Постанова від 11 лютого 2026 р. у справі №466/11624/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/11624/24 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є.

Провадження № 22-ц/811/3355/25 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Мікуш Ю.Р., Шандри М.М.

секретаря: Заяць Я.І.

з участю: представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів» – Маланій І.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів» про визнання майнових прав на об`єкт,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Яковенко О.М. звернулася до суду з позовом до ТзОВ «Компанія з управління активами «Оптимум» про визнання майнових прав на об`єкт.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 10 серпня 2020 року вона підписала попередній договір купівлі-продажу паркомісця з ТОВ «Компанія з управління активами «Оптимум», що діє в інтересах пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу «Львівська Мрія-Інвест» № 1037.

Сторони повинні були укласти основний договір протягом І кварталу 2021 року. Паркомісце повинно було передатись відповідачем позивачу у власність виключно після здійснення усіх платежів. Позивачка, на виконання розділу 4 Договору, сплатила повну суму забезпечувального платежу.

Вказує, що на момент подачі позову пропозиції щодо укладення основного договору між позивачем та відповідачем не надходило, основний договір не укладено та паркомісце №39 у підземному паркінгу будинку (багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що надана для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, кадастровий номер: 4610137500070040024) у власність позивачці не передано.

Представником позивачки було надіслано лист відповідачу з проханням укласти основний договір.

Відповідь на зазначений лист позивачкою отримано не було.

Позивачка вважала, що визнання майнових прав на об`єкт інвестування за нею захистить її інтереси у випадку намагань відповідача чи інших осіб здійснювати «подвійний продаж» майнових прав чи оформлення нерухомості іншим незаконним способом.

12 березня 2025 року за клопотанням представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 судом першої інстанції замінено особу відповідача з ТзОВ «Компанія з управління активами «Оптимум» на ТзОВ «ЄвроЛьвів» (т.1 а.с.105-108;109).

З врахуванням зазначених обставин просила:

визнати за ОСОБА_1 майнові права на об`єкт незавершеного будівництва – незавершене будівництвом паркомісце №39 у підземному паркінгу будинку (багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що надана для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, кадастровий номер: 4610137500070040024) (т.1 а.с.1-13).

Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 29 серпня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів» про визнання майнових прав на незавершене будівництвом паркомісце №39 у підземному паркінгу будинку (багатоквартирний житловий будинок з вбудованим приміщенням громадського призначення та підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що надана для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, кадастровий номер: 4610137500070040024), відмовлено.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 06 листопада 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів» 25 000 грн. витрат на правничу допомогу.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 серпня 2025 року оскаржив представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що правова природа договору має визначатись за його суттю, а не за формою. Договір укладений між позивачкою та Відповідачем за своєю суттю є договором купівлі-продажу майнових прав, оскільки містять обов`язок Позивача повністю сплатити вартість нерухомого майна за основним договором.

З моменту повної сплати забезпечувального платежу, покупець за таким договором (позивачка) повністю набуває майнові права на парко місце, у зв`язку з чим належним та допустимим способом захисту є звернення до суду на підставі ст.392 ЦК України, за підтвердженням того, що Позивачка набула майнові права в момент повної сплати забезпечувального платежу.

Належним відповідачем за такою категорією спорів є саме замовник будівництва (забудовника) в розумінні закону (тобто особа яка є замовником відповідно до реєстру про містобудівну діяльність, та володіє правами на земельну ділянку на якій здійснюється забудова). В даній справі такою особою є відповідач.

У зв`язку із специфікою укладеного договору та обраного способу судового захисту (посвідчення того що майнові права були набуті раніше, а не саме набуття майнових прав), саме покупець є первинним набувачем майнових прав. Укладення договору про передачу функцій будівництва, або іншого аналогічного договору (договір між Відповідачем та ТОВ «Сіті Львів Девелопмент») не змінює того факту що саме відповідач має ввести в експлуатацію та передати у власність позивачці на підставі договору купівлі-продажу марко місця у її власність, а отже саме відповідач має зобов`язання перед позивачем.

Просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання, яке відбувалося 12 лютого 2026 року в період з 18 год 35 хв по 18 год 52 хв., ОСОБА_1 та її представник адвокат Рубля О.С. не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи.

У той же час, в іншій справі яка розглядалася тією ж колегією у цей день (з 16 год 46 хв по 17 год 32 хв.) (справа № 466/340/25) адвокат Рубля О.С. брав участь в режимі відеоконференції як представник іншого позивача (в аналогічні справі «ЄвроЛьвів»).

