Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №638/7465/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

17 лютого 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 638/7465/25

Головуючий у першій інстанції – Косенко О. Д.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/329/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.,

суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,

із секретарем – Піцан В.М.,

учасники справи: позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми втраченої заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми втраченої заробітної плати.

В обґрунтування позову посилався на те, що згідно з наказом № 1 від 01.01.2011 з 04.01.2011 його було прийнято на посаду юриста до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 і в цей же день ним був розроблений та підписаний із роботодавцем трудовий договір, за умовами якого, роботодавець мав право звільнити позивача у разі повідомлення його про підозру у вчиненні злочину.

Вказує, що 08.04.2013 співробітниками Костянтинівського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області було порушено кримінальне провадження № 12013050380001006 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України та у зв`язку із повідомленням 27.05.2013 позивачу про підозру у цьому провадженні, наказом від 20.09.2023 № 45 його було звільнено з посади юриста у ФОП ОСОБА_2 з 27.05.2013, згідно ч. 1 п. 8 ст. 36 КЗУпП з підстав, передбачених контрактом.

Як зазначає позивач, вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 09.12.2013, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 04.03.2014, його визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України та засуджено до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік з випробуванням на 1 рік, згідно ст. 75 КК України. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.12.2014 ухвалу Апеляційного суду Донецької області було скасовано та справу передано на новий розгляд у суді апеляційної інстанції. У подальшому справа неодноразово переглядалася судами. Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26.12.2016 обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12013050380001006 від 08.04.2013 повернуто прокурору.

Посилається, що постановою прокурора Костянтинівської місцевої прокуратури від 04.04.2021 кримінальне провадження закрито у зв`язку відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення і після закриття даного кримінального провадження, він звернувся до відповідача про поновлення на займаній посаді з 27.05.2013, проте поновлений не був, а лише був прийнятий на посаду юриста з 05.04.2017.

Позивач вважає, що в результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності він втратив заробіток.

Позивач звертався щодо питання компенсації втраченого ним заробітку в результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідності до Донецької обласної прокуратури, де йому пояснили, що таку компенсацію має здійснити роботодавець, а відповідач в категоричній формі відмовилася сплачувати йому відповідні грошові кошти, проте надала лише довідку суму втраченої заробітної плати за період з 27.05.2013 по 04.04.2017 в результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.

Позивач також вказує, що він звертався до суду про скасування наказу про звільнення та поновлення мене на посаді юриста. Згідно з рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28.11.2023 по справі № 235/1370/23, в задоволенні позовних вимог до ФОП ОСОБА_2 про скасування наказу про звільнення та поновлення посаді йому було відмовлено.

У позові ОСОБА_1 просив стягнути з фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 втрачену заробітну плату у сумі 16192105,26 грн за період з 27.05.2013 по 04.04.2017 в результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 18.06.2025 справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми втраченої заробітної плати передана за підсудністю до Деснянського районного суду м. Чернігова.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 07.10.2025 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми втраченої заробітної плати, відмовлено.

Рішення суду обгрунтовано тим, що у позовній заяві та відзиві на позов зазначається хронологія подій, яка не дає суду можливості повно встановити логічну їх послідовність, зокрема щодо твердження про звільнення позивача з 27.05.2013, повторного прийняття після закриття щодо нього кримінального провадження на посаду юриста з 05.04.2017, з огляду на те, що провадження закрито 04.04.2021, а наказ про його звільнення з посади, згідно із позовом та відзивом на нього, датований 20.09.2023.

Також за висновком суду, єдиним письмовим доказом у справі є довідка відповідача від 21.04.2025 № 78 про суму втраченої заробітної плати за період з 27.05.2013 по 04.04.2017 в результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, інші докази на підтвердження доводів сторін до суду не надані, клопотань про витребування судом не заявлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07.10.2025 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

За доводами апеляційної скарги при ухваленні рішення судом порушено норми матеріального права, зокрема ст. 56 Конституції України, ст. 1176 ЦК України та п. 1 ст. 3, ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду».

