Постанова від 22 лютого 2026 р. у справі №337/6439/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 23.02.2026 Справа № 337/6439/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 337/6439/25 Головуючий у І інстанції: Бредун Д.С.

Провадження № 22-ц/807/736/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2026 року про відмову у прийнятті та повернення зустрічного позову ОСОБА_1 до Концерну «Міські теплові мережі» про захист прав споживачів, до спільного розгляду з первісним позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2025 року Концерн «МТМ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь концерну заборгованість з централізованого опалення, гарячого водопостачання, з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.05.2021 до 31.10.2025 на загальну суму 57043,68 грн та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою до Концерну «МТМ» про захист прав споживачів, в якій просила суд визнати протиправними дії відповідача щодо безпідставних нарахувань ОСОБА_1 за неспожиту та невикористану теплову енергію та гарячу воду за адресою: АДРЕСА_2 ; зобов`язати відповідача скасувати безпідставну та незаконну заборгованість та припинити здійснювати безпідставні та незаконні нарахування грошових платежів за неіснуючі та неотримані послуги, анулювати незаконні нарахування за адресою: АДРЕСА_2 . Також просила провести у справі виїзне судове засідання з метою огляду квартири АДРЕСА_3 , та під`їзду, в якому розташована ця квартира.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2026 року відмовлено у прийнятті зустрічного позову у зазначеній справі, повернуто його ОСОБА_1 . Роз`яснено ОСОБА_1 право на звернення до суду з позовом на загальних підставах, передбачених ЦПК України.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що правомірність нарахування Концерном «МТМ» вартості послуг, наданих за адресою: АДРЕСА_2 , безпосередньо пов`язана з діями концерну щодо безпідставних нарахувань їй за неспожиту та невикористану теплову енергію та гарячу воду, зобов`язанням концерну скасувати безпідставну та незаконну заборгованість та припинити здійснювати безпідставні та незаконні нарахування грошових платежів за неіснуючі та неотримані послуги, анулювати незаконні нарахування за адресою: АДРЕСА_2 .

На думку скаржниці, суд першої інстанції, не надав жодної оцінки її доводам, дійшов помилкового висновку, що первісний і зустрічний позови є різними за своєю правовою природою та не є взаємопов`язаними, що зумовлює самостійний предмет їх доказування, тому їх спільний розгляд є недоцільним, оскільки суд не врахував, що подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не мав права у зв`язку з неподанням доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику. Суд не врахував, що позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини, не врахував, що невідповідність зазначених у позовній заяві обставин чи доказів, неточність формулювань позовних вимог, їх неузгодження зі способами захисту порушеного права, недоведеність підстав позову за кожною вимогою не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови в задоволенні позову по суті, а не для визнання заяви неподаною та її повернення.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 02 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою та призначено справу до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України).

Відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу не надійшло, що в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувана ухвала суду відповідає.

Відмовляючи у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_1 до концерну «МТМ» про захист прав споживачів до спільного розгляду з первісним позовом концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та повертаючи його заявниці, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги за первісним та зустрічним позовами не можуть зараховуватися, а задоволення зустрічного позову ні повністю, ні частково не виключить можливості задоволення первісного позову. ОСОБА_1 жодним чином не обґрунтувала обставин, що вимоги за первісним та зустрічним позовами взаємопов`язані підставами цих позовів та спільний їх розгляд є доцільним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Зустрічний позов - це позов, який подається відповідачем до позивача у тому самому судовому процесі задля захисту проти первісних позовних вимог.

Метою пред`явлення зустрічного позову є спільний розгляд позовів у інтересах процесуальної економії, а в ряді випадків - уникнення постановлення суперечливих судових рішень.

Спеціальні вимоги щодо змісту зустрічного позову та умов його прийняття до спільного розгляду з первісним позовом визначені частиною другою статті 193 ЦПК України.

За змістом ч. 1-3 ст. 193 ЦПК України, відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.

Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Отже, умовами пред`явлення зустрічного позову є: взаємопов`язаність зустрічного позову з первісним, зокрема коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. доцільність сумісного розгляду основного й зустрічного позовів. Доцільним є сумісний розгляд, коли це дозволяє більш повно і об`єктивно дослідити обставини справи, встановити справжні взаємовідносини сторін, виключити винесення взаємно суперечливих чи взаємовиключних судових рішень.

Кожна із зазначених вище умов для прийняття зустрічного позову носить самостійний характер, і при наявності будь-якої з них зустрічний позов приймається судом для спільного розгляду з первісним позовом.

Разом із тим, недоцільно розглядати первісний і зустрічний позови, якщо це затягне розгляд справи, істотно розширить предмет доказування, призведе до необхідності залучення нових учасників процесу.

Згідно з ч. 3 ст. 194 ЦПК України зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику.

Відповідно до роз`яснень п.15постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», об`єднання в одне провадження з первісним позовом вимог, коли відсутня спільність предмета позову не допускається.

Таким чином, зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом за наявністю одночасно двох умов: 1) обидва позови взаємопов`язані; 2) спільний їх розгляд є доцільним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №916/3245/17 зазначено, що ознаками зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову, але вони об`єднуються в одне провадження з первісним позовом ухвалою суду.

