Рішення від 22 лютого 2026 р. у справі №212/10328/25 — Покровський районний суд міста Кривого Рогу

Справа № 212/10328/25

2/212/637/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2026 року місто Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі головуючої судді Швець М. В.; за участі секретаря судового засідання Терещук М. В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив таке.

До суду звернулася представник позивача Літовченко О. О. Суд виніс ухвалу про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Сторони обмінялися змагальними документами. У судове засідання не з`явилися, звернувшись із заявами про розгляд справи без їх участі.

Оскільки всі учасники справи не з`явилися, згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд скористався своїм правом, обумовленим ч. 6 ст. 259 ЦПК України, та відклав складання повного тексту рішення.

Позиції сторін.

Позивач заявив вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором № 01.07.2024-100002280 від 01.07.2024 року у розмірі 38 480 грн та судових витрат у розмірі 2 422,40 грн судового збору. У позовній заяві зазначив також про очікувані витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн, однак вимогу про стягнення таких витрат не заявив.

Позов обґрунтував таким. Між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 01.07.2024 року шляхом обміну електронними документами було укладено кредитний договір № 01.07.2024-100002280, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 13 000 грн шляхом строком на 98 днів; дата повернення кредиту 06.10.2024; період користування кредитом – кожні наступні 14 днів з дня надання кредиту («черговий період»); процентна ставка «Стандарт» – фіксована незмінна 1,5% за один день користування кредитом; процентна ставка «Економ» – фіксована незмінна 1% за один день користування кредитом; денна процентна ставка – 1,49%; продовження строку кредитування не передбачено; комісія за надання кредиту – 650 грн; комісія за обслуговування кредитної заборгованості – 650 грн у кожному з чергових періодів, сплачується згідно Графіку платежів; кредит перераховується на банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжного засобу споживача 5168-74ХХ-ХХХХ-1042. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі. Однак відповідач своїх зобов`язань за договором не виконав повною мірою. У зв`язку з зазначеним порушеннями зобов`язань за кредитним договором станом на 06.10.2024 відповідач має заборгованість 38 480 грн, яка складається з: 13 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 16 380 грн - проценти, 650 – комісія, 1 950 – додаткова комісія, 6 500 грн – неустойка.

10 листопада 2025 року представник відповідачки Зарівна С. В. подала до суду відзив на позов, в якому повністю заперечила проти задоволення позовних вимог та просила відмовити в їх задоволенні, посилаючись на таке. Позивач не надав жодного доказу, що саме відповідач здійснив підписання кредитного договору, зокрема, не надано копії з підписом ОСОБА_1 , доказу волевиявлення відповідача укласти договір; відсутній КЕП відповідача. Відсутні будь-які докази на підтвердження того, що було здійснено перерахування грошових коштів, а відповідачем отримано саме в такій сумі, як заявляє позивач. До позову не долучено первинних облікових бухгалтерських документів на підтвердження наявності та розміру заборгованості. Розрахунок заборгованості не є первинним документом та не підтверджує наявність та розмір заборгованості. На час укладення який вказує позивач 01.07.2024 року ТОВ “Споживчий центр” не надано доказів того, що він є фінансовою установою та має відповідну ліцензію на надання фінансових послуг. Позивачем на суму боргу 13 000,00 грн нараховані відсотки в сумі 16 380,00 грн, проценти 1,5% на день — це 547,5% річних, що є несправедливими умовами договору. Тобто заборгованість за процентами значно перевищує заборгованість за основним боргом. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору, які встановлюють надмірне фінансове навантаження на споживача, визнаються несправедливими та такими, що не підлягають застосуванню. Як вбачається з матеріалів справи позивачем виконано нарахування процентів у розмірі 1,5% за кожен день користування кредитом фактично становить 547,5% річних, що багатократно перевищує розмір облікової ставки НБУ та суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості, закріпленим у ст. 3, 509, 627, 628 ЦК України. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення процентів за користування кредитними коштами, та враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, представник позивача просила суд застосувати ст. 551 ЦПК України і не стягувати суму заявлених відсотків 16 380,00 грн. В межах строку кредитування позивач мав право нараховувати відсотки лише 1% в день, тобто не більше 12 740 грн загалом. Включення позивачем до суми заборгованості за договором складової заборгованості за комісією є необґрунтованим, оскільки не доведені правові підстави її нарахування. Відповідно до п. 18 Перехідних положень ЦК України відсутнє також право позивача нараховувати неустойку. Представник відповідачки заперечила проти стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження неминучості, необхідності, фактично понесених витрат на правову допомогу адвоката: позивач не вдався до досудового врегулювання спору, яке б виключило звернення до суду. Відсутні належні допустимі докази витрат на правничу допомогу. Витрати в сумі 6 000,00 грн є неспівмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг. Відповідач не працює, перебуває у декретній відпустці, має статус багатодітної матері, є соціально вразливою особою, а єдиними джерелами доходу є допомога від держави як багатодітній родині та декретні виплати. ОСОБА_1 є матір`ю трьох неповнолітніх дітей, які перебувають на її утриманні: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Першу дитину відповідач народила як мати-одиначка. Батько другої дитини ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . З батьком третьої дитини розлучена та він не сплачує аліменти, що присуджені рішенням суду по справі №212/926/24. Заявлена позивачем до стягнення сума — 38 480,00 грн, та судові витрати 8 022,00 грн є непомірно великою, з урахуванням як реальних можливостей відповідача, так і конституційного принципу справедливості (ст. 3, 8 Конституції України), а також ст. 551 ЦК України, яка надає суду право зменшити розмір неустойки (пеня та штрафи), якщо він є явно завищеним порівняно з основним боргом.

