Постанова від 18 лютого 2026 р. у справі №490/912/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 490/912/25

провадження № 61-9311св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач - Миколаївський обласний центр зайнятості,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2025 року у складі судді Саламатіна О. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 червня 2025 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Миколаївського обласного центру зайнятості (далі - Миколаївський ОЦЗ) про скасування наказів щодо звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 2005 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем та наказом директора Миколаївського ОЦЗ від 19 грудня 2024 року № 335-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та від 21 січня 2025 року № 15-к «Про виплату компенсації ОСОБА_2 » її було звільнено з посади начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням штату.

Вважала, що її звільнення незаконне та проведено з порушенням вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, оскільки її було попереджено про наступне звільнення лише 21 жовтня 2024 року та не було запропоновано для переведення жодної іншої наявної у відповідача вакантної посади.

Вказувала, що вона є інвалідом ІІ групи, та її стан здоров`я погіршився у зв`язку з душевним хвилюванням пов`язаним з її незаконним звільненням та вона відчувала стрес, безсоння, психічне навантаження, була вимушена звертатися до лікарів, що завдало їй значних моральних страждань.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Миколаївського ОЦЗ від 19 грудня 2024 року № 335-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- визнати незаконним та скасувати наказ Миколаївського ОЦЗ від 21 січня 2025 року № 15-к «Про виплату компенсації ОСОБА_2 »;

- поновити її на роботі на посаді начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ з 22 січня 2025 року;

- стягнути з Миколаївського ОЦЗ на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу без утримання податків та обов`язкових платежів за період з 22 січня 2025 року по дату ухвалення судового рішення у цій справі;

- стягнути з Миколаївського ОЦЗ на її користь відшкодування завданої моральної шкоди у сумі 20 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 червня 2025 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Миколаївського обласного центру зайнятості про скасування наказів щодо звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди задоволено частково.

Скасовано наказ Миколаївського обласного центру зайнятості від 21 січня

2025 року №15-к «Про виплату компенсації ОСОБА_2 ».

Стягнуто з Миколаївського обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в сумі 5 000 (п`ять тисяч) грн.

У іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання стягнення судового збору.

Судові рішення мотивовано тим, що звільнення позивача не відповідає вимогам закону, але, на момент розгляду справи судом, оскаржуваний наказ Миколаївського ОЦЗ від 19 грудня 2024 року № 335-к «Про звільнення ОСОБА_1 » вже скасовано самим роботодавцем та виплачено їй середній заробіток за час вимушеного прогулу.

З огляду на встановлені судом обставини щодо скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 та похідну від нього природу наказу Миколаївського ОЦЗ від 21 січня 2025 року № 15-к «Про виплату компенсації ОСОБА_2 », останній підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання про наявність підстав та розмір відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, суди враховували доведеність незаконності дій відповідача щодо звільнення, глибину її моральних страждань внаслідок порушення трудових прав, позицію позивача у спорі (щодо відхилення ініційованого відповідачем діалогу з наміром досягнення примирення та вирішення спору в позасудовому порядку), а також незначну тривалість порушення прав позивача та вжиття відповідачем заходів направлених на самостійне поновлення порушених прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2025 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної правової оцінки тому, що після поновлення її на роботі роботодавець фактично не ввів посади начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ до штатного розпису, порушив процедуру поновлення її на роботі.

Вказує, що, поновлюючи на роботі незаконно звільненого працівника, роботодавець повинен внести зміни до штатного розпису, ввівши скорочену посаді або поновити працівника на рівнозначній посаді. Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду. Проте, відповідачем цих дій здійснено не було, тому її поновлення з боку відповідача не можна вважати законним, а її трудові права залишаються порушеними.

Також вказує на безпідставність зменшення судами суми відшкодування моральної шкоди до 5 000 грн, оскільки за встановлених обставин, вважає, що саме 20 000 грн є розумно та справедливою сумою.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2025 року Миколаївський ОЦЗ подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними й не впливають на правильність оскаржуваних судових рішень, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

19 серпня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного

у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 756/6746/16-ц,

08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16, від 12 серпня 2020 року у справі

№ 306/13258/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 569/13347/18, від 20 жовтня

2021 року у справі № 727/2765/20, від 08 грудня 2021 року у справі

№ 465/6661/16-ц, від 23 червня 2022 року у справі № 761/43507/19-ц, від 27 січня 2023 року у справі № 947/25509/21, від 24 квітня 2023 року у справі № 709/118/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник також вказує порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 була звільнена Миколаївським ОЦЗ незаконно. Проте, враховуючи, що під час розгляду справи роботодавцем самостійно скасовано оспорюваний наказ про звільнення, поновлено її на роботі та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано задовольнив позов частково та скасував тільки похідний наказ Миколаївського ОЦЗ від 21 січня 2025 року № 15-к «Про виплату компенсації ОСОБА_2 ».

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у пункті 63 постанови від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19 (провадження № 11-19заі20).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суди не врахували, що Миколаївський ОЦЗ поновив її на роботі з порушенням процедури, не ввівши в штатний розпис відповідну посаду та продовжує порушувати її трудові права, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки наведене не було предметом й підставою розгляду у цій справі.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, повно та всебічно дослідив обставини справи, врахував доводи позивача, заперечення відповідача, ступінь порушеного трудового права, тривалість такого порушення та виходив з критеріїв законності, обґрунтованості, виваженості та справедливості.

Верховний Суд відхиляє посилання заявника на безпідставність зменшення судами суми відшкодування моральної шкоди до 5 000 грн, оскільки за встановлених обставин, на думку ОСОБА_1 , саме 20 000 грн є розумно та справедливою сумою відшкодування, оскільки це, фактично, є необхідністю переоцінки судом доказів, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції відповідно до положень статті 400 ЦПК України.

Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не відповідають встановленим судами обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів. Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник