Рішення від 22 лютого 2026 р. у справі №456/712/25 — Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/712/25

Провадження № 2/456/86/2026

РІШЕННЯ

іменем України

23 лютого 2026 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Бучківської В. Л. ,

з участю секретаря Коцур А.І.

представника позивача Павленка С.В.

представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрию цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до Приватного підприємства «СМІО», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним,

в с т а н о в и в :

Підстава позову (позиція позивача). Представник позивача – адвокат Павленко С.В. звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу №4645/344 від 03.02.2016, укладений між ПП «СМІО» та ОСОБА_1 щодо транспортного засобу марки «HYUNDAI», модель HD78; VIN: НОМЕР_1 (виправлений VIN: НОМЕР_2 ); номер шасі: НОМЕР_1 ; маса повна 3155 кг; об`єм двигуна, 3907 см.куб.; дата первинної реєстрації: 22.12.2006; свідоцтво: НОМЕР_3 ; рік випуску: 2006; тип палива: дизельне паливо; колір: білий. Просить стягнути солідарно із відповідачів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» суму сплаченого судового збору у розмірі 3 028,00 грн. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 01.06.2013 між ТОВ "Порше Мобіліті" та Приватним підприємством "СМІО" був укладений кредитний договір №50009297, за умовами якого Позивач зобов`язався надати Відповідачу кредит у розмірі 535 590,03 грн, а Відповідач зобов`язався прийняти кредитні кошти, належним чином використовувати їх та повернути Позивачеві кредит у повному обсязі. Позивач також надав Відповідачу додатковий кредит у розмірі 236 016,70 грн з цільовим призначенням для сплати страхових платежів за договором добровільного страхування наземного транспорту. Керуючись п. 1.6 Умов кредитування, в якому вказано про те, що виконання зобов`язання за договором забезпечується заставою, між сторонами був укладений Договір застави транспортного засобу №50009297 від 26.06.2013, за яким для забезпечення виконання зобов`язань за Договором ПП «СМІО» було передано у заставу транспортний засіб марки Audi, модель А6 кузов № НОМЕР_4 , об`єм двигуна 2995 кум. см., рік випуску 2013. 24.09.2015 позивач направив Відповідачу вимогу щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором. 06.03.2017 ТОВ "Порше Мобіліті" подало позов до господарського суду Львівської області про стягнення заборгованості з ПП "СМІО" боргу за порушення зобов`язань за кредитним договором №50009297 від 21.06.2013. 09.03.2017 судом було відкрито провадження у справі, присвоєно номер №914/449/17. 03.10.2019 господарський суд Львівської області частково задовольнив позовні вимоги Позивача, стягнувши з ПП "СМІО" на користь ТОВ "Порше Мобіліті" 1 087 797,67 грн основної заборгованості, 66 871,54 грн за додатковим кредитом, 2 065,33 грн процентів, 107 118,01 грн штрафу, 45 936,69 грн 3% річних, 2 491,24 грн судових витрат і 19 646,84 грн судового збору. 14.11.2023 ТОВ "Порше Мобіліті" звернулося до приватного виконавця з вимогою про примусове виконання рішення суду. 21.11.2023 приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження №73389887. У цьому ж місяці були винесені постанови про арешт майна ПП "СМІО" та його розшук. 21.11.2023 приватний виконавець отримав від Міністерства внутрішніх справ України відповідь про зареєстровані транспортні засоби ПП "СМІО", серед яких автомобіль Hyundai НОМЕР_5 модель HD78, зареєстрований на ПП "СМІО" у 2006 році. Цей автомобіль був проданий громадянину ОСОБА_1 , який зареєстрував його на себе у лютому 2016 року. У представника ТОВ “Порше мобіліті” є підстави вважати, що ПП “СМІО”, зрозумівши, що Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, і рішення суду буде винесено не на користь першого, у висновку буде звернено стягнення банком заборгованості на все наявне майно, уклав фіктивний правочин у вигляді Договору купівлі-продажу транспортного засобу, цілком усвідомлюючи, що договір купівлі-продажу укладено, не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу, а на фіктивний перехід права власності на транспортний засіб з метою приховання цього майна від звернення стягнення в рахунок виконання рішення суду, що є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України, що узгоджується із позицією Верховного суду по справі №405/1820/17 (провадження №61-2761св19) від 24.07.2019. Позивач мотивує правомірність власних вимог щодо визнання договору купівлі-продажу №4645/344 від 03.02.2016 укладеного ПП «СМІО» та ОСОБА_1 щодо транспортного засобу марки Hyundai НОМЕР_5 модель HD78 наступним: спірний договір купівлі-продажу рухомого майна укладено сторонами через декілька днів після відкриття провадження за позовом ТОВ «ПОРШЕ МОБІЛІТІ» до ПП «СМІО» про стягнення заборгованості по справі №914/449/17; сторони не передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином; що направлені дії сторін договору купівлі-продажу на фіктивний перехід права власності на рухоме майно з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів; що більше ніякого рухомого майна боржника не було виявлено протягом довго часу окрім зазначеного (відчужуваного) майна. На підставі цих доводів робить висновок, що «фіктивний договір» має бути визнаний недійсним. Позивач вважає, що суд має надати належну оцінку таким фактам: 1) що спірний договір купівлі-продажу рухомого майна укладено сторонами через декілька днів після відкриття провадження за позовом ТОВ “Порше Мобіліті” до ПП “СМІО” про стягнення заборгованості по справі №914/449/17; 2) що сторони не передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином; 3) що направлені дії сторін договору купівлі-продажу на фіктивний перехід права власності на рухоме майно з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів; 4) що більше ніякого рухомого майна боржника не було виявлено протягом довго часу окрім зазначеного (відчужуваного) майна. Тому, такий фіктивний договір має бути визнаний судом недійсним за позовом зацікавленої особи-стягувача.