17 листопада 2025 року представник позивача подав відповідь на відзив, в якій заперечив проти аргументів, викладених у відзиві на позов, посилаючись на таке. Відповідач не надав жодного належного доказу, який би стосувався предмету доказування на підтвердження не укладення та не виконання умов кредитного договору. Між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено Кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з Пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 01.07.2024 р.; 2) подання відповідачем Заявки кредитного договору № 01.07.2024-100002280 (кредитної лінії) від 01.07.2024 р.; 3) надсилання відповідачем Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №01.07.2024- 100002280 (кредитної лінії) від 01.07.2024 р.; договір укладений в електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової. Відповідач підписувала документи, що складають Кредитний договір, за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний нею як фінансовий – 0968622287. Цей же номер телефону зазначений як контактний номер телефону відповідача в шапці відзиву на позовну заяву, що підтверджує належність номеру телефона НОМЕР_1 відповідачу. Відповідач не заперечує, що номер телефону НОМЕР_1 належить їй, або що на час укладення спірних договорів вона втратила вказаний засіб зв`язку. Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується квитанцією від 01.07.2024, що наявна в матеріалах справи, яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», а відтак – належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Позивач перерахував кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено нею у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет еквайрингу, що підтверджується квитанцією про перерахування коштів. Відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцент) кредитного договору №01.07.2024-100002280 підписана одноразовим ідентифікатором «E337», містить номер особистого електронного платіжного засобу відповідача, а саме: 5168-74XX-XXXX-1042. Отже, електронний платіжний засіб відповідач зазначав самостійно в системі, інша інформація щодо рахунку відповідача у позивача відсутня, оскільки зазначена інформація є банківською таємницею, якою володіє виключно Банк-емітент картки. Відповідно до ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема за рішенням суду. У зв`язку з цим квитанція від 01.07.2024 про перерахування коштів, яка міститься в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором. Відповідач, заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надала виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам, у тому числі по рахунку 5168-74XX-XXXX-1042. Відповідно до норми ст. 46 Закону України «Про платіжні послуги», якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про неї як про належного отримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась. Доводи відзиву про ненадання позивачем виписки по рахунку як первинного бухгалтерського документу – безпідставні: оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Відповідач під час укладення кредитного договору було ідентифікована через систему BankID. Денна процентна ставка у 1,5% є застосованою та законною, оскільки кредитний договір 01.07.2024-100002280 був укладений 01.07.2024 р. Розрахунок заборгованості є належним доказом; натомість відповідач альтернативного розрахунку не надала. Комісія, пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний позичальником, з використанням стороннього сервісу – інтернет-еквайрингу. З огляду на те, ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданою. Відповідач не був позбавлений права отримати кредит у відділенні ТОВ «Споживчий центр» (ТМ «ШвидкоГроші»), уникнувши додаткових витрат. Заявка кредитного договору містить детальний опис послуг, за які сплачується комісія за обслуговування кредитної заборгованості. Умова про сплату комісії – оспорювана, тому, за відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача. Неустойка за прострочення відповідачем виконання зобов`язання є правомірною та підлягає стягненню, оскільки діють норми більш спеціального закону «Про споживче кредитування». Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» були внесені зміни до ЗУ "Про споживче кредитування", зокрема до Прикінцевих та Перехідних положень. Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень ЗУ "Про споживче кредитування" у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. На підставі змін, за договорами, укладеними з 24.01.2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань. Кредитний договір з відповідачем був укладений 01.07.2024 року, тобто після набуття чинності змін до ЗУ "Про споживче кредитування".

