Рішення від 09 лютого 2026 р. у справі №273/848/25 — Баранівський районний суд Житомирської області

Справа № 273/848/25

Провадження № 2/273/262/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2026 року м.Баранівка

Баранівський районний суд Житомирської області в складі: головуючої судді Бєлкіної Д.С., секретаря судових засідань Стаднюк В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Баранівка справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути із відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №22121-12/2023 від 13.12.2023 року в розмірі 16000,00 грн., та понесені судові витрати у сумі 3028,00 грн.

В обґрунтовування позовних вимог позивач зазначає, що 13.12.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» (далі ТОВ «Аванс Кредит») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №22121-12/2023. Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, який зазначений п. 8 Кредитного договору, реквізити та підписи сторін.

Відповідно до п.п. 1.6. п. 1 Кредитного договору, кошти кредиту надаються ТОВ «Аванс Кредит» у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані відповідачем первісному кредитору з метою отримання кредиту. Кредит вважається наданим в день перерахування ТОВ «Аванс Кредит» суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно п.п. 1.6. п. 1 Кредитного договору.

Підписанням Кредитного договору відповідач підтвердила, що вона ознайомлена з усіма умовами Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» (далі - «Правила») (п.п. 7.6 Кредитного договору), які розміщені на веб-сайті Товариства. Приймаючи умови Кредитного Договору, відповідач підтверджує, шо вона повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватися цих Правил.

29.04.2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу №29042024, у відповідності до умов якого ТОВ «Аванс Кредит» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Аванс Кредит» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

Відповідно до Реєстру боржників від 29.04.2024 року до Договору факторингу №29042024 від 29.04.2024 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 16000,00 грн., з яких: 4000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 12000,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.

Всупереч умов кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконала свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги на відповідача, остання не здійснила жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.

З моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 29.04.2024 року позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором №22121-12/2023 від 13.12.2023 року в розмірі 16000,00 грн.

Ухвалою Баранівського районного суду Житомирської області від 02.07.2025 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.

17.12.2025 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_1 , в якому остання просила відмовити у задоволені позовних вимог, оскільки позов є безпідставним та необґрунтованим. Зазначила, що кредитний договір №22121-12/2023 від 13.12.2023 року вона не укладала і з його умовами не ознайомлена, а комбінація символів у договорі не є її електронним підписом, а тому факт укладання кредитного договору не підтверджений. Крім того, вказує, що позивач не надав доказів на підтвердження перерахування кредитних коштів для неї та наявності заборгованості, оскільки надані позивачем докази не є належними бухгалтерськими документами, оформленими згідно ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Також позивач зазначає, що умови договору №22121-12/2023 від 13.12.2023 року мають завищену відсоткову ставку, що перевищує максимальний розмір встановлений Законом України «Про споживче кредитування», а заборгованість нарахована поза межами строку кредиту .

24.12.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив представника позивача, в якій останній зазначає, що твердження відповідача, наведені у відзив,і не відповідають дійсності. Кредитний договір укладено в електронній формі та підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію» та відповідачем недійсним не визнавався і в судовому порядку не був розірваний, а тому діє презумпція правомірності правочину. На підтвердження перерахування коштів позивачем надано інформаційну довідку, яка є доказом перерахування кредитних коштів на банківську картку, реквізити якої було вказано позичальником. Позивач не має доступу до виписок по картці, на яку перераховано кредитні кошти, бо це є банківською таємницею, а доступ має лише банк емітент та відповідач. Також зазначає, що незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у позові, і відповідач не надав суду свого контррозрахунку. Щодо нарахованих відсотків, то зазначив, що сторони погодили їх при підписанні договору і ніяких застережень з боку відповідача не було.

В судове засідання сторони не прибули. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У позовній заяві та у відповіді на відзив представник позивача просив справу розглянути без його участі, наполягав на задоволенні позову. Інших заяв, клопотань до суду не надійшло.

За таких обставин, керуючись положеннями ст. 223 ЦПК України суд вважає за доцільне розглянути справу на підставі письмових доказів по справі та відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що між ТОВ «Аванс кредит» та ОСОБА_1 13.12.2023 року укладено договір про надання фінансового кредиту №22121-12/2023, відповідно до умов якого відповідачка отримала грошові кошти в розмірі 4000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування. Строк кредиту – 120 днів, дата погашення кредиту 10.04.2024 року . Процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується в межах строку кредитування, визначеного у п. 1.2 договору.

