Постанова від 22 лютого 2026 р. у справі №309/2952/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 309/2952/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 лютого 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача - Кожух О.А.,

' суддів - Мацунича М.В., Джуги С.Д.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження за правилами письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пузін Денис Миколайович, на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 16 вересня 2025 року (головуюча суддя Волощук О.Я.) у справі № 309/2952/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Узагальнені доводи позовної заяви

В серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 14.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2197423.

Зазначає, що раніше – 14.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 14/06/21.

На обґрунтування переходу до позивача прав вимоги до відповідача зазначає, що відповідно до реєстру боржників № 41 від 24.01.2025 до договору факторингу, право грошової вимоги за кредитним договором № 2197423 від 14.09.2024, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , перейшло до позивача в сумі 25 680 грн., з яких: 8000 грн. – заборгованість за основним боргом; 23.20 грн. – заборгованість за відсотками; 0.00 грн. – сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування позикою; 16 000 – сума заборгованості за пенею; 1656,8 – комісія за надання позики.

Вказує, що всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань та припинив повертати наданий йому кредит у строки, передбачені кредитним договором.

Стверджує, що ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», яке набуло право грошової вимоги до нього за кредитним договором № 2197423 від 14.09.2024, в сумі 25 680 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також просив стягнути судові витрати.

Короткий зміст рішення, що оскаржується

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 16 вересня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» – задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість у розмірі 25 680 гривень.

Вирішено питання щодо судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено набуття права вимоги позивачем до відповідача за кредитним договором від 14.09.2024 №2197423 у розмірі 25680 грн. на підставі договору факторингу від 14.06.2021. Суд визнав доведеним невиконання відповідачем умов договору та наявність у позичальника обов`язку повернути кредит та сплати проценти новому кредитору.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із вказаним рішенням, 14.10.2025 ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пузін Денис Миколайович, подав апеляційну скаргу. Посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосуванн норм матеріального права, просить скасувати рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 16.09.2025 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ».

Зазначає, що позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу. Вказує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, отримання ним логіну та паролю в системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договорів.

Разом з тим, відповідач зазначає про можливі порушення товариством на момент укладення кредитного договору та посилаючись на ст. 215, 236 ЦК України вказує про визнання договорів, які укладені з недодержанням вимог постанови НБУ від 28.07.2020 №107 – нікчемним.

Апелянт зазначає, що матеріали справи не містять підтвердження про перерахування коштів відповідачу за кредитним договором №2197423 від 14.09.2024, та отримання таких – саме відповідачем.

Вказує, що подана суду електронна копія кредитного договору не підписана відповідачем.

Зазначає, що при прийнятті рішення Хустським районним судом Закарпатської області не взято до уваги те, що матеріали справи не містили також доказів фактичного користування відповідачем кредитними коштами (рух коштів на особовому рахунку позичальника).

Вважає, що лише банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Стверджує, що розрахунки заборгованості, наданні позивачем, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договорів на умовах, які вказані в позовній заяві, а тому не є належними доказами наявності заборгованості.

Відповідач вважає, що позивачем не доведено перехід права вимоги за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_1 , оскільки відступлення прав вимог проведено до укладення кредитного договору, тобто вимоги ще не існувало на момент переходу цих прав.

Порядок та межі розгляду справи судом апеляційної скарги

Копію апеляційної скарги та ухвали про відкриття апеляційного провадження було направлено ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» в електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не подано, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 360 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не належить до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд даної справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Застосовані норми права

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

В статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з Положенням про застосування електронного підпису в банківській системі України, затвердженим Постановою ПравлінняНаціонального банку України від 14.08.2017 № 78 використання удосконаленого ЕП, удосконаленої електронної печатки та простого ЕП здійснюється на підставі договору між банком і клієнтом, який укладається в письмовій формі (у вигляді паперового документа з власноручними підписами сторін або як електронний документ із кваліфікованим ЕП) після проведення ідентифікації та верифікації клієнта відповідно до вимог законодавства України у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму (пункт 14).

Відповідно до пункту 29 Положення фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, має право використовувати простий ЕП у разі дотримання таких вимог: 1) електронна взаємодія фізичної особи здійснюється виключно з банком і з використанням технології, визначеної банком; 2) використання простого ЕП здійснюється на підставі договору відповідно до вимог пункту 14 розділу II цього Положення.

Враховуючи положення частини першої ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням (ст. 610 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Фактичні обставини справи

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 14.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) №2197423 (а.с.6-9).