17 грудня 2025 року представник відповідача подала заперечення (на відповідь на відзив), в яких повторила доводи, зазначені нею у відзиві на позов, та додатково вказала на таке. Відповідач не заперечує абстрактної можливості укладення договору в електронній формі, однак наголошує, що між нею та позивачем укладався один кредитний договір 27.05.2024 року-100000944. Цей договір фактично було виконано з боку ОСОБА_1 шляхом повної сплати 26.06.2024 року, копія квитанції додається. Таким чином, відповідно до статей 599, 604 ЦК України, зобов`язання за договором від 27.05.2024-100000944 є припиненим у зв`язку з його належним виконанням. Після повного виконання зазначеного договору будь-які інші зобов`язання між сторонами не виникали, нові договори відповідачкою не укладалися, волевиявлення на їх укладення не надавалося, що виключає можливість виникнення нових кредитних правовідносин. Договір, про який стверджує позивач як підставу для виникнення кредитних відносин, відповідач не укладала. Він був штучно сформований позивачем після виконання договору від 27.05.2024-100000944, з використанням її персональних даних без відома та згоди. Інформаційне повідомлення щодо нібито подання відповідачкою заявки на отримання кредиту, а також відомості про перевірку інформації через Національний банк України (систему НБУ) не підтверджують ані факту укладення кредитного договору саме ОСОБА_1 , ані факту отримання нею грошових коштів, а за своїм змістом суперечать один одному. Зокрема, з наданого позивачем інформаційного повідомлення вбачається, що в ньому зазначені адресні дані та контактні телефонні номери, які не належать відповідачці, їй не відомі та використовуються невстановленими третіми особами, котрих вона не знає. Позивач не надав доказів на підтвердження відкриття відповідачкою будь-якої кредитної або платіжної картки, так само як і карткового рахунку у будь-якому банку. Інформаційний лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 40-1908 від 19.08.2025 року, не підтверджує обставину перерахування кредитних коштів, оскільки не є первинним документом, а ТОВ “Універсальні платіжні рішення” не є стороною кредитного договору, начебто укладеного між позивачем та відповідачем. Квитанція від 01.07.2025 про перерахування кредитних коштів, на яку посилається позивач, ним не надана. Розрахунок під назвою “Картка субконто Договори, Контрагенти за 01.07.2024-17.11.2025”, долучений позивачем до відповіді на відзив, не є належним доказом і не є первинним бухгалтерським документом, оскільки не містить обов`язкові умови та реквізити відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Досліджені судом докази. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Оцінка аргументів сторін та висновки суду.

Щодо укладення кредитного договору між позивачем та відповідачем.

Суд дослідив такі докази.

Пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), якою обумовлено можливість укладання електронного кредитного договору (розділ 2); надання кредиту шляхом перерахування коштів на банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжного засобу споживача 5168-74ХХ-ХХХХ-1042 (п. 4.1.). Заявка кредитного договору № 01.07.2024-100002280 (далі – «Заявка»); Відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт; далі – «Відповідь») в яких зазначено про дату та час укладення 01.07.2024 о 18:01; зазначено також, що Відповідь і Заявка є невід`ємними частинами пропозиції про укладення кредитного договору (оферти); з офертою позичальник ознайомився 01.07.2024 за посиланням на сайті; усе разом складає електронний кредитний договір. Відповідь містить посилання на позичальника ОСОБА_1 ; реквізити належного їй електронного платіжного засобу для надання коштів 5168-74ХХ-ХХХХ-1042; умови кредитування: кредит у розмірі 13 000 грн шляхом строком на 98 днів; дата повернення кредиту 06.10.2024; період користування кредитом – кожні наступні 14 днів з дня надання кредиту («черговий період»); процентна ставка «Стандарт» – фіксована незмінна 1,5% за один день користування кредитом; процентна ставка «Економ» – фіксована незмінна 1% за один день користування кредитом; денна процентна ставка – 1,49%; продовження строку кредитування не передбачено; комісія за надання кредиту – 650 грн; комісія за обслуговування кредитної заборгованості – 650 грн у кожному з чергових періодів, сплачується згідно Графіку платежів. Відповідь містить посилання на фінансовий номер позичальника 0968622287. Усі зазначені документи містять посилання на підписання договору з боку позичальника одноразовим ідентифікатором (кодом з смс-повідомлення).

