Постанова від 19 лютого 2026 р. у справі №336/8596/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 20.02.2026 Справа № 336/8596/25

Запорізький апеляційний суд

Єдиний унікальний №336/8596/25 Головуючий у 1-й інстанції: Худіна О. О.

Провадження № 22-ц/807/447/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення відшкодування за несвоєчасне виконання рішення суду, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення відшкодування за несвоєчасне виконання рішення суду.

В обґрунтування позову зазначено, що 07 липня 2008 року між АКБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11368390000, згідно умов якого позичальнику надано АКІБ «УкрСиббанк» кредиту у розмірі 16 995 доларів США, що дорівнює еквіваленту 82 257,50 грн за курсом НБУ на день укладення кредитного договору; зі сплатою 14,0% річних; кредит наданий до 06.07.2015 року.

В забезпечення виконання зобов`язань позичальником ОСОБА_1 за вищезазначеним кредитним договором між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , був укладений договір поруки N 215618 від 07.07.2008 року, відповідно до якого ОСОБА_2 , як поручитель, на добровільних засадах взяла на себе зобов`язання відповідати за зобов`язанням позичальника ОСОБА_1 по договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу N 11368390000 від 07.07.2008 року.

ОСОБА_1 належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24.02.2011 у справі №2-275/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» борг у сумі 161628,94 грн та понесені судові витрати у вигляді судового збору у сумі 1616,29 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи у сумі 120,0 грн. Дане рішення набуло законної сили 10.03.2021 року.

В подальшому право вимоги первісним кредитором було відступлено до ПАТ «Дельта Банк», який відступив своє право вимоги до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на підставі укладеного договору купівлі-продажу права вимоги №1930/К від 18 вересня 2019 року. Даний факт також підтверджено в судовому порядку – 05 листопада 2019 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя постановив ухвалу по справі №2-275/11, якою, серед іншого, підтверджено перехід права вимоги за кредитним договором №11368390000 від 07.07.2008 року до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». Тому, відповідно до укладених договір станом на дату звернення до суду, право вимоги за вказаним кредитним договором належить ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2019 року у справі №2-275/11 замінено сторону виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-275/11, виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на користь ПАТ «УкрСиббанк» (який відступив в подальшому право вимоги ПАТ «Дельта Банк») борг в сумі 161 628,94 грн та понесені судові витрати у вигляді судового збору у сумі 1616,29 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи у сумі 120 грн – стягувача ПА «Дельта Банк» правонаступником – ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН Фінанс» (ЄДРПОУ 38750239). Наказом №55-к від 25.07.2024 на виконання Протоколу №1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів Товариства.

З моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства.

Таким чином, рішення, яке виніс Шевченківський районний суд м. Запоріжжя не виконувалось Відповідачем у період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року.

Щодо позовної давності позивач зазначає, що Законом України від 30.03.2020N 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Зазначений Закон України від 30.03.2020 N 540-IX набрав чинності 02.04.2020. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 N 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 до 31.10.2020 на всій території України карантин, дію якого неодноразово було продовжено до 01.07.2023.

З початком повномасштабного вторгнення 24.02.2022, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" N 2120-IX від 15.03.2022, який набув чинності 17.03.2022 Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257-259 (позовна давність) цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

З огляду на вищевикладене, оскільки трирічна позовна давність відраховується з дати нарахування інфляційних витрат та 3 % річних, а саме з 01.05.2017, враховувати зміни до ЦК України, які введені в дію на підставі Закону України N 540-IX з 02.04.2020 та Закону України N 2120-IX з 17.03.2022, то позовна давність щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних починаючи з 02.04.2020 була продовжена та, станом на дату подачі цього позову, не пропущена.

Відповідно до розрахунку інфляційних витрат і 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке становить 161 628,94 грн, за період з 25.02.2019 по 23.02.2022 розмір нарахованих інфляційних витрат і 3 % річних на суму боргу становить 49 875,82 гривень, з яких 3% річних у розмірі 14533, 32 грн, інфляційні збитки у розмірі 35342, 50 грн.

Враховуючи викладене, просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» суму інфляційних витрат і 3 % річних в якості відповідальності за невиконання рішення суду у справі № 2-275/ 11, яке становить у розмірі 49 875,82 грн та судові витрати у розмірі 2422,40 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2025 року відмовлено в повному обсязі. Судові витрати по сплаті судового збору за подання до суду позовної заяви у сумі 2422,40 грн – залишено за позивачем.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповно з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що даних, що свідчили б про виконання рішення суду у позивача немає, тому дана обставина унеможливлює надання до суду доказів виконання судового рішення. Водночас позивачем надано докази у вигляді копій рішень та ухвали за якими визначався обов`язок відповідача щодо сплати грошових сум. Разом із тим в матеріалах справи відсутні докази виконання судового рішення. І матеріали справи не мають доказів на підтвердження зворотного.

Відзив на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому, колегія суддів зауважує, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу ОСОБА_1 було направлено поштою 25 січня 2026 року на адресу його місця реєстрації, а саме: АДРЕСА_1 (а.с.82).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3328,00 грн (3328,00 грн Х 30 = 99 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1, ч .2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 49 875,82 грн, що перевищує тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п. 1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2011 року у справі № 2-275/11 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 113683900000 від 07 липня 2008 року у розмірі 151628, 94 грн.. Тобто після ухвалення судового рішення пройшло майже 15 років. Позивачем надані суду докази, які підтверджують лише наявність судового рішення, згідно з яким з відповідача стягнуто суму кредитної заборгованості. Водночас, належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що протягом 15 років рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2011 року не було виконане ні в добровільному ні в примусовому порядку, матеріали справи не містять, та таких доказів позивачем не надано. У зв`язку з недоведеністю позивачем факту невиконання вищезазначеного судового рішення ОСОБА_1 , підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ « Він Фінанс» на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних збитків за несвоєчасне виконання рішення суду у справі № 2-275/11 за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року, немає.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Судом встановлено, що 07 липня 2008 року між АКБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11368390000, згідно умов якого позичальнику надано АКІБ «УкрСиббанк» кредиту у розмірі 16 995 доларів США, що дорівнює еквіваленту 82 257,50 грн за курсом НБУ на день укладення кредитного договору; зі сплатою 14,0% річних; кредит наданий до 06.07.2015 року.

В забезпечення виконання зобов`язань позичальником ОСОБА_1 за вищезазначеним кредитним договором між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , був укладений договір поруки N 215618 від 07.07.2008 року, відповідно до якого ОСОБА_2 , як поручитель, на добровільних засадах взяла на себе зобов`язання відповідати за зобов`язанням позичальника ОСОБА_1 по договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу N 11368390000 від 07.07.2008 року.

ОСОБА_1 належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24.02.2011 у справі №2-275/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» борг у сумі 161628,94 грн та понесені судові витрати у вигляді судового збору у сумі 1616,29 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи у сумі 120,0 грн. Дане рішення набуло законної сили 10.03.2021 року (а.с.12-13).

Вказані обставини не підлягають доказуванню у вказаній справі на підставі ч. 4 ст. 82 ЦПК України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.11.2019 у справі №2-275/11, яка наявна у Єдиному державному реєстрі судових рішень, було замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» у виконавчому провадженні у справі за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу (а.с.16-17).

Відповідно до наказу ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» №55-к від 25.07.2024, на виконання протоколу Загальних зборів учасників вказаного товариства від 25.07.2024, було перейменовано ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН Фінанс» (а.с.8,14,15).

З доданого до позовної заяви скрін-шоту з автоматизованої системи виконавчого провадження вбачається, що станом на вересень 2025 року у системі відсутні відомості про виконавче провадження (а.с.9).

У даній справі Позивач вказує, що рішення суду не виконувалось Відповідачем у період з 23.02.2019 по 23.02.2022 і згідно з наданим ним розрахунком, сума інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24.02.2011 становить 14 533,32 грн. та 35 342,50 грн., відповідно.

При цьому, розрахунок інфляційних втрат Позивачем здійснений за формулою:

ІІС =(ІІ1 : 100) х (ІІ2 : 100) х (ІІ3 : 100) х … (ІІZ :100)

ІІ1 індекс інфляції за перший місяць прострочення,

…..

ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

Розрахунок 3% річних здійснений за формулою:

Сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де С сума заборгованості, Д кількість днів прострочення.

Період прострочення грошового зобов`язання визначений у позовній заяві: з 25.02.2019 по 31.12.2019 - 310 днів; з 01.01.2020 по 31.12.2020 366 днів; з 01.01.2021 по 23.02.2022 419 днів.

Предметом позову у даній справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 за несвоєчасне виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2011 року у справі № 2-275/11, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 борг за кредитним договором № 11368390000 від 07 липня 2008 року у розмірі 161628, 94 грн

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 543 ЦК України визначено, що у разі солідарного обов`язку боржників ( солідарних боржників) кредитор має права вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною другою ст. 615 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі N 686/21962/15-ц.

Однак, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості.

Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Отже, за змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц (провадження N 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі N 916/190/18 (провадження N 12-302гс18).

Тобто, за змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором позики, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до статті 526, 599 ЦК України. Отже, позивач відповідно до зазначеної норми має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання навіть після рішення суду.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2011 року по справі N 2-0827/275/2011 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» борг у сумі 161628,94 грн та понесені судові витрати у вигляді судового збору у сумі 1616,29 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи у сумі 120,0 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ «ВІН Фінанс» на власний розсуд подав його до одного із солідарних боржників за рішенням суду, а саме до ОСОБА_1 , яке виходячи зі змісту позовної заяви, не виконувалось у період з 23.02.2019 по 23.02.2022, а тому просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 3 % річних за невиконання рішення суду у розмірі 14 533,32 грн та інфляційні збитки у розмірі 35 342, 50 грн за період з 23.02.2019 по 23.02.2022, які нараховані на підставі ст. 625 ЦК України.

Отже, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у справі № 2-275/11 від 24 лютого 2011 року, як зазначає позивач є невиконаним, ухвалено майже 15 років тому.

Водночас, належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що дане рішення, яке було ухвалено 15 років тому, не було виконано ні одним із солідарних боржників ні в добровільному, ні в примусовому порядку, матеріали справи не містять. Як і не містять доказів того, що це рішення виконувалась у примусовому порядку, та щодо його виконання відкривалось виконавче провадження, але виконавчий лист повертався стягувачу у зв`язку з неможливістю його виконання відповідно до положень Закону України « Про виконавче провадження».

Напроти, виходячи із відомостей у автоматизованій системі виконавчого провадження, вбачається, що виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 11368390000 від 07.07.2008 року у справі № 2-275/11, відсутнє.

Наявність судового рішення, згідно з яким з ОСОБА_1 .. ОСОБА_2 у солідарному порядку стягнуто суму кредитної заборгованості та право позивача, щодо заміни сторони виконавчого провадження на стягнення такої заборгованості, жодним чином не підтверджують невиконання цього рішення впродовж 15 років, в тому й числі періоду невиконання судового рішення з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року, за який позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

Оскільки обсяг наданих позивачем доказів належним чином не підтверджує вимоги позову, а саме, не виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2011 року у справі № 2-275/11 впродовж майже 15 років, тому є правильні висновки суду про відсутність правових підстав про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Він Фінанс» 3% річних та інфляційних втрат за період 23 лютого 2019 року по 23 березня 2022 року у зв`язку з його невиконанням, оскільки рішення суду не може грунтуватися на припущеннях

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не надав доказів на підтвердження факту виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2011 року у справі № 2-275/11 не приймаються до уваги, оскільки як вбачається з матеріалів справи, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2025 року було відкрито провадження у даній справі. Розгляд справи проведено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у судове засідання (а.с.22-23). Зазначена ухвала суду разом з позовною заявою з додатками судом була направлена 15.09.2025, повторно 06.10.2025 ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 (а.с.29), проте, до суду першої інстанції повернулися конверти з вкладенням з рекомендованим поштовим повідомленням з відміткою « за закінченням терміну зберігання» (а.с.35-36), що свідчить про те, що зазначені документи, в тому й числі позовна заява, не були належним чином вручені ОСОБА_1 .. Відтак, матеріали справи не містять інформації, що ОСОБА_1 був обізнаний про цей судовий спір та розгляд справи в суді першої інстанції, що позбавило ОСОБА_1 в разі заперечення проти позову надати відзив на позовну заяву з викладенням в ньому обставин, надати відповідні докази, зокрема як і докази виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.11.2025 року.

При цьому, колегія суддів зауважує, що згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, саме позивач повинен довести свої позовні вимоги, надати належні та достатні докази, які б свідчили про те, що рішення Шевченківського районного суду від 24 лютого 2011 року у справі № 2-275/11 є невиконаним, тому він має право на стягнення сум відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України у зв`язку з його неналежним виконанням, що є його процесуальним обов`язком відповідно до положень ст. 81 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Пріоритет у доказуванні надається не тому хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Таким чином, розглядаючи спір , який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обгрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 20 лютого 2026 року.

Головуючий, суддя Суддя Суддя

Подліянова Г.С. Кочеткова І.В. Кухар С.В.