В обгрунтування доводів скарги заявник посилається, що при неодноразових зверненнях до прокуратури України різних рівнів, йому було роз`яснено, що саме фізична особа – підприємець повинна відшкодувати втрачений заробіток через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності за період з 27.05.2013 по 04.04.2017.

Також заявник посилається на порушення судом норм процесуального права, оскільки суд першої інстанції розглянув справу у відсутність учасників справи попри те, що він та відповідач заявили про бажання брати участь у розгляді справи та надання відповідних доказів у подальшому.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 09.01.2026 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14 год. 00 хв. 17.02.2026.

В ухвалі Чернігівського апеляційного суду від 05.01.2026 про відкриття апеляційного провадження, яка була направлена учасникам справи, в якій було роз`яснено можливість надання письмової заяви про розгляд справи без їх участі або подання заяви про розгляд справи в режимі відеоконференції.

В судове засідання 17.02.2026 учасники справи не з`явились, проте були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Поштова кореспонденція (копія ухвали про відкриття апеляційного суду та судова повістка), направлена на зареєстровану адресу проживання ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 7), повернулась до апеляційного суду із зазначенням причини повернення «адресат відсутній» (а.с. 75, 76), що згідно положень п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням учасника справи.

16.02.2026 через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшло клопотання, в якому просив перенести розгляд справи на іншу дату у зв`язку з сімейними обставинами.

Заявлене ОСОБА_1 клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає з огляду на таке.

За положеннями ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених ст.ст. 43, 49 ЦПК України, і повинні здійснювати їх добросовісно (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на її складність, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Смірнова проти України» та «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ у справі «Красношапка проти України»).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи незалежно від причин неявки.

Враховуючи належне повідомлення ОСОБА_1 про час ті місце розгляду справи (а.с. 74) і яким не надано належних і допустимих документальних доказів на підтвердження поважності причин неявки та з урахуванням поданої ОСОБА_1 апеляційної скарги та доказів, апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання з урахуванням належного повідомлення всіх учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явились.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Судом встановлено, що за твердженням позивача ОСОБА_1 згідно з наказом № 1 від 01.01.2011 він був прийнятий на посаду юриста до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 . Згідно з умовами письмового трудового договору роботодавець мав право звільнити позивача, якщо йому буде пред`явлено повідомлення про підозру у вчиненні злочину.

У зв`язку з повідомленням ОСОБА_1 про підозру у кримінальному провадженні № 12013050380001006 за ч.1 ст. 296 КК України, наказом від 20.09.2023 № 45 його було звільнено з посади юриста у ФОП ОСОБА_2 з 27.05.2013, згідно частини 1 пункту 8 статті 36 КЗУпП з підстав, передбачених контрактом.

У подальшому, обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 було направлено до суду, кримінальна справа неодноразово розглядалася судами усіх інстанцій.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26.12.2016 обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12013050380001006 від 08.04.2013 повернуто прокурору. Постановою прокурора Костянтинівської місцевої прокуратури від 04.04.2021 кримінальне провадження закрито у зв`язку відсутністю у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.

Також судом встановлено, що після закриття даного кримінального провадження, ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 про поновлення на займаній посаді з 27.05.2013, проте поновлений не був, а лише був прийнятий на посаду юриста з 05.04.2017.

Згідно довідки фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 № 78 від 21.04.2025 сума втраченої заробітної плати в результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 за період з 27.05.2013 по 04.04.2017 складає 16192105,26 грн (а.с. 4).

Відмовляючи в задоволенн позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28.11.2023 по справі № 235/1370/23, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про скасування наказу про звільнення та поновлення посаді йому було відмовлено, крім того у позовній заяві та відзиві на позов зазначається хронологія подій, яка не дає суду можливості повно встановити логічну їх послідовність, зокрема щодо твердження про звільнення позивача з 27.05.2013, повторного прийняття після закриття щодо нього кримінального провадження на посаду юриста з 05.04.2017, з огляду на те, що провадження закрито 04.04.2021, а наказ про його звільнення з посади, згідно із позовом та відзивом на нього, датований 20.09.2023.