Наявні також Інформаційне повідомлення позичальника ОСОБА_1 , яке також містить контактний телефон позичальника НОМЕР_1 ; паспорт споживчого кредиту, який містить умови кредитування, аналогічні викладеним у Відповіді, посилання на контактний телефон позичальника 0968622287, підписання одноразовим ідентифікатором.

Згідно з Інформацією, отриманою з Системи BankID НБУ на електронний запит на ідентифікацію за даними користувача ідентифіковано ОСОБА_1 , зазначено її особисті дані та номер телефону позичальника НОМЕР_1 .

Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимогвідповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Закон України «Про електронну комерцію» (тут і далі на час виникнення спірних правовідносин) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договірце домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч. 1 ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У ч. 1 та ч. 2 ст. 639 ЦК України зазначено, щодоговір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 ЦК України).

Враховуючи досліджені судом докази та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про те, що кредитний договір між позивачем та відповідачем був укладений та між ними виникли відносини кредитування.

Суд дійшов висновку, що кредитний договір з відповідачкою було укладено шляхом підписання з її боку одноразовим ідентифікатором, що дозволено законом. Про це свідчить:

Інформація про ідентифікацію позичальника, отримана з системи BankID НБУ;

зазначення номера її телефону у самому договорі, інформаційному повідомленні позичальника тощо, і цей номер збігається з номером, зазначеним у відзиві на позов.

Твердження відповідачки про недобросовісне використання позивачем її персональних даних, що були відомі позивачу, оскільки існував раніше укладений кредитний договір, суд відхиляє, оскільки воно не підтверджено належними доказами – відповідач не надала копії відповідного кредитного договору, а надана нею квитанція не дозволяє встановити обставину існування кредитних відносин раніше, ніж виникли ті, про які заявив позивач (також квитанція містить інформацію про платіж від іншої особи – не відповідачки); відповідач не надала доказів звернення нею до органів досудового розслідування щодо факту недобросовісного використання її конфіденційних даних тощо.

Твердження відповідачки про необхідність підписання кредитного договору лише кваліфікованим електронним підписом – помилкове і не ґрунтується на нормах закону.

Суд також відхиляє аргумент відповідачки про відсутність права позивача на надання фінансових послуг, виходячи з такого. Згідно з загальнодоступними відомостями з Комплексної інформаційної системи Національного банку України (сайт https://kis.bank.gov.ua/search-fu) позивач є фінансовою компанією, яка включена до Державного реєстру фінансових установ 28.04.2011; з 07.03.2024 має ліцензію з необмеженим строком дії на діяльність фінансової компанії, послуга: надання коштів та банківських металів у кредит. Відповідно до ст. 29 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» фінансова компанія - це фінансова установа, яка на підставі відповідної ліцензії має право здійснювати діяльність з надання одного або декількох видів фінансових послуг, зокрема, надання коштів та банківських металів у кредит.

Щодо отримання відповідачкою кредитних коштів.

Суд дослідив:

лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення», згідно з яким було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 01.07.2024 о 18:02 на суму 13 000,00 грн, номер картки 5168745639871042, призначення платежу: видача за договором кредиту № 01.07.2024-100002280;

Картку субконто Договори, контрагенти за 01.07.2024-17.11.2025 (дані бухгалтерського обліку), надану позивачем, згідно з якою на підставі платіжного ордеру на списання коштів 01.07.2024 о 18:02 відбувся переказ на картку ОСОБА_1 в розмірі 13 000,00 грн, наявне посилання на номер договору 01.07.2024-100002280.

Суд погоджується з аргументом відповідачки про те, що зазначені лист та картка не є первинними бухгалтерськими документами. Однак за сукупністю доказів, стандартом доказування «баланс вірогідностей», що застосовується в цивільному процесі, з урахуванням відсутності твердження відповідачки про те, що вона не отримувала цих коштів (заперечення проти позову в частині, що стосується отримання/неотримання кредитних коштів, ґрунтуються, серед іншого, на тому, що позивач не довів обставину отримання коштів), суд дійшов висновку про те, що грошові кошти були перераховані відповідачці на зазначений нею у договорі картковий рахунок, та отримані нею. Відповідно, вимога про стягнення тіла кредиту в розмірі 13 000,00 грн має бути задоволена.

Щодо процентів за кредитом.

Позивач нарахував проценти за користування кредитом в загальному розмірі 16 380 грн.

Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що починаючи з 24 грудня 2023 року денна процентна ставка має бути не більше 2,5 %, з 23 квітня 2024 року - не більше 1,5 %, а з 21 серпня 2024 року - не більше 1 %.

Денна процентна ставка, визначена кредитним договором – 1,49%, що не відповідає вимогам зазначеного Закону.

Отже, перевіривши нараховані позивачем проценти в межах строку кредитування з 01.07.2024 до 06.10.2024, з урахуванням вимог Закону України «Про споживче кредитування», суд дійшов висновку про правомірність нарахованих процентів в загальному розмірі 15 730 грн, з яких: правомірно нараховані за період з 01.07.2024 до 20.08.2024 складають 9 750 грн (=13 000 грн х 1,5% х 50 днів); правомірно нараховані за період з 21.08.2024 до 06.10.2024 складають 5 980 грн (=13 000 грн х 1% х 46 днів).

Аргумент позивача про те, що денна процентна ставка у 1,5% є застосованою та законною, оскільки кредитний договір 01.07.2024-100002280 був укладений 01.07.2024 р, суд відхиляє з огляду на таке. Суд погоджується з тим, що денна процентна ставка у 1,5% відповідала вимогам закону на час укладення договору; разом з тим вона припинила відповідати таким вимогам з 21.08.2024.

Посилання відповідачки на ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в обґрунтування безпідставності встановлення умови про проценти, їх несправедливість суд відхиляє з огляду на таке. Проценти – це плата за кредит, а не вид відповідальності/компенсації у разі невиконання позичальником зобов`язань за договором. Сторони домовилися про їх сплату, позичальник була обізнана про їх розмір до укладення договору, підписала договір, отже, погодилася на такі умови.

Посилання відповідачки на ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» на обґрунтування того, що умови договору, які встановлюють надмірне фінансове навантаження на споживача, визнаються несправедливими та такими, що не підлягають застосуванню, суд відхиляє як помилкове: у цій статті йдеться про надання інформації протягом строку дії договору про споживчий кредит.

Отже, суд задовольняє вимогу про стягнення процентів в загальному розмірі 15 730,00 грн.

Щодо комісій.

Позивач заявив вимогу про стягнення комісії за надання кредиту та комісії за його обслуговування.

Право нарахування комісії, пов`язаної з наданням кредиту, в розмірі 650 грн та комісії за його обслуговування передбачено п. 11,12 Заявки кредитного договору та відповіді позичальника про прийняття пропозиції, які є невід`ємними частинами кредитного договору. У пункті 12, а також у Паспорті споживчого кредиту детально розписана економічна сутність комісії за обслуговування кредитної заборгованості: за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті; до цієї комісії не включено послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит.

Законом України «Про споживче кредитування» в редакції станом на час укладення Договору визначав можливість встановлення комісії, пов`язаної з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту (ст. 1, 8).

Усталена судова практика та закон говорять про необхідність дотримання вимоги про детальний опис послуг, за які береться комісія за обслуговування та обізнаність позичальника про сутність такої комісії, а також невключення до таких послуг тих, які повинні надаватися позичальнику безкоштовно.

За висновком суду, ці вимоги – дотримані позивачем під час укладення кредитного договору.

Отже, наявні підстави для задоволення вимог позивача про стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 650,00 грн та комісії за обслуговування в розмірі 1 950,00 грн.

