Рішення від 16 лютого 2026 р. у справі №642/7900/25 — Холодногірський районний суд міста Харкова

Справа № 642/7900/25

Провадження № 2/642/509/26

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 р. м. Харків

Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Балабая С.С.,

за участю секретаря судового засідання Ажиппо О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Харкові матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Холодногірсько-Новобаварського відділу Державної виконавчої служби у м. Харкові про зняття заборони відчуження об`єкта нерухомого майна,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою в якій просить суд зняти арешт з нерухомого майна та скасувати запис № 11846221 від 15.11.2011 про обтяження з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , який накладено на підставі постанови Ленінського ВДВС ХМУЮ Харківської області № 18510750 від 15.11.2011 про арешт майна боржника ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є єдиним спадкоємцем після смерті свого батька — ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті спадкодавця відкрилася спадщина, до складу якої входить, зокрема, майно, що раніше належало його матері — ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . За життя ОСОБА_2 проживав разом із матір`ю за однією адресою, фактично прийняв спадщину після її смерті, однак у встановленому законом порядку свої спадкові права не оформив.

З метою оформлення спадкових прав після смерті батька позивач звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Піддубної Ю.В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину. Однак постановою нотаріуса від 27 травня 2025 року № 167/02/31 було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії.

Підставою для відмови зазначено наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про арешт майна боржника, накладений постановою Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 15 листопада 2011 року. У зв`язку з наявністю такого обтяження вчинення нотаріальної дії стало неможливим.

З метою усунення перешкод у реалізації спадкових прав 19 березня 2024 року позивач звернувся до Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові із заявою про зняття арешту з майна ОСОБА_2 .

Листом від 25 березня 2024 року позивача було повідомлено, що виконавче провадження № 18510750 щодо ОСОБА_2 перебувало на виконанні у період з 25 липня 2000 року по 28 грудня 2011 року та 28 грудня 2011 року державним виконавцем винесено постанову про його закінчення. На теперішній час зазначене виконавче провадження значиться як завершене. Разом з тим матеріали виконавчого провадження в архіві не збереглися у зв`язку із закінченням встановленого строку їх зберігання (три роки).

Крім того, у наданні додаткової інформації щодо боржника та стягувача відмовлено з підстав того, що позивач не є стороною у відповідному виконавчому провадженні.

Таким чином, після завершення виконавчого провадження арешт з майна спадкодавця знято не було, що фактично унеможливлює оформлення позивачем спадкових прав та реалізацію права власності на спадкове майно.

Ухвалою Холодногірського р айонного суду м. Харкова від 18.12.2025 позовну заяву було прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 02.02.2026 закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, надали суду заяву про розгляд справи у їх відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Відповідно до Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Холодногірським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

04.10.2022 приватним нотаріусом Поддубною Ю.В. було відкрито спадкову справу № 69759170, заведену після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ..

Згідно з ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

19.03.2024 року позивач як дитина спадкодавця, та, відповідно, спадкоємець першої черги за законом, звернулася до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Поддубної Ю.В. із заявою про видачу Свідоцтва про право на спадщину за законом.

Постановою приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Поддубною Ю.В. від 27.09.2025 року відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Спадкове майно належало на праві власності ОСОБА_3 , 1921 року народження, матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 спадкоємцем якої був ОСОБА_2 , який проживав зі спадкодавцем, від якої майно прийнято у спадок ОСОБА_2 , але не оформлено своїх спадкових прав. Згідно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо суб?єкта за спадкодавцем є відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна, а саме згідно Постанови про арешт майна боржника Ленінським ВДВС ХМУЮ від 15.11.2011 року.

В подальшому позивач звернувся до Східного міжрегіональнального управління міністерства юстиції з заявою від 19.03.2024 щодо надання інформації та зняття арешту з майна ОСОБА_2 .

Східне міжрегіональнальне управління міністерства юстиції у відповідь на вказану заяву листом № 31509 від 25.03.2024 повідомило, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, накладено арешт на невизначене майно, все майно за адресою: АДРЕСА_1 , про що внесений відповідний запис № 11846221 від 10.02.2010. Зазначений запис внесено до Реєстру на підставі постанови про арешт майна боржника № 18510750 від 15.11.2011 винесеної Ленінським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції.

Відповідно до Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затверджено наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 за №2432/5 автоматизована система виконавчого провадження - комп`ютерна програма, що забезпечує збирання, зберігання, облік, пошук, узагальнення, надання відомостей про виконавче провадження, формування Єдиного реєстру боржників та захист від несанкціонованого доступу.