Також за висновком суду, єдиним письмовим доказом у справі є довідка відповідача від 21.04.2025 № 78 про суму втраченої заробітної плати за період з 27.05.2013 по 04.04.2017 в результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, інші докази на підтвердження доводів сторін до суду не надані, клопотань про витребування судом не заявлено.

Проте, повністю з таким висновком суду першої інстанції не може погодитись апеляційний суд через допущені порушення норм цивільного процесуального законодавства, що є підставою для обов`язкового скасування оскаржуваного рішення суду та ухвалення у справі нового судового рішення.

Частина 3 ст. 376 ЦПК України містить перелік порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового.

Відповідно до статті 10 ЦПК України при розгляді справи суд керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина перша статті 277 ЦПК України).

Частина четверта статті 274 ЦПК України містить імперативну норму, яка визначає перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження. Цей перелік ґрунтується на класифікації справ за матеріально-правовою ознакою, тобто за характером спірних матеріально-правових відносин.

Так, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (пункт 1 частини перша та друга статті 274 ЦПК України).

Згідно ч. 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя (пункт 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України); щодо спадкування; щодо приватизації державного житлового фонду; щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорі, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Згідно із ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

При цьому законодавцем визначено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 7 частини третьої статті 376 ЦПК України).

У справі, що переглядається, предметом спору є стягнення суми втраченої заробітної плати в результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності у розмірі 16192105,26 грн.

За матеріалами справи, Деснянським районним судом м. Чернігова у складі судді Косенка О.Д. ухвалою від 16.07.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с. 14).

Вбачається, що 26.08.2025 ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав до суду першої інстанції клопотання про розгляд справи в загальному порядку з викликом сторін (а.с. 23).

Також 26.08.2025 ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції клопотання про проведення розгляду справи в загальному порядку з викликом сторін (а.с. 27).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.09.2025 клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Здійснено перехід від розгляду справи № 638/7465/5 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми втраченої заробітної плати, розпочатого за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін (а.с. 37-38).

За матеріалами справи, у позові ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 суму втраченої заробітної плати в результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності у розмірі 16192105,26 грн.

Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3028 грн.

Таким чином, ціна позову у справі, що переглядається, перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб – 757000,00 грн.

Заявлений спір відноситься до категорії спорів, в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та не може бути віднесено розгляд такого позову до малозначних справ й положеннями до вимог ст. 19 ЦПК України.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Приписи ч. 1 ст. 274 ЦПК, якою передбачено, що у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи та справи, що виникають з трудових відносин, не можуть бути застосовані судом до спірних правовідносин.

Суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув, оцінки зазначеним обставинам не надав та дійшов помилкового висновку про можливість розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення сум втраченої заробітної плати в результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, в порядку спрощеного провадження.

З врахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановлення судом апеляційного інстанції нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, враховуючи наступне.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу,незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»

Згідно з пунктом 1 частини першої та частини другої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону).

Відповідно до ч. 1, 4, 5 ст. 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові, в числі іншого, відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

На підставі частин 1, 5, 6 статті 4 Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

За матералами справи встановлено, що вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 09.12.2013, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 04.03.2014, ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні злочину, передбаченого ст. 296 ч. 1 КК України, і призначено йому покарання у вигляді обмеження волі строком один рік. На підстав ст. 75, 76 КК України ОСОБА_1 від призначеного покарання звільнено з встановленням іспитового строку на один рік за умови, що він у період іспитового строку не вчинить новий злочин, не виїде на постійне місце мешкання за межі України, буде повідомляти органи, що відають виконанням покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, про переміну місця мешкання та роботи і буде зявлятись на реєстрацію у вказані органи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.12.2014 ухвалу Апеляційного суду Донецької області було скасовано та справу передано на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26.12.2016 обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12013050380001006 від 08.04.2013 повернуто прокурору.

Постановою прокурора Костянтинівської місцевої прокуратури від 04.04.2021 кримінальне провадження закрито у зв`язку відсутністю у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді і рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28.11.2023 і задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вказаним рішенням встановлено, що відповідно до наказу ФОП ОСОБА_2 № 45 від 20.09.2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади юриста згідно статті 36 частини 1 пункту 8 КЗпП «підстави передбачені контрактом» з 27.05.2023. Підставою для звільнення ста порушення юристом ОСОБА_1 підпункту 5 пункту 18 контракту від 04.01.2011 (зі змінами від 01.10.2012) «Пред`явлення працівнику підозри у вчиненні злочину в рамках кримінально-процесуального кодексу України».

