Суд: Заводський районний суд м. Миколаєва
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Неподання суб’єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування
Дата: 22 лютого 2026 р.
Справа: №487/7817/25
Суддя: Притуляк І. О.
Справа № 487/7817/25
Провадження № 1-кп/487/380/26
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.02.2026 м. Миколаїв
Заводський районний суд м.Миколаєва, у складі:
Головуючого судді – ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Миколаєві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025150010005342 від 26.09.2025 відносно:
ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с.Лоцкіно Баштанського району Миколаївської області, українця, громадянина України, має середньо- спеціальну освіту, одруженого, працює на посаді водія команди воєнізованої охорони Управління поліції охорони в Миколаївській області, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою АДРЕСА_2 ; раніше не судимого,
обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.366-3 КК України
Сторони кримінального провадження:
прокурор Миколаївської обласної прокуратури : ОСОБА_4 ,
обвинувачений: ОСОБА_3 ,
В С Т А Н О В И В:
Формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним.
Відповідно до наказу №1о/с від 07.11.2015, ОСОБА_3 було призначено на посаду молодшого інспектора роти реагування батальйону поліції охорони Управління поліції охорони в Миколаївській області, та присвоєно звання старший сержант поліції.
Відповідно до положень ч.1 ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», ч.3 ст.18 КК України, ОСОБА_3 , займаючи вказану посаду, був службовою особою правоохоронного органу, та відповідно до пп. «з» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону «Про запобігання корупції, суб`єктом, на якого поширюється дія цього Закону та юридична відповідальність за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією.
Наказом №26 о/с від 21.02.2022 ОСОБА_3 звільнено з посади молодшого інспектора роти реагування батальйону поліції охорони Управління поліції охорони в Миколаївській області з 21.02.2022.
Звільнившись з займаної посади, ОСОБА_3 , діючи умисно, будучи повідомленим про необхідність подання декларації у встановленому Законом України «Про запобігання корупції» порядку, перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , маючи реальну можливість та достовірно знаючи про обов`язковість, відповідно до аб.2 ч.2 ст.45 Закону України «Про запобігання корупції», подання ним щорічної декларації (після звільнення) за минулий рік, до Єдиного державного реєстру декларацій осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, шляхом реєстрації та внесення необхідних відомостей на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції за встановленою формою, щорічну декларацію (після звільнення) особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2022 рік у період, визначений п. 2-7 р. ХІІІ «Прикінцевих положень» Закону України «Про запобігання корупції» (в період часу до 31.01.2024), станом на 25.09.2025 не подав.
Дії обвинуваченого ОСОБА_3 суд кваліфікує за ст.366-3 КК України та визнає його винуватим в умисному неподанні суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції».
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 встановлені обставини кримінального провадження не оспорював, вважав за недоцільне дослідження доказів на їх підтвердження та беззастережно визнав свою винуватість, у скоєні вказаного кримінального правопорушення.
Безпосередньо під час допиту в судовому засіданні обвинувачений пояснив, що звільнився з посади молодшого інспектора роти реагування батальйону поліції охорони Управління поліції охорони у Миколаївській області 21.02.2022. Після звільнення, у травні 2022 року подав декларації типу «щорічна за 2021 рік» та «після звільнення».
На той час, йому стало відомо, що загалом подання декларацій, у зв`язку з веденням в країні воєнного стану, було зупинено.
В подальшому, по необізнаності, та власній необачності, декларацію типу «щорічна після звільнення за 2022 рік», яку мав подати до 31.01.2024 року, не подав.
Зазначив, що усвідомлює, що не подав декларацію без поважних на те причин.
У скоєному щиро розкаявся. Просив його суворо не карати.
Викладенні показання обвинуваченого ОСОБА_3 суд визнає належними, допустимими та достатніми доказами на підтвердження встановлених обставин кримінального провадження, оскільки вони отримані судом при його безпосередньому допиті та є чіткими та послідовними щодо часу, місця та способу вчинення кримінального правопорушення, що свідчить про повне розуміння ОСОБА_3 пред`явленого та визнаного судом доведеним обвинувачення.
З урахуванням повного визнання обвинуваченим своєї вини у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення, судом в порядку ч.3 ст..349 КПК України, за недоцільністю не проводилось дослідження доказів щодо тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорювались. При цьому суд обмежився допитом обвинуваченого, дослідженням характеризуючих ОСОБА_3 матеріалів
Обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 за положеннями п.1 ч.1 ст.66 КК України – є щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні та активне сприяння його розкриттю.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 судом не встановлено.
Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
З урахуванням положень ст. 65 КК України, суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Зазначені положення кримінального законодавства узгоджуються зпозицією ЄСПЛ, викладеною у справі «Езех і Коннорс проти С полученого Королівства» від 09.10.2003 року, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету – покарання і стримування від вчинення нових злочинів.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року , відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу… Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо). Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Вирішуючи питання, щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_3 покарання суд виходить з загальних засад призначення покарання, з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого та обставин, що пом`якшують його покарання.
Так ОСОБА_3 , з урахуванням приписів ст..12 КК України, вчинено не тяжкий злочин.
Обвинувачений раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався.
На обліку у лікарів нарколога та психіатра в КНП «Миколаївський обласний центр психічного здоров`я» МОР, не перебуває.
Відповідно до положень ст..65 КК України, виходячи з принципів законності, справедливості та вимог, щодо індивідуалізації та достатності покарання для виправлення засудженого та запобігання скоєнню ним нових кримінальних правопорушень, з врахуванням вищезазначених обставин, суд при обрані виду та міри покарання, вважає за необхідне та достатнє призначити покарання у вигляді штрафу у межах санкцій ст.366-1 КК України, з позбавленням права обіймати посади поліцейських та державних службовців у правоохоронних органах строком на один рік, визначаючи вид додаткового покарання, суд бере до уваги, що на теперішній час ОСОБА_3 працює в Управлінні поліції охорони в Миколаївській області на посаді «водія», з урахуванням чого буде дотримано баланс між метою призначення покарання та правом ОСОБА_3 на працю та отримання доходу з метою матеріального забезпечення як себе так і членів своєї родини.
На переконання суду дане покарання, відповідатиме його меті, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи Бакланов проти Росії від 09 червня 2005 року; Фрізен проти Росії від 24 березня 2005 року; Ісмайлова проти Росії від 29 листопада 2007 року) та перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
У кримінальному проваджені цивільний позов не заявлено.
Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст..ст.2,7,368,369,373,374 КПК України, суд -
У Х В А Л И В:
ОСОБА_3 визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-3 КК України та призначити йому покарання у вигляді штрафу в дохід держави у розмірі двох тисяч п`ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить сорок дві тисячі п`ятсот гривень з позбавленням права обіймати посади поліцейських та державних службовців у правоохоронних органах строком на один рік.
На вирок з підстав визначених положеннями частини третьої статті 349 КПК України може бути подана апеляція до Миколаївського апеляційного суду через Заводський районний суд м.Миколаєва протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Копію вироку негайно після проголошення вручити прокурору, обвинуваченому.
Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Оригінал: reyestr.court.gov.ua