Рішення від 19 лютого 2026 р. у справі №160/35153/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 19 лютого 2026 р.

Справа: №160/35153/25

Суддя: Олійник Віктор Миколайович

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2026 рокуСправа №160/35153/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

10 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, відповідача-2: ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить:

визнати протиправною відмову у реалізації рапорту від 07.11.2025 на звільнення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_2 викладену у листі №765/10/26339 від 05.12.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України код ЄДРПОУ НОМЕР_4 щодо не звільнення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_2 з військової служби на підставі пп. «Г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України код ЄДРПОУ НОМЕР_4 звільнити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_2 з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 РНОКПП НОМЕР_5 , який є інвалідом першої групи та згідно висновку ЛКК потребує постійного догляду.

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що солдат ОСОБА_1 з 01.07.2025 по теперішній час перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , де проходить службу на посаді водія 2 штурмового відділення 1 штурмового взводу 6 штурмової роти.

ОСОБА_1 має батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який відповідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №149/25/1145/P є інвалідом першої групи, підгрупа А та відповідно до пункту 17.1.2 рішення потребує постійного догляду.

Необхідність постійного догляду за ОСОБА_2 також підтверджено висновком ЛКК №56/5, у пункті 4 зазначено: «рекомендовано соціальні послуги догляду вдома».

07.11.2025 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого споріднення, які потребують постійного догляду за висновком МСЕК або ЛКК закладу охорони здоров`я.

07.11.2025 року військовою частиною НОМЕР_1 сформовано подання щодо звільнення солдата ОСОБА_1 №03-19/11743 на 42 аркушах та надіслано до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Листом начальника Центрального управління персоналу штабу командування Сухопутних військ Збройних Сил України №765/10/26339 від 05.12.2025 року військовій частині НОМЕР_1 надано відповідь, відповідно до якої, матеріали подання до звільнення солдата ОСОБА_1 повернуто без реалізації, оскільки долучений до подання Витяг з рішення ЛКК №451 від 04.07.2025 року, про те, що брат військовослужбовця - ОСОБА_3 за станом здоров`я не може надавати постійного догляду не є належним підтвердженням його потреби у постійному догляді, оскільки не відповідає вимогам, встановленим для такої форми медичної документації наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкції щодо закладів охорони здоров`я".

ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, ОСОБА_2 , який є інвалідом І групи, у зв`язку з чим представник позивача звернувся до суду з цим позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 грудня 2025 року для розгляду адміністративної справи №160/35153/25 визначено суддю Олійника В.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.12.2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

15.12.2025 року на адресу військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_1 направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.

16.12.2025 року військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_1 отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.

31.12.2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача-1 з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

У відповідності до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом по мобілізації під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 тієї ж статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

У пункті 3 частини 12 Закону одна з таких підстав, а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Згідно частини 7 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 6, 7 Положення, початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

У пункті 12.1 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, вказано, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними у п. 225 Положення.

При цьому, згідно підпункту 2 пункту 225 Положення, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених ч.3, п.2 ч.4, п.3 ч.5 та п.3 ч.6 ст.26 Закону: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Згідно з пунктом 233 Положення, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У рапортах зазначаються:

- підстави звільнення з військової служби;

- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

- районний (міський) ІНФОРМАЦІЯ_6, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції, з Поданням про звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається ч.12 ст.26 Закону, а саме:

у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, подаються:

- копія аркуша бесіди;

- копія рапорту військовослужбовця;

- копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років);

- документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин.

До таких документів належать наступні:

- документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

- один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником ІНФОРМАЦІЯ_6;

- один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року №2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21.09.2015 року №946;

- висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10.12.2024 року №2067, що потребу постійний догляд.

У той же час позивачем не надано належних документів, які підтверджують потребу у постійному догляді брата військовослужбовця - ОСОБА_4 , які також повинні відповідати вимогам наказу Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 року №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкції щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я».

Таким чином, підстави для звільнення військовослужбовця з військової служби відсутні.

