Рішення від 22 лютого 2026 р. у справі №336/5868/25 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/5868/25

Пр. 2/336/280/2026

23.02.26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2026 року м.Запоріжжя

Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді: Вайнраух Л.А., за участі секретарки судового засідання: Коваль О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №336/5868/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної події, -

за участі представника позивача адвоката Рощина В.С., представниці відповідача адвоката Пісецької І.М., -

ВСТАНОВИВ:

24.06.2026 представник позивача в інтересах позивача адвокат Рощин В.С. звернувся до суду із зазначеною заявою, за змістом якої просить стягнути з відповідача на користь позивача майнову шкоду, пов?язану з пошкодженням транспортного засобу під час дорожньо-транспортної події, у сумі 68 033,13 гривень та моральну шкоду у сумі 10 000,00 гривень.

За змістом позову 31.07.2024 о 12-10 годині на автодорозі Одарівка – Новотроїцьке, 10 км в Оріхівському районі Запорізької області сталась дорожньо-транспортна подія, внаслідок якої автомобіль «ВАЗ 211010», д.н.з. НОМЕР_1 , приналежний ОСОБА_1 , зазнав механічних пошкоджень. Згідно з постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24.10.2024 ДТП сталась з вини відповідача, який перебував у стані алкогольного сп`яніння. Відповідно, внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 позивачеві спричинено матеріальну та моральну шкоду.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована в ПрАТ «СК «Еталон» відповідно до полісу №3120625, ліміт відповідальності згідно з яким становить 160 000,00 гривень, франшиза – 1 600,00 гривень.

В обґрунтування розміру завданої матеріальної шкоди ОСОБА_1 зазначає, що здійснив відновлювальний ремонт автомобіля, який виконаний ФОП ОСОБА_3 . Відповідно до акта виконаних робіт від 31.10.2024 вартість відновлювального ремонту із запчастинами становить 141 100,00 гривень. Разом з цим, страховик винної у настанні ДТП особи відповідно до приписів ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відшкодував позивачеві оцінену шкоду з урахуванням зносу в сумі 73 066,87 гривень. При цьому, представник позивача наголошує, що страховиком виконано зобов?язання в повному обсязі. У даній справі стороною позивача порушено питання про відшкодування різниці між вартістю відновлювального ремонту та страховою виплатою у сумі 68 033,13 гривень.

Моральна шкода, завдана позивачеві, відповідно до тверджень сторони позивача, полягає у душевних переживаннях з приводу протиправної поведінки відповідача щодо ОСОБА_1 , пошкодження його майна, необхідності витрачати власні кошти на його відновлення, користування громадським транспортом та таксі. У позовній заяві наголошено, що лобове зіткнення транспортних засобів могло призвести до фатальних наслідків, разом з цим, ОСОБА_1 отримано легкі тілесні ушкодження, пережито сильний стрес. В цілому звичний образ життя позивача внаслідок ДТП був істотно змінений у сторону погіршення, адже позивач вимушено став пішоходом, через що щоденно відчував негативні емоції, звертаючись за допомогою як до друзів, так і сторонніх осіб для перевезення особистих речей, що завдавало додаткових моральних страждань й незручностей і родині ОСОБА_1 . Потреба в поновленні порушених прав з боку позивача потребувала часу для отримання правничої допомоги, звернення до суду, що також враховано при визначенні розміру моральної шкоди, яка оцінена у суму, еквівалентну 10 000,00 гривень.

Враховуючи наведене, із посиланням на норми ст. 23, 1166, 1167, 1187, 1188, 1194 ЦК України, ст. 22, 29 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач просить задовольнити позов в повному обсязі.

Ухвалою судді від 04.07.2025 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін, визначено дату, час і місце проведення судового засідання. Копія ухвали суду отримана відповідачем 30.07.2025, що підтверджено поштовим повідомленням.

Згідно з приписами ч.7,8 ст.178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з даними довідки №1011-М від 15.10.2025, виданої Клінікою Святого Миколая, ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в даному медичному закладі з 08.07.2025 по 31.07.2025, продовжив лікування за денною формою з 04.08.2025 по 12.09.2025.

Враховуючи доводи клопотання про поновлення строку на подання відзиву, поданого 20.10.2025, разом і відзивом, строк, визначений в ухвалі суду від 04.07.2025, на подання відзиву, порушений, що встановлено в судовому засіданні 27.01.2026, відповідно, суд, ухвалюючи рішення, відмовляє у задоволенні даного клопотання.

Крім того, відзив не скерований стороні відповідача, належні та допустимі докази на користь виконання обов?язку, передбаченого ч.4 ст.178 ЦПК України, не надано. Стороною позивача подано відповідь на відзив, проте, отримання всього пакету документів не підтверджено. В будь-якому разі суд наголошує, що за відсутності опису вкладень до поштового відправлення надіслання всіх доказів стороні позивача достеменно не доведено, що враховує суд під час розгляду справи.

Суд також зауважує, що згідно з приписами ч.2,3 ст.83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

При цьому відповідно до ч.4,8 ст.83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно, внаслідок неприйняття відзиву, суд не приймає і відповідь на відзив із додатками зокрема, доданим описом робіт та здійснених витрат у відповідності до договору про надання правничої допомоги, крім того зауважує, що він не узгоджується зі змістом позовної заяви щодо фіксованого розміру гонорару, що, на переконання сторони позивача зумовлювало відсутність подання опису.

Представник позивача адвокат Рощин В.С. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, фактичні обставини справи, викладені у позовній заяві, а також наведене нормативне обґрунтування, просив задовольнити позов в повному обсязі. При цьому, наголосив, що його довіритель протягом тривалого часу є власником транспортного засобу, пошкодженого внаслідок ДТП, першим власником, відповідно, його відновлення мало для ОСОБА_1 принципове значення.

Згідно з заявою відповідача ОСОБА_2 від 27.01.2026, він просить провести судове засідання без його участі у зв?язку з поганим станом здоров?я.

Представниця відповідача адвокатка Пісецька І.М. в судовому засіданні у зв?язку із незадовільним самопочуттям її довірителя просила здійснювати розгляд за відсутності ОСОБА_2 , проти задоволення позову заперечувала в повному обсязі, наголосила на тому, що відповідач є особою літнього віку, пенсіонером, має обмежені фінансові можливості. Дружина відповідача також є пенсіонеркою, особою з інвалідністю ІІ групи. Крім того, ззначила, що об?єктивний розмір збитків, завданих позивачу, не перевищує ліміту відповідальності страховика, тому відповідач не є належним відповідачем за цим позовом, відповідач може нести відповідальність тільки в разі недостатності страхової виплати. Представник наголошує, що за змістом акта виконаних робіт ФОП ОСОБА_3 зміст та обсяг деяких робіт є нечітким, виникають питання й до переліку запасних частин, деталей і матеріалів, використаних в процесі виконаних робіт. Також представниця звертає увагу на тому, що визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіціента фізичного зносу у звіті оцінки вартості є повними, достатніми для відновлення пошкодженого ТЗ, а ціни СТО є завищеними. Окремо зауважено, що за відсутності договору між ОСОБА_1 та виконавцем неможливо зрозуміти, чи повернуті замінені запчастини позивачеві. Не погоджується сторона відповідача й з достовірністю товарних чеків, що надані стороною позивача на користь вартості відновлювального ремонту за відсутності даних про платника та призначення платежу. За відсутності відповідача, який не був запрошений для огляду транспортного засобу, сторона відповідача висловлює обґрунтовані сумніви з приводу того, що всі недоліки пошкодженого транспортного засобу, який перебував в тривалому користуванні ОСОБА_1 , є наслідком ДТП.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди представниця відповідача пояснила, що дана вимога також є необґрунтованою, відповідні докази її завдання відсутні, крім того, спростовує визначений розмір відшкодування.

