Постанова від 12 лютого 2026 р. у справі №729/1256/24 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

13 лютого 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 729/1256/24

Головуючий у першій інстанції – Демченко Л. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/78/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої-судді: Шитченко Н.В.,

суддів: Мамонової О.Є., Онищенко О.І.,

із секретарем: Зіньковець О.О.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 08 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди.

У С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , в якому, уточнивши заявлені вимоги, просила стягнути з відповідачки на її користь 50% витрат на лікування та поховання матері, що становить 57 845,12 грн.

Обгрунтовуючи доводи позову, зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина. Спадкове майно складається з будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . У встановленому законом порядку спадщину після смерті ОСОБА_3 прийнято позивачкою та ОСОБА_2 .. ОСОБА_1 указувала, що за життя матері особисто несла витрати по її лікуванню та догляду, а після смерті – витрати на поховання та встановлення пам`ятника. Зазначала, що неодноразово зверталася до сестри ОСОБА_2 з проханням частково компенсувати понесені витрати та подальше спільне утримання спадкового майна, оскільки відповідачка не відмовилася від обов`язкової частки на спадкування, але спадкоємиця майнову шкоду не відшкодувала.

ОСОБА_1 стверджувала, що на лікування матері витратила кошти на загальну суму 33 127,36 грн, на поховання – 11 534 грн, на встановлення пам`ятника – 35 250 грн, на ремонт будинку – 16 200,20 грн, на оформлення документації по будинку – 19 578,64 грн, а загалом – 115 690,24 грн. Оскільки ОСОБА_2 відмовилась добровільно компенсувати частину понесених нею витрат, вважає, що відповідачка зобов`язана відшкодувати за рішенням суду 50% їх розміру у сумі 57 845,12 грн.

Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 08 серпня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування майнової шкоди 1 258,73 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судового збору 26,35 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю та стягнути з ОСОБА_2 на її користь 57 845,12 грн, що становить 50% витрат, понесених на лікування, догляд, поховання, встановлення пам`ятнику та утримання спадкового майна.

Доводи апеляційної скарги зводяться до невірного тлумачення судом першої інстанції ст. 1232 ЦК України, оскільки на її користь здійснено відшкодування витрат на лікування відповідно до частки, отриманої відповідачкою у спадщину (1/6), хоча зазначена норма закону передбачає обов`язок усіх спадкоємців компенсувати розумні витрати на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця. На думку скаржниці, відшкодування має відбуватись спільно всіма спадкоємцями, а не пропорційно частці у спадщині.

ОСОБА_1 вважає також, що суд невірно розтлумачив поняття «поховання», оскільки ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» визначає поховання як комплекс заходів, що включає облаштування могили. Таким чином, витрати на пам`ятник, ритуальні послуги та облаштування місця поховання входять до складу витрат, які підлягають компенсації. Відмова суду у задоволенні цих позовних вимог суперечить чинному законодавству.

Наголошує на тому, що ОСОБА_2 не брала участі в лікуванні, догляді та похованні матері, не несла жодних фінансових витрат, але отримала обов`язкову частку у спадщині. Вважає таку поведінку ухиленням від виконання обов`язків спадкоємця.

Скаржниця зазначає, що суд безпідставно не врахував при вирішенні питання щодо відшкодування на її користь коштів надані ОСОБА_1 квитанції та медичні документи, які підтверджують понесені витрати на лікування упродовж останніх років життя матері, а також докази витрат на ремонт і оформлення будинку, які були безпосередньо спрямовані на збереження спадкового майна в інтересах усіх спадкоємців.

Відповідачкою відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не подавався.

У судове засідання апеляційного суду, призначене на 11 год. 00 хв 13 лютого 2026 року учасники справи або їх представники не з`явилися.

06 лютого 2026 року ОСОБА_1 скерувала до апеляційного суду заяву, в якій просила розглядати справу без її участі та ухвалити рішення з урахуванням доводів апеляційної скарги.

