Рішення від 22 лютого 2026 р. у справі №397/116/26 — Олександрівський районний суд Кіровоградської області

Справа № 397/116/26

н/п : 2-а/397/5/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23.02.2026 селище Олександрівка

Олександрівський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді – Мирошниченко Д.В.,

за участю: секретаря судового засідання – Петренко Л.О.,

представника позивача – Шамоти Л.Л.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову № 23 від 22.01.2026, винесеної ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі ІНФОРМАЦІЯ_3 ) про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

В обгрунтування позовних вимог вказує, що 22.01.2026 начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 винесено постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн. Суть правопорушення, за яке його притягнуто до відповідальності, полягає у тому, що він не пройшов протягом дев`яти місяців до 05.06.2025 повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби. Таку постанову вважає незаконною та просить її скасувати, посилаючись на те, що стягнення було накладено з порушенням строку у відповідності до ч. 9 ст. 38 КУпАП; зміст вчиненого ним правопорушення, вказаний в оскаржуваній постанові, не відповідає змісту вчиненого правопорушення, вказаного у протоколі про адміністративне правопорушення; дії відповідача вчинені у непередбаченій законом формі.

Ухвалою судді від 02.02.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін (а.с. 23-24).

09.02.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позов у якому представник просила відмовити у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки постанова винесена у відповідності до норм законодавства, позивач на момент її винесення медичний огляд не пройшов і строки накладення адміністративного стягнення не закінчилися (а.с. 32-40).

12.02.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій представник просила задовольнити позовні вимоги з підстав, зазначених у позові (а.с. 68-73).

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити з підстав, зазначених у позові та у відповіді на відзив.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Після переходу суду до стадії ухвалення судового рішення, від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без їх участі та заперечення на відповідь на відзив, проте суд не приймає їх до уваги, оскільки заява та заперечення надійшли після початку судового засідання і в судовому засіданні не оголошувалися і не досліджувалися (а.с. 77-82).

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні фактичні обставини та відповідні ним правовідносини.

Згідно ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб`єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 6 КАС України суд, при вирішенні справи керується, принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Судом встановлено, що 22.01.2026 начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 стосовно позивача винесено постанову № 23 по справі про адміністративне правопорушення, якою на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн. за наступних обставин: 24.12.2025 ІНФОРМАЦІЯ_4 звернувся до органів Національної поліції в порядку ч. 3 ст. 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» про доставлення військовозобов`язаного ОСОБА_1 , який був визнаний обмежено придатним до військової служби до 04.05.2024 — набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21 березня 2024 року № 3621-ІХ, але не пройшов протягом дев`яти місяців до 05.06.2025 повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, тим самим не виконав вимоги пункту 2 розділу II цього Закону, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. 09.01.2025 військовозобов`язаний ОСОБА_3 прибув самостійно до ІНФОРМАЦІЯ_4 , де складено адміністративний протокол. В Україні з 17 березня 2014 року діє особливий період після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Документів про проходження повторного медичного огляду для визначення придатності до військової служби до 05.06.2025 військовозобов`язаний ОСОБА_1 не надав. Тобто, своєю бездіяльністю військовозобов`язаний ОСОБА_1 порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, тим самим вчинив правопорушення, за яке передбачена адміністративна відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (а.с. 13).

Згідно зі ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Згідно з вимогами ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, відповідно до ст. 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Спірні правовідносини виникли внаслідок притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у зв`язку з порушенням законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме - не проходження повторного медичного огляду.

Відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію вчинене в особливий період

З наведеного слідує, що для кваліфікації дій за частиною 3 статті 210-1 КУпАП необхідним є встановлення кваліфікуючої ознаки правопорушення - вчинення такого порушення в особливий період.

Відповідно до Указу Президента України № 303/2014 від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VІ, в Україні оголошено часткову мобілізацію, отже з того часу настав особливий період, який триває по теперішній час, оскільки рішення про демобілізацію, затвердженого Верховною Радою України (ст. 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») не приймалось. Щодо факту запровадження особливого періоду в Україні з 18 березня 2014 року наголосив Верховний Суд України у постанові від 30 травня 2018 року в справі №521/12726/16-ц.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє по сьогоднішній день.

