Постанова від 22 лютого 2026 р. у справі №420/22553/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/22553/24

Головуючий в 1 інстанції: Пекний А.С. Дата і місце ухвалення: 04.12.2025р., м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого – Ступакової І.Г.

суддів – Бітова А.І.

– Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, третя особа Державна судова адміністрація України, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

В липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, в якому просив суд:

- визнати противоправними дії ТУ ДСА України в Одеській області щодо не виплати ОСОБА_1 доплати різниці між суддівською винагородою, що виплачувалась під час відрядження до Татарбунарського районного суду Одеської області (без врахування доплати за роботу на посаді голови суду) та яка б підлягала сплаті в Херсонському міському суді Херсонської області, з якого його було відряджено, за період з 27.03.2023р. по 14.11.2023р. включно;

- зобов`язати ТУ ДСА України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 доплату різниці в розмірах суддівської винагороди, між суддівською винагородою, що виплачувалась під час відрядження до Татарбунарського районного суду Одеської області (без врахування доплати за роботу на посаді голови суду) та яка б підлягала сплаті в Херсонському міському суді Херсонської області, з якого його було відряджено, за період з 27.03.2023р. по 14.11.2023р. включно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він займав посаду судді Херсонського міського суду Херсонської області. Внаслідок збройної агресії російської федерації проти України рішенням голови Верховного Суду №28/0/149-22 від 27.04.2022р. позивача відряджено до Татарбунарського районного суду Одеської області з 28.04.2022р., де ОСОБА_1 займав посаду судді у період з 27.03.2023р. по 14.11.2023р. включно. На посаді судді Херсонського міського суду Херсонської області позивачу суддівська винагорода нараховувалась із розміру посадового окладу 63 366,00 грн., в той час як під час тимчасового відрядження до Татарбунарського районного суду Одеської області позивачу суддівська винагорода нараховувалась із розміру посадового окладу 63 060,00 грн. З посиланням на приписи пункту 2 розділу VI Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення), затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24.01.2017р. №54/0/15-17, позивач вважає протиправними дії ТУ ДСА України в Одеській області, оскільки його суддівська винагорода не може бути меншою за розмір суддівської винагороди, що виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено. Різниця у розмірах суддівської винагороди складає 12 296,70 грн. на місяць. На звернення позивача до відповідача щодо виплати різниці в розмірах суддівської винагороди ТУ ДСА в Одеській області відповідної різниці не нарахувало та не виплатило, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у період відрядження до Татарбунарського районного суду Одеської області з 27.03.2023р. по 14.11.2023р. без урахування пункту 2 Розділу VI Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення), затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя №54/0/15-17 від 24.01.2017р.

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області з урахуванням пункту 2 Розділу VI Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення), затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя №54/0/15-17 від 24.01.2017р., перерахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період відрядження до Татарбунарського районного суду Одеської області з 27.03.2023р. по 14.11.2023р., з урахуванням вже виплаченої суддівської винагороди за цей період.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ТУ ДСА України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та не правильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення від 04.12.2025р. з ухваленням по справі нового судового рішення – про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору суд першої інстанції необґрунтовано виходив з того, що відрядженому судді суддівська винагорода має бути розрахована відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і після цього розрахований розмір суддівської винагороди слід порівняти із розміром суддівської винагороди, яка виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено. Судом не враховано, що у спірний період ОСОБА_1 здійснював правосуддя у Татарбунарському районному суді Одеської області, що розташований у населеному пункті з кількістю населення, меншою ніж м. Херсон. Згідно штатного розпису Татарбунарського районного суду Одеської області на 2023 рік розмір посадового окладу судді (відрядженого) визначено на рівні 63060,00 грн. Штатний розпис Татарбунарського районного суду Одеської області на 2023 рік є первинним документом для нарахування суддівської винагороди, у зв`язку з чим у ТУ ДСА в Одеській області відсутні правові підстави для виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі, відмінному від того, який визначений штатним розписом.

Також, апелянт посилається на те, що статтею 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» чітко визначено, що суддя, який відряджений до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, здійснює правосуддя та отримує суддівську винагороду в суді, до якого його відряджено. Рішення Ради суддів України не є та не може бути нормативно-правовим актом, який врегульовує суддівську винагороду, так як пряма норма Конституції України визначає, що розмір винагороди судді встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що оскільки п.2 та 3 розділу VI Порядку №54/0/15-17 не узгоджується із положеннями ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII, а тому до спірних правовідносин мають застосовуватися виключно положення статті 135 Закону №1402-VIII.