З урахуванням викладеного, представник відповідача зазначив, що з боку військової частини НОМЕР_1 відсутні протиправні дії.

12.01.2026 року на адресу суду від представника ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача зазначає, що не згодний з твердженнями відповідача-1, якій викладені у відзиві на позов, з наступних підстав.

Щодо відсутності підстав на звільнення солдата ОСОБА_1 з причини не надання належних документів, які підтверджують потребу у постійному догляді брата військовослужбовця - ОСОБА_4 , які також повинні відповідати вимогам наказу Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкції щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я», зазначає наступне.

Вищезазначена вимога надання документів є безпідставною, враховуючи те, що брат - ОСОБА_4 (попередньо ОСОБА_5 ) є його неповнорідним братом лише по матері.

Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_6 його батьком є ОСОБА_6 .

Прізвище ОСОБА_5 на ОСОБА_7 було змінено ним за особистим бажанням на Вовк згідно рішення Виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської ради народних депутатів №282 від 18.06.1993.

ОСОБА_8 змінив по-батькові на " ОСОБА_9 " за особистим бажанням на підставі свідоцтва про переміну прізвища, імені, по батькові НОМЕР_7 від 02.09.1994 року.

ОСОБА_2 не всиновлював ОСОБА_4 (попередньо ОСОБА_5 ) як й не визнавав останнього своїм сином у встановленому законом порядку.

У ОСОБА_4 не має обов`язку доглядати ОСОБА_2 , оскільки він не є йому батьком, ні біологічним, ні визначеним у законному порядку, тому вимога надання належних документів, які підтверджують потребу у постійному догляді неповно рідного брата військовослужбовця - ОСОБА_10 є безпідставною й такою, що порушує право інваліда на отримання догляду, а також право на звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи.

З урахуванням викладеного, представник позивача просить задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач-2 відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.

Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що солдат ОСОБА_1 з 01.07.2025 року по теперішній час перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , де проходить службу на посаді водія 2 штурмового відділення 1 штурмового взводу 6 штурмової роти.

Відповідно до довідки №019132 від 17.10.2025 року "про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб" за адресою: АДРЕСА_1 , до складу сім`ї входить:

1) ОСОБА_11 , мати, співвласник, зареєстрована з 25.09.1981 року;

2) ОСОБА_2 , вітчим, співвласник, зареєстрований з 12.07.1994 року;

3) ОСОБА_4 , уповноважений власник, зареєстрований з 28.05.1996 року;

4) ОСОБА_1 , брат, співвласник, зареєстрований з 11.10.2022 року.

З матеріалів справи вбачається, що брат - ОСОБА_4 (попередньо ОСОБА_5 ) є неповнорідним братом позивача по матері.

Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_6 батьком ОСОБА_4 є ОСОБА_6 .

ОСОБА_7 змінив по батькові на " ОСОБА_9 " за особистим бажанням на підставі свідоцтва про переміну прізвища, імені, по батькові НОМЕР_7 від 02.09.1994 року.

Судом вбачається, що ОСОБА_7 здійснює постійний догляд за матір`ю ОСОБА_11 , яка є інвалідом ІІ групи, згідно довідки МСЕК, серія МСЕ-ДНА-01 №666683, виданої Амур-Нижньодніпровською районною МСЕК, 26.03.2009 року (безстроково).

ОСОБА_1 (син) має батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який відповідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №149/25/1145/P є інвалідом першої групи, підгрупа А та відповідно до пункту 17.1.2 рішення потребує постійного догляду.

Відповідно до заяви ОСОБА_2 , останній підтверджує, що з числа членів його сім`ї першого ступеня споріднення, для утримання (догляду) обирає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який доводиться йому сином, та є єдиною особою, який зобов`язаний за законом його утримувати та має можливість надавати фізичну допомогу, піклуватися.

Необхідність постійного догляду за ОСОБА_2 також підтверджено висновком ЛКК №56/5 у пункті 4 зазначено: «рекомендовано соціальні послуги догляду вдома».

Листом начальника Центрального управління персоналу штабу командування Сухопутних військ Збройних Сил України №765/10/26339 від 05.12.2025 року військовій частині НОМЕР_1 надано відповідь, відповідно до якої, матеріали подання про звільнення солдата ОСОБА_1 повернуто без реалізації, оскільки долучений до подання Витяг з рішення ЛКК №451 від 04.07.2025 року, про те що брат військовослужбовця - ОСОБА_3 за станом здоров`я не може надавати постійного догляду, не є належним підтвердженням його потреби у постійному догляді, оскільки не відповідає вимогам, встановленим для такої форми медичної документації наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкції в закладах охорони здоров`я".

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Згідно з частинами 1-2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У силу вимог статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин, визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Абзацом 5 статті 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Так, зокрема, відповідно до частин 3, 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти ІНФОРМАЦІЯ_6 у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників ІНФОРМАЦІЯ_6), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють ІНФОРМАЦІЯ_6 за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

У пункті 3 частини 12 вищевказаного Закону визначена одна з таких підстав, а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

У рапортах зазначаються:

- підстави звільнення з військової служби;

- районний (міський) ІНФОРМАЦІЯ_6, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

- копія аркуша бесіди;

- копія рапорту військовослужбовця;

- документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин.

До таких документів належать наступні:

- документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

Таким чином, суд звертає увагу, що з боку військової частини НОМЕР_1 , були вчинення всі необхідні дії щодо подальшого формування пакету документів у вигляді подання про звільнення ОСОБА_1 .

Суд враховує, що ОСОБА_1 (син) має батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який відповідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №149/25/1145/P є інвалідом першої групи, підгрупа А та відповідно до пункту 17.1.2 рішення потребує постійного догляду.

Листом начальника Центрального управління персоналу штабу командування Сухопутних військ Збройних Сил України №765/10/26339 від 05.12.2025 року військовій частині НОМЕР_1 надано відповідь, відповідно до якої, матеріали подання до звільнення солдата ОСОБА_1 повернуто без реалізації, оскільки долучений до подання Витяг з рішення ЛКК №451 від 04.07.2025 року, про те що брат військовослужбовця - ОСОБА_3 за станом здоров`я не може надавати постійного догляду не є належним підтвердженням його потреби у постійному догляді, оскільки не відповідає вимогам, встановленим для такої форми медичної документації наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкції в закладах охорони здоров`я".

А отже, предметом позову у справі є не розгляд ІНФОРМАЦІЯ_1 подання військової частини НОМЕР_1 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби в військовій частині НОМЕР_1 .

Крім того, суд наголошує, що відсутність чіткого переліку документів, які повинен надати військовослужбовець для звільнення з військової служби на підтвердження відсутності родичів першого та другого ступеня спорідненості, які можуть здійснювати догляд за одним із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, створює правову невизначеність.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що належним способом захисту є необхідність визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо повернення без реалізації подання військової частини НОМЕР_1 про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до частини 7 статті 26 Закону України №3543-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до частини 9 статті 26 Закону України №3543-ХІІ військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008, передбачено порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та визначені питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку.

Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби.

Відповідно до абзацу 4 пункту 241 Положення №1153/2008 визначено, що накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо, зокрема, для його прийняття виконано всі умови, визначені законом.

Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З урахуванням викладеного, враховуючи дискреційні повноваження відповідача-2 щодо розгляду подання про звільнення позивача, суд вважає, що належним способом захисту є необхідність зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) розглянути належним чином подання військової частини НОМЕР_1 про звільнення солдата ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняте вмотивоване рішення за результатами його розгляду.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ "Таскомбанк" від 09.12.2025 року.

А отже, пропорційно задоволеним позовним вимогам, суд приходить до висновку про необхідність стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 900,00 грн..

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо повернення без реалізації та без прийняття рішення подання військової частини НОМЕР_1 про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) розглянути належним чином подання військової частини НОМЕР_1 про звільнення солдата ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та прийняти вмотивоване рішення за результатами його розгляду.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 900,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М. Олійник

Оригінал: reyestr.court.gov.ua