Вирок від 22 лютого 2026 р. у справі №274/11/26 — Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/11/26

Провадження №1-кп/0274/2/26

ВИРОК

Іменем України

23.02.2026 м.Бердичів

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження №42024041330000242 від 23.03.2024 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Сингаївка, Бердичівський район, Житомирська область, громадянин України, освіта середня, офіційно не працює, розлучений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, -

в с т а н о в и в :

Так, солдат ОСОБА_5 обвинувачується у тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст.ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, 01.03.2024 близько 13 год 00 хв самовільно залишив військову частину, а саме пункт постійної дислокації НОМЕР_2 стрілецького батальйону за адресою: АДРЕСА_3 , та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його із виконанням службових обов`язків до 30.12.2025, коли прибув до Бердичівського районного відділу поліції ГУНП в Житомирській області, що за адресою: Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Героїв України, 67, чим закінчив вчинення злочину.

За час відсутності на службі у військовій частині НОМЕР_1 солдат ОСОБА_5 в період часу з 01.03.2024 по 30.12.2025 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами військової частини правоохоронні органи або органи державної влади про свою належність до військової служби, про вчинене ним самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 та його причини не повідомив та проводив час на власний розсуд.

Таким чином, ОСОБА_5 обвинувачується у самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений вину у вчинених кримінальних правопорушеннях визнав у повному обсязі, щиро розкаявся. Підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті та пояснив, що після отриманих поранень його вивели поза штат, через відсутність коштів він вирішив повернутися додому. Розумів наслідки своїх дій.

Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні просив взяти до уваги обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого, визнання вини, а також відомості, що характеризують особу, у зв`язку з чим просив призначити ОСОБА_5 мінімальне покарання за ч. 5 ст. 407 КК України.

Показання обвинуваченого ОСОБА_5 щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінальних правопорушень, добровільності та істинності його позиції.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які правильно розуміють обвинувачений, інші учасники судового провадження, і які ніким не оспорюються.

Тому, суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченого та дослідженням тих матеріалів кримінального провадження, що характеризують його особу. При цьому суд роз`яснив обвинуваченому та іншим учасникам судового провадження, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати визнані ними фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Вина обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення доведена в повному обсязі і підтверджується доказами, які наявні в матеріалах кримінального провадження та обвинуваченим не оспорюються.

Оцінюючи зібрані та дослідженні в ході судового розгляду по справі докази, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, доведена повністю.

При вирішенні питання про вид та міру покарання винному ОСОБА_5 суд враховує його щире каяття, яке виразилось у повному визнанні своєї вини, правдивій розповіді про обставини скоєних кримінального правопорушення, критичній оцінці своєї протиправної поведінки, та визнає цю обставину, відповідно до ч. 1 ст. 66 КК України такою, що пом`якшує його покарання. Обставин, що обтяжує покарання винного, передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Крім того, суд враховує, що ОСОБА_5 позитивно характеризується за місцем проходження військової служби та за місцем свого проживання, на обліку у лікаря-нарколога та у лікаря-психіатра не перебуває.

Окрім того, суд враховує суспільну небезпечність вчиненого злочину та висновок, що міститься у постанові Верховного Суду Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 21.03.2024 (справа № 595/461/23 провадження № 51-7014км23) в якому зазначено, що відмова від захисту Батьківщини може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, та в умовах воєнного стану є неприпустимою. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу`захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. В умовах збройної агресії з боку іншої держави захист Вітчизни набуває особливого значення. Тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, як того вимагають положення ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст.50 КК України.

Виходячи з положень ст. 65 КК України, а саме - принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, суд враховує характер та ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, віднесеного законодавством до тяжких злочинів, особу винного, який має постійне місце проживання, його вік, що свідчить на користь здатності переоцінити зміст своєї згубної поведінки та повернутися до справжніх духовних і соціальних цінностей та вказує на достатній рівень соціалізації ОСОБА_5 та обставину, що пом`якшує покарання та обставину, що обтяжує покарання, його ставлення до скоєного кримінального правопорушення та вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_5 покарання в межах санкцій ч. 5 ст. 407 КК України.

Вказану міру покарання обвинувачений ОСОБА_5 повинен відбувати реально.

На переконання суду, призначення обвинуваченому такого покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для його виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Запобіжний захід ОСОБА_5 до вступу вироку в законну силу залишити тримання під вартою.

На підставі ч.5 ст.72 КК України, зарахувати ОСОБА_5 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з моменту обрання запобіжного заходу, тобто з 30.12.2025, по день набрання вироком законної сили.

Речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст. ст. 368-374 КПК України, суд

у х в а л и в:

ОСОБА_5 визнати винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Початок строку відбування покарання рахувати з моменту фактичного затримання, тобто з 30 грудня 2025 року, таким чином зарахувавши в строк відбування покарання, в порядку ч.5 ст. 72 КК України, строк попереднього ув`язнення у період з 30 грудня 2025 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку, що один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосований до ОСОБА_5 залишити попередній - тримання під вартою, але не довше ніж на два місяці з дня ухвалення вироку.

Відповідно до ст. 532 КПК України вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Цей вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку лише з підстав, визначених у ч.2 ст.394 КПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції через Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити учасникам кримінального провадження.

Суддя: ОСОБА_1