Рішення від 22 лютого 2026 р. у справі №336/5471/24 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/5471/24

Провадження №: 2/336/79/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Боєва Є.С., за участю: секретаря судового засідання Нєдєльчевої О.В., представника позивача – адвоката Крючкової О.В. (в режимі ВКЗ), представника відповідача – адвоката Помазанової Н.В. (в режимі ВКЗ), третьої особи ОСОБА_1 , її представника – адвоката Щербини О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Крючкової Ольги Володимирівни до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_1 , про зобов`язання повернути кошти,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Крючкової О.В. звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому зазначалося, що наприкінці грудня 2014 року він передав своєму сину ОСОБА_3 в якості дару грошові кошти в розмірі 304000 грн., а останній прийняв ці гроші для придбання двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Передачу грошей сину було оформлено простою розпискою, яку підписали він, його син та як свідок – дружина сина ОСОБА_4 . Пізніше ОСОБА_3 цю квартиру придбав. На час придбання квартири син позивача – ОСОБА_3 перебував у шлюбі з ОСОБА_1 , від шлюбу мали доньку ОСОБА_5 , 2010 року народження. Метою дарування та передачі коштів ОСОБА_3 було те, що його батьки хотіли допомогти сину вирішити питання житла для його сім`ї та хотіли створити ситуацію, при якій передані гроші, а потім і придбана квартира, будуть вважатися власністю виключно їх сина. Як вказано в позові, батьки ОСОБА_3 вважали, що за наявності такої розписки задоволення будь-яких претензій на цю квартиру з боку дружини сина – ОСОБА_1 буде неможливим. Проте сім`я сина розпалась, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано 03.11.2017 року. З часу розірвання шлюбу, майже на протязі двох років ОСОБА_1 не мала матеріальних претензій до ОСОБА_3 , але 17.05.2019 року вона подала позов про поділ спільного майна подружжя, визнання вищевказаної квартири спільною власністю подружжя та визнання за нею права власності на 1/2 частку цієї квартири. Позивач, посилаючись на те, що в ході розгляду справи за зазначеним позовом він і його дружина були допитані як свідки та дізналися, що ОСОБА_1 вважає договір дарування грошей нікчемним, а згодом їх позов про визнання дійсним договору дарування грошових коштів було залишено без задоволення (рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09.02.2024 року, справа № 336/5973/20), вказав в позові, що за таких обставин у нього немає бажання віддати сину та його колишній дружині крупну суму грошей, яку вони зі своєю дружиною накопичували все життя, вони бажають повернення цих грошей, а тому він звернувся до суду з цим позовом. Також в позові зазначалося, що про вказані вище обставини позивач дізнався лише в ході розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, визнання за нею права власності на 1/2 частку квартири, а тому просив суд поновити строк позовної давності та стягнути з ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 304 000 грн. за договором дарування грошових коштів, укладеного в 2014 році між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25.06.2024 року відкрито провадження в цій справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 03.09.2024 року.

12.08.2024 року від представника третьої особи – адвоката Щербини О.Г. надійшли пояснення щодо позову. В поясненнях зазначено, що третя особа вважає вимоги позовної заяви ОСОБА_2 незаконними, необ`єктивними та невмотивованими, оскільки рішення по цій справі може вплинути на права ОСОБА_1 щодо визнання за нею судом права власності на 1/2 частку спірної квартири в порядку розподілу спільного майна подружжя. В поясненнях також вказано, що спірна квартира була придбана подружжям ОСОБА_6 у період шлюбу за сумісні кошти і згідно ст. ст. 60, 61 СК України є спільною сумісною власністю подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України частки у спільному майні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є рівними і складають по 1/2 частці кожному. Доводи ОСОБА_3 про те, що спірна квартира була придбана нібито за кошти його батьків, які нібито були передані у дар ОСОБА_3 його батьком – ОСОБА_2 , є оманом, як і сама розписка, яка начебто підтверджує, що гроші були подаровані ОСОБА_2 синові – ОСОБА_3 для придбання квартири. Також в поясненні вказано, що 27.07.2020 року в судовому засіданні по цивільній справі № 336/3130/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя були під присягою допитані свідки ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і їх пояснення в своїй сукупності не підтверджують факт передання наприкінці грудня 2014 року ОСОБА_2 в якості дару грошових коштів в розмірі 304 000 грн. своєму синові ОСОБА_3 для придбання спірної квартири. Крім того, в розписці без дати, яка долучена до позову, вказана зовсім інша адреса квартири, аніж та, яку купив ОСОБА_3 . В поясненнях представник третьої особи також вказала на те, що якби батьки ОСОБА_3 дійсно бажали подарувати грошові кошти на набуття квартири своєму синові з метою передання йому вказаного житла в особисту власність, то вони дотримались би вимог закону і або подарували сину житло у встановленому законом порядку, або оформили договір дарування грошових коштів в нотаріальному порядку у відповідності до приписів закону. Проте вони цього не зробили, а позовна вимога ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа – ОСОБА_1 про зобов`язання повернути грошові кошти в сумі 304000 грн. є наслідком створення штучного спору з метою отримання знаряддя захисту цивільного права в іншому судовому процесі. Будь-яких законних та об`єктивних доказів придбання спірної квартири за особисті грошові кошти ОСОБА_3 , отриманих ним в дар від його батька ОСОБА_2 взагалі не існує, тому представник третьої особи просить суд в повному обсязі відмовити в задоволенні цього позову.

03.09.2024 року від представника ОСОБА_2 – адвоката Крючкової О.В. надійшла заява про відкладення судового засідання у зв`язку з зайнятістю адвоката в кримінальному провадженні в м. Дніпро. На підставі цієї заяви підготовче судове засідання відкладено на 05.11.2024 року.

05.11.2024 року підготовче судове засідання відкладено у зв`язку з неявкою відповідача на 23.01.2025 року.

23.01.2025 року судове засідання не відбувалося у зв`язку з тим, що в приміщенні суду не було світла. Розгляд справи перенесено на 18.03.2025 року (довідка на а. с. 73).

18.03.2025 року у зв`язку з заявою представника позивача – адвоката Крючкової О.В. про виправлення описки у позовній заяві було оголошено перерву до 21.04.2025 року.

19.03.2025 року від представника ОСОБА_2 – адвоката Крючкової О.В. надійшло клопотання/заява про виправлення описки. В позовних вимога спочатку було зазначено «за договором дарування грошових коштів, укладеного в 2015 році», замість цього слід читати «укладеного в 2014 році» (а. с. 77-78).

21.04.2025 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.05.2025 року.

27.05.2025 року від представника ОСОБА_2 – адвоката Крючкової О.В. надійшло клопотання/заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з її відрядженням. У зв`язку із чим судовий розгляд відкладений на 01.09.2025 року.

01.09.2025 року у зв`язку із зайнятістю судді в колегії у кримінальній справі судове засідання не відбулося. Наступна дата судового засідання 30.10.2025 року.

30.10.2025 року розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням судді у нарадчій кімнаті у кримінальному провадженні. Наступна дата судового засідання 23.12.2025 року.

23.12.2025 року судове засідання відкладено на 10.02.2026 через неявку відповідача та його представника.

В судовому засіданні 10.02.2026 представника позивача позовні вимоги ОСОБА_2 підтримала, зазначила, що оскільки договір дарування за розпискою є недійсним, слід застосувати реституцію, а тому просила суд задовольнити позов в повному обсязі. Пояснила, що в розписці про передання грошових коштів ОСОБА_3 допущена описка у номері квартири.

Представник відповідача адвокат Помазанова В.І. зазначила, що проти позову заперечує частково, пояснивши, що квартира була придбана за ці кошти, тому слід квартиру продати, з чого повернути кошти позивачу. Надалі представник відповідача змінив позицію, зазначивши про визнання позову в повному обсязі.