Інших процесуальних дій у справі судом не вчинено за відсутності відповідних клопотань, зустрічної позовної заяви у даній справі не подано.

Підстав для оголошення перерви та / або відкладення судового засідання відповідно до положень ст.223, 240 ЦПК України судом не встановлено.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, встановивши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що склались між сторонами, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню у зв?язку із таким.

Судом встановлено, що згідно з постановою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя у справі №336/8072/24, пр.3/336/5151/2024 від 24.10.2024 ОСОБА_2 визнано винуватим у скоєнні адміністративних правопорушень, передбачених ст.124, ч.1 ст.130 КУПАП, із застосуванням приписів ч.2 ст.36 КУпАП застосовано стягнення у виді штрафу в сумі 17 000,00 гривень та з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. Постанова суду набрала законної сили 05.11.2024.

Так, судом встановлено, що 31.07.2024 о 12-10 годині на автодорозі Одарівка-Новотроїцьке 10 км, керуючи транспортним засобом «ВАЗ 2107» д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 не обрав безпечної швидкості руху, виїхав на зустрічну смугу, внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом «ВАЗ 211010» НОМЕР_1 . У результаті ДТП автомобілі були технічно ушкоджені, чим завдано матеріальні збитки, потерпілих немає. Зазначеними діями ОСОБА_2 порушив п.12.1 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою КМУ N?1306 від 10.10.2001, за що передбачена відповідальність згідно зі ст.124 КУпАП.

Також, 31.07.2024 о 12-10 годині на автодорозі Одарівка-Новотроїцьке 10 км, ОСОБА_2 керував автомобілем «ВАЗ 2107» д.н.з. НОМЕР_2 у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп?яніння проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою Alcotest Drager 6810 N0689, тест N2424 позитивний - 3,34%. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проведено під відеозапис на бодікамеру ТЕС N4. Зазначеними діями ОСОБА_2 порушив п.2.9 а Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою КМУ N1306 від 10.10.2001, за що передбачена відповідальність згідно з ч.1 ст.130 КУпАП.

Згідно з мотивувальною частиною постанови суду в судовому засіданні ОСОБА_2 вину у вчиненні обох правопорушень визнав в повному обсязі, підтвердив факт керування автомобілем «ВАЗ 2107» д.н.з. НОМЕР_2 за обставин, вказаних вище. Так само визнавалось з боку водія ОСОБА_2 й вчинення порушень, зазначених в протоколах, на відтвореному відеозаписі. Разом з цим ОСОБА_2 зазначив, що діяв у стані крайньої необхідності, оскільки він відвозив хвору дружину до лікарні. Зазначив, що його дружина ОСОБА_4 хворіє, у судовому засіданні заявив клопотання про долучення доказів на підтвердження стану здоров?я дружини, у зв?язку з чим просив не притягувати його до адміністративної відповідальності. Крім того, дослідивши докази, надані ОСОБА_2 , суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для закриття провадження у справі, адже не доведено, що особа, відносно якої складено протокол, діяла для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Згідно з інформаційним листком на ім?я ОСОБА_1 , він звернувся до швидкої медичної допомоги 31.07.2024 о 12-15 годині із діагнозом «забій верхньої третини плечової кістки зліва, забій грудної клітини? Забій ребер V-VI?». Довідка засвідчена підписом керівника бригади підстанції ШМД с.Таврійське. Сторона позивача наголосила, що ОСОБА_1 стаціонарне лікування в медичному закладі не проходив.

За даними засвідченої копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , автомобіль «ВАЗ 211010», 2009 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , з 15.03.2012 належить ОСОБА_1 .

Стороною позивача на користь доводів про проведення відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу «ВАЗ 2110», д.н.з. НОМЕР_1 , долучено акт приймання-передачі до наряд-заказу №ТМ-К-000000000001546 від 26.08.2024 ФОП ОСОБА_3 у засвідченій копії, а також акт виконаних робіт від 31.10.2024, дата початку ремонту 26.08.2024, закінчення – 31.10.2024. Згідно з останнім актом вартість робіт, проведених для даного автомобіля – 76 056,45 гривень, запасних частин, деталей і матеріалів, які використані в процесі виконання робіт – 65 043,55 гривень, тобто, всього – 141 100,00 гривень. Даний акт також долучений у засвідченій копії. Обидва акти містять підписи сторін (замовника та виконавця).

Крім того, судом досліджено додані до позовної заяви оригінал акта надання послуг №ТМ-К-000000000001546 від 31.10.2024, що підтверджує виконання поточного ремонта вказаного вище транспортного засобу, всього на суму 141 100,00 гривень, квитанції про сплату ФОП ОСОБА_3 40 000,00 гривень 17.09.2024, 50 000,00 гривень 26.09.2024, товарного чеку від 11.11.2024 на суму 51 100,00 гривень.

Суд погоджується із твердженнями сторони відповідача з приводу того, що ані платника грошових коштів у вказаних вище сумах, ані призначення платежу, що підтверджують їх належність відносно предмета доказування у даному провадженні вказані докази не мають.

Згідно з даними витягу щодо ФОП ОСОБА_5 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.06.2025, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , основним видом діяльності фізичної особи-підприємця за класифікацією КВЕД є технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів.

Також під час розгляду справи знайшло своє підтвердження, що згідно з полісом №АР №3120625 ПрАТ «СК «Еталон» від 24.10.2023 відповідальність ОСОБА_2 станом на дату ДТП застрахована вказаним страховиком. Страхова сума на одного потерпілого згідно з п.4 полісу становить 320 000,00 гривень за шкоду, заподіяну здоров?ю та життю, 160 000,00 гривень за шкоду, заподіяну майну. Згідно з п.5 полісу розмір франшизи дорівнює 1 600,00 гривень.

За даними відповіді на запит адвоката Рощина В.С. ПрАТ «СК «Еталон» 11.06.2025 за підписом начальника департаменту врегулювання збитків ОСОБА_6 повідомило, що на користь ОСОБА_1 перераховано страхове відшкодування у сумі 73 066,87 гривень згідно з платіжною інструкцією №1074 від 14.04.2025 у сумі 15 000,00 гривень, №1066 від 11.04.2026 у сумі 25 000,00 гривень, №1053 від 10.04.2026 у сумі 33 066,87 гривень, копії яких також досліджено судом. Стороною позивача не надано доказів того, що він не погоджувався із розміром страхової виплати, а також розміром збитків, що встановлена страховиком в межах страхової справи.

Суд не приймає як такі, що подані із порушенням строку, визначеного ч.3 ст.83 ЦПК України, копії пенсійних посвідчень, довідки до акта огляду МСЕК, звіту №08-12-24 від 10.12.2024, виготовленого на замовлення ПрАТ «СК «Еталон», виконавець – ФОП ОСОБА_7 , за результатами оцінки автомобіля ВАЗ 211010, 2009 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , звіту про розрахунок ринкової вартості пошкодженого (в технічно несправному стані) автомобіля №501/12/24 від 21.12.2024 на замовлення ОСОБА_1 , письмові пояснення ОСОБА_1 від 31.07.2024, позаяк вони додані до відзиву, строк на подання якого визнаний судом порушеним.

Інші докази в матеріалах справи відсутні.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з таких норм чинного законодавства.

Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога позивача про відшкодування завданої майнової та моральної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної події, що сталась 31.07.2024 за фактичних обставин, встановлених під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Підставою для звернення до суду відповідно до змісту позовної заяви стало завдання позивачу вказаної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави

За приписами до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.1-4 ст.12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша–третя статті 89 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 15, ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За загальним правилом, яке встановлено у частині першій статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

У ч.2 ст.22 ЦК України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною дією чи бездіяльністю і негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вона заподіяна, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Крім того, за загальним правилом, закріпленим в ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов?язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ч.1,3 ст.386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Так, стосовно вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП його транспортному засобу, яка складається з вартості відновлювального ремонту у сумі 141 100,00 гривень, а заявлена до стягнення у сумі 68 033,13 гривень, за вирахуванням страхового відшкодування, здійсненого ПрАТ «СК «Еталон», розмір якого сторонами не спростовуються, суд виходить з такого.

20.06.2024 набрав чинності Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно з ч.1 ст.5 Закону страховим випадком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України судом враховано в цьому контексті правові висновки, здійснені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц, пр. 14-316цс18, в якій вказано, якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Суд при розгляді вимог про стягнення матеріальної шкоди виходить й з того, що за положеннями п.5,6 ч.1 ст.1 Закону особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, - особа, яка використовує забезпечений транспортний засіб, крім особи, яка використовувала забезпечений транспортний засіб, що вийшов з її правомірного володіння внаслідок вчинення протиправних дій. Потерпіла особа - фізична особа, життю, здоров`ю та/або майну якої заподіяно шкоду, та/або юридична особа, майну якої заподіяно шкоду, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка має право на відшкодування такої шкоди відповідно до цього Закону;.

Поняття «франшиза» містилось у ст. 9 Закону України «Про страхування» і його слід розуміти як частину збитків, що не відшкодовуються страховиком згідно з договором страхування. Крім того, застосування франшизи передбачено ст. 12 Закону, згідно з якою розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2% від страхової суми, у межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Оскільки згідно з полісом №АР №3120625 ПрАТ «СК «Еталон» від 24.10.2023, відповідальність ОСОБА_2 станом на дату ДТП застрахована вказаним страховиком, на час укладення договору діяв спеціальний закон із тотожною назвою у попередній редакції.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону (у редакції станом на дату події) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов`язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв`язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю та/або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні.

В даному випадку франшиза становила 1 600,00 гривень, разом з цим, ПрАТ «СК Еталон» здійснено страхову виплату у сумі 73 066,87 гривень в рахунок збитків, завданих майну позивача. Розмір страхового відшкодування (страхової (регламентної виплати), а також факт його сплати сторонами визнається та не потребує додаткового доведення (ч.1 ст.82 ЦПК України).

Згідно з ч.2 ст.1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Звіту, на підставі якого здійснено розрахунок даної виплати, стороною позивача не подано, чітко зазначено про те, шо із розміром даної виплати з боку страховика відповідача ОСОБА_1 погодився.

Звіт, поданий стороною відповідача, судом не прийнятий.

Відповідно, за відсутності доказів протилежного, зокрема, оцінки завданих збитків, а також враховуючи відсутність достовірних доказів на користь сплати позивачем витрат на користь ФОП ОСОБА_3 , суд вважає необґрунтованими позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди. Суд окремо наголошує, що сума заявлена до стягнення, охоплюється розміром ліміту відповідальності.

Разом з цим, згідно з п.5 Прикінцевих та перехілних положень до введення в дію частини другої статті 14 цього Закону розмір страхової суми становить:

1) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих осіб:

з дня введення в дію цього Закону - 500 тисяч гривень на одну потерпілу особу та 5 мільйонів гривень на один страховий випадок незалежно від кількості потерпілих осіб;

з 1 січня 2026 року, але не раніше 1 січня року, наступного після року припинення чи скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, - 1 мільйон гривень на одну потерпілу особу та 20 мільйонів гривень на один страховий випадок незалежно від кількості потерпілих осіб;

з 1 січня року, наступного після року вступу України до Європейського Союзу, - 10 мільйонів гривень на одну потерпілу особу та 50 мільйонів гривень на один страховий випадок незалежно від кількості потерпілих осіб;

з 1 січня другого року після року вступу України до Європейського Союзу - 20 мільйонів гривень на одну потерпілу особу та 100 мільйонів гривень на один страховий випадок незалежно від кількості потерпілих осіб;

з 1 січня третього року після року вступу України до Європейського Союзу - 32 мільйони гривень на одну потерпілу особу та 160 мільйонів гривень на один страховий випадок незалежно від кількості потерпілих осіб;

2) за шкоду, заподіяну майну потерпілих осіб:

з дня введення в дію цього Закону - 250 тисяч гривень на одну потерпілу особу та 1,25 мільйона гривень на один страховий випадок незалежно від кількості потерпілих осіб.

Суд зазначає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Таким чином, оскільки позов пред?явлений до неналежного відповідача, питання про залучення до участі у справі ПрАТ «СК «Еталон» не порушувалось, суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача завданої матеріальної шкоди.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди у сумі 10 000,00 гривень, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин (п.п. 86, 88 Постанови ВП ВС від 15 грудня 2020 року, справа № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19).

Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні психологічного благополуччя, переживаннях, стражданнях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, фізичному та психологічному пристосуванні до порушень у стані здоров`я.

Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Водночас суд має виходити із засад розумності, пропорційності та справедливості.

При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Дійсно, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок, але спеціальні норми цивільного законодавства в даному випадку не є застосованими.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Виняток із загального правила, визначеного ч.2 ст.1187 ЦК України, викладено у частинах третій та четвертій цієї статті, відповідно до яких особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах; якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, відшкодовується безпосередньо винним водієм.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц та постановах Верховного Суду: від 23 березня 2020 року у справі № 373/1773/18-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 501/2298/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 534/872/16-ц.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки необхідно розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 914/820/17).

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Згідно з ч.5 ст.1187 ЦК України при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (п.1 ч.1 ст.263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид, умисний злочин).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).

Положення ст.1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються у випадках завдання шкоди майну, а також ушкодженням здоров`я фізичній особі. Підставою для цього може бути груба необережність потерпілого, наприклад перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дій, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Матеріали справи не містять доказів, а суд не встановив фактичних обставин, які б свідчили, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Правомірність володіння транспортним засобом, яким ОСОБА_2 керував під час ДТП, відповідачем під час розгляду справи не спростована.

Крім того, суд погоджується із обґрунтуванням моральної шкоди, яке висловлено у позовній заяві, а також під час розгляду справи та вважає його доведеним.

Так, позивач стверджує, що вказана моральна шкода полягає у тому, що завдяки діям відповідача наслідки ДТП є для нього психотравмуючими та обумовили порушення повноцінної життєдіяльності, а саме, зручностей, пов?язаних із керуванням автомобілем, викликали формування негативних психологічних переживань. Негативні наслідки ДТП також потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу, обумовили необхідність залучення фізичних, душевних та матеріальних ресурсів на їх подолання і компенсацію.

Разом з цим, страхова (регламентна) виплата у разі заподіяння шкоди життю та здоров`ю потерпілої фізичної особи, її виплата передбачена ст.20 Закону, тому є іншим видом відповідальності, покладеним на страховика.

За таких обставин, урахувавши фактичні обставини справи, характер, глибину і тривалість душевних страждань позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує факт відсутності грубої необережності потерпілого під час події, характер та обсяг страждань позивача з урахуванням вимушених змін у звичному способі життя. При цьому суд керується засадами розумності, пропорційності та справедливості.

Суд вважає за необхідне зауважити, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілим. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року у справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22), від 19 квітня 2023 року у справі № 336/10216/21 (провадження № 61-73св23).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21).

Таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи й доведеності позову.

У кожній справі суд керується конкретними обставинами справи та наданими сторонами доказами, оцінюючи їх у сукупності.

Так, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що достатньою та необхідною компенсацією завданої ОСОБА_1 моральної шкоди буде сума еквівалентна 10 000,00 гривень, відповідно, позовна вимога позивача про стягнення моральної шкоди підлягає задоволенню в повному обсязі як така, що є обґрунтованою.

При цьому, суд наголошує, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст.23 ЦК України).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що для приватного права властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18), постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

Враховуючи вищевикладене, дослідивши надані сторонами письмові докази, суд дійшов висновку про те, що позов за наявної аргументації та доведеності підлягає частковому задоволенню у спосіб, визначений позивачем, шляхом стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, у сумі 10 000,00 гривень. В іншій частині (щодо стягнення матеріальної шкоди) суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно з приписами ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у сумі 155,22 гривень.

Щодо витрат на правничу допомогу слід зазначити таке. Згідно з ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст. 2 ЦПК України).

За приписами ч.4-6 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

Так, позивачем заявлено до стягнення з відповідача вартість витрат у сумі 10 000,00 гривень. Представник позивача зауважує, що, оскільки розмір гонорару адвоката є фіксованим, подання опису робіт не є обов`язковим.

Судом встановлено, що до справи долучено ордер про надання правничої допомоги адвокатом Рощиним В.С. ОСОБА_1 АР №1240959 від 06.06.2025, копію свідоцтва адвоката про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП 002748, а також договору про надання правничої допомоги №9/ц-1166-ЗП від 06.06.2025, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Рощиним В.С. щодо представництва інтересів позивача у даному провадженні (п.1.1). Згідно з п.3.2., 4.1. при укладенні договору клієнт зобов?язується сплатити гонорар адвокату у розмірі 10 000 гривень, який є платою за виконану роботу; дія договору припиняється його належним виконанням. Також у додатках до позовної заяви міститься квитанція до прибуткового касового ордера №б/н від 06.06.2025 відповідно до договору№9/ц-1166-ЗП від 06.06.2025. Суд враховує безпосередню участь адвоката Рощина В.С. під час судового розгляду справи, а також подання за його підписом позовної заяви.

Суд враховує загальні засади цивільного процесуального законодавства та критерії відшкодування, їх доцільність та співрозмірність, відсутність належним чином висловлених заперечень з боку відповідача.

Суд наголошує, що при розгляді справи учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч.1 ст.182 ЦПК України).

Так, стороною відповідача не подано заперечень проти розміру витрат на професійну (правничу) допомогу відповідно до приписів ч.1 ст.182 ЦПК України, відзив судом не прийнятий, як про це зазначено вище по тексту рішення. В судовому засіданні представниця відповідача висловила заперечення із розміром витрат на правничу допомогу, понесених позивачем, позаяк вони є неспівмірними зі складністю справи.

Враховуючи вищезазначене, ціну позову, висновок суду про часткове задоволення позову (щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди), доцільність та ефективність здійснення правової допомоги, наявні докази на підтвердження надання правової допомоги адвокатом Рощиним В.С., фіксований розмір гонорару відповідно до умов договору, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість судових витрат, понесених стороною позивача у загальній сумі 5 000,00 гривень. Зазначена сума має бути стягнута з відповідача.

Суд також наголошує, що відшкодування витрат на професійну правову допомогу здійснюється незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

В цьому контексті суд зауважує, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу.

Керуючись ст. 2, 4, 5, 12-13, 19, 76-82, 89, 95, 133, 137, 141, 178, 223, 240, 247, 258-259, 263-265, 272-273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної події, - задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 10 000,00 гривень (десять тисяч гривень 00 копійок).

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 155,22 гривень (сто п?ятдесят п?ять гривень 22 копійки).

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені позивачем витрати на правову (правничу) допомогу у сумі 5 000,00 гривень (п?ять тисяч гривень 00 копійок).

В іншій частині понесені позивачем витрати на правову (правничу) допомогу залишити за ОСОБА_1 .

Реквізити сторін: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_3

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду складено та підписано 23.02.2026.

Суддя Л.А. Вайнраух