Рішення від 16 лютого 2026 р. у справі №160/27482/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 рокуСправа №160/27482/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Врони О. В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну від 10 липня 2025 року №12034300025296, яким ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну;

зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повторно розглянути подану ОСОБА_1 заяву про надання дозволу на імміграцію в Україну, з урахуванням висновків суду у цьому рішенні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, відповідачем прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну, в якому не було наведено посилання на підставу відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну. Єдиною підставою вказано лише п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 року відкрито провадження у справі №160/27482/25, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст. 257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у відзиві на позовну заяву заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказало наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Статтею 10 Закону України «Про імміграцію» передбачені підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

Дозвіл на імміграцію не надається: 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи або документи, що не підтверджують законність перебування на території України на день подання документів для отримання дозволу на імміграцію чи наявність підстав для отримання дозволу на імміграцію, передбачених статтею 4 цього Закону, або документи, що підтверджують підстави, які припинилися.

ГУ ДМС у Дніпропетровській області 15.04.2025 із урахуванням вимог Порядку проведення процедури перевірки обставин, за яких факт перебування у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію, затвердженого постановою КМУ від 26.12.2002 № 1983, проведено тестування громадянина рф ОСОБА_1 та його дружини громадянки України ОСОБА_2 , в ході якого 91% наданих відповідей збігаються (відповідають наданій заявником інформації та інформації, що міститься в матеріалах справи).

Проте, під час тестування на запитання: «Адреса Вашого з дружиною місця проживання в Україні?» ОСОБА_1 надав відповідь: « АДРЕСА_1 .

У дружини є сестра, вона проживає за кордоном, а щоб мене прописати потрібна згода усіх 4-х власників, тому я зареєстрований за іншою адресою». Дружина надала відповідь: « АДРЕСА_2 ».

В заяві про надання дозволу на імміграцію, в графах «Зареєстроване місце проживання (за наявності)» та «Фактичне місце проживання в Україні» заявником, під особистий підпис, зазначено « АДРЕСА_3 ».

На другій сторінці заяви-анкети, позивача було повідомлено, про те, що у разі зазначення ним у заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей йому буде відмовлено у наданні дозволу на імміграцію. У разі, коли протягом строку розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію в документах (інформації, зазначеній у заяві), передбачених абзацами першим, другим, п`ятим – восьмим та десятим пункту 11 Порядку провадження, змінилися відомості, документи, які підтверджують такі зміни, подаються до територіального органу ДМС або територіального підрозділу ДМС, яким прийнята до розгляду заява, протягом десяти днів з моменту настання змін з метою внесення до матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію та врахування під час прийняття рішення. Про зазначене заявник ознайомлений під власний підпис.

Позивач не був позбавлений можливості попередити відповідача про зміну адреси проживання, протягом десяти днів з моменту настання змін з метою внесення до матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію та врахування під час прийняття рішення, проте цього не зробив, а тому відповідач діяв в межах своїх повноважень, відповідно до норм чинного законодавства.

Відповідач звертає увагу суду на те, що у позовній заяві по даній судовій справі № 160/27482/25 ОСОБА_1 знову вказує адресу для листування: АДРЕСА_3 . Іноземець повинен вказувати дійсну адресу свого проживання, за якою органи міграційної служби матимуть можливість здійснювати перевірки його місцезнаходження на території України, надсилати кореспонденцію у разі прийняття рішень стосовно нього, для належного повідомлення ОСОБА_1 з метою подальшого захисту його ж прав.

Жодними нормами чинного законодавства не передбачено, що органи міграційної служби повинні вишукувати іноземців для того, щоб повідомити їх про необхідність дотримання закону стосовно оформлення дозвільного документу на проживання (перебування) в Україні відповідно до норм чинного законодавства, особливо в умовах воєнного стану в нашій країні.

Ухвалою суду від 29.12.2025 продовжено процесуальний строк розгляду справи . на 30 днів

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 продовжено процесуальний строк розгляду справи на 30 днів.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Позивач – ОСОБА_1 , громадянин російської федерації перебуває у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_2 з 03.11.2017, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 03.11.2017.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року у справі №160/7780/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії -відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.11.2024 у справі № 160/7780/24 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року, скасовано.

Прийнято у справі нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано неправомірним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання від 26 січня 2024 року за № НОМЕР_2 .

Зобов`язано Головне управління Державною міграційною служби України в Дніпровській області повторно розглянути питання стосовно оформлення (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянину російської федерації ОСОБА_1 на підставі заяви анкети від 17.11.2022 та доданими до неї документами.

Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпровській області видати ОСОБА_1 посвідку на тимчасове проживання на підставі заяви анкети від 17.11.2022 та доданими до неї документами.

У 2025 позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою щодо оформлення дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», як одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад 2 роки, є громадянином України.

10.07.2025 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_3 з посиланням на п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію».

На звернення позивача листом №А-755/6/1201-25/1201.3.4/11455-25 від 09.09.2025 Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повідомило, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 10 Закону дозвіл на імміграцію в Україну не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості ( надано неправдиві відомості про місце проживання в Україні).

Рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну позивач вважає протиправним і таким , що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернувся з позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч. 1 ст. 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства врегульовано Законом України «Про імміграцію» №2491-ІІІ від 07.06.2001 р.(Закон №2491-ІІІ).

За визначенням у ст.1 Закону №2491-ІІІ імміграція це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - це рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 4 Закону №2491-ІІІ встановлено, що дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США; особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; особи, які раніше перебували в громадянстві України; батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти; особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми; особи, які прослужили у Збройних Силах України три і більше років.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:

1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;

2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;

3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням;

4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України;

5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в`їзду та перебування на території України;

6) особам без громадянства, які проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання протягом двох років з дня визнання їх особами без громадянства.