У відповідях на відзив представник позивача Павленко С.В. зазначає, що ТОВ «Порше Мобіліті» у своїй позовній заяві не обмежується лише посиланням на необізнаність про факт відчуження транспортного засобу як підставу для висновку про фіктивність відповідного правочину. 24 вересня 2015 року у зв`язку з тим, що Відповідач-1 неодноразово порушував умови кредитного договору, Позивач направив Відповідачу-1 вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором вих. № 50009297 від 18.09.2015, належним чином засвідчена копія вимоги знаходиться в матеріалах справи №914/449/17. Зазначена Вимога була отримана Відповідачем-1 02.10.2015, що підтверджується витягом з сайту УДППЗ «Укрпошта», який міститься в матеріалах справи №914/449/17. Вище зазначена інформація також підтверджується в рішенні Господарського суду Львівської області від 03.10.2019 по справі № 914/449/17, в якому зазначено наступне: «У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору та порушення термінів сплати чергових платежів позивачем було скеровано на адресу ПП СМІО вимогу (повідомлення) від 18.09.2015 №50009297 щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором. Відповідач отримав вимогу 02.10.2015. Однак, така вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Поданими позивачем та долученими до матеріалів справи копіями документів підтверджено, що позивач свої зобов`язання за спірним договором виконав у повному обсязі, а відповідач порушив взяті на себе договірні зобов`язання щодо повернення отриманих кредитних коштів. Відповідач дану обставину не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.» Таким чином, Рішенням від 03.10.2019 по справі № 914/449/17 прямо підтверджено, що Відповідач-1 був належним чином повідомлений про існування заборгованості, і, відповідно, усі його подальші дії - в тому числі відчуження майна - мають розглядатися з урахуванням цього факту та можливого умислу уникнути відповідальності перед кредитором. З огляду на зазначене, у Позивача є підстави вважати правочин щодо відчуження транспортного засобу таким, що не спричиняє реальних правових наслідків для сторін та має бути визнаним недійсним у порядку, передбаченому чинним законодавством. Більше того, рішенням від 03.10.2019 по справі № 914/449/17 також встановлено й інші факти, які є підставою вважати, що зазначений договір купівлі-продажу транспортного засобу був укладений фіктивно задля уникнення виконання кредитних зобов`язань перед Позивачем, а саме: - Відповідач неналежним чином виконував умови Кредитного договору; - Відповідач порушував терміни сплати щомісячних платежів; - Позивач направив Відповідачу вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором вих. № 50009297 від 18.09.2015, яка була одержана Відповідачем, але проігнорована ним; - Відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту у строки, передбачені умовами кредитного договору та додатком №1 (графік погашення кредиту) належним чином не виконав, суму наданого кредиту та проценти за його користування у встановлені кредитним договором строки не сплатив. Пунктом 3.3. Договору передбачено, що Відповідач зобов`язаний повернути Позивачу в повному обсязі Суму кредиту та додаткового кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу позичальником. Таким чином, враховуючи те, що Відповідачем Вимога була отримана «02» жовтня 2015 року, останнім днем повернення Кредиту та заборгованості відповідно було «07» жовтня 2015 року. Тобто в цей період, після отримання ПП «СМІО» вимоги про повернення кредиту та заборгованості, через 4 місяці для уникнення та приховування транспортний засіб, 17.02.2016 р. керівник ПП «СМІО» відчужив транспортний засіб інші особі. Тобто, не тільки той факт, що представнику ТОВ «Порше Мобіліті» не було відомо про відчуження транспортного засобу ПП «СМІО», яке є єдиним фактично існуючим майном, на яке можливо було б звернути стягнення в майбутньому для виконання рішення суду про стягнення заборгованості, оскільки інше майно Боржником приховується, є тим фактом, який став вирішальним фактором для ТОВ «Порше Мобіліті» із зверненням до Суду з позовною заявою, але й інші, а саме: На стадії досудового врегулювання між ТОВ «Порше Мобіліті» та ПП «СМІО», відбулось відчуження майна для уникнення у майбутньому виконання рішення суду. Позивач направив Відповідачу вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором вих. № 50009297 від 18.09.2015, яка була одержана Відповідачем, але проігнорована ним. ТОВ «Порше Мобіліті» стало відомо про вчинений правочин – 07.08.2024, а якщо співставити дати, дату направлення ТОВ «Порше Мобіліті» до ПП «СМІО» вимоги (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором вих. № 50009297 від 18.09.2015 – 24.09.2015, дату отримання Відповідачем вимоги - 02.10.2015, дату укладення спірного договору – 03.02.2016, тобто приблизно через чотири місяці із моменту отримання Вимоги ПП «СМІО», то стає очевидним умисел ПП «СМІО» направлений на укладення фіктивного договору для відчуження єдиного транспортного засобу після отримання досудової вимоги, є підстави вважати, що договір купівлі-продажу є фіктивним без настання правових наслідків для сторін, має бути визнано Судом недійним. Отже, твердження Відповідача-3, про необґрунтованість висновку про фіктивність правочину, зробленого тільки на підставі того, що ТОВ «Порше Мобіліті» не було відомо про такий правочин є безпідставними, а дії Відповідача-1 свідчать про зловживання правом та ухилення від виконання зобов`язань перед кредитором. Висновок про фіктивний характер правочину ґрунтується на сукупності встановлених фактичних обставин. Виходячи із сукупності наявних обставин, присутній той факт, що ПП «СМІО» діяло недобросовісно, знаючи, що останній має кредитні зобов`язання перед ТОВ «Порше Мобіліті» і останній має право звернуться до суду з позовом про стягнення заборгованості, усвідомлюючи правові наслідки розгляду справи, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, вирішив відчужити транспортний засіб, який належала йому на праві власності, знаючи що інше майно буде приховуватись і в подальшому в рамках виконавчого провадження не буде реалізовано. Оспорюваний договір купівлі-продажу транспортного засобу порушує права та законні інтереси ТОВ «Порше Мобіліті» як кредитора, оскільки в результаті його укладення з майнової маси боржника - ПП «СМІО» - було штучно вилучено єдиний відомий ліквідний актив, на який могло бути звернене стягнення в порядку виконання Рішенням від 03.10.2019 по справі № 914/449/17. Здійснюючи відчуження транспортного засобу після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту, Відповідач-1 фактично унеможливив задоволення законної вимоги кредитора, що прямо впливає на права ТОВ «Порше Мобіліті» як позикодавця. Таким чином, укладення цього договору прямо перешкоджає реалізації ТОВ «Порше Мобіліті» свого права на повне та ефективне стягнення заборгованості, що є порушенням його майнових прав та інтересів. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто ПП «СМІО», вчиняючи фіктивний правочин, знало заздалегідь, що він буде виконаний з ціллю продати транспортний засіб, на який можна в подальшому було б звернути стягнення в для виконання Рішення від 03.10.2019 по справі № 914/449/17, тобто ПП «СМІО» мало інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Вважає, що передача транспортного засобу у власність ОСОБА_1 була спрямована на приховування майна від можливого звернення стягнення Позивачем на нього в рахунок погашення заборгованості. Отже, ПП «СМІО», розуміючи що має непогашену заборгованість за Кредитним договором № 50009297 від 21.06.2013 цілеспрямовано передав транспортний засіб у власність фізичної особи для уникнення звернення стягнення на майно в рамках виконавчого провадження. З огляду на це, після отримання досудової вимоги ПП «СМІО», з метою уникнення цивільної відповідальності, відчужило транспортний засіб на користь фізичної особи. На сьогоднішній день, в ТОВ «Порше Мобіліті» відсутня будь-яка можливість звернення стягнення на майно боржника оскільки Відповідач-1 своїми діями призвів до необхідності ТОВ звертатися за захистом своїх прав та інтересів до суду. Позивач уточнює, що оспорюваний договір купівлі-продажу транспортного засобу був укладений 03.02.2016, тобто приблизно через чотири місяці з моменту отримання ПП «СМІО» вимоги про дострокове повернення кредиту та погашення заборгованості, яка була направлена Позивачем 24.09.2015 і отримана Відповідачем-1 02.10.2015. Саме ця обставина - укладення договору після отримання вимоги кредитора про повернення коштів - є ключовою з точки зору аналізу добросовісності дій Відповідача-1. Укладення договору у зазначений період, в поєднанні з іншими обставинами справи, свідчить про наявність підстав вважати цей правочин фраудаторним - вчиненим з метою уникнення виконання грошового зобов`язання перед кредитором. Тобто, замість, зазначеного в позові ТОВ «Порше Мобіліті» твердження: «що спірний договір купівлі-продажу рухомого майна укладено сторонами через декілька днів після відкриття провадження за позовом ТОВ «Порше Мобіліті» до ПП «СМІО» про стягнення заборгованості по справі № 914/449/17», просить вважати вірним: «що спірний договір купівлі-продажу рухомого майна укладено сторонами через чотири місяці з моменту отримання ПП «СМІО» вимоги про дострокове повернення кредиту та погашення заборгованості, яка була направлена Позивачем 24.09.2015 і отримана 02.10.2015 Відповідачем-1». У рамках примусового виконання здійснено також комплекс заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», однак ніяких результатів це не дало, рішення Господарського суду Львівської області від 26.01.2017 по справі № 914/2938/16 не виконано до цього часу. Приватний виконавець не виявила у боржника ані рухомого майна, оскільки таке майно приховується, ані нерухомого майна, яке могло б бути реалізоване в рахунок погашення боргу. На банківських рахунках боржника відсутні грошові кошти. Тому стягнути борг, станом на даний час стає неможливо. У ході здійснення виконавчого провадження № 64218759, відкритого на підставі виконавчого документа, виданого Господарським судом Львівської області 03.10.2019 у справі № 914/449/17, приватним виконавцем Шелінською Юлією Андріївною не було виявлено у ПП «СМІО» ні рухомого, ні нерухомого майна, на яке могло б бути звернене стягнення для погашення заборгованості. Також не виявлено відкритих рахунків у банківських установах із наявними на них грошовими коштами в обсязі, достатньому для повного або часткового виконання рішення суду. Станом на 29.04.2025 сума несплаченої заборгованості за зазначеним судовим рішенням становить 1 331 927,31 грн. Отже, на сьогоднішній день у ТОВ «Порше Мобіліті» відсутні будь-які можливості для звернення стягнення на майно ПП «СМІО» та виконання рішення яке набрало законної сили, оскільки останній приховує своє майно, не має відкритих банківських рахунків із залишком коштів, а також не отримує жодного офіційного доходу. Отже, з огляду на вище зазначене, наразі єдиним реальним активом, на який може бути потенційно звернено стягнення в межах виконавчого провадження №64218759, є транспортний засіб, стосовно якого виявлено ознаки фраудаторного правочину, та який є предметом відповідного спору у справі № 456/712/25. Саме цей транспортний засіб (- Тип ТЗ/кузов: вантажний/ фургонізотермічний; - Марка HYUNDAI; - Модель HD78; - VIN: НОМЕР_1 (виправлений VIN: НОМЕР_2 ); - Номер шасі: НОМЕР_1 ; - Маса повна кг: 3155; - Об`єм двигуна, см.куб.: 3907; - Дата первинної реєстрації: 22.12.2006 року; - Свідоцтво: НОМЕР_3 ; - Рік випуску: 2006; - Тип палива: дизельне паливо; - Колір: білий; - Кількість циліндрів: може розглядатися як фактичне джерело для часткового або повного погашення заборгованості, оскільки інше майно боржника або відсутнє, або приховується, а наявність грошових коштів на рахунках не підтверджується. У зв`язку з цим зазначений транспортний засіб набуває особливого значення у контексті забезпечення виконання рішення Господарського суду Львівської області від 26.01.2017 по справі № 914/2938/16.

Позиція відповідачів.

