Вирок від 22 лютого 2026 р. у справі №638/1513/26 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа638/1513/26

Провадження № 1-кп/638/1293/26

ВИРОК

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

23 лютого 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді – ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судових засідань – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026221200000064 від 10 січня 2026 року, стосовно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, офіційно непрацевлаштований, із середньою спеціальною освітою, розлучений, громадянина України, українця, на утриманні неповнолітніх осіб не має, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК України не судимого, стосовно якого на розгляді у Харківському районному суді Великобурлуцького району Харківської області перебуває кримінальне провадження № 12018220250000008 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 115, ч.2 ст. 194 КК України,

за ознаками кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною четвертою статті 185 Кримінального Кодексу України

у с т а н о в и в :

28.12.2025 ввечері, більш точний час не встановлено, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи обізнаним про Указ Президента України 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Закон України № 2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» до якого було внесено зміни Указом Президента України №478/2025 від 14.07.2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затвердженого Законом України №4524-IX від 15.07.2025, перебуваючи у свого знайомого ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_3 , познайомився з потерпілим ОСОБА_6 , який в приміщенні вищевказаної квартири на столі залишив на зарядку свій мобільний телефон. В цей момент у ОСОБА_4 раптово виник умисел на таємне викрадення чужого майна.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, переслідуючи корисливий мотив та мету незаконного збагачення за рахунок чужого майна, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, в умовах воєнного стану, упевнившись, що за його діями не спостерігають оточуючі, ОСОБА_4 , скориставшись моментом, коли в кімнаті був відсутній ОСОБА_6 та інші знайомі, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_3 , шляхом вільного доступу, викрав майно, що належить ОСОБА_6 , а саме мобільний телефон, марки «Samsung» модель «Galaxy A16» 128 GB IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , вартість якого згідно висновку судово - товарознавчої експертизи №317 від 19.01.2026 складає 6057 грн 48 коп.

Після чого ОСОБА_4 з викраденим майном з місця скоєння кримінального правопорушення зник, обернувши його на свою користь і розпорядившись ним на власний розсуд, чим завдав ОСОБА_6 матеріальну шкоду, яка згідно з висновком судової-товарознавчої експертизи становить 6057 гривень 48 копійок.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення –злочин, передбачений за ч. 4 ст. 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у пред`явленому йому обвинуваченні за ч. 4 ст. 185 КК України визнав повністю, щиро розкаявся у скоєному, погодився з кваліфікацією вчиненого ним діяння, підтвердивши обставини, а саме: час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого кримінального правопорушення, викладених в обвинувальному акті, які відповідають дійсності.

Просив суд суворо її не карати, врахувати, що він вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся у скоєному, жалкує про скоєне ним діяння.

Показання обвинуваченого ОСОБА_4 не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Потерпілий ОСОБА_6 в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд даного кримінального провадження без його участі. Цивільний позов підтримав та просив задовольнити, щодо покарання поклався на розсуду суду.

Прокурор, враховуючи наявність обставини, яка пом`якшує покарання – щире каяття, просила визнати винним обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною четвертою статті 185 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити від відбування призначеного за цим вироком покарання у виді позбавленні волі з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки. Запобіжний захід ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набрання вироком законної сили не обирати. Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави 4240 (чотири тисячі двісті сорок) грн 80 коп витрат за проведення судово-товарознавчої експертизи №317 від 19.01.2026.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_4 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, обставини вчиненого правопорушення, що викладені в обвинувальному акті, та, беручи до уваги, що інші учасники судового провадження також не оспорюють фактичних обставин правопорушення, водночас, судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі і обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви щодо добровільності та істинності їх позиції, суд вважав за можливе провести судовий розгляд справи щодо всіх її обставин із застосуванням правил частини третьої статті 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та вивченням матеріалів, що характеризують його особу, визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі.

Перед встановленням такого порядку дослідження доказів, судом було з`ясовано, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а процесуальні наслідки встановлення такого порядку дослідження доказів в частині обмеження права апеляційного оскарження вказаних обставин їм роз`яснені та зрозумілі. У суду не виникли сумніви у добровільності позицій сторін.

Таким чином, оскільки проти цього не заперечували учасники судового провадження, суд вважав, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, при цьому обвинувачена та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, і у суду немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції.

Судом обвинуваченому роз`яснено, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Дослідивши зібрані у справі докази, які підтверджують його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, суд вважає, що вина ОСОБА_4 повністю доведена, а його дії органом досудового розслідування правильно кваліфіковані за частиною четвертою статті 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.

Аналіз досліджених доказів, які суд вважає належними, допустимими і в сукупності достатніми для ухвалення вироку, дозволяє дійти висновку про те, що своїми діями ОСОБА_4 скоїла кримінальне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.