За змістом ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Отже, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 отримала 1/6 частку у спадщині, тому з неї на користь позивачки слід стягнути понесені ОСОБА_1 витрати у розмірі, який відповідає частці відповідачки у спадщині. Районний суд вважав доведеними понесені ОСОБА_1 витрати на лікування матері на загальну суму 7 552,39 грн, за підсумком чого стягнув з ОСОБА_2 на користь позивачки 1 258,73 грн цих витрат у межах вартості майна, одержаного у спадщину (1/6 частки).

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення витрат на ритуальні послуги у сумі 6 210 грн, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 отримала від держави допомогу на поховання у розмірі двох пенсій померлої матері у сумі 7 200 грн, за рахунок якої компенсуються понесені нею витрати на зазначені послуги.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивачки витрат за проведення поминального обіду на суму 5 324 грн, пославшись на те, що ця традиційна трапеза влаштовується після похорону, отже понесені на її проведення витрати не відносяться до витрат на поховання.

Районний суд зазначив також, що статтею 1232 ЦК України не передбачено відшкодування одному із спадкоємців понесених ним витрат на встановлення пам`ятника, ремонт будинку та його документальне оформлення, оскільки вони не стосуються безпосереднього лікування чи поховання спадкодавця, не можуть бути віднесені до категорії необхідних витрат і не підлягають відшкодуванню за рахунок інших спадкоємців.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними сестрами.

Їх мати ОСОБА_3 20 березня 2009 року склала заповіт, за яким все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, на що вона за законом матиме право, і що буде належати їй на момент смерті заповіла дочці ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 18).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 31 травня 2022 року Бобровицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Ніжинському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), серія НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 17).

Після смерті ОСОБА_3 заведено спадкову справу № 222/2022 (т. 1 а.с. 168-176).

З заявою про прийняття спадщини до Бобровицької державної нотаріальної контори звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка має право на обов`язкову частку у спадщині.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , який є сином померлої ОСОБА_3 та має право на обов`язкову частку у спадщині, відмовився від прийняття спадщини (т. 1 а.с. 170).

29 липня 2023 року ОСОБА_1 отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом:

- на 5/6 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 175 зворот);

- на 5/6 часток земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7420684000:01:000:1487, площею 0,1293 га в межах згідно з планом, призначеної для ведення особистого селянського господарства (сільськогосподарського угіддя рілля) (т. 1 а.с. 174);

- на 5/6 часток земельної ділянки АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7420684000:01:000:1486, площею 0,1732 га в межах згідно з планом, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), з них: 0,0947 га рілля, 0,0100 га капітальна, 0,0685 га прибудинкова територія (т. 1 а.с. 175).

Відповідачці ОСОБА_2 свідоцтва про право на обов`язкову частку у спадщині на підставі ст. 1241 ЦК України, не видано.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).

Статтею 1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ст. 1232 ЦК України спадкоємці зобов`язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця. Витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця можуть бути стягнені не більш як за три роки до його смерті.

За правилами доказування, визначеними ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Матеріалами справи підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 . Спадщину після її смерті прийняли двоє спадкоємців: доньки померлої – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 5/6 часток спадкового майна, яке складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельних ділянок за цією ж адресою з кадастровими номерами 7420684000:01:000:1487 площею 0,1293 га для ведення особистого селянського господарства (сільськогосподарського угіддя рілля) і 7420684000:01:000:1486 площею 0,1732 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

ОСОБА_2 свідоцтво про право на обов`язкову частку у спадщині на підставі ст. 1241 ЦК України на 1/6 частку у праві власності на зазначене спадкове майно ще не видано.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі ст. 1232 ЦК України спадкоємці зобов`язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця. Витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця можуть бути стягнені не більш як за три роки до його смерті.