Згідно з п.1.6 договору кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта на реквізити платіжної картки № 4149-49хх-хххх-6457. Договір підписаний електронним підписом НОМЕР_1 (а.с. 6-9).

Відповідно до повідомлення ТОВ «Універсальні платіжні рішення» на виконання договору на переказ коштів ФК-П-2022/01-1 від 12.01.2022 компанією було перераховано на платіжну картку № НОМЕР_2 4000,00 13.12.2023 року (а.с. 11).

Розрахунок заборгованості по кредитного договору №22121-12/2023 від 13.12.2023 року, долучений до матеріалів справи, не містить конкретні (підсумкові) суми заборгованості по тілу кредиту та відсотках (а.с. 19).

29.04.2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу №29042024, у відповідності до умов якого ТОВ «Аванс Кредит» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Аванс Кредит» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

Відповідно до Витягу з Реєстру боржників від до Договору факторингу №29042024 від 29.04.2024 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідачки в сумі 16000,00 грн., з яких: 4000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 12 000,00 - сума заборгованості за процентами.

За приписами ч.1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1ст. 626 ЦК України).

В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205,207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст.3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір недійсним не визнано.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

З врахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, суд приходить до висновку про укладеність кредитного договору №22121-12/2023 від 13.12.2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_2 , а тому твердження відповідача про неукладеність договору суд відхиляє.

Разом з тим згідно з ч. 1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч. 1 ст.1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічні за змістом висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц.

При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Верховний Суд в постанові від 17.12.2021 по справі № 278/2177/15-ц зробив висновок, що заборгованість за кредитом має доводитись первинними касовими документами, наприклад виписками за картковими рахунками за кредитним договором.

Однак, позивачем на підтвердження своїх вимог не надано доказів (письмових або електронних), які б відповідали вимогам щодо платіжних документів, та підтверджували факт перерахування ТОВ "Аванс Кредит" відповідачу суму кредиту, а також те, що картка, на яку було перераховано кошти, емітована саме на ім`я відповідача, та в якому банку, а також розмір кредитних коштів використаних відповідачем, що унеможливлює перевірку правильності проведеного розрахунку заборгованості, а тому відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем є доведеним.

Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, не містить конкретних сум нарахованих відсотків, а отже не є доказом існування боргу, а лише розрахунковим документом.

На підтвердження правильності розміру заборгованості відповідача, виписки по картковому рахунку відповідача, з якої можна було б встановити факт користування ОСОБА_1 саме цією банківською карткою, кредитними коштами, рух коштів по карті та наявність заборгованості, позивачем не надано.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Дослідивши надані позивачем докази в обґрунтування заявлених позовних вимог, суд вважає, що позивач до позовної заяви не надав належних доказів, які підтверджують отримання кредитних коштів відповідачем.

У позовній заяві не вказано, що позивач не має змоги надати відповідні докази разом з позовною заявою. У своїй відповіді на відзив представник позивача вказав, що не володіє первинними бухгалтерськими документами і така інформація становить банківську таємницю, проте клопотання про їх витребування, останній не подавав.

Саме на позивача покладено обов`язок довести обставини, які мають значення для справи: доводять перерахування відповідачу виданих кредитних коштів та наявність заборгованості. За невчинення належних процесуальних дій, позивач і несе ризик настання відповідних наслідків пов`язаних з цим (ст.12 ЦПК України).

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки позивачем не надано докази, які б беззаперечно свідчили про отримання відповідачем кредитних коштів та їх розмір, які б суд міг покласти в основу задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором №22121-12/2023 від 13.12.2023 року.

За відсутності підтверджуючих даних про перерахування відповідачу кредитних коштів, відомості зазначені в розрахунку заборгованості суд не може вважати достовірними та такими, які підтверджують зазначені в ньому дані, а довідка фінансової установи не містить інформації про банк емітент, в якому видано картку, та повний номер картки, що унеможливлює перевірку достовірності цих даних.

Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки позивачем не надано доказів виконання ТОВ «Аванс Кредит» своїх зобов`язань за вказаним договором позики, а саме перерахування коштів саме ОСОБА_1 ..

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, тому судовий збір з відповідача не стягується.

Керуючись ст. ст.4,12,81,141,258,265,268,280-284,354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя Бєлкіна Д.С.