Сторони узгодили суму позики, яка складала 8000 грн (п.2 договору), строк позики – 30 днів (п.2.2. договору), процентну ставку з другого дня користування позикою до дати повернення – 0.01% (п.2.3. договору), комісію з надання позики – 20.71% від суми наданої позики (1656,8 грн (п.2.4 договору) та інші умови кредитування. У договорі визначено орієнтовну загальну вартість позики в сумі 9680 грн.

Згідно з додатком до договору позики №2197423 від 14.09.2024 позикодавцем та позичальником погоджено таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Відповідно до вказаної таблиці загальна вартість кредиту складає сумі 9680 грн. (а.с.9-10)

Зазначений договір позики №2197423 від 14.09.2024 та додаток до нього №1 підписані ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» електронним підписом та ОСОБА_1 - електронним підписом одноразовим ідентифікатором 724100 (а.с.9,10).

Відповідач надав відомості, що його ідентифікують, а саме: прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, адресу проживання, РНОКПП, номер особистого електронного платіжного засобу, адресу електронної пошти, підтвердив їх за допомогою одноразового ідентифікатора 724100. При цьому кошти було перераховано саме на номер рахунку, вказаний позичальником в договорі.

Зі змісту договору позики №2197423 вбачається що такий укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи Товариства «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» веб-сайту (п.22, 23, 24 договору). Отримання ідентифікаційних даних проведено через систему BankID Національного банку України, відповідно до якої встановлені анкетні дані позичальника.

Таким чином підтверджено, що відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитора подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого кредитор надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору. Без здійснення зазначених вище дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

На підтвердження права вимоги до відповідача позивачем надано Договір факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», відповідно до умов якого клієнт передає фактору право вимог до боржників в момент підписання Акту прийому передачі відповідного реєстру боржників (а.с. 11-14).

Позивачем додано додаткові угоди до договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021: №2 від 28.07.2021, №7 від 13.06.2022, №47 від 24.01.2025, а також акт прийому-передачі реєстру боржників №41 від 24 січня 2025 року за договором факторингу №14/06/21 від 14.06.2021, відповідно до якого клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників кількістю 4364, сума заборгованості складає 5 970 4989,15 грн.

Відповідно до платіжної інструкції від 28.01.2025 ТОВ «ФК» ЄАПБ» оплатило ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» в розмірі 3 064 628,94 грн. (а.с.18)

Згідно з реєстру боржників №41 від 24.01.2025 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило ТОВ «ФК» ЄАПБ» право вимоги заборгованостей до боржника ОСОБА_1 в сумі заборгованості 25680 грн (а.с.19).

Згідно з поданим позивачем розрахунку заборгованості за договором позики №2197423 від 14.09.2024 за період з 24.01.2025 по 30.06.2025 заборгованість відповідача перед позивачем ТОВ «ФК» ЄАПБ» становить 25 680 грн., тобто не змінювалась.

Позивач ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» просить стягнути з відповідача суму боргу, зазначаючи, що набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 загальною сумою 25 680 грн. та судові витрати.

У апеляційній скарзі відповідач заперечує перехід права вимоги від первісного кредитора до позивача за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_1 , вказавши, що відступлення права вимоги не може здійснюватися відносно вимоги, яка ще не існувала на момент переходу цих прав.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

Предметом відступлення може бути лише зобов`язальна вимога, яка є дійсною, належним чином індивідуалізованою та правомірною та доводить, що вказані ознаки предмета є сутнісними, а відсутність хоча б одного з них позбавляє певну вимогу можливості бути предметом відступлення.

Колегія зазначає, що під існуючою грошовою вимогою слід розуміти грошову вимогу, строк платежу за якою на момент укладення договору фінансування під відступлення грошової вимоги уже настав. Майбутньою вимогою, як предмета відступлення, під яке надається фінансування, може бути грошова вимога, яка ґрунтується на договорі, вже укладеному до моменту відступлення, строк платежу за яким ще не настав.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч.1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п.1 ч.1 ст.512, ст.514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15.

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги , як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги.

При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі №910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійсними.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 21 січня 2019 року у справі №909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі №910/11177/20).

Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Встановлюючи дійсність майбутньої вимоги, що переходить до нового кредитора необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

У справі встановлено, що правовідносини за договором позики №2197423 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем ОСОБА_1 виникли 14.09.2024. Натомість договір факторингу № 214/021, яким ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передавало ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» право вимоги до боржників, укладено 14.06.2021, тобто, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 , та у первісного кредитора не виникло право вимоги за неіснуючим зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» на підставі договору факторингу від 14.06.2021.

Позивач стверджує, що за договором факторингу № 214/021 від 14.06.2021, укладеним між ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», право вимоги до ОСОБА_1 було передано реєстром боржників, укладено 24.01.2025 до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».

