 01.09.1988 по 12.06.1993 - 2 роки 4 місяці 21 день;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 06.11.2024;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату перерахованої суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 06.11.2024 з урахуванням виплачених сум.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково, а саме визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи судді, який дає право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі (2 роки 4 місяці 21 день) та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді (4 місяці 24 дні); зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату з 06.11.2024 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням вказаного спеціального стажу та з урахуванням виплачених сум; визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 12.11.2024. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Вищої ради правосуддя від 29.10.2024 №3150/0/15-24 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Цим рішенням встановлено, що загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає їй право на відставку, становить 33 роки 8 місяців 7 днів, до якого включено:

- половину строку навчання за денною формою у Київському університеті імені Тараса Шевченка з 01.09.1988 по 12.06.1993 - 2 роки 4 місяці 21 день;

- період роботи на посаді консультанта Ватутінського районного суду міста Києва з 12.07.1993 по 06.12.1993 як стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 4 місяці 24 дні;

- стаж роботи на посаді судді з 07.12.1993 по 29.10.2024 - 30 років 10 місяців 22 дні.

Наказом голови Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2024 №68к/гс суддю ОСОБА_1 відраховано зі штату суду.

12.11.2024 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення довічного грошового утримання, до якої додала передбачений чинним законодавством пакет документів.

За принципом екстериторіальності розгляд заяви позивача здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.

Так, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 29.11.2024 №262540017357 ОСОБА_1 з 12.11.2024 призначено довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 72 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Загальний страховий стаж позивача становить 41 рік 09 місяців 05 днів, в тому числі на посаді судді - 31 рік 03 місяці 25 днів.

Вважаючи, що пенсійним органом протиправно не зараховано до стажу її роботи на посаді судді половини строку навчання за денною формою у вищому навчальному закладі та призначено довічне грошове утримання судді у відставці з 12.11.2024, позивач звернулась з цим позовом до суду.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Відповідно до п. 14 ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються: судоустрій, судочинство, статус суддів.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд регулює Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

Відповідно до ч. 1 ст. 137 Закону України № 1402-VІІІ до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:

- судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;

- члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

- судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Разом з тим, частиною 2 цієї статті прямо передбачено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18 зазначила, що частину другу статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 05.08.2018) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.

Необхідність зарахування до суддівського стажу, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, підтверджується також постановами Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 9901/537/19, від 17.09.2020 у справі № 9901/302/19 та постановою Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 560/499/19.

Станом на дату призначення позивача на посаду судді чинним був Закон України від 15.12.1992 №2862-ХІІ «Про статус суддів» (далі по тексту - Закон №2862).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону №2862 на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Тобто, до стажу роботи на посаді судді зараховується також стаж роботи в галузі права не менш як три роки з моменту набуття вищої юридичної освіти.

Відповідно до диплому серії НОМЕР_1 від 12.06.1993 позивачка закінчила у 1993 році Київський університет імені Тараса Шевченка та отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію юриста.

Згідно з записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 позивачка з 12.07.1993 по 06.12.1993 працювала на посаді консультанта Ватутінського районного суду міста Києва.

З рішення Вищої ради правосуддя від 29.10.2024 №3150/0/15-24 вбачається про наявність підстав для зарахування до стажу роботи на посаді судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Цим рішенням також встановлено, що загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає їй право на відставку, становить 33 роки 8 місяців 7 днів, до якого включено:

- половину строку навчання за денною формою у Київському університеті імені Тараса Шевченка з 01.09.1988 по 12.06.1993 - 2 роки 4 місяці 21 день;

- період роботи на посаді консультанта Ватутінського районного суду міста Києва з 12.07.1993 по 06.12.1993 як стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 4 місяці 24 дні;

- стаж роботи на посаді судді з 07.12.1993 по 29.10.2024 - 30 років 10 місяців 22 дні.

Згідно з правовою позицією, яка неодноразово висловлювалась Верховним Судом (постанови від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 31.10.2019 у справі № 766/17221/16-а, від 19.06.2018 у справі № 243/4448/17, від 11.09.2018 у справі № 428/4671/17, від 01.10.2018 у справі № 541/503/17, від 17.10.2018 у справі № 140/263/17, від 23.10.2018 у справі № 686/10100/15-а, від 30.01.2020 у справі № 592/3694/17, від 23.06.2022 у справі № 420/1987/21, від 08.09.2022 у справі № 380/10696/21), стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.

Водночас, як вбачається з копій доданих до відзиву Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області документів до спеціального стажу судді, що дає право на щомісячне грошове утримання суддям, ОСОБА_1 не зараховано період роботи на посаді консультанта Ватутінського районного суду міста Києва з 12.07.1993 по 06.12.1993, який позивачка, виходячи з викладених в адміністративному позові пояснень, вважає зарахованим до спеціального стажу судді.