Згідно п.5 розділу 1 Інструкції з організації примусового виконання рішень затверджено наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 за № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 за № 2832/5) основною інформаційною базою про здійснення виконавчого провадження є автоматизована система виконавчого провадження.

Згідно до ч.1 ст.8 закону України «Про виконавче провадження» реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України.

Згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень, виконавче провадження № 18510750, перебувало в провадженні Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції з 25.07.2000 по 28.12.2011 року. 28.12.2011 керуючись п.6 частини першої статті 49, Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з чим станом на 25.03.2024 виконавче провадження №18510750 перебуває у стані - завершено.

Відповідно до частини 2 розділу XI Наказу Міністерства України № 1829/5 від 07.06.2017 «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями» строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.

Таким чином, на даний час оригінали виконавчого провадження знищені та в архіві Відділу не зберігаються.

Згідно п.4.18 пункту 4 глави 10 розділу II зазначеного «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» (далі по тексту Порядку), затвердженого наказом від 22.02.2012 року №296/5, зареєстрованим в МЮУ 22.02.2012 року №282/20595, якщо на спадкове майно накладено арешт, видача свідоцтва про право на спадщину зупиняється до зняття арешту.

Відповідно до п.п.1, 5 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших осіб, яких законом уповноважено накладати відповідну заборону (обмеження), або такі, що виникли з правочину.

Відповідно до ст.57 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час винесення державним виконавцем постанови від 15.11.2011 про арешт майна боржника, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна.

Згідно ст.52 зазначеного вище Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Таким чином, звернення стягнення на майно боржника шляхом його арешту та реалізації є заходом примусового виконання рішення суду, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, отриманого державним реєстратором, у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявний арешт нерухомого майна, яке належить ОСОБА_2 , накладений на підставі постанови про арешт майна боржника, 18510750, від 15.11.2011, Ленінський ВДВС ХМУЮ, ДВ-12.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Правовідносини, що виникли між сторонами у справі регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII та Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV у редакцій чинній на момент виникнення обставин щодо накладення арешту).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Таким чином, оскільки підставами та предметом поданого позову є захист майнових прав позивача щодо законності подальшого обтяження у вигляді арешту майна, належного на праві власності її померлому батькові ОСОБА_2 , накладеного в рамках виконавчого провадження, у якому позивач не була боржником, суд вважає, що в даному випадку позивачем обрано належний спосіб захисту шляхом подачі позову про скасування арешту.

Ч.2 ст.50 Закону №1404-VІІІ у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно ч.ч.1, 2, 4 ст.40 Закону №1404-VІІІ від 2 червня 2016 року «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на момент звернення позивача до виконавчої служби із заявою про скасування заходів примусового виконання рішення у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

28.12.2011 керуючись п.6 частини першої статті 49, Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з чим станом на 25.03.2024 виконавче провадження № 18510750 перебуває у стані - завершено.

Відповідно до частини 2 розділу XI Наказу Міністерства України № 1829/5 від 07.06.2017 «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями» строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.

Таким чином, на даний час оригінали виконавчого провадження знищені та в архіві Відділу не зберігаються.

З урахуванням того, що відповідно до відповіді Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 25.03.2024 № 31509 матеріали виконавчого провадження знищені, а відповідно до положень зазначених вище нормативно-правових актів знищуються лише завершені виконавчі провадження, суд приходить до висновку про те, що виконавче провадження було завершено, а при завершенні виконавчого провадження органом ДВС, в порушення вимог закону, арешт не було скасовано.

Ст.2 Закону України «Про міжнародні договори» передбачено, що міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб`єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов`язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Згідно з ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч. 2,4 ст. 10 ЦПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ ( рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

За вказаних обставин, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту з майна, накладеного у завершеному виконавчому провадженні, порушує права власника на мирне володіння своїм майном.

Згідно з ч.1 ст.182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч.4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Ст.181 Цивільного кодексу України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Ч.1 ст.5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

Право власності на нерухоме майно за позивачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не зареєстровано, а відтак у позивача, в силу приписів закону, не виникло.

Однак частиною 3 статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, а ч.3 ст.1296 ЦК України передбачено, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Отже, у спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Національне законодавство не містить термінів «правомірні очікування» та «законне сподівання». При цьому, ці терміни часто застосовуються в практиці Європейського суду з прав людини.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції, вважаються законне та обгрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Відповідно до прецедентної практики Європейського Суду з прав людини поняття «майно» включає в себе, як «фактичне майно», так і майнові цінності, у тому числі і тоді, коли особа може претендувати на відповідну власність, тобто мати на неї право, про що зазначено у справі «Совтрансавто-Холдинг проти України» (заява № 48553/99).