ОСОБА_1 подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу ТУ ДСА в Одеській області залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін. Позивач зазначає, що проект штатного розпису був розроблений саме відповідачем відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Територіального управління від 08.11.2017р. №10-з, і не передбачав будь-яких додаткових та компенсаційних виплат у зв`язку з наявністю відряджених суддів. Були зазначені тільки посадовий оклад кількість штату суддів. Посадовий оклад міг бути розрахований тільки відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і зазначення в ньому посадового окладу с коефіцієнтом 1.1, який був у позивача в м.Херсоні, було б явно незаконним. Тому саме Порядок відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення), передбачає обчислення доплати виходячи з різниці між суддівською винагородою, який був у позивача в Херсонському міському суді Херсонської області. До того ж, пунктом 3 рішення голови Верховного Суду від 27.04.2022р. про відрядження ОСОБА_1 чітко передбачено обов`язок Державної судової адміністрації України здійснення перерозподілу видатків між судами, тобто асигнування для цієї доплати були наявні. Порядок відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення) відповідно до частини 5 статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» був затверджений Вищою радою правосуддя за погодженням з Державною судовою адміністрацією України, тобто є підзаконним нормативним актом обов`язковим для виконання Державною судовою адміністрацією та її територіальними управліннями.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Херсонської обласної ради народних депутатів від 26.01.1993р. №238 ОСОБА_1 обрано народним суддею Суворовського районного народного суду м. Херсона.

Указом Президента України від 22 серпня 2016 року №341/2016 позивача, як обраного безстроково суддею Суворовського районного суду м. Херсона, переведено на роботу на посаді судді Херсонського міського суду Херсонської області.

Внаслідок збройної агресії російської федерації проти України рішенням голови Верховного Суду №28/0/149-22 від 27.04.2022р. ОСОБА_1 відряджено до Татарбунарського районного суду Одеської області з 28.04.2022р.

Наказом голови Херсонського районного суду Херсонської області №03-01 від 04.05.2022р. позивача відраховано зі штату Херсонського міського суду Херсонської області у зв`язку з відрядженням до Татарбунарського районного суду Одеської області.

Наказом в.о. голови Татарбунарського районного суду Одеської області №2-ск/ос від 04.05.2022р. ОСОБА_1 зарахований до штату Татарбунарського районного суду Одеської області з 05.05.2022р.

Пунктами 2, 3 цього наказу узято до уваги, що судді ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) зі спеціальності «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» в розмірі 15% посадового окладу судді з 01 січня 2017 року та з 07 серпня 2021 року встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 80% посадового окладу, як такому, стаж роботи якого становить 35 років.

До здійснення правосуддя в Татарбунарському районному суді Одеської області позивач приступив 27.03.2023р.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 26.09.2023р. №911/0/15-23 «Про дострокове закінчення відрядження судді Херсонського міського суду Херсонської області ОСОБА_1 до Татарбунарського районного суду Одеської області» відрядження позивача до Татарбунарського районного суду Одеської області було достроково закінчено з 15 листопада 2023 року.

Також, судом встановлено, що на посаді судді Херсонського міського суду Херсонської області позивачу суддівська винагорода нараховувалась із розміру посадового окладу 63 366,00 грн., а під час тимчасового відрядження до Татарбунарського районного суду Одеської області позивачу суддівська винагорода нараховувалась із розміру посадового окладу 63 060,00 грн.

З посиланням на приписи пункту 2 розділу VI Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення), затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24.01.2017р. №54/0/15-17, ОСОБА_1 стверджує, що його суддівська винагорода не може бути меншою за розмір суддівської винагороди, що виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено.

Отримавши відмову ТУ ДСА в Одеській області у проведенні доплати різниці між суддівською винагородою, що виплачувалась під час відрядження до Татарбунарського районного суду Одеської області, та яка б підлягала сплаті в Херсонському міському суді Херсонської області за період з 27.03.2023р. по 14.11.2023р. включно ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права на належний розмір суддівської винагороди.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , визнав обґрунтованими доводи позивача про протиправність дій ТУ ДСА в Одеській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у період відрядження до Татарбунарського районного суду Одеської області з 27.03.2023р. по 14.11.2023р. без урахування пункту 2 Розділу VI Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення), затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя №54/0/15-17 від 24.01.2017р.

Зокрема, суд зазначив, що за рахунок незастосування коефіцієнту 1,1 розмір суддівської винагороди позивача на посаді судді Татарбунарського районного суду Одеської області був меншим за розмір за розмір суддівської винагороди, яку він отримував в Херсонському міському суді Херсонської області, тобто в суді, з якого його було відряджено. Суд зауважив, що дійсно розмір суддівської винагороди регулюється тільки Законом №1402-VIII та статтею 130 Конституції України, проте саме статтею 55 того ж Закону №1402-VIII Вищій раді правосуддя було делеговано повноваження щодо порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, а тому в частині порядку виплати суддівської винагороди відрядженим суддям до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення) підлягає застосуванню Порядок відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення), затверджений рішенням Вищої ради правосуддя №54/0/15-17 від 24.01.2017р.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, визначає Закон України від 02.06.2016р. №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст.4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно ст.48 Закону №1402-VIII незалежність судді забезпечується, зокрема: особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; функціонуванням органів суддівського врядування та самоврядування.

Питання суддівської винагороди врегульовано статтею 135 Закону №1402-VIII, відповідно до частини першої якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 2 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 1 частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII).

Відповідно до ч.4 ст.135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Згідно із частинами 5, 6, 7 та 8 статті 135 Закону №1402-VIII, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Частинами 9, 10 статті 135 Закону №1402-VIII установлено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Відповідно до статті 55 Закону №1402-VIII у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, виявленням надмірного рівня судового навантаження у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами, за рішенням Вищої ради правосуддя, ухваленим на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, суддя може бути, за його згодою, відряджений до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя.

У період дії надзвичайного чи воєнного стану і за умови зміни територіальної підсудності судових справ, що розглядаються у відповідному суді, в порядку, передбаченому частиною сьомою статті 147 цього Закону, суддя суду, територіальна підсудність справ якого змінюється, може бути без його згоди відряджений для здійснення правосуддя до суду, якому визначається територіальна підсудність справ, що перебували у провадженні суду, в якому працює суддя, а в разі відсутності вакансій у цьому суді - до іншого суду того самого рівня і спеціалізації.

Відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації здійснюється на строк, що визначається Вищою радою правосуддя, але не більше ніж на один рік, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини. Якщо обставини, що були підставою відрядження судді, продовжують існувати, за зверненням голови суду, до якого суддя відряджений, та за згодою такого судді Вища рада правосуддя продовжує строк відрядження, але не більше ніж на один рік. Загальний строк відрядження не може перевищувати два роки. Вища рада правосуддя на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України може ухвалити рішення про дострокове закінчення відрядження судді, якщо обставини, що були підставою відрядження судді, припинилися, про що повідомляється суддя.

Суддя, строк відрядження якого закінчився або стосовно якого Вищою радою правосуддя ухвалено рішення про дострокове закінчення відрядження судді, повертається на роботу до суду, з якого був відряджений. У такому разі визначення нового судді (колегії суддів) для розгляду справ, які знаходилися на розгляді у судді та не розглянуті ним по суті, здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою в порядку, визначеному процесуальним законом.

У разі припинення роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами суддя, якого було відряджено з такого суду, має бути переведений на постійне місце роботи до закінчення строку відрядження.

Суддя, який відряджений до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, здійснює правосуддя та отримує суддівську винагороду в суді, до якого його відряджено.

При цьому, частиною 5 статті 55 Закону №1402-VIII передбачено, що порядок відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, погодженим з Державною судовою адміністрацією України.

Підпунктом 2 пункту 56 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII тимчасово встановлено, що в період дії надзвичайного чи воєнного стану та протягом 30 днів після дня його скасування (припинення) і за умови відсутності повноважного складу Вищої ради правосуддя, визначеного статтею 131 Конституції України, Голова Верховного Суду або особа, яка виконує повноваження Голови Верховного Суду, здійснює такі повноваження, як приймає рішення про відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації та про дострокове закінчення відрядження судді. У період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України такі рішення приймаються без подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Положення абзацу другого частини другої статті 55 цього Закону щодо граничного строку відрядження судді не застосовуються.