Отже, як на момент притягнення позивача до адміністративної відповідальності (22 січня 2026 року), так і в період не проходження повторного медичного огляду, зазначеного в постанові, діяв особливий період.

Диспозиція ст. 210-1 КУпАП є бланкетною та відсилає до спеціального законодавства та підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини щодо оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року за № 2232-XII зі змінами (надалі - Закон № 2232-XII).

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі по тексту Закон № 3543-XII).

Згідно з абзацом 4 частини 1 Закон № 3543-XII, громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Відповідно до абзацу 4 частини 10 статті 1 Закону № 2232-XII, громадяни зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Згідно пп. 4 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я СБУ, а у розвідувальних органах - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії розвідувальних органів.

Наказом Міністерства Оборони України № 402 від 14.08.2008 чітко регламентований прямий обов`язок проходити ВЛК з метою якісного проведення призову громадян на військову службу за станом здоров`я та неможливість відмовитися від проходження ВЛК.

Отже, положеннями вищевказаних нормативно-правових актів передбачено, що проходження ВЛК є не правом, а обов`язком військовозобов`язаного, за порушення якого може наставати відповідальність.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. (ст. 235 КУпАП).

У п. 12 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою КМУ № 154 від 23.02.2022 (далі Положення), зазначені повноваження керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки, серед яких, зокрема, розгляд справ про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 КУпАП, і накладення адміністративних стягнень.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням (п. 7 Положення).

Згідно з п. 1 Положення, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

У п. 9 Положення визначені завдання покладені на територіальні центр комплектування та соціальної підтримки.

Отже, законодавець не розділяє територіальні центри комплектування та соціальної підтримки під час здійснення ними повноважень визначених у п. 9 Положення тих які мають статус юридичної особи і на тих, які цього статусу не мають, право керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення передбачені ст. 235 КУпАП, прямо передбачено п. 12 Положення.

А тому, притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП входить до повноважень начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Законом України «Про внесенні змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» № 3621-ІХ від 21 березня 2024 року виключено таку підставу для зняття з військового обліку призовників та взяття на військовий облік військовозобов`язаних громадян, яких за станом здоров`я визнано непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3621-IX, громадяни України, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, протягом дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто до 04 лютого 2025 року) підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби.

15 лютого 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» № 4235-ІХ від 12 лютого 2025 року (далі за текстом Закон № 4235-ІХ), яким внесені зміни до Закону № 3621-IX та п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення викладено в новій редакції: «Установити, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду».

Постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2025 року № 519 внесені зміни до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 зі змінами, зокрема абзац другий пункту 69 викладено в такій редакції: «Особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію».

Системний аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що обов`язок з проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби покладається на громадян України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності вказаним вище Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю). Вказані громадяни зобов`язані з 15 лютого 2025 року (дати набрання чинності Закону № 4235-ІХ) до 05 червня 2025 року самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Згідно з вимогами ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Дотримуючись вимог ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку, та усунувши усі можливі сумніви, і в залежності від встановленого прийняти мотивоване законне рішення.

Так, згідно військово-облікового документу із за стосунку «Резерв+», ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 (Олександрівка), є військовозобов`язаним. Останнє ВЛК ОСОБА_1 пройдено 10.04.1998 та його визнано непридатним в мирний час, обмежено придатним у воєнний час (а.с. 16).

Таким чином, у період з 30.06.2014 до 05.06.2025 у позивача, якого було визнано непридатним у мирний час, обмежено придатним у воєнний час, виник обов`язок повторно самостійно пройти медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

08.10.2025 ОСОБА_1 видане направлення № 5100753 на визначення придатності до військової служби, дата початку медичного огляду 08.10.2025 (а.с. 60).

Відповідно до картки обстеження та медичного огляду 5100753 від 06.10.2025, позивач 08.10.2025 здав аналізи сечі, а 05.01.2026 та 06.01.2026 пройшов деяких лікарів, тільки, діагноз та постанова ВЛК відсутні (а.с. 49-50).

Доказів того, що позивач самостійно звертався до ТЦК та СП або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду в період з 30.06.2014 до 05.06.2025, а також по день винесення оскаржуваної постанови, і пройшов медичний огляд, суду не надано.

Позивач, навіть і після виданого йому направлення, не пройшов повністю медичний огляд, а доказів, що огляд не пройдено через ряд інших факторів суду не надано.

Щодо посилань позивача на те, що зміст вчиненого ним правопорушення, вказаний в оскаржуваній постанові, не відповідає змісту вчиненого правопорушення, вказаного у протоколі про адміністративне правопорушення, то суд відзначає, що у даному випадку оскаржується постанова, а не протокол, і саме постанову суд перевіряє щодо її законності прийняття, її обгрунтованості та відповідності норм КУпАП. У даному випадку ж, справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 розглянуто у передбаченому законом порядку, а постанова є законною та обгрунтованою. До того ж, чинним законодавством не передбачено конкретної норми, що зміст правопорушення, вказаний в постанові, повинен відповідати змісту правопорушення, вказаного у протоколі про адміністративне правопорушення – постанова виноситься за наслідками розгляду справи, а не за наслідками розгляду протоколу.

Суд також приймає до уваги правовий підхід, закладений ЄСПЛ при вирішенні справи «Сутяжник проти РФ» (рішення від 25.04.2018) та застосований Верховним Судом у справах № 826/5575/17, № 910/10616/17, відповідно до якого надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом є правовим пуризмом. Скасування правильного по суті рішення, за відсутності фундаментального порушення, є відступленням від принципу правової визначеності («res judicata») та недопустимим.

Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Отже, суд, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, вважає, що порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правомірність такого рішення.

Наведені правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 1640/3394/18 та відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України є обов`язковими для врахування судом при розгляді справ.

Слід зауважити, що частиною 9 статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Визначення на законодавчому рівні у статті 38 КУпАП тривалості строків накладення адміністративного стягнення безпосередньо пов`язано з можливістю реального впливу адміністративної відповідальності на суспільні відносини, поведінку суб`єктів, їхню правосвідомість тощо, тобто, з можливістю реалізації функцій адміністративної відповідальності, яка втрачається з плином часу.

Днем вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 статті. 210-1 КУпАП, є день коли, позивачем не вчинені дії, які він повинен вчинити цього дня, тобто таким днем є 05.06.2025, як останній день встановлений законодавцем для проходження військово-лікарської комісії, особам які раніше були визнані обмежено придатними до військової служби.

Як передбачено абз. 11 ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває на час ухвалення рішення судом.

З оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 09 січня 2026 року самостійно звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_6 і саме тоді було виявлено факт порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період військовозобов`язаним ОСОБА_1 , а саме, що останній до тих пір не пройшов медичного огляду, і в той день стосовно останнього було складено протокол про адміністративне правопорушення. Тобто, вчинення позивачем в особливий період правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП було виявлено 09.01.2025, а до адміністративної відповідальності позивача притягнуто 22.01.2026, що відповідає вимогам ч. 9 ст. 38 КУпАП.

Отже, надаючи оцінку твердженням позивача про те, що строк притягнення до адміністративної відповідальності сплив, суд зазначає про їх неаргументованість, оскільки дане правопорушення є триваючим і його було виявлено лише 09.01.2025.

З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги те, що позивач самостійно не звертався до ТЦК та СП або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду в період з 30.06.2014 до 05.06.2025 і не пройшов медичний огляд до 05.06.2025; після отримання вже направлення у жовтні 2025 року до моменту винесення оскаржуваної постанови також не пройшов медичний огляд з невідомих підстав, суд приходить до висновку, що в його діях містилися ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, суб`єктом владних повноважень правомірно винесено оспорювану постанову про накладення адміністративного стягнення, а відтак суд приходить до висновку, що позов слід залишити без задоволення.

У зв`язку з тим, що у задоволенні позову необхідно відмовити, витрати позивача зі сплати судового збору у справі залишити за останнім.

Керуючись ст.ст. 77, 139, 243-246, 250, 286 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 .

Представник позивача: Шамота Любов Леонідівна, місце знаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП – НОМЕР_2 , ордер серія ВА № 1140154 від 04.02.2026, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КР № 000704 від 04.10.2024.

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце знаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ – НОМЕР_3 .

Представник відповідача: Дерев`янко Анна Володимирівна, адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП – НОМЕР_4 , довіреність від 29.09.2025.

Суддя Д.В. МИРОШНИЧЕНКО