Загальний обов`язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора визначений у ч. 1 ст. 1282 ЦК України, якою встановлено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Оскільки питання щодо меж відшкодування спадкоємцями витрат, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця, статтею 1232 ЦК України не визначено, системний аналіз указаної норми матеріального права у взаємному зв`язку з приписами частини першої статті 1282 ЦК України дозволяє дійти висновку, що таке відшкодування може мати місце лише в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у справі № 756/7001/20 від 17 травня 2023 року.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідачки витрати на лікування в межах її частки у вартості майна, одержаного у спадщину, що узгоджується з визначеним положеннями ст. 1232 ЦК України обов`язком спадкоємця відшкодувати розумні витрати на лікування та поховання спадкодавця. Зазначене спростовує доводи апеляційної скарги щодо невірного тлумачення судом положень цієї статті. Скаржниця, стверджуючи про те, що ОСОБА_2 , як спадкоємець померлої, має відшкодувати їй 50% понесених витрат на лікування та поховання матері, хоча успадкувала лише 1/6 частину спадкового майна, відповідних правових підстав для цього не наводить.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про безпідставне неврахування судом першої інстанції наданих позивачкою квитанцій та медичних документів, які підтверджують понесені нею витрати на лікування упродовж останніх років життя матері, колегія суддів виходить з такого.

Обґрунтовуючи понесені витрати на лікування ОСОБА_3 , позивачка надала копії чеків та квитанцій на придбання медичних препаратів за період з 2018 по 2022 роки на загальну суму 33 127,36 грн,

Відповідно до ч. 2 ст. 1232 ЦК України скаржниця має право на відшкодування витрат на лікування спадкодавиці не більше, ніж за три роки до її смерті, тобто за період з 29 травня 2019 року по 29 травня 2022 року.

Медичні документи, які стосуються предмету спору, свідчать про те, що у період з 05 жовтня 2021 року по 12 жовтня 2021 року ОСОБА_3 перебувала у стаціонарі на лікуванні у КНП «Ніжинська центральна міська лікарня ім. М. Галицького» (т. 1 а.с. 153-154).

Інші надані ОСОБА_1 документи щодо перебування спадкоємиці на лікуванні: довідки Кобижчанської сільської лікарської амбулаторії, датовані 15 листопада 2005 року, 12 листопада 2014 року та 22 лютого 2025 року, а також виписка Дорожньої клінічної лікарні із історії хвороби № 3980 від 09 червня 2006 року, епікриз № 3828 за період від 10 травня 2016 року, епікриз № 2388 за період з 12 квітня 2015 року по 23 квітня 2015 року апеляційним судом відхиляються, оскільки зазначені в них термін перебування ОСОБА_3 на лікуванні та лікарські призначення охоплюють період, який перебуває поза межами трирічного строку, встановленого ч. 2 ст. 1232 ЦК України (т. 1 а.с. 149, 155, 156, 157, 157 зворот).

Як підтверджено випискою № 7136 із медичної карти стаціонарного хворого, ОСОБА_3 призначалось лікування наступними медичними препаратами: левофлоксацин в/в, інфулган в/в, реосорбілот в/в, цефтриаксон в/в, фленокс, фізичний розчин з муколваном в/в, дексаметазон, еуфілін в/в, антарес в/в, метамакс в/в. Рекомендовано: сантеферра, альцмерат, мовіназа, ундевіт, цинкоферол (т. 1 а.с. 153-154).

Ураховуючи призначене спадкодавиці лікування, належними доказами підтверджено доводи позову щодо придбання позивачкою 05 жовтня 2021 року левофлоксацину на загальну суму 432,72 грн (т. 1 а.с. 27, 28); 08 жовтня 2021 року та 11 жовтня 2021 року - реосорбілоту на загальну суму 559,60 грн (т. 1 а.с. 27); 04 жовтня 2021 року – цефтриаксону у сумі 111,60 грн (т. 1 а.с. 28); 05 жовтня 2021 року – фізичного розчину з муколваном у сумі 71,40 грн (т. 1 а.с. 28); 05 жовтня 2021 року – дексаметазону на загальну суму 163,20 грн (т. 1 а.с. 27, 28); 05 та 08 жовтня 2021 року та 11 жовтня 2021 року – еуфіліну на загальну суму 52,99 грн (т. 1 а.с. 27, 28); 05 та 08 жовтня 2021 року – антаресу на загальну суму 481,25 грн (т. 1 а.с. 27, 28); 08 жовтня 2021 року – метамаксу у сумі 148,90 грн (а.с. 27); 12 жовтня 2021 року - альцмерату, мовінази, ундевіту на загальну суму 212,30 грн (т. 1 а.с. 28).