Щодо неустойки.

Позивач заявив про неустойку в розмірі 6 500 грн.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення; неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Суд відхиляє аргумент позивача про те, що мають застосовуватися положення пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень ЗУ "Про споживче кредитування" як підстава для стягнення неустойки з огляду на таке. Суд дійшов висновку, що норма п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України є спеціальною щодо норм Закону України «Про споживче кредитування» у частині регулювання гарантій і пільг для позичальників, оскільки він визначає звільнення від сплати неустойки на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування для усіх позичальників, незалежно від природи кредиту. В іншому випадку позичальники, які отримали споживчі кредити, опиняються в гіршому становищі порівняно з іншими (зокрема, з «бізнес» позичальниками тощо, хоча позичальники у сегменті споживчого кредитування загалом вважаються більш вразливими). Пояснювальна записка від 27.06.2023 до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (blob:https://itd.rada.gov.ua/7305a805-6e2b-4da1-b6e0-bc34792097c0) свідчить про те, що цей закон було прийнято з метою посилення захисту прав споживачів; реалізація положень законопроекту мала забезпечити ефективний захист найбільш вразливої категорії позичальників за споживчими кредитами з урахуванням обставин воєнного стану в Україні. Пояснювальна записка від 14.03.2022 до проекту Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (blob:https://itd.rada.gov.ua/ad0658fe-09be-435d-8307-423455b92145), яким було доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктом 18, також свідчить про те, що зміни були покликані, серед іншого, звільнити споживачів від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після дня його завершення або скасування.

Отже, в силу прямої норми закону (п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) умова кредитного договору про сплату неустойки (п. 17 Заявки кредитного договору) не може бути застосована, а нарахована позивачем неустойка в сумі 6 500,00 грн має бути списана; вимога про стягнення такої неустойки не підлягає задоволенню.

Щодо вразливого становища відповідачки.

Суд встановив, що відповідачка має трьох неповнолітніх дітей, 2014, 2019 та 2022 року народження, що підтверджується наданими нею свідоцтвами про народження. Відомості про батька сина позивачки ОСОБА_2 , 2014 року народження, записані зі слів матері, що свідчить про статус одинокої матері. Батько сина позивачки ОСОБА_6 , 2019 року народження, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_2 . З батьком свого сина ОСОБА_7 , 2022 року народження, ОСОБА_8 позивачка розлучена відповідно до Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02.04.2024 у справі № 212/915/24. Відповідно до Судового наказу від 14.02.2024 у справі № 212/926/24, виданим суддею Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області присуджено стягувати з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_7 в розмірі всіх видів заробітку. Обставина несплати зазначених аліментів – доказами не підтверджена.

Разом з тим твердження про те, що відповідач не працює, перебуває у декретній відпустці, і єдиними джерелами її доходу є допомога від держави як багатодітній родині та декретні виплати, доказами не підтверджено. Суд погоджується з тим, що відповідачка може бути соціально вразливою через наведені обставини, однак сама по собі наявність трьох дітей та їх утримання нею не свідчить про її незадовільний матеріальний стан.

Аргументи відповідачки щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд не оцінює, оскільки відповідну вимогу (про стягнення таких витрат) позивач не заявив.

На підставі викладеного, виходячи із принципів законності та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитом у загальному розмірі 31 330,00 грн, що складається з: 13 000,00 грн – основний борг, 15 730,00 грн – проценти, 650,00 грн – комісія за надання кредиту; 1 950,00 грн – комісія за обслуговування кредитної заборгованості. В іншій частині позову – відмовити.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовна заява підлягає частковому задоволенню, судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 1 972,32 грн.

Суд вважає за необхідне роз`яснити відповідачці, що, відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання. Згідно зі ст. 435 ЦПК України відстрочення або розстрочення виконання рішення здійснюється судом за заявою сторони; підставою для відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим; суд може враховувати ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

На підставі зазначеного, керуючись статтями 12, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

ухвалив таке.

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 31 330 (тридцять одна тисяча триста тридцять) гривень.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 1 972,32 грн.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ЄДРПОУ: 37356833, юридична адреса: вул. Саксаганського, 133А, м. Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду складено та підписано 23 лютого 2026 року.

Суддя: М. В. Швець