У відзиві на позовну заяву, представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 зазначає наступне. Щодо висновків позивача, що сторони ОСОБА_1 та ПП «СМІО» не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином Відповідач заперечує проти вказаного твердження Позивача, оскільки воно не підтверджено жодним доказом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 ст. 81 ЦПК України). За умовами договору купівлі-продажу транспортного засобу продавець зобов`язаний передати транспортний засіб покупцю, а покупець зобов`язаний прийняти цей транспортний засіб та сплатити за нього обумовлену суму. Як вбачається з наявної в матеріалах справи відповіді ГСЦ МВС №31/2964АЗ-30979- 2024 від 21.10.2024 автомобіль HYUNDAI НОМЕР_5 модель: HD78, рік виробництва: 2006, номер шасі НОМЕР_1 був зареєстрований ПП «СМІО» 22.12.2006. В подальшому цей автомобіль був проданий ПП «СМІО» громадянину ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу №4645/344 від 03.02.2016. В свою чергу громадянин ОСОБА_1 перереєстрував вказаний автомобіль на себе 17.02.2016 в територіальному сервісному центрі МВС 1241 (49022, м. Дніпро, вул. Сонячна Набережна (Маліновського), 130). Під час здійснення відповідного правочину ТСЦ МВС зокрема здійснює перевірку наявності заборон на відчуження відповідного майна за даними реєстру рухомого майна. Отже станом на 03.02.2016 жодних заборон, обтяжень та застав на вищезазначене рухоме майно зареєстровано не було. Отже, факт укладення відповідного договору сам по собі підтверджує правомірність дії сторін договору щодо його укладення. Пропозицію щодо продажу автомобілю HYUNDAI НОМЕР_5 було розміщено на сайті АВТО.РІА. Саме там покупець ОСОБА_1 ознайомився з відповідними характеристиками, зв`язався з контактною особою та домовився щодо огляду зазначеного транспортного засобу в м. Стрий Львівської області. ОСОБА_1 в свою чергу зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця з 17.06.2014 та здійснює господарську діяльність з вантажних перевезень (код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний)), має ліцензію на здійснення міжнародних перевезень тощо. Отже відповідний транспортний засіб HYUNDAI НОМЕР_5 модель: HD78, рік виробництва: 2006, номер шасі НОМЕР_1 безпосередньо був придбаний з метою використання у реальній господарській діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Отже будь-які висновки позивача про те, що сторони ОСОБА_1 та ПП «СМІО» не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином є виключно домислами не підтвердженими жодним доказом. Щодо дій сторін договору купівлі-продажу, які на думку позивача були направлені на фіктивний перехід права власності на рухоме майно з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів Такі твердження позивача необґрунтовані та знову ж такі не підтверджуються жодним доказом. Так, судове рішення на яке посилається позивач, як на підставу «приховування» рухомого майна шляхом укладення оспорюваного договору купівлі-продажу це рішення від 03.10.2019 по справі № 914/449/17, ухвалене Господарським судом Львівської області. Тобто через 3 роки і 8 місяців після укладення договору купівлі-продажу автомобіля від 03.02.2016 між ОСОБА_1 та ПП «СМІО». Не зрозуміло яким чином сторони договору ПП «СМІО» та тим більше покупець, ОСОБА_1 могли в жовтні 2016 року передбачити наслідки невиконання рішення суду ухваленого в 2019 році. Звертає увагу Суду, що Позивач вказує, що договір був укладений через кілька днів після відкриття провадження у справі №914/449/17, однак це не відповідає фактам, оскільки провадження у цій справі було відкрито через 13 місяців після укладення оскаржуваного договору. Отже ні відповідач ПП «СМІО», ні ОСОБА_1 не були обізнані про наявність будь-яких обмежень передбачених щодо відчуження транспортного засобу марки HYUNDAI НОМЕР_5 модель: HD78, рік виробництва: 2006, номер шасі НОМЕР_1 станом на дату укладення договору купівлі-продажу. Позивач в свою чергу навмисно перекручує обставини, намагаючись трактувати їх на свою користь, не надаючи будь-яких належних доказів на підтвердження власної позиції. Позивач стверджує, що ПП «СМІО» мало намір укласти фіктивний договір щодо транспортного засобу з метою уникнення виконання судового рішення. Однак Відповідач заперечує це твердження, оскільки відсутні будь-які докази, що підтверджують цей намір. Щодо твердження позивача, що більше ніякого рухомого майна боржника не було виявлено протягом довго часу окрім зазначеного (відчужуваного) майна Зазначене взагалі не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи, наданими самим же позивачем. Так, приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Шелінською Юлією Андріївною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №73389887 від 21.11.2023 на підставі виконавчого документу: наказу №914/449/17 від 01.11.2019 виданого Господарським судом Львівської області. Постановою про розшук майна боржника від 04.12.2023 в межах виконавчого провадження зокрема оголошено в розшук наступне майно ПП «СМІО»: AUDI НОМЕР_6 модель А6, категорія: ЛЕГКОВИЙ, колір: ЧОРНИЙ, рік виробництва: 2013, номер кузова: НОМЕР_4 VIN/номер шасі (кузова/рами): НОМЕР_4 ; HYUNDAI НОМЕР_5 модель: HD78, категорія: ВАНТАЖНИЙ, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2006, номер шасі НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 ; ПГМФ НОМЕР_7 модель: 8308, категорія: ПРИЧІП, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2005, номер шасі: НОМЕР_8 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_8 , ПГМФ НОМЕР_9 модель: 8308, категорія: ПРИЧІП, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2005, номер шасі: НОМЕР_10 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_10 , AUDI НОМЕР_6 модель А6, категорія: ЛЕГКОВИЙ, колір: ЧОРНИЙ, рік виробництва: 2013, номер кузова: НОМЕР_4 VIN/номер шасі (кузова/рами): НОМЕР_4 ; HYUNDAI НОМЕР_5 модель: HD78, категорія: ВАНТАЖНИЙ, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2006, номер шасі НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 ; ПГМФ НОМЕР_7 модель: 8308, категорія: ПРИЧІП, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2005, номер шасі: НОМЕР_8 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_8 , ПГМФ НОМЕР_9 модель: 8308, категорія: ПРИЧІП, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2005, номер шасі: НОМЕР_10 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_10 , HYUNDAI НОМЕР_5 модель: HD78, категорія: ВАНТАЖНИЙ, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2006, номер шасі НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 . Отже за боржником було зареєстровано значний обсяг майна на яке могло бути звернено стягнення в межах виконавчого провадження, однак чомусь цього зроблено не було. Крім того, відповідно до аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що у власності ПП «СМІО» на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 29.07.2009 у справі №5/123 перебувало нерухоме майно нежитлова будівля (ідентифікаційний код 22423095), за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим КП ЛОР «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» №23955374 від 25.09.2009. За результатом проведення електронного аукціону (торгів) 10.10.2023 зазначене нерухоме майно позивача примусово реалізовано в рамках виконавчого провадження №71470866, за ціною 2149812,00грн. в т.ч. ПДВ 358302,00грн., про що складений протокол №596656 (джерело: ЄДРСР 120487398). Отже твердження позивача, що більше ніякого майна боржника не було виявлено протягом довго часу окрім зазначеного (відчужуваного) майна абсолютно неправдиві. Крім того, як зазначав у позові сам Позивач, що відповідно до п. 1.6 Умов кредитування, в якому вказано про те, що виконання зобов`язання за договором забезпечується заставою, між сторонами був укладений Договір застави транспортного засобу №50009297 від 26.06.2013, за яким для забезпечення виконання зобов`язань за Договором ПП «СМІО» було передано у заставу транспортний засіб марки Audi, модель А6 кузов № НОМЕР_4 , об`єм двигуна 2995 кум. см., рік випуску 2013. Судовий порядок передбачає звернення кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості за рахунок реалізації заставного майна. Після отримання рішення суду воно може бути продане на публічних торгах. Позасудовий порядок можливий, якщо він був передбачений у договорі застави. У цьому випадку кредитор може самостійно реалізувати майно через спеціалізовані організації. Отже в першу чергу реалізовано має бути саме заставне майно для погашення вимог кредитора, і зазначене майно відповідно до даних наданих позивачем все ще перебуває у власності ПП «СМІО». Отже будь-яке стягнення на інше майно боржника, якщо його кредитні зобов`язання забезпечені заставою не проводять. Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що позивачем здійснювалися заходи з реалізації такого заставного майна.

У запереченнях на відповідь на відзив, представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 зазначає наступне. Позивач систематично акцентує увагу Суду виключно на його кредитних взаємовідносинах з ПП «СМІО», неналежній поведінці відповідача ПП «СМІО», який ухилявся від оплати кредиту та намагається «притягнути» ці обставини під класифікацію фраудаторного договору. З такою мотивацією неможливо погодитися за таких підстав: Так, у постанові від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 Верховний Суд вказав перелік ознак фраудаторного правочину: Боржник відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості. В справі ж, що розглядається Судом, Позивач подав позов до суду значно пізніше укладання спірного договору між ПП «СМІО» та ОСОБА_1 . Майно відчужене на підставі безвідплатного договору. Договір між ПП «СМІО» та ОСОБА_1 був оплатним, що підтверджується самим Позивачем. Майно відчужене на користь близького родича. Жодних родинних або інших зв`язків між ПП «СМІО» та ОСОБА_1 немає, доказів на підтвердження таких обставин Позивачем не надано. Після відчуження спірного майна у боржника відсутнє інше майно. Боржник, ПП «СМІО», згідно відкритих даних фінансової звітності, які наявні в матеріалах справи має як грошові активи достатні для погашення заборгованості, так і рухоме та нерухоме майно, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи. У подальшому Верховний Суд доопрацював ознаки фраудаторних правочинів, зокрема, доповнивши їх оплатними договорами. У постанові від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 Верховний Суд зауважив, що навіть оплатний договір може бути фраудаторним за наявності обставин, які дозволяють кваліфікувати його як такий, що вчинений на шкоду кредитора, зокрема: Момент укладення договору. Контрагент, із яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа). Жодних доказів того, що ОСОБА_1 та ПП «СМІО» перебувають у будь-яких афілійованих відносинах немає. Роблячи висновок про вчинення оспорюваного правочину на шкоду інтересам кредитора Позивач не надав доказів чи перестав боржник бути платоспроможним у зв`язку з укладенням оспорюваного правочину. Позивачем не надано доказів відсутності у боржника іншого майна (грошових коштів), на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу. А матеріалами справи наявність іншого майна та коштів підтверджується. Отже мотивація того, що оспорюваний правочин має ознаки фраудаторного не підтверджується. Позовні вимогм ТОВ "Порше Мобіліті" обмежуються виключно визнанням недійсним договору купівлі-продажу №4645/344 від 03.02.2016, укладеного між ПП «СМІО» та ОСОБА_1 щодо транспортного засобу марки «HYUNDAI», модель HD78; VIN: НОМЕР_1 (виправлений VIN: НОМЕР_2 ); номер шасі: НОМЕР_1 ; маса повна 3155 кг; об`єм двигуна, 3907 см.куб.; дата первинної реєстрації: 22.12.2006; свідоцтво: НОМЕР_3 ; рік випуску: 2006; тип палива: дизельне паливо; колір: білий. В свою чергу саме по собі визнання фраудаторного правочину недійсним не матиме наслідком автоматичний та ефективний захист прав кредитора (Позивача). Крім визнання фраудаторного правочину недійсним, ефективним способом захисту прав кредитора є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Такої ж вимоги у справі, що розглядається не заявлено. Отже позовна вимога про визнанням недійсним договору купівлі-продажу №4645/344 від 03.02.2016, укладеного між ПП «СМІО» та ОСОБА_1 не веде до поновлення будь-яких прав позивача у зв`язку із чим є неефективною, а отже такою, що не підлягає задоволенню.