Копії чеків та квитанції на придбання медичних препаратів за 2018 рік не враховуються судом при вирішенні питання понесених ОСОБА_1 на лікування матері, оскільки знаходяться поза межами строку, встановленого ч. 2 ст. 1232 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що районний суд, вирішуючи спір, правильно не взяв до уваги копії чеків на придбання медичних препаратів, щодо яких відсутні документально підтвердженні лікарські призначення на період їх покупки, зокрема: 19 та 20 травня 2020 року – інфулган на загальну суму 258,23 грн (т. 1 а.с. 21); 17 травня 2020 року – реосорбіло у сумі 243,94 грн (т. 1 а.с. 36); 21 травня 2020 року – цефтриаксон у сумі 62,74 грн (т. 1 а.с. 31); 19 травня 2020 року – фізичний розчин з муколваном у сумі 20,84 (т. 1 а.с. 31); 19 травня 2020 року – дексаметазон у сумі 12,39 грн (т. 1 а.с. 31); 24 травня 2021 року – антарес у сумі 40,70 грн (т. 1 а.с. 34); 24 грудня 2020 року – метамакс у сумі 147,77 грн (т. 1 а.с. 30).

Інші копії чеків та квитанцій, зміст яких неможливо прочитати/встановити, також обґрунтовано не враховані районним судом.

Отже, належними та допустимими доказами у справі підтверджено понесені ОСОБА_1 витрати на лікування матері лише на загальну суму 2 233,96 грн. Суд першої інстанції помилково визначив, що загальна сума коштів, підтверджених медичними документами та квитанціями щодо придбання зазначених в них медичних препаратів, становить 7 552,39 грн.

Водночас, зважаючи на принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення, апеляційний суд погоджується з висновком районного суду про необхідність стягнення з відповідачки на користь ОСОБА_1 1 258,73 грн (1/6 від 7 552,39 грн).

Позивачкою також заявлено вимогу про відшкодування витрат на поховання матері, за які нею сплачено 11 534 грн, з яких: 6 210 грн послуги за поховання, 5 324 грн – оплата за поминальний обід.

У ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» визначено, що поховання померлого – комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.

Виходячи із визначення поняття поховання відповідно до цього Закону, до таких витрат можна віднести ті, охоплюють комплекс ритуальних послуг та товарів, необхідних для організації похорону, з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом у могилу.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що не можуть бути відшкодовані ОСОБА_1 понесені нею витрати, пов`язані із проведенням поминального обіду, оскільки ця традиційна трапеза влаштовується після похорону, отже ці витрати позивачки не відносяться до витрат на поховання згідно з вимогами закону.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі № 554/1793/15-ц.

Згідно зі ст. 53 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

Отже, кошти, які виділяються на поховання державою через пенсійний фонд, є коштами цільового призначення, і надаються особі, яка здійснила поховання, саме для компенсації витрат на поховання.

Позивачка отримала з Пенсійного фонду України допомогу у розмірі двомісячної пенсії померлої матері, що становить 7 200 грн. Розмір отриманої ОСОБА_1 допомоги на поховання є більшим, ніж понесені нею витрати на поховання (6 210 грн), що підлягають відшкодуванню, тому районний суд обґрунтовано відмовив у їх стягненні з ОСОБА_2 .

Положеннями статті 1232 ЦК України не передбачено можливість відшкодування спадкоємцю витрат за встановлення пам`ятника, ремонт будинку та його документальне оформлення. Отже, районний суд обґрунтовано не знайшов підстав для задоволення цих заявлених ОСОБА_1 вимог, оскільки вони не стосуються безпосереднього лікування чи поховання спадкодавця, тому не можуть бути віднесені до категорії необхідних витрат і не підлягають відшкодуванню за рахунок інших спадкоємців.

Ураховуючи наведене вище у сукупності, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 08 серпня 2025 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 лютого 2026 року.

Головуюча: Н.В. Шитченко

Судді: О.Є. Мамонова

О.І. Онищенко