Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №638/151/26 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/151/26

Провадження № 2-о/638/3/26

РІШЕННЯ

Іменем України

16 лютого 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Тимченка А.М.

при секретарі Кондратюк І.В.

заявника ОСОБА_1

розглянувши матеріали в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи, яка загинула або пропала безвісти в районах проведення воєнних дій або АТО,-

ВСТАНОВИВ:

05 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просить, становити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Довжанськ Луганської області.

Заява обгрунтована тим, що заявник є вином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження. батько був власником квартири, в якій був зареєстрований та фактично проживав, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право власності на житло втрачено під час окупації російськими військами м. Довжанськ (колишній Свердловськ) у 2014 році. 31.01.2023 ОСОБА_2 покинув свій дім, у власних справах, нікого не повідомивши про те, куди він йде і коли повернеться. З того моменту будь-який зв`язок з ним було втрачено, знайомі та родичі, які проживають на окупованій території також з 31.01.2023 його не бачили та будьякого зв`язку з ним не мали. Зі слів знайомих, які проживають на окупованій території м. Довжанськ (колишній Свердловськ) Луганської області наприкінці минулого року заявнику стало відомо, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала батькові, була «націоналізована» російською окупаційною «владою» та перейшла у власність невідомих осіб. З 31.01.2023 батько жодного разу заявнику не зателефонував, не повідомляв іншим способом про місце свого перебування. З заявою про розшук особи, яка безвісно відсутня, до правоохоронних органів України заявник не звертався, оскільки м. Довжанськ (колишній Свердловськ) Луганської області, з 2014 року є тимчасово окупованою територією України. Заявник зазначає, що встановлення факту, що має юридичне значення, необхідно для усунення невизначеності, яка склалася щодо правовідносин за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме та для захисту його прав на майно та інших соціальних прав, оскільки відсутні відомості про те, яким саме чином та за яких обставин квартира перейшла у власність до інших осіб.

В судовому засіданні ОСОБА_1 заяву підтримав та просив задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підставі.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є сином ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_1 , видане відділом РАЦС Свердловського ГІК Ворошиловградської області 27.10.1981.

Відповідно до наданої копії паспорту ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця м.Свердловськ Луганської області, серії НОМЕР_2 , виданого Свердловським МВ УМВС України в Луганській області 29.10.1996 р.н., місцем реєстрації останнього є АДРЕСА_1 .

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.06.2024 у справі № 638/3489/24, провадження №2-о/638/131/24, громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м.Свердловськ Луганської області, який проживав за адресою: АДРЕСА_1 , визнано безвісно відсутнім.

Згідно з частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Водночас пункт 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, деталізує положення статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами Державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема:

- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);

- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

Вказані процедури є відмінними між собою та мають певні особливості.

Щодо встановлення факту смерті на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України.

Пунктом 8 частини статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

У заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт (частини перша-друга статті 318 ЦПК України).

Заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.

При цьому слід мати на увазі, що встановлення зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті та від оголошення особи померлою.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 591/1461/19.

Отже, встановлення факту смерті фізичної особи на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України можливе лише тоді, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної факту смерті.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 25.09.2024 № 759/980/24 (61- 8361св24), доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути зокрема письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі при обставинах, що загрожували їй смертю -

Як вбачається з матеріалів заяви жодних доказів на підтвердження факту смерті гр. ОСОБА_2 заявником не надано.

Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Згідно з частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Відповідно до змісту статті 305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.

Згідно з частиною першою статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою: обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Тому оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті.

Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.

Зі змісту заяви ОСОБА_1 у справі просить суд встановити факт смерті його батька ОСОБА_2 як особи, яка пропала безвісти в районах проведення воєнних дій або АТО.

Як на правові підстави звернення до суду із заявою заявник ОСОБА_1 посилається на пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України, а саме встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Натомість на підтвердження вимог своєї заяви заявник надав суду лише копію паспорту особи, факт смерті якої заявник просить встановити - ОСОБА_2 , та рішення суду, яким ОСОБА_2 визнано безвісно відсутнім, відповідно до яких слідує, що ОСОБА_2 є безвістно відсутнім, а отже вказані докази у своїй сукупності достовірно не свідчать про смерть ОСОБА_2 , та не дають підстави для обґрунтованого припущення смерті за певних обставин, які можуть свідчити про смерть останнього.

З огляду на це підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті його батька ОСОБА_1 за пунктом 8 частини першої статті 315 ЦПК України немає.

Разом з тим суд, вважає за необхідне зазначити, що з огляду на встановлені у цій справі обставини та наявність у заявника вірогідного припущення про смерть ОСОБА_1 , заявник не позбавлений можливості звернутися до суду із заявою про оголошення судом ОСОБА_1 померлим на підставі частини другої статті 46 ЦК України.

З огляду на викладене, виходячи зі змісту положень статей 43, 46 ЦК України, статей 305, 306 ЦПК України, суд дійшов висновку про те, що за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв`язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України).

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 209, 258-259, 263-265, 293, 315, 317, 319 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Довжанськ Луганської області.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 16.02.2026.

Суддя А.М.Тимченко