Третя особа та її представник заперечували проти позову, з підстав, викладених у письмових поясненнях. Додатково ОСОБА_1 пояснила, що свій підпис у розписці поставила, проте такі грошові кошти фактично не передавалися. Зазначила, що розписки приніс її колишній чоловік вже після покупки квартири (приблизно через місяць), пояснивши, що йому потрібна розписка для погашення особистих боргів, а він цією розпискою бажає заспокоїти батька.

В судовому засіданні заслухано вступні слова учасників засідання, досліджено докази, що містяться у матеріалах справи, проведено судові дебати. Суд перейшов до стадії ухвалення рішення, на підставі абз. 2 ч. 1 ст. 244 ЦПК України ухвалення та проголошення якого відкладено до 18.02.2026. Через перебування судді у нарадчій кімнаті у кримінальному провадженні № 336/9734/24, проголошення рішення відкладено на 11::00 год 23.02.2026.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового засідання, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 і третя особа ОСОБА_1 перебували у шлюбі, що припинений на підставі рішення Шевченківського районного суду від 03.11.2017 року, яке набрало законної сили (а. с. 18-19).

30 грудня 2014 року ОСОБА_3 зі згоди дружини ОСОБА_1 купив квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 12-14).

За змістом розписки у простій письмовій формі без дати ОСОБА_2 передає в дар синові ОСОБА_3 , а останній приймає 304 000 грн. для придбання двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Свідками зазначені ОСОБА_4 (третя особа у цій справі ОСОБА_1 ) та ОСОБА_11 (а. с. 6).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09.02.2024 року у справі № 336/5973/20 відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 , про визнання правочину дарування за цією розпискою дійсним (а. с. 25-30). Вказане рішення набрало законної сили 05.06.2024.

В провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя також перебуває цивільна справа № 336/3130/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/2 частку квартири та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю. Провадження у справі зупинилося до розгляду справи № 336/5973/20 та до ухвалення рішення по цій справі (№ 336/5471/24).

Як випливає із змісту та підстав позовних вимог, оскільки рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09.02.2024 року у справі № 336/5973/20 відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 , про визнання правочину дарування за розпискою дійсним, слід застосувати двосторонню реституцію як обов`язковий наслідок недійсного правочину, а саме стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 304 000 гривень, що отриманні ним у дар.

Дійсно, як і зазначає позивач, відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правочин дарування грошових коштів на суму, що є перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що оформлений простою розпискою та не мітить навіть дати його укладення без його нотаріального посвідчення відповідно до ч. 5 ст. 719 ЦК України є нікчемним в силу ст.ст. 203, 220 ЦК України.

Так однією із загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є додержання встановленої законом форми правочину – правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору встановлені статтею 220 ЦК України, згідно із частиною першою якої у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, договір дарування грошових коштів на суму, що є перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, не посвідчений нотаріально, є нікчемним, та можуть застосовуватися наслідки недійсності такого правочину.

Проте при розгляді справи не здобуто достатніх доказів, які б свідчили про фактичну передачу грошових коштів на виконання нікчемного правочину дарування. Розписка ОСОБА_3 про отримання грошових коштів як частина цього нікчемного правочину не може бути достатнім доказом фактичної передачі йому грошових коштів. Інших доказів на підтвердження цього факту матеріали справи не містять.

Слід зазначити, що в судовому засіданні було заслухано аудіозапис допиту ОСОБА_2 як свідка в судовому засіданні у цивільній справі № 336/5471/24.

Представники позивача та відповідача вважали такий доказ неналежним та недопустимим.

Враховуючи позицію сторін, а також те, що цивільна справа № 336/5471/24 ще не розглянута по суті, суд не бере до уваги вказаний доказ при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 6 ст. 263 ЦПК України якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Визнання позову відповідачем впливає на права третьої особи, яка заперечує факт отримання ОСОБА_3 грошових коштів, а саме щодо визнання за нею права власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя у справі № 336/5471/24, а тому суд не приймає визнання позову відповідачем.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_1 , про зобов`язання повернути кошти - відмовити в повному обсязі.

Відомості, передбачені п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 ;

Відповідач – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 ;

Третя особа – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_5 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.С. Боєв

23.02.26