Згідно із пунктом 2 частини 1 та частиною 2 статті 9 Закону України «Про імміграцію», заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Частиною 5 статті 9 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: три фотокартки; копія документа, що посвідчує особу; документ про місце проживання особи; відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із частинами 10 та 11статті 9 Закону України «Про імміграцію», у разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається. Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

Дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи (п. 4 ч. 1ст. 10 Закону України «Про імміграцію»).

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002 р. (Порядок №1983).

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку №1983, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають: територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) стосовно іммігрантів, дозвіл на імміграцію яким надається в межах квот на імміграцію або поза квотою імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме, зокрема, чоловіка (дружини) іммігранта, якщо вони перебувають у шлюбі понад два роки, його дітей, які не досягли 18 років, та його непрацездатних батьків, які вважаються членами сім`ї іммігранта відповідно до права іноземної держави - країни походження.

У пункті 9 Порядку №1983 передбачено, що МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, територіальних органів ДМС та територіальних підрозділів ДМС заходів, зокрема, до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно достатті 10 Закону України «Про імміграцію».

Згідно з пунктами 10 і 12 Порядку №1983, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються, зокрема, до територіальних підрозділів за місцем проживання особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах.

Територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, інформацію, зазначену ними у заяві про надання дозволу на імміграцію, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний строк разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам ДМС або територіальним підрозділам ДМС (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів ДМС, надсилаються територіальним органам ДМС, в інших випадках - територіальним підрозділам ДМС.

Пунктом 14 Порядку №1983 передбачено, що територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний строк правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби. МВС, Держприкордонслужба, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ проводять відповідно до компетенції перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. За результатами перевірки в місячний строк після надходження таких запитів надається відповідь про наявність або відсутність підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію. У разі наявності підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію у відповіді зазначається інформація про ці підстави з посиланням на відповідний підпункт частини першої статті 10 Закону України Про імміграцію та до неї долучаються матеріали, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення).

У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції ДМС, територіальні органи ДМС у місячний строк аналізують отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію і надсилають до ДМС разом з матеріалами справи дані про результати розгляду (п. 15 Порядку №1983).

Відповідно до пункту 16 Порядку № 1983, у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів ДМС і територіальних підрозділів ДМС, вони у разі отримання від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів відповідей аналізують їх у місячний строк та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу з урахуванням інформації, отриманої у ході проведення перевірок, передбачених пунктом 12 цього Порядку, а також результатів проведення процедури перевірки обставин, за яких факт перебування у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію.

ДМС перевіряє у місячний строк правильність оформлення документів, що надійшли від зазначених у пунктах 13 і 15 цього Порядку органів, вивчає відповідність наведених підстав, визначених статтею 4 Закону України "Про імміграцію", з`ясовує питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідно до статті 10 Закону України "Про імміграцію"у разі потреби, надсилає запит до МВС, органів Національної поліції, СБУ. Запит до Держприкордонслужби надсилається тільки стосовно тих осіб, клопотання яких надійшли через МЗС. МВС, Держприкордонслужба, Національна поліція та СБУ проводять відповідно до компетенції перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. За результатами перевірки в місячний строк після надходження таких запитів надається відповідь про наявність або відсутність підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію. У разі наявності підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію у відповіді зазначається інформація про ці підстави з посиланням на відповідний підпункт частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» та до неї долучаються матеріали, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення) (пункт 17 Порядку №1983).

У відповідності до положень пункту 18 Порядку №1983, ДМС аналізує у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 та в абзаці другому пункту 17 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймає рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.

Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що згідно з відомостями Управління міграційної поліції ГУНП в Дніпропетровській області, обставиною, що свідчить про порушення позивачем норм чинного законодавства України, є відсутність позивача за місцем проживання, зазначеним ним у заяві про надання дозволу на імміграцію.

У свою чергу, згідно з пунктом 4 частини 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію» обставиною, за якою дозвіл на імміграцію не надається, є зазначення особою в заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей чи подання підроблених документів.

23.04.2025 громадянином рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано пояснення, в яких зазначено, що він проживає на АДРЕСА_1 , та що адреса: АДРЕСА_2 , є адресою масової реєстрації іноземців. Зареєструвати своє місце проживання на АДРЕСА_1 не має можливості, так як є суперечки між власниками житла. По АДРЕСА_1 проживав завжди з моменту прибуття в Україну. За адресою АДРЕСА_2 не проживав.

Таким чином, зазначена вимога у заяві анкеті, заявником була порушена, незважаючи на те, що вона двічі доведена заявнику під особистий підпис, а саме: зазначена у відповідній графі заяви про надання дозволу на імміграцію від 28.02.2025 та у пам`ятці для іноземців та осіб без громадянства, які перебувають у процедурі оформлення дозволу на імміграцію в Україну, один примірник якої залишається у справі, а другий надається заявнику.

Позивач не був позбавлений можливості попередити відповідача про зміну адреси проживання, протягом десяти днів з моменту настання змін з метою внесення до матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію та врахування під час прийняття рішення.

Суд звертає увагу на те, що на момент подачі документів позивач був обізнаний з обов`язком зазначення правдивих відомостей та подання достовірних документів, однак свідомо надав неправдиві відомості щодо адреси проживання, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України №2491-ІІІ є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну.

Відповідно до частин 1 і 2 с. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки у позовних вимогах відмовлено, суд не здійснює розподіл судових витрат

Керуючись статтями 241, 243, 244-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії -відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Врона