У відзиві на позовну заяву, представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 зазначає наступне. Щодо фіктивності договору купівлі-продажу. Позивач заявляє про те, що ПП “СМІО” мало умисел на укладення фіктивного договору про відчуження транспортного засобу без настання правових наслідків для сторін. Позивачем такий висновок зроблено на підставі тих обставин, що ТОВ “Порше мобіліті” не було відомо про відчуження транспортного засобу, що відчуження транспортного засобу відбулося на стадії досудового врегулювання спору для уникнення в майбутньому виконання рішення суду, що відчуження транспортного засобу відбулося приблизно через чотири місяці з моменту отримання вимоги ПП “СМІО”. Як вбачається з відповіді ГСЦ МВС №31/2964АЗ-30979-2024 від 21.10.2024 (надана у справу Позивачем) автомобіль HYUNDAI НОМЕР_5 модель: HD78, рік виробництва: 2006, номер шасі НОМЕР_1 був зареєстрований ПП “СМІО” 22.12.2006 року. В подальшому цей автомобіль був проданий ПП “СМІО” громадянину ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу №4645/344 від 03.02.2016 року. В свою чергу громадянин ОСОБА_1 зареєстрував вказаний автомобіль на себе 17.02.2016 в територіальному сервісному центрі МВС 1241. З вказаних обставин вбачається, що ПП “СМІО” користувалося вказаним автомобілем більше 9 років, і потім продало його третій особі. Окремо Відповідач звертає увагу, що ПП “СМІО” зареєстровано в м. Стрий Львівської області, а автомобіль було продано покупцю, який мешкає в місті Дніпро (місцезнаходження ТСЦ, в якому автомобіль зареєстровано на покупця). Відстань між містами Стрий Львівської області та Дніпро становить 973 кілометри. Обставина, що автомобіль був придбаний покупцем, який мешкає на відстані 973 кілометри від продавця, однозначно свідчить про те, що автомобіль буде використовуватися не продавцем, а покупцем. Ця обставина однозначно спростовує твердження Позивача про те, що договір купівлі-продажу автомобіля від 03.02.2016 укладено без наміру настання реальних правових наслідків, а лише з метою фіктивного переходу права власності на транспортний засіб. Позивачем не надано до справи жодного доказу, який би свідчив, що після укладення договору купівлі-продажу автомобіля від 03.02.2016 цим автомобілем в подальшому користувалося ПП “СМІО”, а не ОСОБА_1 . В абзацах 2 та 3 на сторінці 11 позовної заяві Позивач посилається на статтю 232 ЦК України, якою передбачено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. З цього можна зробити висновок, що Позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля від 03.02.2016 на підставі зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною. Проте, в подальшому Позивач посилається на певні постанови Верховного Суду, які не можуть бути застосовані при розгляді цієї справи, оскільки вони стосуються інших обставин та інших правових підстав для визнання договорів недійсними, а саме: 1) Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №910/4088/17, в якій зазначено, що може бути визнаний фіктивним договір купівлі-продажу з тих підстав, що він не був виконаний з боку покупця в частині оплати придбаного майна, а справжньою метою укладення договору було штучне виведення ліквідної нерухомості з власності продавця на користь пов`язаної особи з метою уникнення звернення стягнення на майно за договором кредиту. Проте, в цій справі Позивач не стверджує, що за оскаржуваним договором не було здійснено оплати, і що ОСОБА_1 є особою, пов`язаною з ПП “СМІО”, відповідно обставини цієї справи не є аналогічними обставинам справи №910/4088/17. 2) Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 07.12.2018 р. у справі №910/7547/17, в якій зазначено, що договір було укладено без отримання оплати за це майно на користь пов`язаної особи. Проте, в цій справі Позивач не стверджує, що за оскаржуваним договором не було здійснено оплати, і що ОСОБА_1 є особою, пов`язаною з ПП “СМІО”, відповідно обставини цієї справи не є аналогічними обставинам справи №910/7547/17. 3) Позивач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р., цитуючи цю постанову, проте не зазначає який саме висновок щодо застосування норми права, викладений в цій постанові, повинен враховуватися при розгляді цієї справи, і чи є ця справа тотожна справі, яка зазначена у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду. 4) Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 19.05.2021 року, в якій Верховний Суд зазначив, що до обставин, які дають змогу кваліфікувати оспорювані договори як фраудаторні, належать: - момент вчинення договорів (на стадії врегулювання спору, після відкриття провадження, відмови у забезпеченні позову і до першого судового засідання у справі про стягнення коштів); - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (ТОВ вчинило договори з особою, яка була його учасником на момент вчинення); - ціна в оспорюваних договорах (сідловий тягач продано за 15 000 грн; інший сідловий тягач - за 100 грн; причіп-фургон - за 100 грн); - боржник, який відчужує ТЗ на користь свого учасника після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчинив оспорювані договори, які порушують майнові інтереси кредитора і спрямовані на недопущення звернення стягнення на майно боржника. В цій справі відсутня жодна з обставин, зазначена вище, а тому висновки Верховного Суду, зазначені у вказаній постанові, не можуть бути застосовані при розгляді цієї справи. 5) Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі №369/11268/16-ц, в який Верховний Суд, вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, врахував, що: - відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; - майно відчужене на підставі безвідплатного договору; - майно відчужене на користь близького родича; - після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. В цій справі відсутня жодна з обставин, зазначена вище, а тому висновки Верховного Суду, зазначені у вказаній постанові, не можуть бути застосовані при розгляді цієї справи. Так як наведені Позивачем постанови Верховного Суду винесені за обставин, які не є тотожними обставинам цієї справи - відповідно висновки щодо застосування норм права, наведені у зазначених постановах Верховного Суду, не можуть бути застосовані при розгляді цієї справи. Позивач також стверджує, що спірний договір купівлі-продажу укладено сторонами через декілька днів після відкриття провадження за позовом ТОВ “Порше Мобіліті” до ПП “СМІО” про стягнення заборгованості по справі № 914/449/17. Проте, спірний договір купівлі-продажу укладено 03.02.2016, а провадження по судовій справі № 914/449/17 відкрито ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.03.2017, тобто за спливом 13 місяців після укладення договору купівлі-продажу. Таким чином, Позивач намагається в тексті позову перекрутити фактичні обставини справи та показати їх такими, які свідчать проти Відповідача, а не об`єктивно встановити обставини справи. Позивач стверджує, що сторони договору купівлі-продажу не передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених правочином. Це твердження Позивача є припущенням Позивача, оскільки Позивач не наводить у позові жодного факту, який міг би підтвердити вказане твердження. Позивач стверджує, що дії сторін договору направлені на фіктивний перехід права власності на рухоме майно з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів. Це твердження також є лише припущенням Позивача, оскільки він не надає жодного факту, який міг би свідчити про фіктивний характер правочину. Навпаки, тривалий час перебування автомобіля у власності ПП “СМІО”, продаж цього автомобіля громадянину ОСОБА_1 та подальша реєстрація автомобіля в ТСЦ майже за 1000 кілометрів від місцезнаходження ПП “СМІО”, подальший продаж цього автомобіля наступним двом покупцям, які також знаходяться в Дніпропетровській області, а також відсутність будь-яких зв`язків між ПП “СМІО” та подальшими покупцями автомобіля свідчить про реальність та звичайність операцій з купівлі-продажу автомобіля. Позивач стверджує, що більше ніякого рухомого майна боржника не було виявлено протягом довгого часу, окрім зазначеного майна. Вказане твердження Позивача також суперечить фактичним обставинам справи, зокрема безпосередньо наданій Позивачем відповіді №182021430 від Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих транспортних засобів,. Тобто, за боржником ПП “СМІО” зареєстровано, окрім автомобіля Hyundai HD78, ще автомобіль AUDI A6 та два причепи. Таким чином, навіть після відчуження автомобіля Hyundai HD78 у боржника залишалися у власності транспортні засобі, на які можливо було звернути стягнення для погашення заборгованості на користь Позивача. В тому числі слід окремо звернути увагу, що у власності боржника ПП “СМІО” є саме той автомобіль AUDI A6, на придбання якого Позивачем було надано Відповідачу кредит, та на який може бути звернено стягнення для погашення того кредиту. Таким чином, Відповідач ОСОБА_3 вважає, що у тексті позовної заяви Позивачем навмисно вживаються формулювання, які не відповідають фактичним обставинам справи, та які можуть ввести в оману суд та інших учасників справи, якщо брати до уваги лише ці формулювання та не зважати на докази, які містяться у справі.

У запереченнях на відповідь на відзив, представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 зазначає наступне. Узагальнюючи твердження представника Позивача у відповідях на відзив, вбачається, що представник Позивача постійно наполягає на тому, що продажа транспортного засобу була здійснена ПП “СМІО” з метою приховування транспортного засобу від подальшого звернення стягнення, і після відчуження транспортного засобу у ПП “СМІО” не залишилося ліквідного майна, на яке можна буде звернути стягнення. Відповідач вважає за доцільне зазначити, що за відкритими даними фінансової звітності ПП “СМІО” у підприємства в наявності достатня кількість майна для задоволення вимог кредиторів, зокрема: За даними фінансової звітності за 2016 рік: Вартість основних засобів з урахуванням зносу (рядок 1010 балансу) складає 33-34 млн.грн. Вартість запасів (рядок 1100 балансу) складає 5.5-5.6. млн.грн. За даними фінансової звітності за 2020 рік: Вартість основних засобів з урахуванням зносу (рядок 1010 балансу) складає 4.364 млн.грн. Вартість запасів (рядок 1100 балансу) складає 3.854 млн.грн. За даними фінансової звітності за 2024 рік: Вартість основних засобів з урахуванням зносу (рядок 1010 балансу) складає 817,60 тис.грн. Вартість запасів (рядок 1100 балансу) складає 2.878 млн.грн. Таким чином, за результатами 2016 року у ПП “СМІО” залишалося у власності основних засобів на загальну вартість 33-34 млн. гривень (з урахуванням зносу), а таких товарних запасів на загальну кількість в розмірі близько 5,6 млн. гривень. І навіть за результатами 2024 року ПП “СМІО” декларує наявність торговельних запасів на загальну вартість 2,9 млн. гривень. На підтвердження вказаних обставин Відповідачем-3 долучаються роздруківки фінансово-майнової звітності ПП “СМІО” за 2016, 2020 та 2024 роки, сформовані за допомогою онлайн-сервісу LIGA360. Так само самим Позивачем було долучено до позовної заяви відповідь №182021430 від Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих транспортних засобів. Також, як зазначалося представником Відповідача Ніколенко Л.Ю. у відзиві на позов, у власності ПП «СМІО» на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 29.07.2009 у справі №5/123 перебувало нерухоме майно нежитлова будівля (ідентифікаційний код 22423095), за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Промислова, 12, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим КП ЛОР «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» №23955374 від 25.09.2009. За результатом проведення електронного аукціону (торгів) 10.10.2023 зазначене нерухоме майно позивача примусово реалізовано в рамках виконавчого провадження №71470866, за ціною 2149812,00грн. в т.ч. ПДВ 358302,00грн., про що складений протокол №596656. Вказані обставини встановлені рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.07.2024 по справі № 380/29221/23. Тобто, в період з 25.09.2009 року по 10.10.2023 у власності ПП “СМІО” була вищезазначена нерухомість. Таким чином, твердження представника Позивача про відсутність у ПП “СМІО” майна після відчуження автомобіля Hyundai HD78, є лише голослівними висловлюваннями Позивача, та спростовуються як показниками фінансової звітності ПП “СМІО”, так і інформацією про зареєстровані за ПП “СМІО” транспортні засоби, а також вищезазначеним рішенням суду. Також вищенаведена інформація про наявність у ПП “СМІО” різноманітного майна, а також торговельних запасів спростовує вищенаведені твердження представника Позивача, що станом на дату продажу автомобіля (03.02.2016) у ПП “СМІО” не було майна для задоволення вимог кредиторів, а також що метою продажу автомобіля було приховування автомобіля від звернення стягнення на майно. Фінансовою звітністю ПП “СМІО” за 2016, 2020, 2024 роки, відповіддю №182021430 від Міністерства внутрішніх справ України, рішенням Господарського суду Львівської області від 29.07.2009 у справі №5/123 встановлюється наявність у ПП “СМІО” станом на лютий 2016 року основних засобів, товарних запасів, транспортних засобів та нерухомого майна, на які можна звернути стягнення для задоволення вимог кредиторів. Ігнорування представником Позивача присутніх у судовій справі документів про наявність у ПП “СМІО” майна станом як на 2016 рік, так і на 2020 та на 2024 роки не може братися до уваги при розгляді справи, оскільки ці документи встановлюють факти наявності майна, і те, що їх не відображає в своїй відповіді представник Позивача, не спростовує наявність у ПП “СМІО” відповідного майна. Крім того, відповідно до Звіту про фінансові результати ПП “СМІО” за 2024 рік вбачається, що доходи ПП “СМІО” за 2024 рік склали 409,6 тис. гривень, а за 2023 рік - 4,5 млн. гривень. (рядок 2280 Звіту про фінансові результати за 2024 рік). Таким чином, оборот ПП “СМІО” за 2023 та за 2024 роки був цілком достатнім для погашення заборгованості кредиторам, і питання чому приватний виконавець не здійснив стягнення щодо вищезазначених коштів, повинно ставитися саме приватному виконавцю, а не перекладатися на третіх осіб. На підтвердження вказаних обставин Відповідачем-3 долучається роздруківка форми №2-м. “Фінансова звітність малого підприємства. Звіт про фінансові результати” ПП “СМІО” за 2024 рік, сформована за допомогою онлайн-сервісу LIGA360. Позивачем не доведено жодним доказом, що внаслідок відчуження автомобіля Hyundai HD78 ПП “СМІО” сумнівно зменшило розмір своїх активів або стало неплатоспроможним. Навпаки, як зазначається вище, за результатами 2016 року ПП “СМІО” мало активів на загальну суму близько 40 млн. гривень, яких було цілком достатньо для розрахунків з Позивачем, заборгованість щодо якого складала близько 1 (одного) млн. гривень. Також Позивачем не доведено введення в оману іншого учасника оспорюваного договору щодо дійсних намірів оскаржуваного договору, намір невиконання оскаржуваного договору або приховування намірів щодо оскаржуваного договору. Таким чином, твердження Позивача є лише його припущеннями, не підтвердженими доказами, а доказування в цивільному процесі не може грунтуватися на припущеннях (частина 6 ст. 81 ЦПК України).

Позиція сторін та їх представників в судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивач ОСОБА_6 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, покликаючись на обставини та доводи, викладені в процесуальних документах адресованих суду, просить позов задоволити в повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача Приватного підприємства «СМІО» не з`явився, будучи неодноразово належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи.

В судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з`явився, будучи неодноразово належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи.

В судовому засіданні представник відповідач ОСОБА_1 – ОСОБА_2 позовні вимоги заперечила, покликаючись на обставини та доводи, викладені в процесуальних документах адресованих суду, просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

В судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з`явився, будучи неодноразово належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 позовні вимоги заперечив, покликаючись на обставини та доводи, викладені в процесуальних документах адресованих суду, просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

В судове засідання відповідач ОСОБА_5 не з`явився, будучи неодноразово належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії та рішення у справі.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 лютого 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 12 травня 2025 року витребувано докази у ТСЦ МВС №4645 ( Львівська обл., м. Стрий, вул. І.Багряного,4) копії договору купівлі-продажу №4645/344 від 03.02.2016.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28 липня 2025 року витребувано докази у ТСЦ МВС №4645 ( Львівська обл., м. Стрий, вул. І.Багряного,4) копію електронного Договору купіві - продажу №4645/344 від 03.02.2016 або іншого електронного документу, на підставі якого було відчужено, у той же період, транспортний засіб марки «HYUNDAI», модель HD78; категорія: вантажний, рік випуску: 2006; VIN: НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_5 ; колір: білий.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 серпня 2025 року витребувано докази: у Приватного підприємства «СМІО» (Львівська область, м. Стрий, вул. 22 січня, буд. 10), у Територіальному сервісному центрі МВС № 1241 у м. Дніпро (вул. Сонячна Набережна, буд. 130, м. Дніпро) копії договору купівлі-продажу № 4645/344 від 03.02.2016 або копію електронного Договору купівлі-продажу № 4645/344 від 03.02.2016, або електронного договору купівлі-продажу № 4645/344 від 03.02.2016, який зберігається на електронних носіях, у локальній системі ТЦС № 1241, Єдиному державному реєстрі транспортних засобів.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 10 листопада 2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст.13ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені певні обставини.

21.06.2013 між ТОВ “Порше мобіліті” та Приватним підприємством “СМІО” було укладено кредитний договір № 50009297, відповідно до якого Позивач зобов`язався надати Відповідачу кредит у сумі 535 590,03 грн, а Відповідач зобов`язався прийняти кредитні кошти, належним чином використовувати та повернути Позивачеві кредит у повному обсязі. Позивач надав Відповідачу додатковий кредит у розмірі 236 016,70 грн з цільовим призначенням для сплати страхових платежів відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту.

24.09.2015 р. ТОВ “Порше мобіліті” направлено Відповідачу вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором.

06.03.2017 ТОВ “Порше мобіліті” звернулося до господарського суду Львівської області із позовом про стягнення заборгованості із ПП “СМІО” через порушення грошових зобов`язань заборгованості за кредитним договором №50009297 від 21.06.2013. 09.03.2017 господарським судом Львівської області відкрито провадження у справі, і справі присвоєно номер №914/449/17.

03.10.2019 господарським судом Львівської області по справі № 914/449/17 ухвалено рішення, яким позові вимоги ТОВ “Порше мобіліті” до ПП “СМІО” частково задоволено, стягнуто з ПП “СМІО” на користь ТОВ “Порше мобіліті” 1 087 797,67 грн. основної заборгованості за кредитом, 66 871,54 грн. основної суми заборгованості за додатковим договором, 2 065,33 грн. процентів, 107 118,01 грн. штрафу, 45 936,69 грн. 3% річних, 2 491,24 грн. судових витрат та 19 646,84 грн. судового збору.

14.11.2023 ТОВ “Порше мобіліті” звернувся з судовими наказами по судовій справі № 914/449/17 до приватного виконавця із заявою про примусове виконання рішення суду.

21.11.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Шелінською Юлією Андріївною відкрито виконавче провадження №73389887 про стягнення з ПП “СМІО” на користь “ТОВ “Порше мобіліті” заборгованості за судовими наказами по судовій справі № 914/449/17.

21.11.2023 приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна та коштів боржника ПП “СМІО” у виконавчому провадженні №73389887.

04.12.2023 приватним виконавцем винесено постанову про розшук майна боржника ПП “СМІО” в рамках виконавчого провадження №73389887.

21.11.2023 приватним виконавцем отримано відповідь від Державної фіскальної служби про наявність у боржника ПП “СМІО” рахунків у банках та фінансових установах.

21.11.2023 приватним виконавцем направлено запит про отримання інформації, що містить банківську таємницю стосовно наявності рахунків/електронних гаманців ПП “СМІО”.

21.11.2023 приватному виконавцю надійшла відповідь №182021430 від Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих транспортних засобів, в якій було повідомлено, що станом на 21.11.2023 за ПП “СМІО” зареєстровано наступні транспортні засоби: AUDI НОМЕР_6 модель А6, категорія: ЛЕГКОВИЙ, колір: ЧОРНИЙ, рік виробництва: 2013, номер кузова: НОМЕР_4 VIN/номер шасі (кузова/рами): НОМЕР_4 ; HYUNDAI НОМЕР_5 модель: HD78, категорія: ВАНТАЖНИЙ, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2006, номер шасі НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 ; ПГМФ НОМЕР_7 модель: 8308, категорія: ПРИЧІП, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2005, номер шасі: НОМЕР_8 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_8 , ПГМФ НОМЕР_9 модель: 8308, категорія: ПРИЧІП, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2005, номер шасі: НОМЕР_10 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_10 , AUDI НОМЕР_6 модель А6, категорія: ЛЕГКОВИЙ, колір: ЧОРНИЙ, рік виробництва: 2013, номер кузова: НОМЕР_4 VIN/номер шасі (кузова/рами): НОМЕР_4 ; HYUNDAI НОМЕР_5 модель: HD78, категорія: ВАНТАЖНИЙ, колір: БІЛИЙ, рік Документ сформований в системі «Електронний суд» 22.04.2025 4 виробництва: 2006, номер шасі НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 ; ПГМФ НОМЕР_7 модель: 8308, категорія: ПРИЧІП, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2005, номер шасі: НОМЕР_8 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_8 , ПГМФ НОМЕР_9 модель: 8308, категорія: ПРИЧІП, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2005, номер шасі: НОМЕР_10 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_10 , HYUNDAI НОМЕР_5 модель: HD78, категорія: ВАНТАЖНИЙ, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2006, номер шасі НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 . 09.09.2024 р. приватним виконавцем було винесено постанову про зняття арешту з майна, якою було знято арешт з автомобіля HYUNDAI НОМЕР_5 модель: HD78, категорія: ВАНТАЖНИЙ, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2006, номер шасі НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 .

09.09.2024 приватним виконавцем було винесено постанову про зняття арешту з майна, якою було знято арешт з автомобіля HYUNDAI НОМЕР_5 модель: HD78, категорія: ВАНТАЖНИЙ, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2006, номер шасі НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 .

Норми права, які застосовує суд при вирішенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті».

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України, далі - ЦК Украйни).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. зокрема, постанову Верховного Суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).

Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (див. постанову Верховного Суду від 13 січня 2021 року в справі № 712/7975/17 (провадження № 61-42114св18)).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див. зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, постанову Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 723/405/17 (провадження № 61-46674св18)).

Касаційний суд вже зауважував, що недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній.

Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (див. пункти 108, 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24)).

Верховний Суд у своїх рішеннях звертав увагу на те, що:

- відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна (див. зокрема, постанову Верховного Суду від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21 (провадження № 61-7737св24));

- мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Очевидно, що коли кредитор вже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 14 серпня 2024 року в справі № 504/112/22 (провадження № 61-1582св23));

- тлумачення статті 220 ЦК України свідчить, що рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору «зцілює» тільки таку ваду як відсутність нотаріального посвідчення договору. І, відповідно, не виключається визнання договору недійсним, який був визнаний дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення, як такого, що вчинений на шкоду кредитору (фраудаторний договір). Приватно-правовий інструментарій (зокрема, визнання договору дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (див. зокрема, постанову Верховного Суду від 18 листопада 2020 року в справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814 св18));

- для застосування конструкції фраудаторного правочину важливо щоб кредитору належало суб`єктивне цивільне право (зокрема, право вимоги). Верховний Суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису. Тому необов`язково для застосування вказаної конструкції, щоб існувало судове рішення про стягнення зокрема, боргу чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу. Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника (див. постанову Верховного Суду від 13 березня 2025 року в справі № 159/5846/23 (провадження № 61-13665св24));

- цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу за договором. Боржник, який відчужує майно на підставі безоплатного договору на користь своєї невістки після настання строку повернення боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, спрямованого на унеможливлення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: безоплатність договору; момент укладення договору (зокрема після настання строку повернення боргу); контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов`язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові. Наприклад, родич боржника (зокрема, син, онук, мати), дружина чи колишня дружина боржника, невістка, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа) (див. постанову Верховного Суду від 27 лютого 2025 року в справі № 347/721/22 (провадження № 61-17527св24)).

Мотивована оцінка доказів, наданих сторонами та висновки суду за результатами розгляду справи.

В судовому засіданні встановлено, що 21.06.2013 між ТОВ “Порше мобіліті” та Приватним підприємством “СМІО” було укладено кредитний договір № 50009297, відповідно до якого Позивач зобов`язався надати Відповідачу кредит у сумі 535 590,03 грн, а Відповідач зобов`язався прийняти кредитні кошти, належним чином використовувати та повернути Позивачеві кредит у повному обсязі. Позивач надав Відповідачу додатковий кредит у розмірі 236 016,70 грн з цільовим призначенням для сплати страхових платежів відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту.

24.09.2015 р. ТОВ “Порше мобіліті” направлено Відповідачу вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором.

06.03.2017 ТОВ “Порше мобіліті” звернулося до господарського суду Львівської області із позовом про стягнення заборгованості із ПП “СМІО” через порушення грошових зобов`язань заборгованості за кредитним договором №50009297 від 21.06.2013. 09.03.2017 господарським судом Львівської області відкрито провадження у справі, і справі присвоєно номер №914/449/17.

03.10.2019 господарським судом Львівської області по справі № 914/449/17 ухвалено рішення, яким позові вимоги ТОВ “Порше мобіліті” до ПП “СМІО” частково задоволено, стягнуто з ПП “СМІО” на користь ТОВ “Порше мобіліті” 1 087 797,67 грн. основної заборгованості за кредитом, 66 871,54 грн. основної суми заборгованості за додатковим договором, 2 065,33 грн. процентів, 107 118,01 грн. штрафу, 45 936,69 грн. 3% річних, 2 491,24 грн. судових витрат та 19 646,84 грн. судового збору.

14.11.2023 ТОВ “Порше мобіліті” звернувся з судовими наказами по судовій справі № 914/449/17 до приватного виконавця із заявою про примусове виконання рішення суду.

21.11.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Шелінською Юлією Андріївною відкрито виконавче провадження №73389887 про стягнення з ПП “СМІО” на користь “ТОВ “Порше мобіліті” заборгованості за судовими наказами по судовій справі № 914/449/17.

21.11.2023 приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна та коштів боржника ПП “СМІО” у виконавчому провадженні №73389887.

04.12.2023 приватним виконавцем винесено постанову про розшук майна боржника ПП “СМІО” в рамках виконавчого провадження №73389887.

21.11.2023 приватним виконавцем отримано відповідь від Державної фіскальної служби про наявність у боржника ПП “СМІО” рахунків у банках та фінансових установах.

21.11.2023 приватним виконавцем направлено запит про отримання інформації, що містить банківську таємницю стосовно наявності рахунків/електронних гаманців ПП “СМІО”.

21.11.2023 приватному виконавцю надійшла відповідь №182021430 від Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих транспортних засобів, в якій було повідомлено, що станом на 21.11.2023 за ПП “СМІО” зареєстровано наступні транспортні засоби: AUDI НОМЕР_6 модель А6, категорія: ЛЕГКОВИЙ, колір: ЧОРНИЙ, рік виробництва: 2013, номер кузова: НОМЕР_4 VIN/номер шасі (кузова/рами): НОМЕР_4 ; HYUNDAI НОМЕР_5 модель: HD78, категорія: ВАНТАЖНИЙ, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2006, номер шасі НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 ; ПГМФ НОМЕР_7 модель: 8308, категорія: ПРИЧІП, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2005, номер шасі: НОМЕР_8 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_8 , ПГМФ НОМЕР_9 модель: 8308, категорія: ПРИЧІП, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2005, номер шасі: НОМЕР_10 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_10 , AUDI НОМЕР_6 модель А6, категорія: ЛЕГКОВИЙ, колір: ЧОРНИЙ, рік виробництва: 2013, номер кузова: НОМЕР_4 VIN/номер шасі (кузова/рами): НОМЕР_4 ; HYUNDAI НОМЕР_5 модель: HD78, категорія: ВАНТАЖНИЙ, колір: БІЛИЙ, рік Документ сформований в системі «Електронний суд» 22.04.2025 4 виробництва: 2006, номер шасі НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 ; ПГМФ НОМЕР_7 модель: 8308, категорія: ПРИЧІП, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2005, номер шасі: НОМЕР_8 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_8 , ПГМФ НОМЕР_9 модель: 8308, категорія: ПРИЧІП, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2005, номер шасі: НОМЕР_10 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_10 , HYUNDAI НОМЕР_5 модель: HD78, категорія: ВАНТАЖНИЙ, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2006, номер шасі НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 . 09.09.2024 р. приватним виконавцем було винесено постанову про зняття арешту з майна, якою було знято арешт з автомобіля HYUNDAI НОМЕР_5 модель: HD78, категорія: ВАНТАЖНИЙ, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2006, номер шасі НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 .

Як на підставу для задоволення позовних вимог, представник позивача покликається на той факт, що ПП “СМІО”, зрозумівши, що Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, і рішення суду буде винесено не на користь першого, у висновку буде звернено стягнення банком заборгованості на все наявне майно, уклав фіктивний правочин у вигляді Договору купівлі-продажу транспортного засобу, цілком усвідомлюючи, що договір купівлі-продажу укладено, не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу, а на фіктивний перехід права власності на транспортний засіб з метою приховання цього майна від звернення стягнення в рахунок виконання рішення суду, що є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України, що узгоджується із позицією Верховного суду по справі №405/1820/17 (провадження №61-2761св19) від 24.07.2019. Позивач мотивує правомірність власних вимог щодо визнання договору купівлі-продажу №4645/344 від 03.02.2016 року укладеного ПП «СМІО» та ОСОБА_1 щодо транспортного засобу марки Hyundai НОМЕР_5 модель HD78 наступним: спірний договір купівлі-продажу рухомого майна укладено сторонами через декілька днів після відкриття провадження за позовом ТОВ «ПОРШЕ МОБІЛІТІ» до ПП «СМІО» про стягнення заборгованості по справі №914/449/17; що сторони не передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином; що направлені дії сторін договору купівлі-продажу на фіктивний перехід права власності на рухоме майно з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів; що більше ніякого рухомого майна боржника не було виявлено протягом довго часу окрім зазначеного (відчужуваного) майна. На підставі цих доводів представник позивача робить висновок, що «фіктивний договір» має бути визнаний недійсним.

Суд з вказаними доводами сторони позивача не погоджується, з огляду на таке.

Щодо доводів позивача, що сторони ОСОБА_1 та ПП «СМІО» не

передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Тобто, за умовами договору купівлі-продажу транспортного засобу продавець зобов`язаний передати транспортний засіб покупцю, а покупець зобов`язаний прийняти цей транспортний засіб та сплатити за нього обумовлену суму.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи відповіді ГСЦ МВС №31/2964АЗ-30979 2024 від 21.10.2024 автомобіль HYUNDAI НОМЕР_5 модель: HD78, рік виробництва: 2006, номер шасі НОМЕР_1 був зареєстрований ПП «СМІО» 22.12.2006. В подальшому цей автомобіль був проданий ПП «СМІО» громадянину ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу №4645/344 від 03.02.2016. В свою чергу громадянин ОСОБА_1 перереєстрував вказаний автомобіль на себе 17.02.2016 в територіальному сервісному центрі МВС 1241 (49022, м. Дніпро, вул. Сонячна Набережна (Маліновського), 130).

Під час здійснення відповідного правочину ТСЦ МВС зокрема здійснює перевірку

наявності заборон на відчуження відповідного майна за даними реєстру рухомого

майна.

Тобто станом на 03.02.2016 жодних заборон, обтяжень та застав на вищезазначене рухоме майно не зареєстровано не було.

Отже, факт укладення відповідного договору сам по собі підтверджує правомірність дії сторін договору щодо його укладення.

Як стверджує представник відповідача у відзиві на позовну заяву, пропозицію щодо продажу автомобілю HYUNDAI НОМЕР_5 було розміщено на сайті АВТО.РІА. Саме там покупець ОСОБА_1 ознайомився з відповідними характеристиками, зв`язався з контактною особою та домовився щодо огляду зазначеного транспортного засобу в м. Стрий Львівської області. ОСОБА_1 в свою чергу зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця з 17.06.2014 та здійснює господарську діяльність з вантажних перевезень (код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний)), має ліцензію на здійснення міжнародних перевезень тощо. Отже відповідний транспортний засіб HYUNDAI НОМЕР_5 модель: HD78, рік виробництва: 2006, номер шасі НОМЕР_1 безпосередньо був придбаний з метою використання у реальній господарській діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Отже твердження позивача про те, що сторони ОСОБА_1 та ПП «СМІО»

не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином не підтвердженими жодними доказами.

Суд погоджується з твердженнями представника відповідача про те, що позивачем не надано до справи жодного доказу, який би свідчив, що після укладення

договору купівлі-продажу автомобіля від 03.02.2016, цим автомобілем в

подальшому користувалося ПП «СМІО», а не ОСОБА_1 .

Щодо дій сторін договору купівлі-продажу, які на думку позивача були направлені на фіктивний перехід права власності на рухоме майно з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів

Так, судове рішення на яке посилається позивач, як на підставу «приховування» рухомого майна шляхом укладення оспорюваного договору купівлі-продажу це рішення від 03.10.2019 по справі № 914/449/17 ухвалене Господарським судом Львівської області. Тобто через 3 роки і 8 місяців після укладення договору купівлі-продажу автомобіля від 03.02.2016 між ОСОБА_1 та ПП «СМІО».

Крім того, провадження у справі № 914/449/17 було відкрито через 13 місяців після укладення оскаржуваного договору.

Отже ні відповідач ПП «СМІО», на ОСОБА_1 не були обізнані про наявність будь-яких обмежень передбачених щодо відчуження транспортного засобу марки HYUNDAI НОМЕР_5 модель: HD78, рік виробництва: 2006, номер шасі НОМЕР_1 станом на дату укладення договору купівлі-продажу.

Щодо твердження позивача, що більше ніякого рухомого майна боржника не було виявлено протягом довго часу окрім зазначеного (відчужуваного) майна.

Як вбачається з матеріалів справи приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Шелінською Юлією Андріївною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №73389887 від 21.11.2023 на підставі виконавчого документу: наказу №914/449/17 від 01.11.2019 року виданого Господарським судом Львівської області.

Постановою про розшук майна боржника від 04.12.2023 в межах виконавчого провадження зокрема оголошено в розшук наступне майно ПП «СМІО»: AUDI НОМЕР_6 модель А6, категорія: ЛЕГКОВИЙ, колір: ЧОРНИЙ, рік виробництва: 2013, номер кузова: НОМЕР_4 VIN/номер шасі (кузова/рами): НОМЕР_4 ; HYUNDAI НОМЕР_5 модель: HD78, категорія: ВАНТАЖНИЙ, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2006, номер шасі НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 ; ПГМФ НОМЕР_7 модель: 8308, категорія: ПРИЧІП, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2005, номер шасі: НОМЕР_8 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_8 ,

ПГМФ НОМЕР_9 модель: 8308, категорія: ПРИЧІП, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2005, номер шасі: НОМЕР_10 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_10 , AUDI НОМЕР_6 модель А6, категорія: ЛЕГКОВИЙ, колір: ЧОРНИЙ, рік виробництва: 2013, номер кузова: НОМЕР_4 VIN/номер шасі (кузова/рами): НОМЕР_4 ; HYUNDAI НОМЕР_5 модель: HD78, категорія: ВАНТАЖНИЙ, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2006, номер шасі НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 ; ПГМФ НОМЕР_7 модель: 8308, категорія: ПРИЧІП, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2005, номер шасі: НОМЕР_8 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_8 , ПГМФ НОМЕР_9 модель: 8308, категорія: ПРИЧІП, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2005, номер шасі: НОМЕР_10 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_10 , HYUNDAI НОМЕР_5 модель: HD78, категорія: ВАНТАЖНИЙ, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2006, номер шасі НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 .

Крім того, відповідно до аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що у власності ПП «СМІО» на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 29.07.2009 у справі №5/123 перебувало нерухоме майно нежитлова будівля (ідентифікаційний код 22423095), за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим КП ЛОР «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» №23955374 від 25.09.2009. За результатом проведення електронного аукціону (торгів) 10.10.2023 зазначене нерухоме майно позивача примусово реалізовано в рамках виконавчого провадження №71470866, за ціною 2149812,00грн. в т.ч. ПДВ 358302,00грн., про що складений протокол №596656 (джерело: ЄДРСР 120487398).

Отже твердження позивача, що більше ніякого майна боржника не було виявлено протягом довго часу окрім зазначеного (відчужуваного) майна дійсності не відповідають.

Крім того, як зазначено у позовній заяві відповідно до п. 1.6 Умов кредитування, виконання зобов`язання за договором забезпечується заставою, між сторонами був укладений Договір застави транспортного засобу №50009297 від 26.06.2013, за яким для забезпечення виконання зобов`язань за Договором ПП «СМІО» було передано у заставу транспортний засіб марки Audi, модель А6 кузов № НОМЕР_4 , об`єм двигуна 2995 кум. см., рік випуску 2013.

Заставне майно – це цінна власність, яку позичальник передає кредитору як гарантію виконання своїх зобов`язань, наприклад, якщо він взяв довгострокову позику. Якщо позичальник припиняє виплачувати борг, кредитор отримує право продати це майно для погашення заборгованості.

Заставні відносини в Україні регулюються кількома законодавчими актами: Цивільним кодексом України, Законом України «Про заставу», Законом України «Про іпотеку» та іншими нормативними документами. Якщо позичальник порушує свої зобов`язання за кредитним договором, кредитор має право звернути стягнення на заставне майно. Ця процедура може здійснюватися кількома способами відповідно до ст. 20 ЗУ «Про заставу».