При призначенні виду та міри покарання ОСОБА_4 суд враховує його щире каяття та, відповідно до статті 66 КК України, визнає цю обставину такою, що пом`якшує його покарання.

Обставин, що обтяжують покарання винного, передбачених статтею 67 КК України, судом не встановлено.

Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Харків, офіційно непрацевлаштований, з середньою спеціальною освітою, розлучений, громадянин України, українець, на утриманні неповнолітніх осіб не має, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, в силу ст. 89 КК України не судимий, стосовно якого на розгляді у Харківському районному суді Харківської області перебуває кримінальне провадження № 12018220250000008 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 115, ч.2 ст. 194 КК України,

Відповідно до частини другої статті 50 Кримінального кодексу України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Відповідно до вимог статті 65 Кримінального кодексу України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні покарання суд керується положенням п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає зі статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.

Так, у справі «Скополла проти Італії» від 17 вересня 2009 року, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

При призначенні покарання суд також враховує ставлення обвинуваченої до скоєного, яка вину у вчиненні кримінального правопорушення визнала повністю, щиро розкаялася.

Згідно положень статті 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 185 КК України, належать до категорії тяжких злочинів.

Таким чином, відповідно до загальних засад призначення покарання, законності, справедливості, обґрунтованості, вимог, зазначених в абзаці 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначені виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , визначаючи достатність покарання для подальшого виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, характер, невелику суспільну небезпеку та наслідки скоєного кримінального правопорушення, конкретні обставини справи та розмір завданої матеріальної шкоди, дані про особу винного, наявність обставини, яка пом`якшує, та відсутність обставин, які обтяжують покарання, майновий стан обвинуваченого, який офіційно працевлаштований, цивільний позов визнав повністю, виходячи із достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, ставлення обвинуваченого до вчиненого, зважаючи на те, що за приписами статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, та, водночас, на позицію сторони обвинувачення, суд доходить висновку про необхідність призначити ОСОБА_4 покарання за частиною четвертою статті 185 КК України у виді позбавлення волі в межах санкції відповідної частини статті.

Відповідно до положень статті 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд бере до уваги, що згідно положень статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність, виходячи з принципу індивідуалізації покарання, суд вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_4 можливе без ізоляції його від суспільства, із застосуванням до нього положень статті 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком та покладенням відповідних обов`язків, передбачених статтею 76 КК України.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12» зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Суд вважає, що саме таке покарання відповідатиме гуманності й справедливості та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Крім того, потерпілим ОСОБА_6 заявлено цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_4 про стягнення матеріальних збитків у розмірі 6057,48 грн.

В обгрунтування цивільного позову потерпілий зазначив, що внаслідок вчинення кримінальних правопорушень йому завдано матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Потерпілий в поданій до суду заяву підтримав даний позов, просив суд його задовольнити.

Обвинувачений в судовому засіданні цивільний позов визнав повністю.

Розглянувши вищевказаний цивільний позов, заслухавши думку учасників, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

До прав потерпілого, відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 56 КПК України, віднесено право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.

Частиною 2 ст. 127 КПК України визначено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

За ч.1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

При цьому в ч. 5 КПК України визначено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Під час судового розгляду було встановлено, що внаслідок винних дій обвинуваченого (цивільного відповідача) потерпілому (цивільному позивачу) завдано матеріальну шкоду у розмірі 6057,48 грн, що підтверджується матеріалами кримінального провадження.

Таким чином сума матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню з цивільного відповідача на користь цивільного позивача складає 6057,48 грн, у зв`язку з чим, дані вимоги про стягнення матеріальних збитків у вищевказаному розмірі є законними, обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Заходи забезпечення кримінального провадження під час досудового розслідування та судового провадження не застосовувались до обвинуваченого.

Підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили суд не вбачає.

Документально підтверджені процесуальні витрати на залучення експерта підлягають стягненню з обвинуваченого.

Речові докази в кримінальному провадженні відсутні.

На підставі наведеного, керуючись статтями 127, 128, 349 ч. 3, 368, 370, 374, 395 КПК України суд

ухвалив:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною четвертою статті 185 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі статті 75 КК України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити від відбування призначеного за цим вироком покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої, пункту 2 частини третьої статті 76 КК України покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Відповідно до частини першої статті 165 Кримінально-виконавчого кодексу України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набрання вироком законної сили не обирати.

Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт № НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , 6057 (шість тисяч п`ятдесят сім) грн 48 коп матеріальної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави 4240 (чотири тисячі двісті сорок) грн 80 коп витрат за проведення судово-товарознавчої експертизи №317 від 19.01.2026.

Речові докази в кримінальному провадженні відсутні.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 349 КПК України, до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Харкова протягом тридцяти діб з дня його проголошення.

Відповідно до частини другої статті 394 КПК України вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Повний текст вироку складено 23 лютого 2026 року.

Суддя ОСОБА_1