Саме по собі право на майно може розглядатися за змістом ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо таке право буде конкретним, належним чином визначене у заявах. Заявлення особою про своє право власності може означати «володіння майном», про яке йдеться у ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо є достатні підстави для забезпечення цього права через суд.

В таких випадках, під час розгляду справи Європейським Судом, право заявника не може вважатися «наявним» відповідно до національного законодавства тому Суд визнає порушеним не право, а встановивши факт законного сподівання визнає порушеним правомірні очікування заявника.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини, дає можливість зробити висновок про те що права власності на об`єкт нерухомого майна породжує право «правомірних очікувань» та «законного сподівання» на вільне володіння, користування та розпорядження майном.

Тому відмова у задоволенні позову призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Тому, невжиття виконавчою службою за заявою позивача заходів щодо скасування обтяжень майна її померлого батька ОСОБА_2 , спадкоємцем якого є позивач, застосованих постановою 15.11.2011 в рамках виконавчого провадження, яке завершено, є неправомірними.

На підставі вищевикладеного суд погоджується з доводами сторони позивача, що не зняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при завершеному виконавчому провадженні є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт, враховуючи, що арешт майна має тимчасовий характер як засіб забезпечення виконання, а стороною відповідача не наведено переконливих аргументів того, що чинність арешту є доцільною та виправдовує таке втручання у права власності позивача як майбутнього власника.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Холодногірсько-Новобаварський відділ Державної виконавчої служби у м. Харкові наведені позивачем обставини не спростував.

Враховуючи наявність накладеного арешту на майно, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку та оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не може, суд приходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність захисту його права шляхом зняття такого арешту, оскільки позовні вимоги відповідають закону та знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.

При цьому суд враховує, що скасувати арешт в іншому порядку неможливо, оскільки виконавче провадження, під час якого накладено арешт, знищено за закінченням строків зберігання. Тобто державний виконавець позбавлений можливості вирішити питання про звільнення майна з-під арешту у позасудовому порядку.

Отже, наявність накладеного обтяження порушує права позивача належне користування, володіння та розпорядження своїм майном, що дає підстави для задоволення позову, оскільки іншим шляхом відновити порушені права позивача неможливо.

З урахуванням викладеного, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню.

Вимога щодо скасування запису № 11846221 від 15.11.2011 про обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , є необґрунтованою, оскільки задоволення судом позовної вимоги про зняття арешту з нерухомого майна є підставою для такого зняття та внесення відповідних відомостей до відповідного реєстру і не потребує додаткового зобов`язання відповідача до вчинення певних дій, тим більше, що у випадку відсутності виконавчого провадження, в рамках якого було накладено арешт на нерухоме майно, у зв`язку зі знищенням такого виконавчого провадження через закінчення строків його зберігання, державний виконавець не наділений правом та не має можливості винести відповідну постанову, що унеможливлює реалізацію вищезазначеної позовної вимоги і жодним чином не сприятиме ефективному захисту прав та інтересів позивача, а тому такі вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Суд, відповідно до ст. 141 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача понесені ним та документально підтверджені витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 76-84, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 29, 1223,1268, 1269, 1270, 1272, 1296, ЦК України, Законом України «Про нотаріат», ст.ст.1,22,23,32,47,52,57,60 Закону України від 21.04.1999 року №606-ХІV «Про виконавче провадження», ст.ст.1,10,12,37,40,48,56,59,74 Закону України від 02.06.2016 року №1404-VІІІ «Про виконавче провадження», ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд,-

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Холодногірсько-Новобаварського відділу Державної виконавчої служби у м. Харкові про зняття заборони відчуження об`єкта нерухомого майна - задовольнити частково.

Зняти арешт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , який накладено на підставі постанови Ленінського ВДВС ХМУЮ Харківської області № 18510750 від 15.11.2011 про арешт майна боржника ОСОБА_2 .

У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Стягнути з Холодногірсько-Новобаварського відділу Державної виконавчої служби у м. Харкові на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Судове рішення є підставою для зняття арешту та вилучення у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про арешт (архівного запису).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 289 ЦПК України, а саме, заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Учасники справи

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 ).

Відповідач: Холодногірсько-Новобаварський відділ Державної виконавчої служби у м. Харкові (ЄДРПОУ 41430678, адреса місцезнаходження: м. Харків, вул. Полтавський Шлях, буд. 46).

Суддя С.С. Балабай