Судовий порядок передбачає звернення кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості за рахунок реалізації заставного майна. Після отримання рішення суду воно може бути продане на публічних торгах. Позасудовий порядок можливий, якщо він був передбачений у договорі застави. У цьому випадку кредитор може самостійно реалізувати майно через спеціалізовані організації.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Львівської області від 26.01.2027 у справі №914/2938/16 в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до Приватного підприємства «СМІО» про звернення стягнення на предмет застави відмовлено. Як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, суд вказав на те, що позивач при звернення до суду із позовною заявою в порушення встановленого законодавством порядку та процедури звернення стягнення на предмет застави, не зареєстрував в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження до початку такої процедури, а також не вжив дій щодо належного інформування відповідача (боржника) про свій намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Крім цього, за відкритими даними фінансової звітності ПП “СМІО” у підприємства в наявності достатня кількість майна для задоволення вимог кредиторів, зокрема: За даними фінансової звітності за 2016 рік: Вартість основних засобів з урахуванням зносу (рядок 1010 балансу) складає 33-34 млн.грн. Вартість запасів (рядок 1100 балансу) складає 5.5-5.6. млн.грн. За даними фінансової звітності за 2020 рік: Вартість основних засобів з урахуванням зносу (рядок 1010 балансу) складає 4.364 млн.грн. Вартість запасів (рядок 1100 балансу) складає 3.854 млн.грн. За даними фінансової звітності за 2024 рік: Вартість основних засобів з урахуванням зносу (рядок 1010 балансу) складає 817,60 тис.грн. Вартість запасів (рядок 1100 балансу) складає 2.878 млн.грн. Таким чином, за результатами 2016 року у ПП “СМІО” залишалося у власності основних засобів на загальну вартість 33-34 млн. гривень (з урахуванням зносу), а таких товарних запасів на загальну кількість в розмірі близько 5,6 млн. гривень. І навіть за результатами 2024 року ПП “СМІО” декларує наявність торговельних запасів на загальну вартість 2,9 млн. гривень. На підтвердження вказаних обставин Відповідачем-3 долучаються роздруківки фінансово-майнової звітності ПП “СМІО” за 2016, 2020 та 2024 роки, сформовані за допомогою онлайн-сервісу LIGA360.

Фінансовою звітністю ПП “СМІО” за 2016, 2020, 2024 роки, відповіддю №182021430 від Міністерства внутрішніх справ України, рішенням Господарського суду Львівської області від 29.07.2009 у справі №5/123 встановлюється наявність у ПП “СМІО” станом на лютий 2016 року основних засобів, товарних запасів, транспортних засобів та нерухомого майна, на які можна звернути стягнення для задоволення вимог кредиторів.

Щодо практики Верховного Суду, на яку покликається представник позивача, як на підставу для задоволення позовних вимог.

Суд вважає підставними доводи представника відповідача Тиховліс В.Р. щодо незастосування при розгляді вказаної справи правових висновків Верховного Суду, на які покликається представник позивача у позовній заяві.

Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №910/4088/17, в якій зазначено, що може бути визнаний фіктивним договір купівлі-продажу з тих підстав, що він не був виконаний з боку покупця в частині оплати придбаного майна, а справжньою метою укладення договору було штучне виведення ліквідної нерухомості з власності продавця на користь пов`язаної особи з метою уникнення звернення стягнення на майно за договором кредиту.

Проте, в цій справі Позивач не стверджує, що за оскаржуваним договором не було здійснено оплати, і що ОСОБА_1 є особою, пов`язаною з ПП “СМІО”, відповідно обставини цієї справи не є аналогічними обставинам справи №910/4088/17.

Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 07.12.2018 р. у справі №910/7547/17, в якій зазначено, що договір було укладено без отримання оплати за це майно на користь пов`язаної особи.

Проте, в цій справі Позивач не стверджує, що за оскаржуваним договором не було здійснено оплати, і що ОСОБА_1 є особою, пов`язаною з ПП “СМІО”, відповідно обставини цієї справи не є аналогічними обставинам справи №910/7547/17.

Позивач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019

р., цитуючи цю постанову, проте не зазначає який саме висновок щодо застосування норми права, викладений в цій постанові, повинен враховуватися при розгляді цієї справи, і чи є ця справа тотожна справі, яка зазначена у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду.

Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 19.05.2021 року, в якій Верховний Суд зазначив, що до обставин, які дають змогу кваліфікувати оспорювані договори як фраудаторні, належать:- момент вчинення договорів (на стадії врегулювання спору, після відкриття провадження, відмови у забезпеченні позову і до першого судового засідання у справі про стягнення коштів); - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (ТОВ вчинило договори з особою, яка була його учасником на момент вчинення); - ціна в оспорюваних договорах (сідловий тягач продано за 15 000 грн; інший сідловий тягач - за 100 грн; причіп-фургон - за 100 грн); - боржник, який відчужує ТЗ на користь свого учасника після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчинив оспорювані договори, які порушують майнові інтереси кредитора і спрямовані на недопущення звернення стягнення на майно

боржника.

В цій справі відсутня жодна з обставин, зазначена вище, а тому висновки Верховного Суду, зазначені у вказаній постанові, не можуть бути застосовані при розгляді цієї

справи.

Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі

№369/11268/16-ц, в який Верховний Суд, вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, врахував, що: - відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; - майно відчужене на підставі безвідплатного договору; - майно відчужене на користь близького родича; - після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

В цій справі відсутня жодна з обставин, зазначена вище, а тому висновки Верховного Суду, зазначені у вказаній постанові, не можуть бути застосовані при розгляді цієї

справи.

Крім цього, позивач вважає, що суд має надати належну оцінку таким фактам: 1) що спірний договір купівлі-продажу рухомого майна укладено сторонами через декілька днів після відкриття провадження за позовом ТОВ “Порше Мобіліті” до ПП “СМІО” про стягнення заборгованості по справі №914/449/17; 2) що сторони не передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином; 3) що направлені дії сторін договору купівлі-продажу на фіктивний перехід права власності на рухоме майно з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів; 4) що більше ніякого рухомого майна боржника не було виявлено протягом довго часу окрім зазначеного (відчужуваного) майна. Тому, такий фіктивний договір має бути визнаний судом недійсним за позовом зацікавленої особи-стягувача.

Суд зауважує, що спірний договір купівлі-продажу укладено 03.02.2016, а провадження по судовій справі № 914/449/17 відкрито ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.03.2017, тобто за спливом 13 місяців після укладення договору купівлі-продажу.

При цьому суд звертає увагу, що ухвали суду про витребування доказів - копії договору купівлі-продажу № 4645/344 від 03.02.2016 залишилися не виконаними у зв`язку зі спливом строку його зберігання.

Суд вважає підставними доводи представника відповідача ОСОБА_7 про те, що тривалий час перебування автомобіля у власності ПП “СМІО”, продаж цього автомобіля громадянину ОСОБА_1 та подальша реєстрація автомобіля в ТСЦ майже за 1000 кілометрів від місцезнаходження ПП “СМІО”, подальший продаж цього автомобіля наступним двом покупцям, які також знаходяться в Дніпропетровській області, а також відсутність будь-яких зв`язків між ПП “СМІО” та подальшими покупцями автомобіля свідчить про реальність та звичайність операцій з купівлі-продажу автомобіля.

Після відчуження автомобіля Hyundai HD78 у боржника залишалися у власності транспортні засобі, на які можливо було звернути стягнення для погашення заборгованості на користь Позивача, відомості про які наведено вище.

В тому числі слід окремо звернути увагу, що у власності боржника ПП “СМІО” є у власності саме той автомобіль AUDI A6, на придбання якого Позивачем було надано Відповідачу кредит, та на який може бути звернено стягнення для погашення кредиту.

З наведеного вбачається, що на момент укладення спірного договору, судового спору не існувало; договір укладено до звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості; першочергово позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на заставне майно та у зв`язку з процесуальними недоліками, допущеними при звернення до суду, в задоволенні таких позовних вимог було відмовлено; в подальшому позивач до суду з вказаним позовом не звертався, а звернувся з позовом про стягнення заборгованості; відсутність оплати ціни за оспорюваним договором позивачем також не доведено; позивач не надав доказів того, що на момент укладення оспорюваного договору у ПП «Сміо» були відсутні грошові кошти або інше майно, на яке могло бути накладено стягнення в рахунок невиконання зобов`язань перед позивачем, а тому підстави для кваліфікації оспорюваного договору як фіктивного чи фраудаторного відсутні.

При цьому суд звертає увагу на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.07.2025 у справі №766/2529/24, згідно з якими одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

Враховуючи вищевикладені обставини, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Процесуальні витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, не підлягають стягненню на користь позивача процесуальні витрати у справі.

Щодо витрат на правову допомогу, які можуть бути стягнуті з позивача на користь відповідачів, то представники відповідачів у процесуальних документах, адресованих суду, вказують на подання відповідних документів, у строки, встановлені законом після завершення розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 89, 198, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до Приватного підприємства «СМІО», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Порше Мобіліті” місцезнаходження: 02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, 1В, офіс “В”, ЄДРПОУ 36422974;

Представник позивача: Павленко Сергій Валерійович, місцезнаходження: 02094, м. Київ, пр-т Леоніда Каденюка, 23, а/с 57, РНОКПП НОМЕР_11 ;

Відповідач: Приватне підприємство “СМІО” місцезнаходження: 82400, Львівська область, м. Стрий, вул. 22 січня, буд. 10, ЄДРПОУ 22423095;

Відповідач: ОСОБА_1 місце проживання:

АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_12 ;

Представник відповідача: ОСОБА_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_13 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_14 ;

Представник відповідача: Тиховліс В`ячеслав Романович, місцезнаходження: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_15 ;

Відповідач: ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_16 .

Головуючий суддя В. Л. Бучківська