У постанові від 20 березня 2019 року у справі №910/2987/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом за умови не лише їх взаємопов`язаності, а й доцільності їх спільного розгляду, взаємопов`язаність зустрічного та первісного позовів може виражатися у підставах цих позовів або поданих доказах, а також у тому, що вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись. Подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність матеріально-правової підстави для задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом.

Згідно з постановами Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі №910/18778/20, від 22 квітня 2019 року у справі №914/2236/18 суд позбавлений широкого розсуду щодо доцільності прийняття зустрічного позову; умовою цього є посилання у зустрічному позові на обставини, за якими задоволення зустрічного позову матиме наслідком повну або часткову відмову у задоволенні первісного позову, та виникнення позовів з одних правовідносин.

У постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі №908/1688/20 вказано, що зустрічний позов може подаватися не лише для захисту проти первісного позову, а й бути самостійним засобом захисту проти відповідача, іноді зустрічний позов може бути спрямовано тільки до заліку первісної вимоги. Подання зустрічного позову надає можливість через спільний розгляд первісної і зустрічної вимоги повніше врахувати правові відносини сторін. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов`язаний з первісним. Взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись у такому: а) обидва позови взаємно пов`язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору; взаємна пов`язаність первісного і зустрічного позову може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах; б) вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись; в) задоволення зустрічного позову може виключати повністю або частково задоволення первісного позову; подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом.

Отже, взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів та доцільність їх спільного розгляду може виявлятись у такому:

- повністю чи частково співпадають підстави обох позовів (фактичні обставини); при цьому правові підстави цих позовів можуть бути різними;

- для підтвердження підстав позову сторонами (позивачем за первісним позовом і відповідачем за зустрічним) надані переважно або частково одні ті самі докази;

- вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись (при цьому предмети та підстави таких позовів можуть бути не пов`язаними, доцільність розгляду в одному провадженні спрямована на процесуальну економію, уникнення процедури примусового виконання одночасно двох судових рішень);

- задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову;

- спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору/спорів між сторонами.

При цьому суд враховує, що право відповідача подати до позивача зустрічний позов для його спільного розгляду з первісним позовом не є абсолютним. Таке право може бути реалізовано за умови дотримання загальних правил подання позовів, а також правил пред`явлення зустрічних позовів, установлених процесуальним законодавством.

Аналізуючи матеріали справи, суд першої інстанції правильно встановив, що первісний позов концерну «МТМ» пред`явлений щодо стягнення заборгованості в сумі 57043,68 гривень з централізованого опалення, гарячого водопостачання, з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за період з 01.05.2021 до 31.10.2025 за адресою: АДРЕСА_1 , з власниці вказаної квартири ОСОБА_1 .

Натомість ОСОБА_1 оспорює правомірність нарахування концерном «МТМ» вартості послуг, наданих за адресою: АДРЕСА_2 , при цьому жодним чином не обґрунтовує, яким саме чином нарахування послуг у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , впливає на розмір заборгованості іншої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, предмет спору за первісним і зустрічним спором стосується різних об`єктів нерухомого майна, вимоги за зустрічним і первісним позовами не можуть зараховуватися, задоволення зустрічного позову жодним чином виключатиме задоволення первісного позову, тому розгляд цих позовів в одному провадженні не є доцільним, оскільки спільний розгляд не сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору між сторонами, а призведе до необґрунтованого затягування судового процесу.

Доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд не врахував, що подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому не мав права у зв`язку з неподанням доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику, апеляційний суд не приймає, оскільки вони ґрунтуються на помилковому трактуванні заявницею норм процесуального права та неправильному розумінні процесуальних рішень суду, оскільки у цій справі суд не залишав заяви без руху з підстав її невідповідності вимогам позовної заяви, зазначених у стст. 175-177 ЦПК України, як стверджує заявниця, у зв`язку з неподанням доказів, а відмовив у прийнятті зустрічного позову відповідно до положень ч. 2 ст. 193 ЦПК України.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права і підстави для її скасування в межах доводів, викладених у апеляційній скарзі, відсутні.

Колегія суддів зауважує, що право відповідача подати до позивача зустрічний позов для його спільного розгляду з первісним позовом не є абсолютним. Таке право може бути реалізоване за умови дотримання загальних правил подання позовів, а також правил пред`явлення зустрічних позовів, установлених процесуальним законодавством.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З приводу цього прецедентним є рішення ЄСПЛ у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним; воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує врегулюванню з боку держави.

Колегія суддів також наголошує на тому, що повернення зустрічного позову не позбавляє особу права пред`явити позов у загальному порядку, тому повернення зустрічної позовної заяви не є порушенням права на справедливий судовий захист, порушенням прав, які передбачені Конституцією України, нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Загальної декларації прав людини, та не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду ухвалена з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а тому підстави для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2026 року – без змін.

Керуючись ч. 13 ст. 7, ст. 367, ст. 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 23 лютого 2026 року.

Головуючий:

Судді: