Рішення від 12 лютого 2026 р. у справі №182/2950/25 — Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/2950/25

Провадження № 2/0182/1154/2026

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13.02.2026 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого Рунчевої О.В.

секретаря Паламарчук П.Ю.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Нікополі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину спільного сумісного майна подружжя , -

ВСТАНОВИВ:

19.05.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області із зазначеним вище позовом про визнання права власності на частину спільного сумісного майна подружжя, мотивуючи свої вимоги наступним.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла дружина позивача – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті відкрилась спадщина, яка складається з: частки житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки для обслуговування та будівництва вказаного житлового будинку площею 0,1503 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Дане домоволодіння подружжя придбало в період шлюбу. Після смерті дружини ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса з метою оформити свої права на частину спільного майна подружжя, що не входить до спадкової маси. 12.12.2012 року позивач отримав Свідоцтво про право власності на частину житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 . На теперішній час ОСОБА_1 вирішив оформити право власності на частку зазначеної вище земельної ділянки, у зв`язку з чим звернувся до приватного нотаріуса Апалькова Є.В. Однак, постановою від 24.04.2025 року йому було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки спірна частка земельної ділянки була приватизована ОСОБА_3 , а тому свідоцтво про право на частку зазначеного майна у спільному майні подружжя йому не може бути видано. Окрім позивача, спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 є її діти – ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , тобто відповідачка в даній справі. Сини у встановлений законом строк відмовились від своєї частки спадщини, а донька спадщину прийняла, отримала Свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме: на частину спадкового житлового будинку з надвірними спорудами. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07.06.2013 року за ОСОБА_2 було також визнано право власності на частку земельної ділянки для обслуговування спадкового будинку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 був в даній справі відповідачем, але із зустрічними позовними вимогами до суду не звернувся.

Враховуючи викладене вище, позивач просить суд визнати за ним право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0, 1503 га для обслуговування та будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1222955700:02:079:0021.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.06.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання, відповідачу роз`яснено його право на подання відзиву на позовну заяву (а.с. 19-20).

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.09.2025 року у приватного нотаріуса Апалькова Є.В. витребувано матеріали спадкової справи після смерті ОСОБА_3 (а.с.28-29).

В судове засідання сторони не з`явилися.

13.06.2026 року сторони надали суду заяви про розгляд справи без їх участі, позивач наполягає на позовних вимогах, відповідачка проти задоволення позовних вимог не заперечує (а.с.22,23).

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється за відсутності сторін, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Враховуючи положення ч.4 ст. 206 ЦПК України, оскільки визнання відповідачем позову не суперечить закону і не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, суд вважає за можливе розглянути справу та ухвалити рішення в підготовчому судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

На підставі ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

В судовому засіданні встановлено, що 07.10.1994 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.6).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (а.с.64).

Після її смерті відкрилась спадщина, яка складається з: частки житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та який належав померлій на підставі Договору купівлі-продажу від 27.07.1999 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Нікопольської державної нотаріальної контори Ткачовою Л.П., зареєстрований в реєстрі за №2-2493 (а.с.65 зворот - 66); частки земельної ділянки для обслуговування та будівництва вказаного житлового будинку площею 0,1503 га, кадастровий номер 1222955700:02:079:0021, що розташована за тією ж адресою, та належала померлій на підставі Державного акту серії Р2 №170047, виданого 24.09.2002 року на підставі рішення Червоногригорівської селищної Ради народних депутатів №90-11 від 22.05.2000 року (а.с.55).

Після смерті ОСОБА_3 приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Гульбандян Л.В. була заведена спадкова справа №3/2010. Як вбачається з матеріалів спадкової справи, наданої на запит суду, заповіту померла за життя не склала, а отже спадкування відбувається за законом. Спадкоємцями першої черги є чоловік померлої та троє її дітей - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у встановлений законом строк відмовились від своєї частки спадщини на користь ОСОБА_7 (а.с.35,46,48 зворот).

Разом з тим, ОСОБА_1 12.12.2012 року отримав Свідоцтво про право власності на частину житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , як спільного майна подружжя, що не входить до спадкової маси (а.с.87).

ОСОБА_2 , в свою чергу, отримала Свідоцтво про право власності на частину житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері (а.с.92). У видачі права власності на частку земельної ділянки їй було відмовлено, оскільки у реєстраційній картці земельної ділянки відсутні дані правовстановлюючого документу (а.с.94 зворот-95).

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської від 07.06.2013 року у цивільній справі № 182/2014/13-ц за ОСОБА_2 визнано право власності на частину земельної ділянки площею 0,1503 га, кадастровий №1222955700:02:079:0021 для обслуговування та будівництва житлового будинку за згаданою вище адресою, в порядку спадкування за законом після смерті її матері (а.с.8-9).

На теперішній час позивач також бажає оформити своє право на частку спадкової земельної ділянки. Проте, у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя йому було відмовлено постановою приватного нотаріуса Апалькова Є.В. від 24.04.2025 року, у зв`язку з тим, що спірна земельна ділянка була приватизована ОСОБА_3 . Оскільки право власності ОСОБА_3 на вказане майно набула в результаті приватизації, свідоцтво про право на частку зазначеного майна у спільному майні подружжя позивачу не може бути видано (а.с.14).

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 обрав спосіб захисту свого майнового права, визначений п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України – визнання права.

Згідно вимог ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У 1999 році, тобто на момент придбання подружжям жилого будинку АДРЕСА_1 , неможливо було мати землю у власності громадян, тому окремого договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1503 га для обслуговування придбаного житлового будинку не було укладено у нотаріуса. Оскільки між подружжям ніколи не виникало спорів майнового характеру, позивач з дружиною не вчиняли ані розподілу будинку, ані розподілу земельної ділянки для його обслуговування, тому і державний акт на право власності на вказану земельну ділянку був виданий лише на ім`я дружини.

Згідно вимог ч.2 ст. 120 ЗК України, у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувану (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі.

У зв`язку з тим, що позивач є власником частини житлового будинку АДРЕСА_1 , згідно з наведеною нормою права йому має належати і право власності на частину земельної ділянки площею 0,1503 га для обслуговування та будівництва цього житлового будинку.

Відповідно до ст. 41 Конституції України , ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні.

Згідно приписів ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини та визнання відповідачкою позовних вимог, виходячи з неможливості захисту права власності позивача, зокрема через органи нотаріату, суд вважає, що його право підлягає захисту в судовому порядку, шляхом визнання за ним права власності на 1/2 частину земельної ділянки, як спільного сумісного майна подружжя.

На підставі викладеного й у відповідності зі ст. 60 СК України, ст. 120 ЗК України, ст.ст. 4, 12, 13, 51, 141, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину спільного сумісного майна подружжя - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1503 га, кадастровий номер 1222955700:02:079:0021 для обслуговування та будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 .

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О. В. Рунчева