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи предмет спору, складність справи, їх кількість а також необхідність дотримання розумних строків розгляду справи колегія суддів ухвалила проводити розгляд справи без участі позивачки та її представника.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів» – Маланій І.Я. щодо заперечень на апеляційну скаргу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення із наступних підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, 10 серпня 2020 року між ТОВ «Компанія з управління активами «Оптимум», що діє в інтересах пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу «Львівська Мрія-Інвест» та ОСОБА_1 укладено попередній договір купівлі-продажу паркомісця, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антоновою В.І. за № 1037.

Згідно з п. 2.1 Попереднього договору купівлі-продажу паркомісця від 10 серпня 2020 року № 1037 його предметом є укладення сторонами в майбутньому договору купівлі-продажу Об`єкта (далі – Основний договір) на умовах встановлених цим договором.

У відповідності до п.п. 1.1.1. та 1.1.2 Попереднього договору купівлі-продажу паркомісця від 10 серпня 2020 року № 1037 Об`єктом є паркомісце № 39, що знаходиться в підземному паркінгу будинку (багатоквартирний житловий комплекс, що складається з житлових приміщень за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що надана для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, кадастровий номер: 4610137500:07:004:0024).

Відповідно до п. 2.5 Попереднього договору купівлі-продажу паркомісця від 10 серпня 2020 року № 1037 сторони укладають основний договір на умовах, передбачених цим Договором протягом І кварталу 2021 року, але не пізніше, ніж 60 днів з моменту державної реєстрації права власності за стороною-1 на Об`єкт та за умови виконання Стороною-2 вимог розділу 4 цього Договору (т.1 а.с.34-41).

На час розгляду справи основний договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_1 та ТОВ «КУА «Оптимум» не укладено.

Згідно з ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 у справі № 910/15792/20).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, абзац перший частини другої, частина третя статті 51 ЦПК України).

Встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13червня 2024року у справі № 932/163/21).

Коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі співвідповідачем, суд відмовляє у задоволенні позову (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року у справі № 457/726/17 та п.5.8-5-10 постанови Верховного Суду від 28 січня 2026 року у справі №444/3122/22).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 стала учасником договірних правовідносин із ТОВ «КУА «Оптимум» на підставі Попереднього договору купівлі-продажу паркомісця від 10 серпня 2020 року № 1037. В подальшому зміни до вказаного Попереднього договору не вносилися, сторони у ньому не замінювалися.

На основі наведеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що договірні відносини за Попереднім договором купівлі-продажу паркомісця від 10 серпня 2020 року № 1037 існують між ОСОБА_1 та ТОВ «КУА «Оптимум».

Однак, за клопотанням представника позивача ТОВ «КУА «Оптимум» було виключено зі складу відповідачів у справі та замінено на ТОВ «ЄвроЛьвів». Сторона позивача розпорядилася на власний розсуд своїми процесуальними правами та визначилася з колом учасників справи, до яких пред`являються позовні вимоги.

У постанові КЦС ВС від 04 грудня 2024 року у справі № 592/13042/21 зроблено висновок, що суд не може вирішувати питання обґрунтованості позовних вимог по суті без залучення до розгляду справи належного відповідача.

З урахуванням того, що підставою заявлених ОСОБА_1 позовних вимог є обставини неналежного виконання договору, стороною якого є ТОВ «КУА «Оптимум», зазначене товариство є належним відповідачем, яке не було залучене до участі у справі, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім цього, судом першої інстанції правильно встановлено, що замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що надана для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, кадастровий номер: 4610137500070040024 є не ТОВ «КУА «Оптимум», а ТОВ «ЄвроЛьвів».

Сторонами визнається та обставина, що тристоронній договір між ТОВ «КУА «Оптимум», ТОВ «ЄвроЛьвів» та ОСОБА_1 не укладався. Права та обов`язки за Попереднім договором купівлі-продажу паркомісця від 10 серпня 2020 року № 1037 зі сторони ТОВ «КУА «Опитимум» на інших осіб не переводилися.

Також встановлено, що 26 березня 2024 року між ТОВ «ЄвроЛьвів» та ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» укладено Договір № 01-26/03-24 щодо організації та фінансування будівництва об`єкта від 26 березня 2024 року.

Згідно з п. 2.1 зазначеного договору ТОВ «ЄвроЛьвів» зобов`язалося передати ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» право забудови земельної ділянки та відповідні функції замовника будівництва об`єкта на земельній ділянці разом із усіма виконаними та/або незавершеними роботами та придбаними матеріалами, які були виконані та використані при спорудженні Об`єкта будівництва, а ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» зобов`язалося забезпечити організацію та/або фінансування (інвестування) будівництва Об`єкта відповідно до законодавства (у тому числі шляхом залучення коштів інших фізичних та/або юридичних осіб) та сплатити ТОВ «ЄвроЛьвів» обумовлену цим договором винагороду.

Згідно з Додатком №1 від 26 березня 2024 року до Договору № 01-26/03-24 винагорода Замовника за передачу Девелоперу права забудови Земельної ділянки та функції Замовника будівництва, в тому числі комплексу виконаних та/або незавершених будівельно-монтажних робіт та придбаних матеріалів, які були виконані при спорудженні Об`єкта будівництва, а також виконання інших договірних зобов`язань за цим Договором перед Девелопером, становить 136708035,39 грн, які підлягають сплаті не пізніше, ніж через 1 календарний рік після введення Об`єкта будівництва в експлуатацію та отримання сертифіката готовності Об`єкта будівництва.

Актом передачі-приймання до Договору № 01-26/03-24 від 26 березня 2024 року засвідчено передання Замовником та прийняття Девелопером комплексу виконаних будівельно-монтажних робіт та придбаних матеріалів, які були виконані та використані при спорудженні Об`єкта будівництва «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на АДРЕСА_1 » на суму 136708035,39 грн.

Того ж дня на підставі Акту приймання-передачі ТОВ «ЄвроЛьвів» передало, а ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» прийняло відповідний будівельний майданчик.

Договір № 01-26/03-24 від 26 березня 2024 року укладений у належній формі, повністю відповідає вимогам чинного законодавства, та на даний час ніким не оспорений. Про наявність даного договору та передання функцій забудовника і майнових прав на будинок було повідомлено на офіційній зустрічі з особами, які мали укладені попередні договори з ТОВ «ЄвроЛьвів» у Львівській міській раді, що підтверджується Протоколом зустрічі покупців квартир у будинку по вул. Під Голоском та представників ТОВ «ЄвроЛьвів» від 18 квітня 2024 року.

Отже, у справі що переглядається позивачка просить визнати за нею майнові права на паркомісце, які вже не належать ТОВ «ЄвроЛьвів», а іншій особі, тобто просить задовольнити свої позовні вимоги за рахунок ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» яке не є стороною у справі.

Не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «Єврольвів» не могло передати майнові права на спірний об`єкт ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» оскільки такі права на момент передачі відповідачу уже не належали.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 не укладала жодних договорів ні з ТОВ «ЄвроЛьвів», ні з ТОВ «Сіті Львів Девелопмент», а ТОВ «Куа «Оптимум», з яким у ОСОБА_1 укладений попередній договір купівлі-продажу паркомісця, не має відношення до будівництва спірного будинку.

Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав виникнення у ОСОБА_1 майнових прав на паркомісце.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вимоги про визнання недійсним Договору № 01-26/03-24 від 26 березня 2024 року ОСОБА_1 не заявляла, як і не обґрунтувала нікчемності вказаного договору на підставі прямої вказівки закону.

Договір № 01-26/03-24 від 26 березня 2024 року є чинним, ніким не оспореним, належно виконується сторонами, ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» організовує та здійснює добудову будинку, та забезпечує реалізацію квартир та повернення коштів особам, які мали укладені попередні договори із ТОВ «ЄвроЛьвів».

Як пояснила в суді апеляційної інстанції представник ТОВ «ЄвроЛьвів» переважна більшість інвесторів (більше120 чоловік) з розумінням підійшли до ситуації яка склалася з будівництвом будинку по АДРЕСА_1 і уклали додаткові угоди з новим забудовником (ТОВ «Сіті Львів Девелопмент»), однак 40 чоловік ( які звернулися до суду) хочуть отримати свої майнові права за рахунок доплати інших осіб.

В цьому контексті не заслуговує на увагу покликання апелянта на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 344/13538/17, що належним відповідачем є забудовник (у даній справі ТОВ «ЄвроЛьвів), оскільки у вказаній справі, на відміну від даної справи, майнові права на об`єкт незавершеного будівництва забудовником нікому не відчужувалися.

Більше того, обставини справи № 344/13538/17 не є релевантними до даної, оскільки у ній позивачем було укладено із забудовником не лише попередній договір, а договір про пайову участь у будівництві (на що покликається навіть сам апелянт), що свідчить про іншу правову природу спірних відносин сторін.

Не знайшли свого підтвердження й доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» не може набувати майнових прав спірне паркомісце та бути належним замовником будівництва, оскільки у реєстрі будівельної діяльності як замовник будівництва зазначене саме ТОВ «ЄвроЛьвів ».

Договором № 01-26/03-24 від 26 березня 2024 року передбачено перехід окремих функцій замовника до Девелопера, що відповідає ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» та не вимагає заміни замовника будівництва у реєстрі будівельної діяльності. Важливим у даному випадку є те, що за вказаним договором окрім окремих функцій замовника було відчужено майнові права та всі результати будівельної діяльності.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що попередній договір купівлі-продажу парко місця від 10 серпня 2020 року №1039 за своєю суттю не є попереднім, а має всі ознаки договору купівлі-продажу майнових прав.

Дійсно, будь-який договір необхідно кваліфікувати не за його назвою, а за змістом.

Так, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 березня 2021 року у справі № 904/2073/19 вказано, що на кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.

У постанові Верховного Суду від 12 вересня 2024 р справа № 916/1719/22 зазначено, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на його зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов?язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Подібний висновок зроблений і у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2024р у справі № 905/20/23, де зазначено, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов?язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з?ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з?ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов?язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виснував, що згідно з умовами Попереднього договору від 10 серпня 2020 року № 1037 його предметом є зобов`язання укласти в майбутньому основний договір на умовах, визначених попереднім договором, покупець сплачує грошові кошти в якості забезпечувального платежу, а не в рахунок оплати за майно, передбачено можливість неукладення основного договору за певних умов та наслідки такого неукладення.

Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що назва Попереднього договору від 10 серпня року № 1037 відповідає його правовій природі, а предмет договору та інші умови, права та обов`язки сторін, фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами спрямовані саме на настання правових наслідків, притаманних для попереднього договору.

Відповідно до ч.3 ст.635 ЦК України зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Згідно з ч.2 ст.635 ЦК України, сторона яка необгрунтованого ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Тобто, у зв`язку із тим, що у визначений попереднім договором строк між сторонами не був укладений основний договір купівлі-продажу паркомісця, то зобов`язання із укладення основного договору припинилося і в позивача може виникнути лише право на відшкодування збитків, завданих невиконанням попереднього договору, якщо буде доведено, що відповідач ухилився від укладення основного договору.

Системний аналіз статті 635 ЦК України свідчить про те, що єдиним зобов`язанням сторін за попереднім договором є зобов`язання укласти основний договір у певний строк (термін), обумовлений таким попереднім договором. Ухилення від такого укладення є порушенням цього зобов`язання, однак якщо факт ухилення судами не встановлено, а сторони в обумовлений строк (термін) основний договір не уклали або одна зі сторін не направила іншій стороні пропозицію про його укладення, таке зобов`язання вважається припиненим.

Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Верховного суду від 24 липня .2019 у справі № 200/14946/16-ц.

Закон не містить такого правового наслідку невиконання попереднього договору, як визнання права власності на майно, яке мало бути придбане у майбутньому за наслідком укладення основного договору купівлі-продажу. Подібних застережень не містить і укладений між сторонами попередній договір. Наведене унеможливлює застосування такого наслідку невиконання попереднього договору, як визнання за позивачем майнових прав.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду по справах №522/970/18 від 03 червня 2021 року та №450/563/17 від 16 травня 2019 року.

Не знайшли свого підтвердження і доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції щодо суперечності позиції позивача нормам ЗУ «Про інвестиційну діяльність».

Згідно з ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про інвестиційну діяльність» в редакції, яка діяла на момент укладення попередніх договорів інвестування та фінансування будівництва об`єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов`язань за якими здійснюється шляхом передачі об`єкта (частини об`єкта) житлового будівництва. Інші способи фінансування будівництва таких об`єктів визначаються виключно законами.

Убачається, що позивачка просить суд застосувати до вказаних правовідносин норми права у спосіб, не передбачений законом.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також, відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема у справі «Гарсіа Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain) від 21.01.1999 року (заява 30544/96), п. 26: «…при відхиленні скарги апеляційний суд може в принципі просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчого суду…».

Зважаючи на вказане колегія суддів вважає за можливе в цілому схвалити мотиви суду першої інстанції щодо розгляду усіх позовних вимог, викладені в оскаржуваному рішенні вважаючи такі належними та відповідними до встановлених обставин, що мають значення та вимог закону, без додаткового дублювання.

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 серпня 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 20 лютого 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Шандра М.М.