Вищою радою правосуддя, на виконання частини 5 статті 55 Закону №1402-VIII, прийнято рішення №54/0/15-17 від 24.01.2017р. про затвердження Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення) (далі -Порядок).

Згідно пунктів 1-3 розділу VI «Фінансове забезпечення відрядження судді» Порядку суддям, які направляються у відрядження як тимчасове переведення судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, виплачується суддівська винагорода та відшкодовуються витрати в порядку і розмірі, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів».

Розмір суддівської винагороди, що підлягає виплаті в суді, до якого суддю відряджено, визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів», але не може бути меншим за розмір суддівської винагороди, що виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено.

Зазначені виплати здійснюються судом, до якого відряджений суддя.

Також, Радою суддів України ухвалено рішення №24 від 05.08.2022р., яким, серед іншого, визначено, що відрядженому судді суддівська винагорода має бути розрахована відповідно до вимог Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Після цього розрахований розмір суддівської винагороди слід порівняти із розміром суддівської винагороди, яка виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено. У випадку, якщо розмір розрахованої суддівської винагороди є меншим за розмір суддівської винагороди, яка виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено, виплаті підлягає суддівська винагорода у розмірі, що виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено.

Таким чином, з аналізу вказаних норм у їх сукупності слідує, що відрядженому судді суддівська винагорода має бути розрахована відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів», однак її розмір не може бути меншим від розміру суддівської винагороди, який суддя отримував у суді, з якого його було відряджено. У випадку, якщо розмір розрахованої суддівської винагороди є меншим за розмір суддівської винагороди, яка виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено, виплаті підлягає суддівська винагорода у розмірі, що виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами у справі, за рахунок незастосування коефіцієнту 1,1 розмір суддівської винагороди позивача на посаді судді Татарбунарського районного суду Одеської області був меншим за розмір суддівської винагороди, яку він отримував в Херсонському міському суді Херсонської області, тобто в суді, з якого його було відряджено.

А відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що нарахування судді ОСОБА_1 суддівської винагороди у період відрядження до Татарбунарського районного суду Одеської області у період з 27.03.2023р. по 14.11.2023р. в меншому розмірі, ніж розмір суддівської винагороди, яка виплачувалась йому в суді, з якого його було відряджено, носить протиправний характер, оскільки суперечить Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення), затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя №54/0/15-17 від 24.01.2017р.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що розмір суддівської винагороди регулюється тільки Законом №1402-VIII та статтею 130 Конституції України та не може бути визначений іншими нормативними актами, оскільки статтею 55 Закону №1402-VIII Вищій раді правосуддя було делеговано повноваження щодо порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації. А відтак, в частині порядку виплати суддівської винагороди відрядженим суддям до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення) підлягає застосуванню Порядок, затверджений рішенням Вищої ради правосуддя №54/0/15-17 від 24.01.2017р.

Та обставина, що згідно штатного розпису Татарбунарського районного суду Одеської області на 2023 рік розмір посадового окладу судді (відрядженого) визначено на рівні 63060,00 грн. не є підставою для незастосування статті 55 Закону №1402-VIII у її взаємозв`язку з положеннями Порядку.

Таким чином, відповідач повинен був обчислювати суддівську винагороду позивача саме з окладу, визначеного штатним розписом Татарбунарського районного суду Одеської області, а потім розраховувати різницю між суддівською винагородою обчисленою виходячи з посадового окладу згідно штатного розпису Татарбунарського районного суду Одеської області, та суддівською винагородою, обчисленою виходячи з посадового окладу Херсонського міського суду Херсонської області, та здійснювати доплату в сумі цій різниці.

До того ж, пунктом 3 рішення голови Верховного Суду від 27.04.2022р. про відрядження ОСОБА_1 чітко передбачено обов`язок Державної судової адміністрації України здійснення перерозподілу видатків між судами, тобто асигнування для цієї доплати були наявні.

Таким чином, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги ТУ ДСА в Одеській області та скасування рішення від 04.12.2025р. колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 23 лютого 2026 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук