Постанова від 19 лютого 2026 р. у справі №620/13159/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/13159/25 Суддя (судді) першої інстанції: Василь НЕПОЧАТИХ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Златіна С.В.,

суддів: Осіпової О.О., Кравченка Є.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - відповідач; ГУ НП в Чернігівській області), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо незарахування періоду вимушеного прогулу до вислуги років для присвоєння чергового спеціального звання та неприсвоєння ОСОБА_1 , чергового спеціального звання «майор поліції» з дати виникнення такого права;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області внести зміни до наказу від 30.06.2025 № 361 о/с в частині присвоєння ОСОБА_1 спеціального звання «майор поліції», змінивши дату присвоєння звання з 30.06.2025 на дату, що відповідає дню закінчення встановленого законом строку вислуги у званні «капітан поліції», обчисленого з урахуванням безперервності служби та періоду вимушеного прогулу з 17.07.2022.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу 10-денний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків, шляхом подання до суду:

1) доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (копії наказу про звільнення зі служби в поліції з 16 липня 2022 року; копії наказу про поновлення на службі з 17 липня 2022 року, копії наказу від 30 червня 2025 року № 361 о/с про присвоєння чергового спеціальне звання «майор поліції»);

2) заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.

На виконання ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року позивачем подано до суду виправлену позовну заяву з додатками.

В наданій позовній заяві міститься клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, посилаючись на те, що у період з 25 червня 2025 року позивач перебував у зоні бойових дій.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року позовну заяву повернуто позивачу.

Ухвала суду про повернення позовної заяви обґрунтована тим, що починаючи з 30.06.2025 позивачу було відомо про порушення його прав. Проте з даним позовом позивач звернувся до суду лише 03 грудня 2025 року (відповідно до відмітки на поштовому конверті), тобто з пропуском місячного строку звернення до суду. Суд не приймав до уваги посилання позивача на те, що у період з 25 червня 2025 року він перебував у зоні бойових дій, оскільки суду не надано доказів тривалості вказаного періоду, що позволяє суд можливості надати оцінку поважності пропуску позивачем місячного строку звернення до суду. Суд звернув увагу, що адвокат позивача Кінебас О.М., який подав даний позов до суду, на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії СВ № 1065597 від 29 вересня 2023 року, мав можливість звернутися до суду у строк, визначений законом, з метою захисту прав позивача.

Не погодившись з ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.01.2026 року позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт зазначив, що предметом спору у даній справі є протиправна бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо незарахування періоду вимушеного прогулу до вислуги років для присвоєння чергового спеціального звання та неприсвоєння ОСОБА_1 чергового спеціального звання «майор поліції» з дати виникнення такого права. Позивач у позовній заяві та заяві про усунення недоліків детально обґрунтовував, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень у даному випадку не обмежується одномоментним актом, а триває у часі.

Позивач звернув увагу, що ним було повідомлено суд, що у разі якщо суд дійде висновку про пропуск строку, він просить поновити його на підставі того, що в період з 25 червня 2025 року ОСОБА_1 перебував в зоні бойових дій. На підтвердження цього факту до позовної заяви було додано копію Рішення комісії про визнання учасником бойових дій від 19 листопада 2025 року № 11/1/XXVI/6 (Додаток 6 до позову, а.с. 20 матеріалів справи). У вказаному документі, зазначено підставу надання статусу учасника бойових дій, а саме: Довідка про безпосередню участь особи в бойових діях від 07 жовтня 2025 року; Накази ГУНП в Чернігівській області: від 25 червня 2025 року № 351о/с дск, від 16 липня 2025 року № 397о/с дск, від 16 серпня 2025 року № 398о/с дск, від 25 липня 2025 року № 421о/с дск, від 28 липня 2025 року №424о/с дск, від 13 серпня 2025 року № 462о/с дск. Наявність наказів про відрядження/залучення до виконання завдань за червень, липень та серпень 2025 року, відображених у Рішенні про визнання УБД, є достатнім доказом того, що у спірний період, який суд визначив як початок перебігу строку (30 червня 2025 року), позивач об`єктивно не мав можливості займатися підготовкою та подачею позову через виконання службових обов`язків в умовах бойових дій.

Підсумовуючи ОСОБА_1 зазначив, що суд першої інстанції допустив надмірний формалізм, проігнорувавши надані докази, що призвело до обмеження доступу до правосуддя.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

10 лютого 2026 року представник ГУ НП в Чернігівській області подав відзив на апеляційну скаргу, в якій просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року - без змін.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Проте, процесуальним законом передбачені певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Відповідно до статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно з частинами першою-другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Однак згідно вимог частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини другої якої, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі неподання особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Аналогічна позиція застосована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06 лютого 2018 року у справі №607/6231/17, від 17 квітня 2018 року у справі №438/769/13-а (2а/438/29/13), від 24 квітня 2018 року у справі №357/18214/14, від 26 червня 2018 року у справі №663/1012/16-а, від 10 липня 2018 року у справі №820/4856/17, від 28 серпня 2018 року у справі №826/11545/17, від 09 листопада 2018 року у справі №334/3536/17(2-а/334/402/17), від 27 листопада 2018 року у справі №537/2348/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі №305/2056/15-а, від 20 грудня 2018 року у справі №756/513/17, від 20 грудня 2018 року у справі №712/7831/16-а, від 22 січня 2019 року у справі №201/9987/17(2-а/201/304/2017), від 07 лютого 2019 року у справі №802/497/16-а, від 14 травня 2019 року у справі №826/26174/15, від 21 грудня 2019 року у справі №826/12776/15 та від 05 травня 2022 року у справі № 240/10663/20.

Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Колегія суддів зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:

1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;

2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них, визначає Закон України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Водночас, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував обставини, які свідчать про поважність причин пропуску строку звернення позивача до суду із позовом у цій справі, виходячи із наступного.

У зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який, в подальшому, Указами Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022, від 18 квітня 2022 року №259/2022, від 17 травня 2022 року №341/2022, від 12 серпня 2022 року №573/2022, від 07 листопада 2022 року №757/2022, від 06 лютого 2023 року №58/2023, від 01 травня 2023 року №254/2023, від 26 липня 2023 року №451/2023, від 06 листопада 2023 року №734/2023, від 05 лютого 2024 року №49/2024, від 06 травня 2024 року №271/2024, від 23 липня 2024 року №469/2024 та від 28 жовтня 2024 року №740/2024 неодноразово продовжувався.

Колегія суддів зазначає про те, що сам факт введення воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв`язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.

Водночас, суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставини, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією Рішення комісії про визнання учасником бойових дій від 19 листопада 2025 року № 11/1/XXVI/6. У вказаному документі, зазначено підставу надання статусу учасника бойових дій, а саме: Довідка про безпосередню участь особи в бойових діях від 07 жовтня 2025 року; Накази ГУНП в Чернігівській області: від 25 червня 2025 року № 351о/с дск, від 16 липня 2025 року № 397о/с дск, від 16 серпня 2025 року №398о/с дск, від 25 липня 2025 року № 421о/с дск, від 28 липня 2025 року № 424о/с дск, від 13 серпня 2025 року №462о/с дск.

Вказані обставини свідчать про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків, встановлених частиною другою статті 122 КАС України.

Аналогічний підхід було застосовано Верховним Судом під час вирішення питання про поновлення процесуальних строків в ухвалах від 02 червня 2022 року у справі №757/30991/18-а, від 14 липня 2022 року у справі №380/10696/21, від 27 липня 2022 року у справі №380/13558/21, від 27 липня 2022 року у справі №380/12913/21, від 04 серпня 2022 року у справі №420/2429/20, від 12 серпня 2022 року у справі №400/3957/21 та від 21 вересня 2022 у справі №360/4969/21.

Також колегія суддів зазначає, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 11 липня 2019 року у справі №182/634/17(6-а/0182/32/2018), від 07 лютого 2023 року у справі №340/56/22, від 19 жовтня 2023 року у справі №420/1011/20, від 15 листопада 2023 року у справі №380/6752/21, від 20 грудня 2023 року у справі №460/44271/22, від 21 грудня 2023 року у справі №520/1189/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/10393/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/23249/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/21477/23 та від 02 липня 2024 року у справі №440/2984/21.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією рф, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22.

Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24 проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:

1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.

2. Виконання обов`язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.

3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.

4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.

5. Обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку.

Суд першої інстанції повертаючи позовну заяву не врахував вказані вище обставини.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваної ухвали про повернення позовної заяви, а саме положень статей 122, 123 КАС України, знайшли своє підтвердження.

З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення передбачені статтею 315 КАС України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;

Приписи статті 320 КАС України визначають, що Підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити .

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року - скасувати, а справу №620/13159/25 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С.В. Златін

Суддя О.О. Осіпова

Суддя Є.Д. Кравченко

Повний текст судового рішення виготовлено 20 лютого 2026 року.