Трудовий контракт з найманим працівником між роботодавцем ФОП ОСОБА_2 та працівником ОСОБА_1 укладено 04.01.2011. Цей контракт є невід`ємною частиною безстрокового трудового договору від 04.01.2011. Підпунктом 5 пункту 18 контракту передбачено, що у зв`язку з діяльністю підприємства яке пов`язане з наданням юридичних послуг, з метою збереження ділової репутації, престижу та іміджу фірми, роботодавець встановлює таку додаткову підстави припинення та розірвання контракту, не передбачену чинним законодавством, як набуття працівником офіційного статусу підозрюваного, обвинуваченого в рамках кримінально-процесуального кодексу України в рамках будь-якої кримінальної справи незалежно від важкості вчиненого злочину, незалежно від вини працівника.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29.03.2023 по справі № 204/8222/22 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04.01.2023 про відмову у поновленні ОСОБА_1 процесуального строку на звернення до суду із позовною заявою та відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поновлення на роботі, залишено без змін.

За обставинами, встановленими у вказаній справі, керуючись рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04.01.2023 року, наказом № 19 від 03.04.2023 року скасовано наказ від 09.04.2013 року № 12 та поновлено позивача на роботі з 08.04.2013 року. Того ж дня наказом № 20 від 03.04.2013 року позивача було звільнено з посади юриста з 19.04.2013 року у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору від 04.01.2011 року. Позивач не погодився з наказом від 03.04.2023 року та звернувся до суду. Відповідачка 20.09.2023 року скасувала наказ від 03.04.2023 року. Позов ОСОБА_1 залишено без розгляду (справа №204/5943/23). (справа №204/5943/23).

Зазначене рішення суду у встановленому законом порядку учасниками справи не оскаржувалось та набрало законної сили.

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 у цій справі, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 втрачену заробітну плату саме в результаті незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності.

Апеляційний суд враховує, що порядок відшкодування шкоди, а саме втраченого заробітку у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, регулюється положеннями Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону).

Відповідно до ч. ч. 1, 4, 5 ст. 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові, в числі іншого, відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.

На підставі частин 1, 5, 6 статті 4 Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, тобто обов`язок доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (статті 76,77 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, п`ятої-шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом норм цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, саме на позивача покладено обов`язок визначати коло відповідачів у справі, предмет та підстави позову.

При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Враховуючи викладене та враховуючи пред`явлення позивачем позову про стягнення втраченого заробітку в результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності саме до ОСОБА_2 , за відсутності доведеного належними і допустимими доказами порушеного права не можуть бути підставою для задоволення позову з пред`явлених підстав.

З врахуванням викладеного не є обґрунтованими посилання на звернення до прокуратури України різних рівнів та отримання роз`яснення, що саме фізична особа – підприємець повинна відшкодувати втрачений заробіток через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності за період з 27.05.2013 по 04.04.2017, оскільки вказані обставини не є підставою для стягнення втраченого заробітку в результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності саме з ОСОБА_2 , за відсутності правових підстав, крім того ці роз`яснення відсутні матеріалах справи,

В обгрунтування позову позивач посилається на ст. 5 ЦПК України, яка передбачає, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.визначає способи захисту, які застосовуються судом,

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі N 602/1455/20 (провадження N 61-475св22)).

Враховуючи викладене, оскільки надані позивачем докази не підтверджують наявність підстав для стягнення на його користь втраченого заробітку у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності з підстав, заявлених у позові, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні таких вимог, проте дійшов до таких висновків з порушенням норм процесуального права, що є підставою доя скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні вимог.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення Деснянського районного суду від 07.10.2025 з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376 ч. 3 п. 7, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 жовтня 2025 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми втраченої заробітної плати, відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19.02.2026.

Головуючий Судді :