Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №643/22232/25 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/22232/25

Провадження № 3/643/305/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2026 м. Харків

Суддя Салтівського районного суду міста Харкова Новіченко Н.В., розглянувши матеріали, що надійшли з Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст. ст. 124, 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

І. Опис обставин, установлених під час розгляду справи.

27.11.2025 о 09 год. 50 хв. у м. Харкові, вул. Академіка Павлова, буд. 46, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Lexus RX 350», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не був уважним, перед початком руху та зміною його напрямку, не дотримався безпечного бокового інтервалу, здійснив наїзд на автомобіль «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок чого отримані механічні пошкодження, завдані матеріальні збитки.

Крім того, 27.11.2025 о 09 год. 50 хв. у м. Харкові, вул. Академіка Павлова, буд. 46, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом «Lexus RX 350», реєстраційний номер НОМЕР_1 , став учасником ДТП, з невідомих причин залишив місце події.

ІІ. Пояснення осіб, які беруть участь у справі про адміністративне правопорушення.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про причину неявки суд не повідомив.

У судовому засіданні 11.02.2026 захисник Кундіус І.В. зазначив, що ОСОБА_1 свою вину у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. ст. 124 та 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не визнає, вважає, що в його діях відсутній склад зазначених адміністративних правопорушень, а також стверджував, що ОСОБА_1 дорожньо-транспортної пригоди не вчиняв. Крім того, захисник послався на те, що наданий суду відеозапис не доводить факт вчинення ОСОБА_1 дорожньо-транспортної пригоди. Крім того, працівниками поліції при складанні схеми ДТП не здійснювалась фото та відеофіксація, внаслідок чого неможливо встановити чи наявні в дійсності ті пошкодження автомобіля, які вказані у схемі ДТП. При цьому, автомобіль ОСОБА_1 працівниками поліції взагалі не був оглянутий на предмет наявності пошкоджень.

У судовому засіданні 11.02.2026 судом було розглянуто клопотання захисника Кундіуса І.В. про призначення у справі судової автотехнічної експертизи та вирішено відмовити в його задоволенні, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 273 Кодексу України про адміністративні правопорушення експерт призначається органом (посадовою особою), у провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, у разі коли виникає потреба в спеціальних знаннях, у тому числі для визначення розміру майнової шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням, а також суми грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, які підлягатимуть конфіскації.

У даній конкретній справі, з урахуванням зібраних доказів, суд вважає, що необхідності в призначенні судової експертизи немає, оскільки матеріали справи надають можливість встановити дійсні обставини справи, оцінити їх у співвідношенні з поясненнями сторін та зробити відповідний висновок про наявність чи відсутність у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Суд зазначає, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може здійснити суд із призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Отже, призначення експертизи є правом, а не обов`язком суду, вона здійснюється у разі встановлення судом недостатності доказів, наявних у матеріалах справи для можливості прийняття рішення за результатами розгляду.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Згідно з приписами ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є держава Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Отже, недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Крім того, суду слід виходити з того, що при призначенні судової експертизи, як процесуальної дії суду, яка у будь-якому випадку збільшує строк розгляду справи, що, відповідно, може мати наслідком порушення прав і охоронюваних законом інтересів учасників справи, а тому у кожному разі має бути обґрунтованою. При цьому призначення судової експертизи з порушенням зазначених вимог має наслідком безпідставне збільшення строку розгляду справи, тобто вихід за межі розумного строку розгляду справи, що суперечитиме статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом з цим, у судовому засіданні 11.02.2026 судом було розглянуто клопотання про виклик та допит як свідка потерпілої ОСОБА_2 , а також свідка ОСОБА_3 .

Вказане клопотання судом задоволено, у зв`язку з чим розгляд справи відкладено на 17.02.2026 для виклику вказаних свідків.

У подальшому, захисник Кундіус І.В. у судове засідання 17.02.2026 не з`явився, подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю прибути у судове засідання, оскільки у цей час буде перебувати у Київському районному суді міста Харкова в якості захисника у справі № 640/4869/18.

Розглянувши вищевказане клопотання захисника про відкладення розгляду справи, суд зазначає таке.

