Рішення від 17 лютого 2026 р. у справі №485/2205/25 — Снігурівський районний суд Миколаївської області

Справа № 485/2205/25

Провадження №2/485/41/26

РІШЕННЯ

іменем України

18 лютого 2026 року м. Снігурівка

Снігурівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючий - суддя Соловйов О.В.,

секретар судового засідання Гусарова І.М.,

за участю представника позивача - адвоката Козирєвої А.В.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

співвідповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Снігурівка Миколаївської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

встановив:

У листопаді 2025 року позивач ОСОБА_3 , діючи через свого представника - адвоката Козирєвої А.В., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Снігурівка Баштанського району Миколаївської області помер ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить земельна ділянка кадастровий номер 4825780000:05:000:0040, площею 8,10 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Снігурівської міської ради Баштанського (колишнього Снігурівського) району Миколаївської області. За життя, ОСОБА_4 11 серпня 2003 року склав заповіт, згідно якого заповідав позивачці належне йому право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває в колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства "Рассвет" Снігурівського району розміром 6,90 в умовних кадастрових гектарах, земельну ділянку у приватній власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які він одержить у приватну власність на підставі вище вказаного права на земельну частку (пай). На час складання заповіту позивачка та члени її родини проживали по сусідству з заповідачем. ОСОБА_4 хворів після інсульту, потребував допомоги, оскільки погано пересувався. Сім"я позивачки надавала йому допомогу в придбанні ліків, надавала їжу, продукти харчування, чоловік позивачки придбавав одяг та взуття. З початком війни територія Снігурівської міської територіальної громади з 19 березня 2022 року була окупована, на ній велися активні бойові дії, у зв"язку з чим позивачка виїхала до м. Арциз Одеської області, де була взята на облік як внутрішньо переміщена особа, потім до Польщі, де вона працює. В період окупації міста Снігурівки, у квітні 2022 року внаслідок артилерійського обстрілу житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був пошкоджений, без проведення капітального ремонту непридатний для проживання. У вказаному будинку проживала родина позивачки, в тому числі її чоловік, який займався нерухомістю, у зв"язку з чим зберігав свої робочі документи в квартирі окремо, позивачка до них не мала доступу. Про свої справи чоловік їй не розповідав. До 2022 року чоловік виїхав до Криму. В його документах, що знаходилися у розбитому приміщенні у 2025 році був знайдений вищезазначений заповіт від 11 серпня 2003 року, та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 5900695 площею 8,10 га, кадастровий номер 4825780000:05:000:0040, який виданий на ім"я ОСОБА_4 08 вересня 2006 року Снігурівською райдержадміністрацією, копія довідки Снігурівської поліклініки від 05 серпня 2003 року про стан здоров"я заповідача, про які позивачці нічого не було відомо. З метою оформлення спадкових справ за заповітом ОСОБА_4 , представник позивачки за довіреністю ОСОБА_5 (мати позивачки) у квітні 2025 року звернулася до Снігурівської державної нотаріальної контори. 16 квітня 2025 року завідувач нотаріальної контори відмовила позивачці у прийнятті документів у зв"язку з пропуском шестимісячного строку з дня відкриття спадщини.

Позивач вважає поважними причини такого пропуску посилаючись на те, що вона не знала про наявність заповіту, який був у документах чоловіка і до яких вона доступу не мала. Також просить врахувати, що з березня 2022 року вона вимушена була як ВПО шукати притулку в Одеській області, потім за кордоном, де працевлаштувалася. Внаслідок бойових дій вона втратила своє житло та все майно, яке залишалося в її зруйнованому будинку та вказана обставина постійно для неї є тригером емоційного болю та вона тривалий час не може прийти до нормального стану. Крім того, вказує на велику відстань між місцем її теперішнього проживання з 2022 року і по даний час та місцем знаходження спадкового майна на час відкриття спадщини.

Враховуючи викладене, позивач просить визнати причини пропуску нею визначеного законом строку для подання заяви на прийняття спадщини поважними та визначити додатковий строк у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом на майно, що залишилось після смерті ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 18 грудня 2025 року до участі у справі у якості співвідповідача залучено ОСОБА_2

04 грудня 2025 року відповідач ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, в якому просила в позові відмовити повністю посилаючись на те, що вона та її син ОСОБА_2 є спадкоємцями першого ступеню за законом після смерті ОСОБА_4 та прийняли спадщину подавши відповідні документи. Коли закінчився піврічний термін з моменту подання ними документів про прийняття спадщини до Снігурівської державної нотаріальної контори, в жовтні 2025 року вона з сином отримала документи на право власності на земельну ділянку розміром 8,1 га. Зазначає, що позивачка мала можливість звернутися до нотаріуса в установлений строк та зазначені позивачкою причини пропуску строку не є поважними згідно зі ст. 1272 ЦК України (а.с. 44-45).

30 грудня 2025 року співвідповідач ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якому також просив в позові відмовити повністю, посилаючись на вище зазначені підстави ОСОБА_1 (а.с. 84-86).

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Козирєва А.В. вимоги позову підтримала та просила задовольнити у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 позовні вимоги позивача не визнала.

Співвідповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав. Також пояснив, що в квітні 2025 року він зателефонував позивачці аби довідатися яким чином його батько склав на її ім"я заповіт на що позивачка запитала чи помер батько, та відповіла йому аби він не хвилювався та вона не образить його та його матір.

Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Снігурівка Баштанського району Миколаївської області помер ОСОБА_4 , що підтверджується даними свідоцтва про його смерть серії НОМЕР_1 виданого 25 березня 2024 року (а.с. 50) та Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть (а.с.39-40).

Після його смерті відкрилася спадщина, зокрема, на земельну ділянку кадастровий номер 4825780000:05:000:0040, площею 8,10 га, розташованої в межах Снігурівської міської ради Миколаївської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала спадкодавцю на підставі державного акту серії ЯГ № 590695 виданого08 вересня 2006 року Снігурівською райдержадміністрацією на підставі їх розпорядження № 544 від 31 липня 2006 року (а.с. 7).

Згідно копії спадкової справи №51/2025, заведеної у Снігурівській державній нотаріальній конторі Миколаївської області 13 березня 2025 року після смерті ОСОБА_4 , вбачається що відповідачі ОСОБА_1 (дружина померлого) та ОСОБА_2 (син померлого) прийняли спадщину за законом після смерті їх чоловіка та батька як такі, що проживали та були зареєстровані зі спадкодавцем на час відкриття спадщини за однією адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою Снігурівської міської ради від 05 лютого 2025 року за № 83. 13 жовтня 2025 року державним нотаріусом Снігурівської державної нотаріальної контори Миколаївської області видано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом, на 1/2 частку спадкового майна, кожному, що складається з земельної ділянки площею 8,1000 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Снігурівської міської ради Баштанського (до ліквідації Снігурівського) району, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала спадкодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 590695, виданого Снігурівською районною державною адміністрацією Миколаївської області 08 вересня 2006 року (а.с. 48-70).

За життя, 11 серпня 2003 року ОСОБА_4 залишив заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Снігурівського районного нотаріального округу Шульгою Т.В. за реєстровим номером 1720, згідно з яким належне йому право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства "Рассвет" Снігурівського району розміром 6,90 в умовних кадастрових гектарах, земельну ділянку у приватній власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яку він отримає у приватну власність на підставі вище вказаного права на земельну частку (пай), заповідав ОСОБА_3 . У зв"язку з хворобою ОСОБА_4 на його особисте прохання і в його присутності, після прочитання тексту заповіту, заповіт підписано ОСОБА_6 . Особу заповідача нотаріусом встановлено, дієздатність перевірено. Особу ОСОБА_6 встановлено (а.с. 6).

За звернення ОСОБА_5 в інтересах позивача ОСОБА_3 до Снігурівської державної нотаріальної контори Миколаївської області для оформлення спадкових прав за заповітом після смерті ОСОБА_4 , 16 квітня 2025 року завідуючою нотаріальною конторою надано письмове роз`яснення щодо неможливості видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім"я її довірительки ОСОБА_3 , у зв"язку з пропуском встановленого законом шестимісячного строку для відповідного звернення (а.с. 5).

Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що приблизно за 4 роки до повномасштабного вторгнення РФ, її донька ОСОБА_3 перестала спільно проживати зі своїм чоловіком та проживала з нею. Приблизно в липні 2023 році зять виїхав до Криму та забрав ключі від будинку, а донька проживала у неї. Доступу до будинку не мала. Після початку війни через бойові дії вона разом з донькою вимушена була виїхати з м. Снігурівка. Після деокупації м. Снігурівка вона повернулась, а донька залишилась в Польщі та жодного разу не поверталась в м. Снугурівка. Після повернення вона декілька разів ходила до будинку де проживав зять та знаходила документи однак через стресовий стан не дивилась що це за документи та просто склала їх до купи та забрала додому. Після дзвінка ОСОБА_2 доньці, остання, приблизно на початку квітня 2025 року, зателефонувала їй та попросила подивитися чи не знаходила вона заповіт. Коли вона почала передивлятися документи, то дійсно знайшла заповіт, державний акт на землю та довідку, після чого донька попросила звернутися до нотаріуса. Також пояснила, що під час спільного проживання доньки з чоловіком, останній у свої справи її не посвячував.

Між сторонами мають місце правовідносини, що виникають зі спадкових прав.

Суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і не надає оцінку доводам відповідачів щодо правомірності і законності заповіту, складеного ОСОБА_4 , оскільки правомірність заповіту не є предметом даного позову.

Суд виходить з того, що заповіт не скасований, не змінений і є чинним.

Позивачка просить визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 .

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України, ч. 1ст. 16 ЦК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1ст. 77 ЦПК України.) Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Ст. 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Згідно з ч. 1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Також Верховним Судом було сформульовано низку правових позицій щодо встановлення додаткового строку для прийняття спадщини у разі пропуску шестимісячного строку з поважних причин.

У постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 Велика Палата ВС сформувала основні підходи щодо визначення поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини. Велика Палата ВС завернула увагу, що головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Суди мають враховувати, що безпідставне визначення додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які пов`язані, зокрема, з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту (які не є спадкоємцями за законом першої черги або іншої черги спадкоємців, які набували право на спадкування за законом) тощо.

У постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 зроблено висновок, що «право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними».

При цьому, суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Тобто, вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Обов"язок доведення поважності пропущеного строку покладається на спадкоємця.

Оцінюючи доводи позовної заяви та надані докази, суд зазначає, що, в порушення вимог ст.81 ЦПК України, існування таких об`єктивних, непереборних, пов`язаних з істотними труднощами для позивача як спадкоємця, щодо подачі заяви про прийняття спадщини причин, позивачка не довела.

Так, шестимісячний строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 закінчився 24 вересня 2024 року.

Представник позивачки, за довіреністю, звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 у квітні 2025 року.

На підтвердження поважності причин пропуску, визначеного частиною першою статті 1270 ЦК України строку для прийняття спадщини та підтвердження об`єктивної неможливості прийняття спадщини, позивачка не навела жодних обґрунтованих підстав, не надала жодного належного та допустимого доказу та під час розгляду справи стороною позивача не було подано жодних клопотань про витребування таких доказів.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 21 квітня 2022 року у справі № 296/12109/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22.

Доводи позивачки про те, що вона не знала про наявність заповіту посвідченого ще в 2003 році та дізналася про нього лише у 2025 році, за спливом часу понад 20 років, жодними доказами не підтверджено, враховуючи ті підстави що оригінал все ж таки перебував в будинку позивачки за місцем її проживання, в тому числі однією сім"єю з її чоловіком.

Суд критично ставиться до тверджень позивачки про те, що її чоловік, який займався нерухомістю, про свої справи їй не розповідав, зберігав свої робочі документи в будинку окремо та позивачка не мала до них доступ. Тоді як заповіт складено саме на ім"я позивачки та яким чином чоловік позивачки має відношення до вказаного заповіту позивачкою не наведено.

Суд враховує, хоча телефонна розмова сина спадкодавця з позивачкою з приводу заповіту відбулась в квітні 2025 року, вказані обставини жодним чином не доводять того факту, що позивачка не знала про наявність посвідченого на її ім"я заповіту.

Крім того, суд зауважує, що отримавши відмову нотаріуса у вчинені нотаріальної дії в квітні 2025 року, позивачка звернулася до суду з указаним позовом лише в листопаді 2025 року, тобто ще через 7 місяців після отримання відмови та матеріали справи не містять доказів на поважність такої затримки зі зверненням до суду з позовом.

Також суд критично ставиться до доводів позивачки про те, що вона тривалий час не може прийти до нормального стану, враховуючи введення військового стану та внаслідок втрати житла та всього майна.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 сам собою факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадженн воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Безпідставні й посилання позивачки про те, що у зв"язку з війною вона тривалий час (з березня 2022 року) вдома не проживає, вимушена була як ВПО шукати притулку в Одеській області, потім за кордоном, з огляду на що має місце велика відстань між місцем її теперішнього проживання (з 2022 року і по даний час) і місцем знаходження майна на час відкриття спадщини.

До показів свідка ОСОБА_5 з приводу відсутності у позивачки доступу до будинку в якому вона знайшла оригінал заповіту та документи на землю, суд ставиться критично, оскільки з долученого до позовної заяви акту № 932/ІІ від 10 грудня 2024 року комісійного обстеження об"єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії РФ та витягу з Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією РФ проти України від 11 грудня 2024 року вбачається що власником будинку є саме позивачка (а.с. 9-13).

Окрім того, свідок ОСОБА_5 є матір"ю позивачки, в зв`язку з чим суд критично ставиться до її показів з приводу необізнаності позивачки про наявність заповіту.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи що спадкоємці за законом після смерті ОСОБА_4 дружина та син, як спадкоємці першої черги, у встановленому порядку спадщину прийняли та отримали свідоцтва про право на спадщину за законом, з метою не допущення незаконного втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, суд дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 1272 ЦК України, для визначення позивачу додаткового строку для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, у зв`язку з чим в задоволенні позову ОСОБА_3 слід відмовити.

Відповідно до ст.. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати по справі віднести з рахунок позивача.

Керуючись ст. 4, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення – 20 лютого 2026 року.

Суддя О.В. Соловйов