Таким чином, позивачка була впевнена в тому, що відповідачем було зараховано до стажу роботи на посаді судді, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивачки є визнання протиправною бездіяльності щодо незарахування до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.

Відповідно до абз. 4 п. 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом не встановлено.

У контексті позиції пенсійного органу щодо неврахування до стажу роботи на посаді судді половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі, необхідно звернути увагу на висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 19 червня 2018 року у справі №243/4458/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 521/2593/17, від 05 грудня 2019 року у справі № 592/2737/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 592/5433/17, від 24 березня 2020 року у справі № 559/512/17 та від 29 квітня 2020 року у справі №426/12415/16-а.

У вищевказаних постановах Верховного Суду зазначено, що положеннями Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» були внесені зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема, п. 34 «Прикінцевих та перехідних положень» доповнено абз. 4 такого змісту: «Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)».

Зазначена норма пов`язує визначення законодавства, яке регулює питання обчислення стажу роботи на посаді судді, із часом призначення чи обрання суддею, на чому також акцентовано увагу у постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 243/4458/17.

Відповідні правовідносини регулювались Законом України від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ «Про статус суддів», який діяв станом на день призначення позивача на посаду судді.

Відповідно до ч. 1 статті 43 Закону «Про статус суддів» кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень.

Згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», чинного на день призначення позивачки на посаду судді, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Враховуючи вищевикладене, дії відповідача щодо невключення до відповідного стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді половини строку її навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі (2 роки 4 місяці 21 день) і врахування для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи позивача на посаді судді є неправомірними.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року по справі № 420/1987/21.

Згідно зі статтею 142 Закону №1402-VІІІ, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді (частина третя).

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.

Також в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи, статті 138 Закону України Про судоустрій і статус суддів (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії Про статус суддів від 10.07.1998, згідно з яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Так, згідно з пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці.

Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З системного аналізу вказаних норм статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.

Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.06.2015 у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до положень частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи протиправну бездіяльність відповідача, яким позивачці не було зараховано до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що належним способом захисту порушеного права в даному випадку є зобов`язання відповідача зарахувати позивачці до стажу роботи судді, який дає право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі (2 роки 4 місяці 21 день) та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді (4 місяці 24 дні) та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату з 06.11.2024 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням вказаного спеціального стажу та з урахуванням виплачених сум.

Відповідно до абз. 2 п. 1 розд. ІІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1 (далі - Порядок №3-1), приймання, розгляд та опрацювання заяви та документів, необхідних для призначення (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання, органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання, здійснюється відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1).

Згідно з пунктами 3-4 розділу І Порядку №3-1 щомісячне довічне грошове утримання призначається з дня, наступного за днем звільнення судді з посади у відставку або звільнення / припинення повноважень судді Конституційного Суду України (далі - звільнення судді з посади), якщо звернення за призначенням щомісячного довічного грошового утримання відбулося не пізніше трьох місяців з дня звільнення судді з посади.

У разі звернення пізніше трьох місяців з дня звільнення судді з посади щомісячне довічне грошове утримання призначається з дня звернення за його призначенням. Днем звернення за призначенням щомісячного довічного грошового утримання вважається день прийняття органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, заяви про призначення щомісячного довічного грошового утримання та документів, перелік яких наведено в розділі II цього Порядку.

Отже, за загальним правилом довічне грошове утримання призначається судді у відставці призначення з дня, наступного за днем звільнення судді з посади у відставку, за умови, що звернення за призначенням щомісячного довічного грошового утримання відбулося не пізніше трьох місяців з дня звільнення судді з посади.

Як було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання позивач звернулась до пенсійного органу 12.11.2024.

При цьому рішення Вищої ради правосуддя №3150/0/15-24 про звільнення судді ОСОБА_1 у відставку прийнято 29.10.2024, а із штату суду останню відраховано 05.11.2024.

Таким чином, судом встановлено, що позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання у межах тримісячного строку з дня звільнення у відставку, внаслідок чого останнє повинно було бути призначено з 06.11.2024.

Отже, дії пенсійного органу щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 12.11.2024 є протиправними, а позов в цій частині підлягає задоволенню.

Водночас, судом встановлено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 20.02.2025 №262540017357 було здійснено перерахунок довічного грошового утримання позивача, за наслідками якого змінено дату призначення позивачці довічного грошового утримання судді у відставці з 12.11.2024 на 06.11.2024, а тому станом на день розгляду справи по суті, права позивачки в цій частині не порушені.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя Н.П.Бужак

суддя О.В.Епель