Відповідно до договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 (а.с.11) «Заборгованість» – означає грошові зобов`язання боржників перед клієнтом, що містяться в реєстрі боржників, які належать до сплати клієнту боржниками у зв`язку з наданою позикою. До заборгованості включається сума основного зобов`язання, плата за кредитом, процент за порушення грошових зобов`язань згідно з договором позики.

Під правом вимоги розуміється право грошової вимоги щодо погашення заборгованостей з боржників, які виникли на підставі договору позики.

Відповідно до п.1.2 вказаного договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі відповідного реєстру боржників.

Судова колегія констатує, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №914/868/17, від 18.10.2018 у справі № 910/11965/16.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 N 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 N 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату (Розділ 3 договору факторингу). Фактор сплачує клієнту 100% ціни продажу, протягом 7 днів з моменту передачі акту прийому-передачі відповідного реєстру боржників.

Згідно з платіжної інструкції від 28.01.2025 ТОВ «ФК ЄАПБ» оплатило ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» за відступлення права вимоги згідно з додаткової угоди № 47 від 24.01.2025 до договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 (а.с.18).

Судовою колегією встановлено, що згідно з додатковою угодою №7 від 13.06.2022 до договору факторингу від 14.06.2021 було внесено зміни в п 9.1 Договору, якою встановлено строк дії договору протягом 12 місяців з дня набрання чинності, але до виконання сторонами зобов`язань. У випадку, якщо жодна із сторін не направить письмове повідомлення про розірвання договору за один місяць до строку закінчення дії договору, даний договір автоматично пролонгується на кожен наступний рік.

Тобто вказаними змінами до пункту договору факторингу дія такого фактично не змінилась, а було визначено порядок автоматичної пролонгації.

Додатковою угодою №47 від 24.01.2025 до договору факторингу від 14.06.2021 було визначено загальну суму вправ вимоги, що відступаються згідно реєстру боржників №41 від 24.01.2025, а також ціну продажу.

Вбачається, що вказана додаткова угода не є внесенням змін до договору факторингу, а по своїй суті не є новими договорами факторингу, і не свідчить жодним чином про перехід до ТОВ «ФК «ЄАПБ» від первісного кредитора ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до ОСОБА_1 , за договором позики №2197423.

Оскільки ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов`язанні, не набуло, таке право не було передане цим товариством на підставі наступного договору факторингу від 14.06.2021 компанії ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», яке за вищенаведених обставин не має права вимагати від відповідача сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним 14.09.2024 між ОСОБА_1 та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів».

Враховуючи викладені обставини, зважаючи на те, що договір факторингу укладений між первісним кредитором ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» 14.06.2021, до моменту виникнення у ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором, укладеним між ними14.09.2024, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості за договором позики № 2197423 від 14.09.2024 у розмірі 25 680 грн, оскільки на момент відступлення права вимоги шляхом укладення договору факторингу вимога до боржника ОСОБА_1 не була дійсною і не належала первісному кредитору на момент її відступлення.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не надало належних і допустимих доказів переходу права вимоги щодо боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 2197423 від 14.09.2024 від первісного до нового кредитора, не доведено належними та допустимими доказами перерахування коштів ОСОБА_1 на його картковий рахунок, відповідно до умов договору, а також не подало розрахунку заборгованості від первісного кредитора до боржника ОСОБА_1 ..

Відтак апелянтом вірно зазначено, що ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» здійснило передачу невизначених вимог, оскільки жодної вимоги щодо відповідача на момент укладення договору факторингу не існувало, тому у задоволенні позову ТОВ «Фінансова Безпечне компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №2197423 від 14.09.2024 у розмірі 25 680 грн слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Апеляційним судом встановлено, що на момент відступлення права вимоги, шляхом укладення договору факторингу між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та позивачем – ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» від 14.06.2021, вимога до боржника не була дійсною і не належала первісному кредитору на момент її відступлення, позивачем не надано доказів продовження дії договору факторингу та переходу права вимоги до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» стосовно боржника ОСОБА_1 за договором позики №2197423 від 14.09.2024.

Оцінюючи обставини справи у сукупності, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про задоволення позову не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, апеляційну скаргу слід задовольнити - рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» відмовити.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання апеляційної скарги відповідачем було сплачено 3633,60 грн судового збору, який слід стягнути з позивача на корить відповідача ОСОБА_1 ..

Керуючись ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пузін Денис Миколайович – задовольнити.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 16 вересня 2025 року – скасувати

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики №2197423 від 14.09.2024 у розмірі 25 680 грн гривень - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ 35625014, м.Київ, вул. Симона Петлюри, 30) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) – 3633,60 гривень у відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 лютого 2026 року.

Суддя-доповідач

Судді