У судовому засіданні 11.02.2026 захисник в повному обсязі висловив свою позицію щодо складених відносно ОСОБА_1 протоколів про адміністративні правопорушення та наданих на їх підтвердження доказів. При цьому, дату та час наступного судового засідання – 17.02.2026 – було узгоджено із захисником, і будь-яких заперечень щодо цієї дати та часу розгляду справи, в т.ч. з підстав участі в іншому судовому засіданні, захисником заявлено не було.

Суд також враховує принцип судочинства, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, внаслідок чого суд має провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання КУпАП, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП).

Таким чином, у даному конкретному випадку відсутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисника під час розгляду справи в суді зумовлена саме їх поведінкою, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для подальшого відкладення розгляду справи, та відмовляє захиснику Кундіусу І.В. у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 17.02.2026 допитана в якості свідка потерпіла ОСОБА_2 пояснила, що 27.11.2025 близько 09:00 год. припаркувала автомобіль і пішла на роботу. Коли о 14:40 год. повернулася, на лобовому склі побачила листок, на якому було написано, що її автомобіль зачепив автомобіль марки «Lexus» білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 . Також був зазначений номер мобільного телефону свідка на ім`я ОСОБА_4 , який повідомив їй про обставини зіткнення автомобілів. Свідок пояснив, що водій автомобіля «Lexus» зачепив її автомобіль та зник з місця дорожньо-транспортної пригоди. Крім того, ОСОБА_2 зазначила, що внаслідок ДТП її автомобіль отримав такі пошкодження: подряпини на задній правій частині бампера та пошкодження заднього правого крила зі слідами фарби білого кольору.

Свідок ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не подавав. Відомостей про поважність причин неявки суду не надано.

Суд зазначає, що відповідно до вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема ст. 268, 278, 280 КУпАП, під час розгляду справи суд зобов`язаний з`ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, дослідити докази та надати їм належну оцінку. Проте неявка свідка сама по собі не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Крім того, письмові пояснення свідка ОСОБА_3 , надані під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, долучені до матеріалів справи та є письмовим доказом у розумінні ст. 251 КУпАП. Вказані пояснення були оголошені та досліджені в судовому засіданні 11.02.2026, а сторона захисту мала можливість висловити щодо них свої доводи та заперечення.

Суд також враховує строки розгляду справ про адміністративні правопорушення та принцип оперативності судового розгляду. Відкладення розгляду справи у зв`язку з неявкою свідка за відсутності даних про поважність причин такої неявки та з урахуванням наявності в матеріалах справи його письмових пояснень призвело б до безпідставного затягування розгляду справи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що неявка свідка ОСОБА_3 не перешкоджає всебічному, повному й об`єктивному з`ясуванню обставин справи, а тому справа підлягає розгляду за наявними у ній доказами без його участі.

ІІІ. Нормативний акт, що передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001.

Згідно з п. 10.1 Правил дорожнього руху перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу (п. 13.1 Правил дорожнього руху).

Пунктом 2.3 «б» Правил дорожнього руху, передбачено, що водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

Статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Згідно з п. 2.10 «а» Правил дорожнього руху у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди.

Залишення місця дорожньо-транспортної пригоди - дії учасника дорожньо-транспортної пригоди, спрямовані на приховання факту такої пригоди або обставин її скоєння, які спричинили необхідність проведення поліцейськими заходів щодо встановлення (розшуку) цього учасника та (або) розшуку транспортного засобу.

При цьому суб`єктивна сторона цього правопорушення може бути виражена виключно у формі прямого умислу. Це означає, що особа повинна не лише усвідомлювати факт пригоди, а й свідомо бажати уникнути відповідальності шляхом розриву свого зв`язку з транспортним засобом та обставинами події.

Відповідальність за залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні, визначена ст. 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

ІV. Оцінка суду.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 122-4, ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, підтверджується:

- протоколами про адміністративні правопорушення від 08.12.2025 серії ЕПР1 № 534966 та серії ЕПР1 № 534973, які відповідають вимогам ст. 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення, містять виклад суті вчиненого правопорушення та є джерелом доказової інформації про подію правопорушення та особу, яка його вчинила;

- схемою місця ДТП від 27.11.2025;

- письмовими поясненнями ОСОБА_2 ;

- письмовими поясненнями ОСОБА_3 ;

- відеозаписом;

- рапортом працівника поліції.

На переконання суду, надані докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 є належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.

Досліджені та перевірені судом обставини поза розумним сумнівом свідчать про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 122-4, ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 122-4, ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суду не надано.

Оцінюючи доводи захисника в частині того, що з дослідженого відеозапису неможливо встановити факт дорожньо-транспортної пригоди суд зазначає, що відеозапис не є єдиним доказом у справі, а оцінюється судом у сукупності з іншими доказами.

Крім того, письмові пояснення свідка ОСОБА_3 , який безпосередньо повідомив потерпілу про факт зіткнення, є послідовними, логічними та узгоджуються з іншими доказами у справі, зокрема із зазначенням марки, кольору та державного номерного знаку транспортного засобу. Вказані відомості дозволили працівникам поліції ідентифікувати транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 .

Суд не встановив підстав сумніватися у достовірності показань потерпілої та письмових поясненнях свідка, оскільки вони є внутрішньо узгодженими, взаємодоповнюють один одного та не спростовані іншими доказами.

Доводи захисника про те, що під час складання схеми ДТП не здійснювалася фото- та відеофіксація, а також про відсутність огляду автомобіля ОСОБА_1 , не можуть бути підставою для закриття провадження у справі.

Так, Кодекс України про адміністративні правопорушення та Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395, не встановлюють вимог щодо обов`язковості фото- чи відеофіксації під час складання схеми ДТП.

Відсутність огляду транспортного засобу ОСОБА_1 не спростовує факту зіткнення, оскільки пошкодження зафіксовані на автомобілі потерпілої, а наявність слідів фарби білого кольору узгоджується з кольором транспортного засобу «Lexus RX 350».

З матеріалів справи вбачається, що після зіткнення водій транспортного засобу «Lexus RX 350» залишив місце події, не виконавши обов`язку, передбаченого пунктом 2.10 «а» Правил дорожнього руху України, а саме — не зупинився та не залишився на місці пригоди.

Факт залишення місця події підтверджується письмовими поясненнями свідка ОСОБА_3 та відсутністю водія на місці пригоди після її вчинення. Жодних доказів, які б свідчили про наявність об`єктивних причин для залишення місця події або про відсутність усвідомлення факту зіткнення, стороною захисту не надано.

З урахуванням характеру та локалізації пошкоджень, а також сукупності досліджених доказів, суд дійшов висновку, що водій усвідомлював факт дорожньо-транспортної пригоди, проте залишив місце події, не виконавши вимоги п. 2.10 «а» Правил дорожнього руху України.

З огляду на викладене, суд вважає доводи сторони захисту необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 122-4, ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доведена у повному обсязі.

V. Накладення стягнення за адміністративні правопорушення.

Згідно зі ст. 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Відповідно до положень ст. 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). Особливості накладення стягнення при розгляді справ без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.

Положеннями ст. 36 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

Враховуючи характер вчинених правопорушень, особу ОСОБА_1 , з метою виховання правопорушника та попередження наступних правопорушень, суд дійшов висновку про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу з урахуванням вимог ст. 36 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

VІ. Інші питання, які вирішує суд при розгляді даної справи.

Положеннями ст. 40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується судовий збір особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору, міститься у ст. 5 вказаного Закону.

У матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні дані, які б підтверджували звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору, а відтак, з нього слід стягнути судовий збір за ухвалення постанови про накладення адміністративного стягнення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 35, 36, 122-4, 124, 251, 256, 283-285, 287, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 (три тисячі чотириста) грн 00 коп.

2.Визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) грн 00 коп.

3.Згідно зі ст. 36 Кодексу України про адміністративні правопорушення остаточно накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 (три тисячі чотириста) грн 00 коп (отримувач: ГУК у Харківській області 21081300, код отримувача 37874947, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, р/р UA168999980313020149000020001, код класифікації доходів бюджету 21081300, призначення платежу: «штраф по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки руху»).

4.Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн 60 коп на користь держави (отримувач ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106, призначення платежу: «судовий збір при ухваленні судом постанови про накладення адміністративного стягнення»).

5.Роз`яснити ОСОБА_1 , що штраф має бути сплачений не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

6.У разі несплати правопорушником штрафу у вищезазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.

7. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня винесення постанови шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

8. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Суддя Н.В. Новіченко