Рішення від 10 лютого 2026 р. у справі №183/5020/25 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/5020/25

№ 2/183/3814/25

11 лютого 2026 року м.Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Оладенко О.С.

за участю секретаря судового засідання – Павлюк А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» звернулось до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просить стягнути заборгованість за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №113690 від 19.02.2020, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 5500 грн. строком на 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 2% щоденно. У зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором, виникла заборгованість, що станом на 13.01.2025 складає 28710 грн., з яких: 5500 грн. тіло кредиту, 23210 грн. проценти. 28.10.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до відповідача. Таким чином, відповідач має непогашену заборгованість перед позивачем, яка підлягає стягненню в судовому порядку.

Ухвалою судді від 29.05.2025 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Відповідач, не погоджуючись із позовом, подав відзив на позовну заяву у якому просить у позові відмовити повністю. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що відсутні належні та допустимі докази передачі права вимоги до відповідача від первісного кредитора до позивача. Позивачем не надано доказів, які підтверджують зарахування коштів на рахунок відповідача. Відсотки за користування кредитними коштами нараховано поза межами строку кредитування.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій висловив незгоду з доводами відповідача, наведеними у відзиві.

У судове засідання представник позивача не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, у якій не заперечував проти заочного розгляду справи.

10.11.2025 від представника відповідача - адвоката Зачепіло З.Я. надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача та його представника.

10.12.2025 від представника відповідача - адвоката Білого І. М. надійшла заява про відкладення розгляду справи.

У судове засідання, яким завершено розгляд справи, відповідач та його представники не з`явилися.

Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З урахуванням того, що сторони висловили свої позиції щодо вирішення спору у заявах по суті справи, суд вважає, що неявка сторін у судове засідання, які належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду даної справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Враховуючи, що у судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким чином, датою ухвалення рішення у даній справі є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту №113690 від 19.02.2020, який містить його анкетні дані, та підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора (а.с.14-15).

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору, товариство надає клієнту фінансовий кредит у розмірі 5500 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.2. кредит надається строком на 21 днів, тобто до 19.03.2020 року.

Відповідно до п. 1.3. за користування кредитом клієнт сплачує товариству 730 % річних від суми кредиту в розрахунку 2 % на добу. Тип процентної ставки - фіксована.

Вказаний договір підписано сторонами з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором КL8860, надісланий на номер мобільного телефону відповідача НОМЕР_1 (розділ 7 кредитного договору), що також підтверджується довідкою про ідентифікацією (а.с.10). Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися (п. 6.7 кредитного договору).

Статтею 626 ЦПК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. ст. 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом (ч. 1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами (ч. 3).

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк бо інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Враховуючи вищенаведене, проаналізувавши зміст кредитного договору, його форму, суд дійшов висновку, що кредитний договір №113690 від 19.02.2020 укладений між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 в електронній формі із застосуванням електронної комерції, відповідає вимогам ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію». Доказів зворотного відповідач суду не надав, як і не спростував факт укладання договору.

Отже, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлено сторонами в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису. Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у ТОВ «ЗАЙМЕР» виникло зобов`язання щодо надання кредитних коштів, а у відповідача - зобов`язання з повернення кредитних коштів.

Оцінюючи доводи відповідача про недоведеність факту отримання кредитних коштів, суд виходить з наступного.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Як встановлено матеріалами справи позичальник ОСОБА_1 укладаючи кредитний договір підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором KL8860, зазначивши номер особистого електронного платіжного засобу, тобто рахунок НОМЕР_2 .

Відповідно до п. 62 Постанови «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.

Згідно з пунктом 2 статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківською таємницею,зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.

Відповідно до ст. 62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду.

Пунктом 64 постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» від 29 липня 2022 року №164, що суб`єкт господарювання зобов`язаний не копіювати платіжний інструмент чи його реквізити.

Отже, відповідачем при оформленні заявки було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу відповідача), але відповідно до наведених вище постанов Правління НБУ позивач не може зазначати та зберігати у договорах, інших документах повний номер особистого електронного платіжного засобу відповідача.

Крім того, згідно з нормами ст.46 Закону України «Про платіжні послуги» порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ; виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону; надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників; надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією.

У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг утримувача має право: зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного утримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг утримувача зобов`язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення; не уточнювати номер рахунку та/або код утримувача. У такому разі надавач платіжних послуг утримувача зобов`язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення.

Зважаючи на наведені норми Закону про платіжні послуги у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, як про належного утримувача кредиту не підтвердилися, операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулася.

Факт виконання зобов`язань позикодавцем щодо надання кредитних коштів позичальнику підтверджується інформаційною довідкою ТОВ "Платежі Онлайн" № 1699/02 від 25.02.2025, відповідно до якої 19.02.2020 10:58:04 на банківську картку НОМЕР_2 перераховано кошти в сумі 2000 грн (а.с.23).

Водночас, відповідачем ОСОБА_1 не подано суду жодних доказів на спростування позиції позивача. Фактично заперечуючи отримання кредитних коштів, відповідач не подав суду жодних доказів, що такі кошти, на зазначену платіжну картку не надходили або що ця картка йому не належить. Такими доказами могли бути відповідні довідки банків про відсутність рахунків у відповідачки або все ж якщо зазначена платіжна картка йому належала, то виписки про рух коштів за вказані банківські дні про фінансові операції, зазначені позивачем.

При цьому суд звертає увагу, що такі докази, з огляду на інститут банківської таємниці, могли бути надані лише власником банківської карти, тобто відповідачем.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому на боржника покладено цивільно-правовий обов`язок з повернення отриманих коштів, якому відповідає право кредитора вимагати їх повернення.

Випискою з особового рахунку за кредитним договором встановлено, що станом на 21.05.2024 загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 10040,00 гривень, яка складається з наступного: 28710 грн., з яких: 5500 грн. тіло кредиту, 23210 грн. проценти.

28 жовтня 2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/20212 відповідно до якого до ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» перейшло право грошової вимоги до відповідача за Договором про надання фінансового кредиту №113690 від 19.02.2020.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу від 28.10.2021, ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 згідно з кредитним договором №113690 від 19.02.2020 на суму 28710грн. (а.с.10).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора в зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Позивачем належними та допустимими доказами підтверджено факт набуття прав вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №113690 від 19.02.2020.

Твердження відповідача про недоведеність факти сплати первісному кредитору коштів за відступленням права вимоги суперечать матеріалам справи (а.с.19,20).

Зважаючи на наведене, з урахуванням презумпції правомірності правочину, беручи до уваги те, що доказів належного виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором №113690 від 19.02.2020 матеріали справи не містять, суд приходить до висновку про те, що ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» має право вимоги щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 8800 грн., з яких: 5500 грн. тіло кредиту, 3300 грн. проценти, нараховані у межах 30-денного строку кредитування (з 19.02.2020 по 19.03.2020 за розрахунком: 5500 грн. х 1% х 30 днів), відтак позовні вимоги в цій частині є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

При вирішенні позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами, нарахованими за період, що перевищує строк кредитування, визначений сторонами у кредитному договорі, суд виходить з наступного.

Як встановлено судом, за умовами укладеного договору, відповідач отримав кредитні кошти та зобов`язався такі повернути у визначений договором строк, тобто до 19.03.2020.

Отже, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за договором позики припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, позикодавець відповідно до положень ст. 1048 ЦК України мав право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 19.03.2020, а після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12; від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем заявлено позовні вимоги на суму 28710 грн., з яких задоволено вимоги на суму 8800 грн., тому з відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у сумі 742,50 грн., пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Представником позивача подано заяву, у якій позивач заявив до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500,00 грн., одночасно до заяви додав докази на підтвердження цих витрат.

Дослідивши матеріали справи, суд зауважує, що витрати вказані позивачем є занадто завищеними, оскільки виходячи із предмету позову, справа не є складною та розглядається в порядку спрощеного провадження, є стала судова практика з розгляду даної категорії спорів, заявлений розмір витрат правничої допомоги є необґрунтованим та завищеним.

Сума витрат на правничу правову допомогу у розмірі 10500,00 грн. є неспівмірною з ціною позову, не відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їх розміру та підлягає зменшенню.

Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності). а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited" проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідач у поданому відзиві наполягав на зменшенні витрат на правничу допомогу.

Враховуючи вищезазначене, а також з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10500 грн. є завищеними, неспівмірними з ціною позову та підлягають зменшенню до 3000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором №113690 від 19.02.2020 у розмірі 8800 грн., яка складається з наступного: 5500,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 3300 грн. - прострочена заборгованість за процентами.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» судовий збір у розмірі 742,50 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000 грн., а разом – 3742,50 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ», код ЄДРПОУ 42228158, місцезнаходження: 04080, м.Київ, вул.Кирилівська, буд. 82 офіс 7;

відповідач – ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено і підписано 11 лютого 2026 року .

Суддя Оладенко О.С.